Історія справи

Ухвала КАС ВП від 13.08.2018 року у справі №9901/722/18

УХВАЛА

15 березня 2021 року

Київ

справа №9901/722/18

адміністративне провадження №П/9901/722/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Пасічник С. С.,

суддів: Васильєвої І. А., Ханової Р. Ф., Хохуляка В. В., Юрченко В. П.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Вищої ради правосуддя та Державної казначейської служби України про визнання незаконним та скасування рішення від 20 липня 2018 року (в частині), визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди, встановив:

І. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ.

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1) звернулась до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККСУ, Комісія) про визнання незаконним та скасування рішення від 20 липня 2018 року в частині визнання її такою, що за результатами кваліфікаційного оцінювання за підсумками іспиту суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді останній не відповідає та не склала іспит, а також направлення до Вищої ради правосуддя подання про її звільнення з посади судді; визнання неправомірною бездіяльності щодо її заяви від 05 червня 2018 року про реєстрацію на відповідному блоці веб-сайту Комісії для проходження кваліфікаційного оцінювання за спеціалізацією "кримінальна"; стягнення моральної шкоди.

ІІ. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ДОВОДІВ ПОЗИВАЧА ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ВІДПОВІДАЧА І ТРЕТЬОЇ ОСОБИ.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що рішення Комісії від 20 липня 2018 року не відповідає Конституції і законам України, Регламенту Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, затвердженому рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 13 жовтня 2016 року №81/зп-16 (з наступними змінами; далі - Регламент ВККСУ), порушує принципи верховенства права, незалежності судової влади та правової визначеності, законності, публічності, політичної нейтральності, рівності прав учасників засідань, незалежності та неупередженості, об'єктивності, повного з'ясування обставин, обов'язковості рішень Комісії, а також є немотивованим.

Так, 05 червня 2018 року ОСОБА_1 зареєструвалась на відповідному блоці веб-сайту ВККСУ для проходження кваліфікаційного оцінювання за спеціалізацією "кримінальна" та отримала на свою електронну адресу від Комісії підтвердження надходження цієї інформації, крім того на підтвердження намірів про кваліфікаційне оцінювання позивачем на адресу ВККСУ 11 червня 2018 року (поштове відправлення №6100706391017, отримане ВККСУ 13 червня 2018 року) направлено і письмову заяву від 07 червня 2018 року, проте відповіді Комісії про проходження кваліфікаційного оцінювання за спеціалізацією "кримінальна" одержано не було, що свідчить про протиправну бездіяльність відповідача.

Оскаржуваним рішенням ВККСУ поставлено під сумнів компетентність позивача, дотримання нею професійної етики та доброчесності, а, враховуючи спосіб оприлюднення цієї інформації (через мережу Інтернет), невизначено максимальна кількість людей (у тому числі серед її рідних, близьких, знайомих, а також сторін у справах, які вона розглядає) дізналась про прийняття відповідачем такого рішення, яке викликає сумнів у професійних та моральних якостях позивача, що, в свою чергу, завдає шкоди її репутації як судді та порядної людини, відтак прийняттям оскаржуваного рішення ВККСУ, на думку ОСОБА_1, порушила статтю 28 Конституції України щодо права кожного на повагу до його гідності.

Відповідач (ВККСУ) в письмовому відзиві від 31 серпня 2018 року №19-4790/18 на позовну заяву зазначив про безпідставність позовних вимог й просив в їх задоволенні відмовити, посилаючись на те, що оскаржуване рішення Комісії прийняте на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначений Конституцією та законами України, не порушує і не може порушувати права, свободи чи законні інтереси позивача.

Процедура кваліфікаційного оцінювання стосовно ОСОБА_1 проведена в порядку та відповідно до вимог чинного законодавства України, дії Комісії повністю відповідають нормам Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року №1402-VIII (далі - Закон №1402) та нормативних актів, прийнятих Комісією на основі положень законодавства, будь-які порушення прав, свобод чи законних інтересів позивача як учасника процедури кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді відсутні.

