УХВАЛА

26 квітня 2018 року

м. Київ

Справа № 907/50/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.

за участю секретаря судового засідання - Лихошерст І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги Заступника прокурора Львівської області

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 28.11.2017 (головуючий суддя - Костів Т.С., судді: Марко Р.І., Желік М.Б.)

та на рішення Господарського суду Закарпатської області від 27.07.2017 (суддя Ремецькі О.Ф.)

за позовом Заступника прокурора Закарпатської області в інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатські Зорі"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Імперіал"

про витребування майна з незаконного володіння,

за участю:

позивача: Пантелеєнко Р.М. (довіреність від 29.12.17)

відповідача: Негода Є.В. (довіреність від 18.04.18)

прокурора: Савицька О.В. (посвідчення від 04.02.16),

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора Закарпатської області звернувшись у суд з позовом в інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України (далі - позивач), просив витребувати з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатські Зорі" (далі - відповідач) цілісний майновий комплекс Державного підприємства "Свалявський завод продтоварів" вартістю 19 387 781,00 грн., що знаходиться за адресою: м. Свалява, вул.

Старолюбовнянська, 21.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилався на те, що цілісний майновий комплекс Державного підприємства "Свалявський завод продтоварів" безоплатно та у протиправний спосіб вибув із власності держави.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Останнім рішенням Господарського суду Закарпатської області від 27.07.2017, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від
28.11.2017, у задоволенні позову відмовлено. Суди встановили наявність підстав для витребування майна від відповідача, як добросовісного набувача у відповідності до положень статті 388 Цивільного кодексу України, однак у позові відмовили за наслідками спливу позовної давності за заявленими вимогами.

У касаційній скарзі заступник прокурора Львівської області (далі - прокурор) просить вказані рішення та постанову у справі скасувати і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Скарга мотивована порушенням судами статей 256, 257, 258, 261, 267 Цивільного кодексу України, статей 32, 34, 43, 84 Господарського процесуального кодексу України у редакції до 15.12.2017. Окрім того, прокурор, посилаючись на правову позицію Верховного Суду України у постанові від
05.10.2016 зі справи №916/2129/15, наголошує, що до вимог власника чи титульного володільця про витребування майна у порядку статті 388 Цивільного кодексу України позовна давність не застосовується. При цьому вважає, що суди помилково не врахували того, що позивач про порушене право дізнався у грудні 2015 року.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові акти - без змін, оскільки вважає висновок судів про відмову у позові у зв'язку зі спливом позовної давності обґрунтованим, а доводи скарги такими, що не узгоджуються з правовими висновками Верховного Суду викладеними у постановах від 21.03.2018 у справі №57/314-6/526-2012 і від
20.02.2018 у справі №910/9914/17.

Переглядаючи у касаційному порядку оскаржені судові рішення колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду оскільки вважає, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, а також вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України від 05.10.2016 зі справи №916/2129/15.

Так, за приписами частини 5 статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Розглядаючи спір у справі, що переглядається у касаційному порядку, суди виходили із того, що за наявності правових підстав для витребування майна від відповідача, як добросовісного набувача у відповідності до положень статей 387, 388 Цивільного кодексу України, мають застосовуватися положення статті 267 Цивільного кодексу України, згідно якої сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Спростовуючи посилання прокурора на правові висновки Верховного Суду України, викладені у зазначеній вище постанові цього суду від 05.10.2016 зі справи №916/2129/15, суди посилалися у своїх рішеннях на більш пізню практику Верховного Суду України, запроваджену у червні 2017 року.

Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначає, що у постанові від 22 червня 2017 у справі № 6-1047цс17 Верховний Суду України направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення початку перебігу позовної давності, вказавши, що статтею 387 Цивільного кодексу України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, а статтею 387 Цивільного кодексу України встановлює правила реалізації власником його права на витребування майна від добросовісного набувача. При цьому Верховний Суду України виходив із того, що за змістом статей 256, 261 Цивільного кодексу України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

З огляду на викладене слідує, що Верховний Суд України направляючи справу № 6-1047цс17 на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення початку перебігу позовної давності, вбачав підстави для застосування до правовідносин, що регулюються в тому числі статтею 388 Цивільного кодексу України, інституту позовної давності.

Як зазначив Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях від 20.09.2011 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії", та від 22.10.1996 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства", позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

Отже за наявності двох наведених вище судових рішень Верховного Суду України від
05.10.2016 зі справи №916/2129/15 та від 22.06.2017 зі справи № 6-1047цс17 існує правова невизначеність у застосуванні статей 387, 388 Цивільного кодексу України та статей 387, 388 Цивільного кодексу України, а враховуючи наявність передбачених Господарським процесуальним кодексом України процесуальних повноважень, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не може забезпечити однакове застосування вказаних норм права, що у свою чергу не виключає у подальшому двозначного трактування у правозастосовчій практиці правових норм, тому колегія суддів дійшла висновку про наявність виключної правової проблеми усунення якої необхідно для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

У колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду на відміну від Великої Палати Верховного Суду відсутні процесуальні можливості формування за наведених вище обставин єдиної правозастосовчої практики.

Отже колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду здійснюючи перегляд у касаційному порядку судових рішень у даній справі дійшла висновку, що оскільки дана справа містить виключну правову проблему і з огляду на неоднакове правове застосування інституту позовної давності Верховним Судом України при розгляді спорів, заявлених на підставі статті 388 Цивільного кодексу України, то дана справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду з матою забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Крім того відповідно до приписів пункту 7 Перехідних положень статті 388 Цивільного кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об'єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.

Оскільки положення статей 387, 388 Цивільного кодексу України не містять вимог про те, що приписи про позовну давність до правовідносин, що врегульовуються цими нормами права, не застосовуються, а положення статей 387, 388 Цивільного кодексу України не передбачають, що вимоги у даній справі відносяться до вимог, на які позовна давність не поширюється, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України від 05.10.2016 зі справи №916/2129/15, у зв'язку з чим на підставі приписів пункту 7 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Керуючись статтями 234, 235, 302, 303 Господарського процесуального кодексу України, Суд,

УХВАЛИВ:

Справу №907/50/16 за касаційною скаргою Заступника прокурора Львівської області на рішення Господарського суду Закарпатської області від 27.07.2017 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 28.11.2017 передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий Г. М. Мачульський

Судді І. В. Кушнір

Є. В. Краснов