Історія справи

Ухвала КАС ВП від 08.04.2020 року у справі №462/5193/19

УХВАЛА

28 квітня 2020 року

Київ

справа №462/5193/19

адміністративне провадження №К/9901/11633/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):

судді-доповідача - Радишевської О. Р.,

суддів - Кашпур О. В., Уханенка С. А.,

перевіривши касаційну скаргу Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (місто Львів) на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2020 року в справі №462/5193/19 за позовом ОСОБА_1 до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області про визнання протиправною відмови, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення одноразової грошової допомоги та моральної шкоди,

УСТАНОВИЛ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1) звернувся до суду з позовом до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області (правонаступником якого є Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (місто Львів)), у якому просив визнати протиправною і скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження від 29 грудня 2018 року у виконавчому провадженні ВП № 57845890.

Рішенням Залізничного районного суду міста Львова від 28 жовтня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2020 року скасовано рішення Залізничного районного суду міста Львова від 28 жовтня 2019 року та прийнято нове рішення про задоволення позову: визнано протиправною і скасовано постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області від 29 грудня 2018 року про закінчення виконавчого провадження у зв'язку з його добровільним виконанням боржником рішення суду у виконавчому провадженні ВП № 57845890.

22 квітня 2020 року до Верховного Суду надіслано касаційну скаргу Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (місто Львів) на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2020 року в справі №462/5193/19.

За правилами частини 1 статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Проаналізувавши доводи касаційної скарги та додані до неї матеріали, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав.

Відповідно до частини 3 статті 333 КАС України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження з перегляду ухвали про повернення заяви позивачеві (заявникові), а також судових рішень у справах, визначених частини 3 статті 333 КАС України, якщо рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги не може мати значення для формування єдиної правозастосовної практики.

Статтями 280, 281, 287, 288 КАС України передбачено особливості провадження у справах за адміністративними позовами органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування про встановлення обмеження щодо реалізації права на свободу мирних зібрань; особливості провадження у справах за адміністративними позовами про усунення перешкод та заборону втручання у здійснення права на свободу мирних зібрань; особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця; особливості провадження у справах за адміністративними позовами з приводу примусового повернення чи примусового видворення іноземців або осіб без громадянства за межі території України.

З матеріалів касаційної скарги встановлено, що в цій справі спір виник у правовідносинах з приводу рішення органу державної виконавчої служби.

За такого правового регулювання та обставин справи оскарження рішень судів попередніх інстанцій в касаційному порядку можливе лише у випадку, якщо розгляд такої скарги може мати значення для формування єдиної правозастосовної практики.

Такими чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення, ухваленого за наслідком касаційного провадження, судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм.

Водночас аналіз ухвалених у цій справі судових рішень і доводів касаційної скарги не дає підстав для висновку, що рішення суду касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги матиме значення для формування єдиної правозастосовної практики в такій категорії адміністративних справ, а тому підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.

Згідно з статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їхнього розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справі "Levages Prestations Services v. France" ("Леваж Престасьон Сервіс проти Франції") від 23.10.1996, заява №21920/93 та рішення у справі "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" ("Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії") від 19.12.1997, заява №26737/95).

На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до суду касаційної інстанції, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення національним законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до суду касаційної інстанції не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовної практики, а не можливості перегляду будь-яких судових рішень.

Зазначене також відповідає Рекомендації №R (95)5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, відповідно до якої Державам-членам запропоновано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження.

Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад, справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Керуючись статтями 248, 333 КАС України, Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (місто Львів) на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2020 року в справі №462/5193/19.

Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач: О. Р. Радишевська

Судді: О. В. Кашпур

С. А. Уханенко