Вимога позивача про визнання неправомірною бездіяльності Комісії щодо її заяв від 05 червня 2018 року та від 07 червня 2018 року (направленої 11 червня 2018 року) про реєстрацію на відповідному блоці веб-сайту Комісії для проходження кваліфікаційного оцінювання за кримінальною спеціалізацією є необґрунтованою, оскільки ОСОБА_1 на момент подачі відповідної заяви вже перебувала в процесі кваліфікаційного оцінювання і останньою 29 березня 2018 року вже було складено іспит за спеціалізацією "цивільна".

Що ж до вимоги ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди, то в позовній заяві не обґрунтовано, у чому саме полягає завдана шкода, якими неправомірними діями або бездіяльністю відповідача вона заподіяна, з яких міркувань позивач виходив, визначаючи розмір шкоди, і якими доказами це підтверджується.

Твердження ОСОБА_1 про те, що оскаржуване рішення ВККСУ прийнято з порушенням вимог Закону №1402 та Конституції України є безпідставними, адже нею не зазначено жодних конкретних допущених Комісією при прийняті рішення від 20 липня 2018 року порушень.

Посилання ж позивача на немотивованість оскаржуваного рішення ВККСУ, тобто незазначення в ньому визначених законом підстав його ухвалення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків, що у відповідності до пункту 4 частини 3 статті 88 Закону №1402 є підставою для його скасування, також не заслуговують на увагу, оскільки в рішенні Комісії від 20 липня 2018 року №1254/ко-18 вказано, що ОСОБА_1 як учасник кваліфікаційного оцінювання отримала результат, який є меншим 50 відсотків від максимально можливого бала за виконання практичного завдання, тобто не склала іспит, що відповідно до статей 83-86,93,101 Закону №1402 є підставою для висновку про відмову у її допуску до його другого етапу ("Дослідження досьє та проведення співбесіди"), визнання її такою, що не відповідає займаній посаді, та внесення до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП, Рада) подання про звільнення з посади судді.

У відповіді від 17 вересня 2018 року на відзив Комісії ОСОБА_1 посилалась на відсутність реєстрації в Міністерстві юстиції України Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям і кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 03 листопада 2016 року №143/зп-16 (далі - Положення №143/зп-16), та Регламенту ВККСУ; проведення кваліфікаційного оцінювання в підвальному приміщенні, без вентиляції та природнього освітлення; прийняття оскаржуваного рішення від 20 липня 2018 року №1254/ко-18 за відсутності позивача та бездіяльності Комісії стосовно поданих останньою заяв від 05 червня 2018 року та від 07 червня 2018 року.

Заявою від 29 жовтня 2018 року ОСОБА_1 збільшила розмір позовних вимог та, посилаючись на ті ж мотиви і доводи, що й в позовній заяві та відповіді на відзив, крім заявлених в позові вимог, просила: стягнути з відповідача 1 500
000,00 грн. моральної шкоди; визнати неправомірною бездіяльність ВККСУ щодо її заяв від 20 серпня 2018 року, отриманої 21 серпня 2018 року, та від 17 вересня 2018 року, отриманих 18 вересня 2018 року, стосовно перегляду рішення про результати виконаного нею практичного завдання та проходження кваліфікаційного оцінювання за спеціальністю "кримінальна"; визнати протиправною бездіяльність Комісії щодо встановлення та персоніфікації загального результату іспиту і його оприлюднення на офіційному сайті ВККСУ не пізніше наступного дня після їх встановлення, зобов'язавши відповідача встановити та персоніфікувати загальний результат іспиту та оприлюднити його на офіційному сайті ВККСУ не пізніше наступного дня після їх встановлення; визнати незаконними дії ВККСУ по застосуванню Положення №143/зп-16 та Регламенту ВККСУ, які не зареєстровані в Міністерстві юстиції України; визнати незаконною бездіяльність Комісії щодо ненаправлення на адресу ОСОБА_1 повідомлення про дату, час і місце проведення засідання 20 липня 2018 року не пізніше як за десять днів до цієї дати; визнати незаконними дії ВККСУ щодо проведення кваліфікаційного оцінювання 29 березня 2018 року в підвальному приміщенні, без вентиляції та природнього освітлення; зобов'язати Комісію після встановлення результату етапу кваліфікаційного оцінювання "Складення іспиту" ухвалити рішення про допуск судді Орджонікідзевського районного суду міста Харкова ОСОБА_1 до наступного етапу кваліфікаційного оцінювання "Дослідження досьє та проведення співбесіди" у відповідності до вимог законодавства України.

