Історія справи

Ухвала КАС ВП від 18.01.2018 року у справі №9901/370/18

ВЕРХОВНИЙ СУД

УХВАЛА

15.01.2018 Київ П/9901/370/18 9901/370/18 Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Анцупової Т.О., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_2 до Верховної Ради України, треті особи:

Президент України, депутат Верховної Ради України ОСОБА_3 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,

установив:

До Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, як суду першої інстанції, 10 січня 2018 року надійшла позовна заява ОСОБА_2 до Верховної Ради України, треті особи: Президент України, депутат Верховної Ради України ОСОБА_3, в якій позивач просила:

1) визнати незаконною бездіяльність відповідача у питанні подолання кнопкодавства - не персонального голосування народних депутатів України за законопроекти;

2) зобов'язати відповідача усунути бездіяльність і вчинити дії щодо встановлення біометричної системи ідентифікації та голосування депутатів за відбитком пальців руки;

3) зобов'язати відповідача усунути бездіяльність та розглянути проект Закону № 1895 від 30 січня 2015 року "щодо накладення стягнення на народного депутата за порушення вимог щодо особистого голосування" (далі - проект Закону № 1895);

4) стягнути з відповідача на користь позивача морально-матеріальну шкоду у розмірі однієї заробітної плати депутата Верховної Ради України ОСОБА_3, для відновлення здоров'я малорухомого інваліда.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Верховною Радою України порушуються вимоги ст. 84 Конституції України щодо особистого голосування депутатів. Також позивач звертається до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Волков проти України". Позивач звертається також до положень ст. 64, 79, 102 Конституції України; Рішення Конституційного Суду України № 6-зп від 25 листопада 1997 року, в якому міститься офіційне тлумачення ч. 2 ст. 55 Конституції України.

Вирішуючи питання щодо відкриття провадження у цій справі суд звертає увагу на наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

За змістом ч. 4 ст. 22 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів.

Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів передбачені ст. 266 КАС України.

Вказані норми визначають вичерпний перелік спорів, вирішення яких відноситься до повноважень Верховного Суду як суду першої інстанції.

Щодо вимог ОСОБА_2 про визнання незаконною бездіяльності відповідача у питанні подолання кнопкодавства та зобов'язання усунути вказану бездіяльність, суд установив наступне.

Позивач просить визнати незаконною бездіяльність Верховної Ради України та, з посиланням на Рішення Конституційного Суду України № 6-зп від 25 листопада 1997 року та Рішення № 11-рп/98 від 07 липня 1998 року, порушує питання про зобов'язання Верховної Ради України вчинити дії щодо встановлення біометричної системи ідентифікації та голосування депутатів за відбитком пальців руки. ОСОБА_2 фактично висловлює свою незгоду із діями народних депутатів України, в тому числі депутата Верховної Ради України ОСОБА_3 під час голосування, які на думку позивача, вчиненні з порушенням вимог ст. 84 Конституції України.

Згідно зі ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання тлумачення ч. 2 ст. 55 Конституції України (пункт 1 резолютивної частини Рішення № 6-зп від 25 листопада 1997 року; пункт 1 резолютивної частини Рішення № 9-зп від 25 грудня 1997 року; та пункт 1 резолютивної частини Рішення № 19-рп/2011 від 14 грудня 2011 року).

У рішенні № 19-рп/2011 від 14 грудня 2011 року Конституційний Суд України зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і

спрямованість діяльності держави (частина 2 статті 3 Конституції України).

Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Отже системне тлумачення ст. 55 Конституції України дозволяє дійти висновку, що ч. 2 цієї статті гарантує "кожному" захист "своїх прав", які були порушені органами державної влади, місцевого самоврядування, посадовими і службовими особами. Адже саме в такому контексті сформульовано ч. 3, 5 та 6 ст. 55 Конституції України.

У позовній заяві висловлюється незгода позивача із порядком прийняття депутатами Верховної Ради України законів, а саме: Закону України "Про внесення змін до Конституції України" 2011 року Кримінального процесуального кодексу України від 13 квітня 2012 року № 4651-6, Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" від 28 грудня 2014 року № 80-8.

У той же час, будь-яких обґрунтувань яким чином Закону України "Про внесення змін до Конституції України" 2011 року Кримінального процесуального кодексу України від 13 квітня 2012 року № 4651-6, Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" від 28 грудня 2014 року № 80-8и, а також дії відповідача щодо їх прийняття порушили права позивача, останнім у позовній заяві не наведено.

