Історія справи

Ухвала КАС ВП від 07.02.2021 року у справі №826/17607/14

УХВАЛА

16 березня 2021 року

м. Київ

справа № 826/17607/14

адміністративне провадження № К/9901/4899/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Уханенка С. А.,

суддів - Кашпур О. В., Радишевської О. Р.

перевірив касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 серпня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

12 лютого 2021 року Офіс Генерального прокурора повторно звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 серпня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2020 року з пропуском строку на касаційне оскарження.

Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 18 лютого 2021 року касаційну скаргу залишено без руху, а заявнику надано строк для усунення її недоліків. Зокрема, Офісу Генерального прокурора необхідно було надати докази отримання ним оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, зокрема, конверт, і заяву, у якій зазначити поважні та об'єктивні причини, що перешкоджали йому звернутися до суду у межах тридцятиденного строку з дня отримання повного тексту оскаржуваної постанови, до якої додати належні та допустимі докази, що це підтверджують.

На виконання ухвали Верховного Суду Офіс Генерального прокурора надіслав заяву, в якій просив поновити пропущений процесуальний строк, з тих підстав, що оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції від 18 грудня 2020 року, отримано ним 23 грудня 2020 року і вперше скаргу подано 22 січня 2021 року, що підтверджується конвертом, ксерокопією списку згрупованих поштових відправлень та фіскального чеку.

Частиною 3 статті 329 КАС України встановлено, що строк на подання касаційної скарги також може бути поновлений у разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених Частиною 3 статті 329 КАС України.

Відповідно до частини 4 статті 332 КАС України розгляд заяви особи про поновлення строку на касаційне оскарження здійснюється колегією суддів суду касаційної інстанції, склад якої визначений у порядку, встановленому частини 4 статті 332 КАС України.

Перевіривши зазначені представником заявником причини пропуску строку на касаційне оскарження та докази, додані на їх підтвердження, колегія суддів дійшла висновку, що строк на касаційне оскарження підлягає поновленню відповідно до частини 3 статті 329 КАС України.

Аналізуючи доводи касаційної скарги та додані до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.

У листопаді 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора, в якому просив суд: скасувати наказ Генерального прокурора України від 23 жовтня 2014 року №2529-ц про звільнення його з посади старшого прокурора відділу нагляду за додержанням законів при провадженні досудового слідства у справах про злочини, пов'язані з корупцією управління нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України; поновити його на займаній посаді; стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 24 жовтня 2014 року по день фактичного поновлення на публічній службі; зобов'язати Офіс Генерального прокурора повідомити Міністерству юстиції України про відкликання відомостей про застосування щодо нього заборони, передбаченої частиною 3 статті 1 Закону України "Про очищення влади".

Позов обґрунтовано тим, що на підставі довідки про результати вивчення особової справи, його звільнено із займаної посади у зв'язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 72 статті 36 Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП України) та у зв'язку з обійманням позивачем у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року посади заступника прокурора Запорізької області, що відповідає критеріям, визначеним в пункті 8 частини 1 статті 3 Закону України №1682-VII "Про очищення влади". Посилаючись на те, що його звільнено за відсутності правових підстав та за відсутності вини, оскільки відповідачем не доведено обставини вчинення ним безпосередньо правопорушень, направлених на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_3, просив суд задовольнити позов.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 серпня 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2020 року, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ Генеральної прокуратури України від 23 жовтня 2014 року №2529ц про звільнення ОСОБА_1 з посади старшого прокурора відділу нагляду за додержанням законів при провадженні досудового слідства у справах про злочини, пов'язані з корупцією управління нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України. Поновлено позивача на займаній посаді та стягнуто з Офісу Генерального прокурора України на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 24 жовтня 2014 року по 31 серпня 2020 року у розмірі 2588458,42 грн. Зобов'язано Офіс Генерального прокурора надати Міністерству юстиції України відомості про відсутність підстав для застосування до позивача заборон, визначених статтею 1 Закону України "Про очищення влади".