ВККСУ в запереченнях від 06 грудня 2018 року №19-7311/18 на заяву ОСОБА_1 від 29 жовтня 2018 року просила врахувати вказані нею у відзиві на позовну заяву доводи, а також зазначала, що процедуру кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді щодо ОСОБА_1 проведено в порядку та відповідно до вимог чинного законодавства України, а також нормативних актів, прийнятих Комісією на виконання положень Закону №1402; про призначення засідання ВККСУ на 20 липня 2018 року позивач також повідомлялась своєчасно й належним чином.

Всупереч тверджень позивача, жодним законодавчим актом не визначено обов'язку Комісії (як державного органу суддівського врядування, який на постійній основі діє в системі правосуддя України) проводити державну реєстрацію виданих нею нормативно-правових актів, оскільки ВККСУ не відноситься до органів законодавчої чи виконавчої влади, обов'язок державної реєстрації актів яких прямо встановлено законодавством.

Посилання ОСОБА_1 на те, що Комісія не надала відповіді на її заяви щодо проведення кваліфікаційного оцінювання за іншою спеціалізацією є безпідставними, адже нормативно-правовими актами не передбачено повторного виконання практичного завдання, зокрема, за іншою спеціалізацією, про що позивача повідомлено листом від 07 листопада 2018 року №31кп-1310/18.

ВРП в письмових поясненнях щодо позову від 06 грудня 2018 року №46991/о/918 зазначала, що оскільки рішенням ВККСУ від 20 липня 2018 року №1254/ко-18 суддю Орджонікідзевського районного суду міста Харкова ОСОБА_1 визнано такою, що не відповідає займаній посаді, то відповідно до пункту 37 розділу III Положення №143/зп-16, воно є підставою для внесення до Вищої ради правосуддя подання з рекомендацією про звільнення судді з посади.

22 серпня 2018 року на адресу ВРП надійшло подання з рекомендацією Комісії про звільнення суддів з посад, у тому числі судді Орджонікідзевського районного суду міста Харкова ОСОБА_1; в той же час частиною 8 статті 101 Закону №1402 передбачено, що рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо надання рекомендацій можуть бути оскаржені тільки разом із з рішенням, ухваленим за відповідною рекомендацією.

Крім того в додаткових поясненнях від 25 січня 2021 року №1818/о/9-21 щодо позову Рада повідомила, що своєю ухвалою від 22 грудня 2020 року №3592/0/15-20 залишила без розгляду подання ВККСУ з рекомендацією про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Орджонікідзевського районного суду міста Харкова на підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України.

ІІІ. ХІД СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ СПРАВИ.

Відповідно до частини 4 статті 22 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України встановлено у статті 266 КАС України, згідно з пунктами 2 та 3 частини 1 якої її правила поширюються на розгляд адміністративних справ щодо законності дій, бездіяльності та актів, зокрема, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для розгляду даної справи - Пасічник С. С. (суддя-доповідач, головуючий суддя), Васильєва І. А., Ханова Р. Ф., Хохуляк В. В., Юрченко В. П.

Під час розгляду справи до участі у ній як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача залучено ВРП та Державну казначейську службу України.

