УХВАЛА

08 квітня 2021 року

м. Київ

Справа № 910/4508/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В. І. - головуючий, судді: Баранець О. М., Кондратова І. Д.

за участю секретаря судового засідання: Натаріної О. О.

розглянувши матеріали касаційної скарги Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк"

на рішення Господарського суду міста Києва

(суддя - Спичак О. М. )

від 26.08.2020

та постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуючий суддя - Майданевич А. Г. ; судді: Сулім В. В., Коротун О. М.,)

від 21.12.2020

у справі № 910/4508/20

за позовом Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк"

до Кабінету Міністрів України

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Голова правління Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" - Петр Крумханзл; Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк"

про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,

за участю представників учасників справи:

позивача - Сизонова І. Ю.;

відповідача - Лісовенко О. О.;

третьої особи 1 - не з'явився;

третьої особи 2 - Тищенко А. В. ;

ВСТАНОВИВ:

Первинна профспілкова організація співробітників Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Кабінету Міністрів України про визнання протиправною бездіяльності Кабінету Міністрів України, яка полягає в нерозірванні трудового договору з Головою правління Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" ОСОБА_1 та зобов'язання останнього розірвати трудовий договір.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на безпідставну бездіяльність відповідача, яка полягає в незадоволенні вимог Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" про розірвання трудового договору з Головою правління Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" Петром Крумханзлом за порушення останнім Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності".

Господарськими судами встановлено, що постановою Кабінету Міністрів України від
05.06.2019 №594 "Деякі питання діяльності акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" затверджено статут акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" та Положення про наглядову раду акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк".

Відповідно до пункту 1 статуту Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" є державним банком.

У пунктах 7,8 статуту Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" вказано, що єдиним акціонером Банку, якому належить 100 відсотків акцій статутного капіталу Банку, є держава. Держава набула право власності на 100 відсотків акцій Банку 21 грудня 2016 року відповідно до статті 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та постанови Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2016 року № 961 "Деякі питання забезпечення стабільності фінансової системи" (Офіційний вісник України, 2016 р., № 101, ст. 3315). Функції з управління корпоративними правами держави в Банку здійснює Кабінет Міністрів України. Кабінет Міністрів України виконує також функції вищого органу Банку.

Первинна профспілкова організація співробітників Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" 26.02.2020 звернулась до Кабінету Міністрів України з вимогою про розірвання трудового договору з Головою правління Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" Петром Крумханзлом за порушення Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності".

За поясненнями позивача, підставою для вказаної вимоги стали системні та навмисні порушення Головою правління Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" Петром Крумханзлом Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", зокрема, щодо зловживання правами керівника стосовно представництва інтересів банку в суді та розпорядження коштами фінансової установи.

Проте, за твердженнями позивача, відповідачем було виявлено протиправну бездіяльність щодо розгляду вимоги Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" та трудового договору з ОСОБА_1 не розірвано. Означена бездіяльність відповідача, на думку позивача, вказує на порушення приписів статті 45 Кодексу законів про працю України, що і стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

Відповідач проти задоволення позовних вимог надав заперечення, посилаючись на те, що вищий орган управління банком не має права приймати рішень з питань діяльності державного банку, що не належать до його виключної компетенції.

Відповідачем наголошено, що призначення і звільнення голови правління банку належить до виключної компетенції ради банку, а не особі, яка здійснює управління корпоративними правами держави. Відповідачем також зазначено, що трудовий договір з Головою правління Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" ОСОБА_1 від імені банку було підписано головою наглядової ради, яка і наділена повноваженнями на його розірвання. Крім того, вказаним учасником судового процесу наголошено на тому, що позивачем не було доведено суду наявності порушеного з боку відповідача права чи законного інтересу Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк".

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.08.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.12.2020, у позові відмовлено.

Суди попередніх інстанцій виходили з того, що у відповідача відсутні повноваження на вирішення питання стосовно розірвання трудового договору з Головою правління Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" ОСОБА_1. Статтею 39 Закону України "Про банки і банківську діяльність" передбачено, що призначення і звільнення голови та членів правління банку, керівника підрозділу внутрішнього аудиту належить до виключної компетенції ради банку.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 26.08.2020 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.12.2020, Первинна профспілкова організація співробітників Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" подала касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, ухваливши нове про задоволення позовних вимог.

Підставою касаційного оскарження скаржник визначив пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що судом апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови застосовано норму права без урахування висновку щодо її застосування, викладеного у постанові Верховного Суду України від 30.10.2013 у справі №6-59цс13 (щодо застосування статті 38 Закону України "Про банки та банківську діяльність").

Також скаржник посилається на рішення Конституційного Суду України від
13.03.2012 №5-рп/2012 у справі №1-7/2012.

Кабінет Міністрів України подав відзив на касаційну скаргу Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк", у якому просить відмовити в її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" також подало відзив на касаційну скаргу Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк", у якому просить відмовити в її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін. При цьому зазначає, що відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 30.10.2013 у справі №6-59цс13, на яку посилається скаржник.

Первинна профспілкова організація співробітників Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" подала заперечення проти доводів, викладених у відзиві на касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк".

Перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на таке.