У касаційній скарзі Офіс Генерального прокурора, посилаючись на пункти 1, 3 частини 4 статті 328 КАС України, просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині задоволення вимог про стягнення середнього заробітку т зобов'язання вчинити дії та ухвалити нову постанову, якою зменшити розмір сум, що підлягають стягненню та відмовити в позові в частині інформування Міністерства юстиції України про відкликання відомостей.

Предметом спору у цій справі є правомірність звільнення прокурора з посади на підставі Закону України "Про очищення влади".

За приписами пункту 6 частини 1 статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі на судове рішення, зазначене у пункту 6 частини 1 статті 333 КАС України, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Підставою перегляду оскаржуваних судових рішень заявник, зокрема, зазначив відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах в частині обчислення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу у спорах, пов'язаних з поновленнями прокурорів та зазначив про помилкове застосування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду у справах № 826/25472/15 та 826/15725/17. Водночас, у касаційній скарзі Офіс Генерального прокурора також посилається на те, що судами не враховано постанову Верховного Суду у справі №640/3835/18.

Аналізуючи висновки Верховного Суду, висловлені у справі №640/3835/18, Верховним Судом встановлено, що у цій справі предметом спору було звільнення особи з органів внутрішніх справ на підставі Закону України "Про очищення влади" і у цій справі Верховний Суд, частково задовольняючи позов не вирішував питання щодо стягнення середнього заробітку, оскільки судами попередніх інстанцій не було встановлено обставин щодо отриманих позивачем доходів до часу його звільнення, необхідних для розрахунку суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а тому справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд. Отже, обставини, установлені судами у цій справі є відмінними від спірних правовідносин, тому Верховний Суд відхиляє доводи заявника про необхідність застосування у цій справі саме таких висновків.

Із змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що вирішуючи спір та задовольняючи позов в частині стягнення середнього заробітку, суди застосували висновки Верховного Суду у справах №826/25472/15 та 826/15725/17, висловлені у спорах, пов'язаних з обчисленням розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Враховуючи те, що ці висновки стосуються загальної процедури обчислення розміру таких сум, Верховний Суд відхиляє доводи заявника щодо їхнього помилкового застосування, оскільки доводи Офісу Генерального прокурора, зокрема, зводяться до незгоди із застосуванням до спірних правовідносин постанови Кабінету Міністрів України від 16 січня 2020 року №1155 "Про умови оплати праці прокурорів", норми якої, на його думку, поширюються виключно на прокурорів, що успішно пройшли атестацію. Такі аргументи мають суб'єктивний характер, оскільки у зазначеному нормативно-правовому акті відсутні такі застереження.

Крім того, перевіряючи рішення суду першої інстанції в частині зобов'язання Офісу Генерального прокурора надати Міністерству юстиції України інформацію про відсутність підстав для застосування до позивача заборон, визначених статтею 1 Закону України "Про очищення влади" та залишаючи його без змін, суд апеляційної інстанції також послався на висновки Верховного Суду у справі № 821/4571/14 і обґрунтованих доводів на спростування таких мотивів заявником не наведено.

Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції переглянуто рішення суду першої інстанції у відповідності до висновків Верховного Суд, а доводи касаційної скарги ґрунтуються на переоцінці доказів та зводяться до неповного з'ясування судами обставин справи, Верховний Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.

Керуючись статтями 248, пунктом 6 частини 1 333 КАС України, Суд

Керуючись статтями 248, 328, 333 КАС України, Суд

УХВАЛИВ:

1. Поновити Офісу Генерального прокурора процесуальний строк на касаційне оскарження рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 серпня 2020 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2020 року.

2. У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 серпня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також зобов'язання вчинити певні дії відмовити.

3. Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: С. А. Уханенко

Судді: О. В. Кашпур

О. Р. Радишевська