Позивач в судових засіданнях висловила свої доводи та міркування стосовно обставин справи, які за своїм змістом є аналогічними тим, що вже були наведені в самій позовній заяві (з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог й відповіді на відзив), вимоги якої вона просила задовольнити.

Представники відповідача (ВККСУ) та третьої особи (ВРП) в засіданнях суду проти позову заперечили, надавши відповідні пояснення (суть яких викладена у відзивах на позов, додаткових поясненнях) та зазначивши, що просять в задоволенні позовних вимог відмовити.

Державна казначейська служба України свого представника в засідання суду не направляла, хоча про дату, час та місце проведення останніх повідомлялась належним чином та своєчасно, про що свідчать наявні в матеріалах справи рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення.

У зв'язку з неявкою в засідання суду 03 березня 2021 року всіх учасників справи й надіслання ОСОБА_1 та Радою клопотань про її розгляд за їх відсутності подальший розгляд позовної заяви здійснювався Судом в порядку письмового провадження.

IV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ, ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН.

Указом Президента України від 24 січня 2007 року №40/2007 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Лозівського міськрайонного суду Харківської області строком на п'ять років, Постановою Верховної Ради України від 09 лютого 2012 року №4375-VІ - обрано суддею цього ж суду безстроково, а Указом Президента України від 06 листопада 2014 року №853/2014 - переведено до Орджонікідзевського районного суду міста Харкова.

Рішенням Комісії від 01 лютого 2018 року №8/зп-18 призначено кваліфікаційне оцінювання 1790 суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, а її рішенням від 02 березня 2018 року №33/зп-18 визначено графік проведення іспиту: 29 березня 2018 року - для суддів місцевих судів (цивільна спеціалізація), у тому числі щодо позивача (зазначеної під №14 в додатку №8 до цього рішення), встановлено мінімально допустимий бал іспиту - 50 відсотків від максимально можливого бала у разі набрання суддею: 50 і більше відсотків від максимально можливого бала за складення анонімного письмового тестування; 50 і більше відсотків від максимально можливого бала за виконання практичного завдання.

Відповідно до рішення Комісії від 17 травня 2018 року №108/зп-18 затверджено кодовані результати складеного суддями 29 березня 2018 року анонімного письмового тестування (додаток 1) та виконаного практичного завдання (додаток 2) в межах процедури кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді, а також декодовані результати першого етапу оцінювання "Іспит" (додаток 3) й згідно з вказаним рішенням позивач за результатами анонімного письмового тестування набрала 68,625 бали, а за результатами виконаного практичного завдання - 26 балів.

20 липня 2018 року ВККСУ ухвалено рішення №1254/ко-18, яким визначено, що суддя Орджонікідзевського районного суду міста Харкова ОСОБА_1 не склала іспиту для суддів місцевих та апеляційних судів, призначеного рішенням Комісії від 02 березня 2018 року №33/зп-18; відмовлено судді Орджонікідзевського районного суду міста Харкова ОСОБА_1 у допуску до другого етапу кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді "Дослідження досьє та проведення співбесіди", призначеного рішенням Комісії від 01 лютого 2018 року №8/зп-18, за результатами іспиту суддів місцевих та апеляційних судів; визнано суддю Орджонікідзевського районного суду міста Харкова ОСОБА_1 такою, що не відповідає займаній посаді; вирішено внести до ВРП подання про звільнення з посади судді Орджонікідзевського районного суду міста Харкова ОСОБА_1.

В подальшому, ВРП, розглянувши подання ВККСУ з рекомендацією про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Орджонікідзевського районного суду міста Харкова, ухвалою від 22 грудня 2020 року №3592/0/15-20 залишила його без розгляду, вказавши, що її рішенням від 17 грудня 2020 року №3502/0/15-20 ОСОБА_1 звільнено з посади судді Орджонікідзевського районного суду міста Харкова у зв'язку із поданням заяви про відставку.