Предметом спору в цій справі є матеріально-правова вимога Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" до Кабінету Міністрів України про визнання протиправною бездіяльності Кабінету Міністрів України, яка полягає в нерозірванні трудового договору з Головою правління Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" ОСОБА_1 та зобов'язання останнього розірвати трудовий договір.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на положення статті 45 Кодексу законів про працю України, статтю 33 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності". При цьому позивач вважав, що цей спір виник щодо питань корпоративного управління, а тому підлягає розгляду в порядку господарського судочинства згідно з пунктом 3 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

При вирішенні питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір - господарським, необхідно виходити з визначень, наведених у статті 2 та частині 1 статті 3 Господарського кодексу України, відповідно до яких як господарську діяльність розуміють діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Згідно з частиною 3 статті 45 Кодексу законів про працю України у разі, коли рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) не виконано і не оскаржено у зазначений строк, виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) у цей же строк може оскаржити до суду діяльність або бездіяльність посадових осіб, органів, до компетенції яких належить розірвання трудового договору з керівником підприємства, установи, організації.

Відповідно до частини 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

З врахуванням викладеного, оскільки предметом спору в цій справі є матеріально-правова вимога про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання розірвати трудовий договір, заявлена на підставі статті 45 Кодексу законів про працю України, тобто такий спір є трудовим, який підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства, колегія суддів вважає, що провадження у справі має бути закрито на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому колегією суддів враховано правові позиції Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 12.01.2021 у справі № 127/21764/17 щодо юрисдикційності спору про звільнення чи відсторонення від виконання обов'язків керівника чи члена виконавчого органу суб'єкта господарювання - юридичної особи, а також критерії розмежування між трудовими та господарськими спорами з приводу звільнення чи припинення повноважень виконавчого органу товариства, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 361/17/15-ц (провадження № 14-423цс19), від 15 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18 (провадження № 14-670цс19) від 13 жовтня 2020 року у справі № 683/351/16-ц (провадження № 14-113цс20). Спір у цій справі виник з правовідносин, що є відмінними від правовідносин у зазначених справах.

Разом з тим колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 2 статті 231 Господарського процесуального кодексу України якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз'яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об'єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.

Так, колегією суддів встановлено, що постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18.06.2018 у справі № 804/2581/16 залишено без змін постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.06.2016 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.09.2016, якими відмовлено в задоволенні позову первинної професійної спілки про визнання дій, що виразились у не розгляді вимоги первинної професійної спілки про розірвання трудового договору (контракту), протиправними та незаконними; зобов'язання розглянути вимогу первинної професійної спілки про розірвання трудового договору (контракту) в порядку передбаченому статтею 33 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" та статтею 45 Кодексу законів про працю України.

Отже, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду вважав, що позов, поданий на підставі статті 45 Кодексу законів про працю України, підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

Також колегією суддів встановлено, що ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26.02.2015 у справі № К/800/490/14 постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.04.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31.10.2013 скасовано, закрито провадження у справі за позовом Первинної профспілкової організації Всеукраїнської професійної спілки "Захист справедливості" працівників НІЕЗ "Переяслав" до Міністра культури України Новохатька Леоніда Михайловича про зобов'язання вчинити дії.

Предметом спору в цій справі була матеріально-правова вимога про визнання неправомірною бездіяльності стосовно нерозгляду подання щодо розірвання контракту з генеральним директором Національного історико-етнографічного заповідника "Переяслав" та зобов'язання вчинити дії за поданням виборного органу первинної профспілкової організації відповідно до вимог статті 45 Кодексу законів про працю України.

Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що ця справа стосується трудових відносин, а отже повинна розглядатися в порядку цивільного судочинства.

Крім того, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13.02.2013 у справі № 122/2421/12 залишено без змін рішення апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 18.10.2012.

Предметом спору в цій справі була матеріально-правова вимога Первинної профспілкової організації працівників Республіканської організації "Кримський академічний російський драматичний театр ім. М. Горького" ВПС працівників сфери культури та туризму до Міністерства культури Автономної Республіки Крим, заступника міністра Новосельської Арини Вадимівни, директора "РО КАРДТ імені М. Горького" Новікова Анатолія Григоровича про визнання дій незаконними та про спонукання до вчинення дій, заявлена на підставі статті 45 Кодексу законів про працю України.

Наведеним підтверджується, що справи зі спорів про оскарження бездіяльності посадових осіб, органів, до компетенції яких належить розірвання трудового договору з керівником підприємства, установи, організації, є непоодинокими та виникають в судовій в практиці. При цьому такі спори розглядалися як в судах цивільної, так і адміністративної юрисдикції, а спір у цій справі поданий на розгляд господарського суду.

З огляду на викладене, ухвала Верховного Суду про закриття провадження у цій справі залишить невирішеним питання про те, до суду якої юрисдикції належить вирішення такої категорії спорів - цивільної чи адміністартивної.

Відповідно до статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського й адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб'єктний склад. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.

Відповідно до частини 4 статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема єдністю судової практики.

Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об'єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою вимогою принципу правової визначеності.

Відповідно до вимог частини 1 статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

У пункті 6 частини другої цієї статті передбачено, що Верховний Суд забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Створення і функціонування Верховного Суду має забезпечити послідовне, стале, однакове та зрозуміле правозастосування при розгляді спорів.

Частиною 3 статті 302 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду.

З врахуванням викладеного, з метою забезпечення єдності судової практики у спорах про оскарження бездіяльності посадових осіб, органів, до компетенції яких належить розірвання трудового договору з керівником підприємства, установи, організації, зокрема, при визначенні питання щодо підвідомчості такого спору, колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від
18.06.2018 у справі № 804/2581/16, у зв'язку з чим ця справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Керуючись статтями 234, 235, частиною 3 статті 302, статтею 303 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу № 910/4508/20 за позовом Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" до Кабінету Міністрів України про визнання протиправною бездіяльності Кабінету Міністрів України та зобов'язання останнього розірвати трудовий договір.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Студенець

Судді О. Баранець

І. Кондратова