Позивач керується положеннями ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, проте ця Конвенція, як і Європейський суд з прав людини, який тлумачить її положення, не дозволяє приватним особам оскаржувати положення національного права лише тому, що на їхню думку, вони суперечать Конвенції, тоді як вони особисто не є прямо потерпілими від цих положень (Aksu проти Туреччини [ВП] параграф 50; Burden проти Сполученого Королівства [ВП] параграф 33).

Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому ч. 1 ст. 5 КАС України, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Відповідно до ст. 266 КАС України правила щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності, зокрема, Верховної Ради України, поширюються на розгляд адміністративних справ щодо: 1) законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України; 2) законності дій чи бездіяльності Верховної Ради України.

Отже, захисту адміністративним судом підлягає фактично порушене право особи у публічно-правових відносинах з відповідачем і саме при здійсненні ним чітко визначених чинним законодавством владних управлінських функцій.

У Постанові Верховного Суду України від 23 травня 2017 року по справі № 800/541/16, суд підкреслив, що обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже бездіяльність відповідача, про яку йдеться у позовних вимогах, не спричиняє порушень індивідуально виражених прав або свобод позивача. Права та свободи, які не є індивідуально вираженими не підлягають судовому захисту в порядку адміністративного судочинства.

Що стосується вимог позивача про зобов'язання відповідача розглянути проект Закону № 1895, суд виходить з наступного.

Відповідно до принципу поділу державної влади в Україні, закріпленому в ст. 6 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України. Згідно з ст. 75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 85 Конституції України до повноважень Верховної Ради України належить прийняття законів.

Відповідно до Розділу ІV Регламенту Верховної Ради України, затвердженого Законом України від 10 лютого 2010 року № 1861-VI стадіями законодавчої процедури є: вияв законодавчої ініціативи, реєстрація законопроекту, розгляд законопроекту, прийняття закону, його підписання і оприлюднення.

Згідно матеріалів позовної заяви, позивач оскаржує бездіяльність Верховної Ради України в процедурі розгляду (тривалого невключення до порядку денного пленарного засідання) проекту Закону № 1895 від 30 січня 2015 року "щодо накладення стягнення на народного депутата за порушення вимог щодо особистого голосування", що є стадією законотворчого процесу.

Як зазначив Конституційний Суд України у рішенні №19-рп/2011від 14 грудня 2011 року, відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.

У мотивувальній частині рішення Конституційного Суду України від 27 березня 2002 року № 7-рп/2002 визначено, що за змістом положень ст. 85, 91 Конституції України Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші правові акти.

Вони є юридичною формою реалізації повноважень єдиного органу законодавчої влади в Україні та, відповідно до ч. 2 ст. 147, ч. 1 ст. 150 Конституції України, є об'єктом судового конституційного контролю.

Тобто, виконання окремих стадій законотворчого процесу віднесено до компетенції Верховної Ради України, яка у вказаних правовідносинах здійснює нормотворчу діяльність, і не виконує владних управлінських функцій.

Відтак, юрисдикція Касаційного адміністративного суду не поширюється на спори про визнання протиправними дій (бездіяльності) Верховної Ради України в рамках процедур законотворчого процесу. Враховуючи, що позивач просить зобов'язати відповідача вчинити дії щодо прийняття законопроекту, такі позовні вимоги не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

В силу ч. 1 ст. 152 Конституції України питання відповідності закону Конституції України та дотримання процедури розгляду, ухвалення та набрання ним чинності, встановленої Основним Законом, віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.

Разом з тим, оскільки заявлені ОСОБА_2 вимоги про визнання бездіяльності Верховної Ради України протиправною та зобов'язання вчинити дії не підлягають розгляду у порядку адміністративного судочинства, вимога про відшкодування морально-матеріальної шкоди, яка є похідною від цих вимог згідно з ч. 5 ст. 21 КАС України окремому розгляду у порядку адміністративного судочинства також не підлягає.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 170 КАС суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

З огляду на усе вищевикладене суд дійшов висновку, що законних підстав для відкриття провадження у справі за заявленим позовом немає, відтак у відкритті провадження у справі слід відмовити.

Керуючись ст. 22, 170, 248, 266 КАС України, -

ухвалив:

Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до Верховної Ради України, треті особи: Президент України, депутат Верховної Ради України ОСОБА_3 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.

Ухвала може бути оскаржена до Великої Палати Верховного Суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її прийняття та набирає законної сили після її перегляду в апеляційному порядку або після закінчення строку на апеляційне оскарження.

Суддя Т.О. Анцупова