V. ДЖЕРЕЛА ПРАВА І ОЦІНКА СУДУ.

Розглядаючи справу, проаналізувавши встановлені у ній обставин у зіставленні з обґрунтуванням позовних вимог та правовим регулюванням спірних відносин, Суд прийшов до висновку, що звернення з цим позовом по своїй суті зумовлене незгодою позивача власне з правомірністю спірного рішення ВККСУ від 20 липня 2018 року №1254/ко-18 за результатами її кваліфікаційного оцінювання.

Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п'ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року №1402-VIII, має бути оцінена в порядку, визначеному законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади. Порядок та вичерпні підстави оскарження рішення про звільнення судді за результатами оцінювання встановлюються законом.

Пунктом 20 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402 встановлено, що відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п'ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" (~law18~), оцінюється колегіями Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в порядку, визначеному ~law19~. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади за рішенням Вищої ради правосуддя на підставі подання відповідної колегії Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Згідно зі статтею 83 Закону №1402 кваліфікаційне оцінювання проводиться ВККСУ з метою визначення здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями. Критеріями кваліфікаційного оцінювання є: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика; 3) доброчесність. Кваліфікаційне оцінювання за критерієм професійної компетентності проводиться з урахуванням принципів інстанційності та спеціалізації. Підставами для призначення кваліфікаційного оцінювання є: рішення ВККСУ про призначення кваліфікаційного оцінювання судді у випадках, визначених законом. Порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджуються ВККСУ.

На виконання вимог Закону №1402 Комісія рішенням від 03 листопада 2016 року затвердила Положення №143/зп-16, а рішенням від 04 листопада 2016 року №144/зп-16 - Порядок проведення іспиту та методику встановлення його результатів у процедурі кваліфікаційного оцінювання (далі - Порядок №144/зп-16).

За змістом пункту 34 розділу ІІІ Положення №143/зп-16 рішення Комісії, ухвалене за результатами кваліфікаційного оцінювання, складається зі вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин. Зокрема, у мотивувальній частині рішення зазначаються отримані суддею (кандидатом на посаду судді) бали з оцінювання відповідних критеріїв, відомості про загальну кількість балів за результатами кваліфікаційного оцінювання, посилання на визначені Законом №1402 підстави його ухвалення або мотиви, з яких Комісія дійшла таких висновків. За наявності висновку Громадської ради доброчесності про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності у мотивувальній частині також зазначаються мотиви його прийняття або відхилення. Резолютивна частина має містити висновок про те, чи підтвердив суддя (кандидат на посаду судді) здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді або чи відповідає суддя займаній посаді, а також кількість балів, набраних суддею за результатами успішного проходження процедури кваліфікаційного оцінювання.

Пунктами 10 та 11 розділу V Положення №143/зп-16 встановлено, що за результатами кваліфікаційного оцінювання судді для підтвердження відповідності займаній посаді Комісія ухвалює одне з таких рішень: про відповідність займаній посаді судді; про невідповідність займаній посаді судді. Рішення про підтвердження відповідності судді займаній посаді ухвалюється у разі отримання суддею мінімально допустимого і більшого бала за результатами іспиту, а також більше 67 відсотків від суми максимального можливих балів за результатами кваліфікаційного оцінювання всіх критеріїв за умови отримання за кожен із критеріїв бала, більшого за 0.

Частинами 2 та 4 статті 84 Закону №1402 передбачено, що за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання ВККСУ ухвалює одне з рішень, визначених ~law20~. Кваліфікаційне оцінювання проводиться прозоро та публічно, у присутності судді, який оцінюється, та будь-яких заінтересованих осіб. У розгляді питання про кваліфікаційне оцінювання судді можуть бути присутніми представники органу суддівського самоврядування.

У частинах 1 та 2 статті 85 Закону №1402 зазначено, що кваліфікаційне оцінювання включає такі етапи: 1) складення іспиту; 2) дослідження досьє та проведення співбесіди. Рішення про черговість етапів проведення кваліфікаційного оцінювання ухвалює ВККСУ. Іспит є основним засобом встановлення відповідності судді критерію професійної компетентності та проводиться шляхом складення анонімного письмового тестування та виконання практичного завдання з метою виявлення рівня знань, практичних навичок та умінь у застосуванні закону, здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді та з відповідною спеціалізацією. Порядок проведення іспиту та методика встановлення його результатів затверджуються ВККСУ. Тестові та практичні завдання іспиту складаються з урахуванням принципів інстанційності та спеціалізації. ВККСУ зобов'язана забезпечити прозорість іспиту. На кожному етапі та під час оцінювання результатів можуть бути присутніми будь-які заінтересовані особи.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 88 Закону №1402 Вища кваліфікаційна комісія суддів України ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді. Суддя (кандидат на посаду судді), який не згодний із рішенням ВККСУ щодо його кваліфікаційного оцінювання, може оскаржити це рішення в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України.

Згідно із частиною 3 статті 88 Закону №1402 рішення Комісії, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:

1) склад членів Комісії, який провів кваліфікаційне оцінювання, не мав повноважень його проводити;

2) рішення не підписано будь-ким зі складу членів Комісії, який провів кваліфікаційне оцінювання;

3) суддя (кандидат на посаду судді) не був належним чином повідомлений про проведення кваліфікаційного оцінювання - якщо було ухвалено рішення про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді з підстав неявки для проходження кваліфікаційного оцінювання;

4) рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків.

За змістом частин 7 та 8 статті 101 Закону №1402 рішення ВККСУ можуть бути оскаржені до суду з підстав, установлених ~law21~, а рішення Комісії щодо надання рекомендацій можуть бути оскаржені тільки разом із рішенням, ухваленим за відповідною рекомендацією.

Отже, чинним законодавством прямо передбачено право на оскарження рішення ВККСУ в судовому порядку.

При цьому, законодавець виділяє в окрему категорію так звані рішення ВККСУ щодо надання рекомендацій (в тому числі, щодо звільнення судді із займаної посади), які можуть бути оскаржені у судовому порядку лише за умови їх оскарження разом із кінцевим рішенням уповноваженого органу, ухваленим за результатами розгляду вказаної рекомендації.

Суд наголошує, що таке нормативне закріплення права на судове оскарження рішень ВККСУ не обмежує особу у реалізації наданого їй права на звернення до суду, якщо вона вважає, що таким рішенням порушено її права та інтереси, а лише визначає з настанням якої події рішення ВККСУ щодо надання рекомендації можуть оскаржуватися в судовому порядку.

Оскільки рішення ВККСУ, прийняте за результатами кваліфікаційного оцінювання, є підставою для відповідної рекомендації про звільнення, а тому обставини його прийняття повинні перевірятися судом лише після та разом із ухваленим рішенням Вищої ради правосуддя за результатами розгляду такої рекомендації.

Зі змісту оспорюваного рішення ВККСУ від 20 липня 2018 року №1254/ко-18 вбачається, що відповідач, поміж іншого, вирішив внести до ВРП подання про звільнення з посади судді Орджонікідзевського районного суду міста Харкова ОСОБА_1.

Таким чином, зазначене рішення ВККСУ, яким рекомендовано вирішити питання про звільнення позивача із посади судді, не може бути самостійним предметом розгляду адміністративного суду та має переглядатись разом із рішенням ВРП, ухваленим за результатами перевірки такої рекомендації.

Виходячи зі змісту статей 1, 3 Закону України від 21 грудня 2016 року №1798-VIII "Про Вищу раду правосуддя", прийняття рішення про звільнення судді з посади належить до компетенції ВРП після розгляду на її засіданні подання ВККСУ про звільнення судді.

За результатами такого розгляду ВРП приймає вмотивоване рішення, яке остаточно вирішує питання щодо кар'єри судді, є обов'язковим для виконання та породжує відповідні правові наслідки.

Відтак, таке рішення може бути оскаржене в судовому порядку.

При цьому рішення ВККСУ про визнання судді таким, що не відповідає займаній посаді, саме по собі не має наслідком звільнення судді, а є лише підставою для такого звільнення. Під час розгляду подання ВККСУ про звільнення судді ВРП може прийняти рішення про відмову у задоволенні подання Комісії про звільнення судді з посади або, як мало місце у даній справі, - про залишення такого подання без розгляду.

Звільнення судді з посади є конституційною функцією ВРП, яка у межах "кваліфікаційного" провадження має право перевірити рішення ВККСУ та не задовольнити подання про звільнення судді з посади. У цьому випадку рішення ВККСУ про непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді втрачає юридичне значення.

Отже, зважуючи на наведене правове регулювання, а також статус та повноваження ВРП і ВККСУ у процедурі кваліфікаційного оцінювання судді, Верховний Суд вважає, що передбачене частиною 1 статті 88 Закону №1402 оскарження рішення ВККСУ щодо кваліфікаційного оцінювання судді можливе лише після того, як таке рішення було предметом розгляду у ВРП.

З урахуванням послідовності (стадійності) прийняття остаточного рішення про звільнення судді, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання і, як наслідок, не відповідає займаній посаді, судовий контроль має здійснюватися щодо остаточного рішення, яке уповноважена приймати ВРП.

Як вже вказувалось в цій ухвалі, ВРП ухвалою від 22 грудня 2020 року №3592/0/15-20 залишила подання ВККСУ з рекомендацією про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Орджонікідзевського районного суду міста Харкова без розгляду, вказавши, що її рішенням від 17 грудня 2020 року №3502/0/15-20 ОСОБА_1 звільнено з посади судді Орджонікідзевського районного суду міста Харкова у зв'язку із поданням заяви про відставку.

Разом з тим, звільнення судді ОСОБА_1 за заявою про відставку не змінює видової ознаки, юридичної сили, значення та рекомендаційної природи оскаржуваного в цій справі рішення. Після рішення ВРП про звільнення судді у відставку оскаржуване рішення ВККС певним чином утрачає свою актуальність, оскільки кваліфікаційне оцінювання та його наслідки мають відношення тільки стосовно діючого судді, яким позивач у цій справі перестала бути.

При цьому звільнення судді у відставку після рішення ВККСУ про визнання судді таким, що не відповідає займаній посаді, та внесення до ВРП подання з рекомендацією про звільнення такого судді з посади не відносить оскаржуване в цій справі рішення ВККСУ до тих, які утворюють самостійний предмет судового спору і підлягають судовому контролю окремо від рішення, яке ухвалюється за відповідною рекомендацією ВККСУ. Водночас оскільки оскаржуване в цій справі рішення Комісії у зв'язку з його нерозглядом ВРП залишилося нереалізованим, таке рішення не може мати преюдиційного значення в разі майбутньої участі позивача в конкурсах на зайняття посади судді.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Підсумовуючи вищевикладене, рішення ВККСУ від 20 липня 2018 року №1254/ко-18 є тим рішенням, яке не може бути самостійним предметом судового розгляду, що, в свою чергу, унеможливлює розгляд справи по суті спору та є підставою для закриття провадження у справі, оскільки її не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Що ж до вимоги про стягнення моральної шкоди, то згідно із частиною 5 статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Отже, адміністративні суди можуть розглядати вимоги про відшкодування шкоди лише за наявності таких умов: вимоги мають стосуватися шкоди, завданої лише суб'єктом владних повноважень, й вони повинні бути поєднані з вимогою про визнання протиправними рішення, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.

У цій справі позовна вимога про стягнення моральної шкоди є нерозривно пов'язаною з вимогою про визнання протиправним і скасування рішення ВККСУ, а вирішення питання про стягнення моральної шкоди є наслідком розгляду первинної вимоги, тому, враховуючи, що рішення ВККСУ про невідповідність займаній посаді й розгляд питання про звільнення позивача не може бути самостійним предметом судового розгляду, провадження у цій частині позовних вимог також підлягає закриттю.

Такий же характер (щодо нерозривної пов'язаності із вимогою про визнання протиправним і скасування рішення ВККСУ від 20 липня 2018 року №1254/ко-18) носять й інші позовні вимоги ОСОБА_1 стосовно визнання неправомірною бездіяльності ВККСУ щодо її заяв від 20 серпня 2018 року, отриманої 21 серпня 2018 року, та від 17 вересня 2018 року, отриманих 18 вересня 2018 року, про перегляд рішення щодо результатів виконаного нею практичного завдання та проходження кваліфікаційного оцінювання за спеціальністю "кримінальна"; визнання протиправною бездіяльності Комісії щодо встановлення та персоніфікації загального результату іспиту і його оприлюднення на офіційному сайті ВККСУ не пізніше наступного дня після їх встановлення із зобов'язанням відповідача встановити та персоніфікувати загальний результат іспиту та оприлюднити його на офіційному сайті ВККСУ не пізніше наступного дня після їх встановлення; визнання незаконними дій ВККСУ по застосуванню Положення №143/зп-16 та Регламенту ВККСУ, які не зареєстровані в Міністерстві юстиції України; визнання незаконною бездіяльності Комісії щодо ненаправлення на адресу ОСОБА_1 повідомлення про дату, час і місце проведення засідання 20 липня 2018 року не пізніше як за десять днів до цієї дати; визнання незаконними дій ВККСУ щодо проведення кваліфікаційного оцінювання 29 березня 2018 року в підвальному приміщенні, без вентиляції та природнього освітлення; зобов'язання Комісії після встановлення результату етапу кваліфікаційного оцінювання "Складення іспиту" ухвалити рішення про допуск судді Орджонікідзевського районного суду міста Харкова ОСОБА_1 до наступного етапу кваліфікаційного оцінювання "Дослідження досьє та проведення співбесіди" у відповідності до вимог законодавства України.

Вказана правова позиція відповідає практиці Великої Палати Верховного Суду в аналогічних справах (постанови від 26 лютого 2020 року у справі №9901/637/18, від 29 квітня 2020 року у справі №9901/831/18, від 13 травня 2020 року у справі №9901/17/20, від 03 лютого 2021 року у справі №9901/850/18).

Частиною 1 статті 239 КАС України передбачено, що якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої Частиною 1 статті 239 КАС України, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

Разом з тим, мотивами для закриття провадження у даній справі є не порушення правил предметної підсудності, а передчасне звернення позивача до адміністративного суду, якому за процесуальним законом підсудний цей спір, а отже підстави для застосування наведених положень процесуального закону відсутні.

Керуючись статтями 205, пунктом 1 частини 1 статті 238, статтями 243, 245, 248, 266 КАС України, Суд

УХВАЛИВ:

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Вищої ради правосуддя та Державної казначейської служби України про визнання незаконним та скасування рішення від 20 липня 2018 року (в частині), визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди закрити.

Ухвала Верховного Суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційну скаргу може бути подано протягом 15 днів з дня складання повного судового рішення.

Учасники справи:

- ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; АДРЕСА_2; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1);

- Вища кваліфікаційна комісія суддів України (03109, м. Київ, вул. Механізаторів, 9; ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 37316378);

- Державна казначейська служба України (01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6);

- Вища рада правосуддя (04050, м. Київ, вул. Студентська, 12А; ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 00013698)....................................................................

С. С. Пасічник

І. А. Васильєва

Р. Ф. Ханова

В. В. Хохуляк

В. П. Юрченко,

Судді Верховного Суду