Історія справи

Ухвала КАС ВП від 01.07.2021 року у справі №260/4262/20

УХВАЛА

про відмову у відкритті касаційного провадження

13 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 260/4262/20

адміністративне провадження № К/9901/22079/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Коваленко Н. В.,

суддів: Берназюка Я. О., Шарапи В. М.

перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 травня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Закарпатського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,

УСТАНОВИЛ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Закарпатського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Закарпатського обласного військового комісаріату щодо непроведення перерахунку розміру грошового забезпечення ОСОБА_1, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня 2020 року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" та неоформлення і ненадання до Головного управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області оновленої довідки про розмір його грошового забезпечення станом на 29 січня 2020 року відповідно до вимог статей 43 і 63 Закону України від 09.04.1992 № 2262-XII "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", положень постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" із зазначенням відомостей про розміри посадового окладу, окладу за військове звання, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня 2020 року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року, а також процентної надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, для проведення перерахунку основного розміру його пенсії з 01 лютого 2020 року;

- зобов'язати відповідача перерахувати розмір грошового забезпечення, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня 2020 року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" та підготувати і надати до Головного управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області нову довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на 29 січня 2020 року відповідно до вимог статей 43 і 63 Закону України від 09.04.1992 № 2262-XII "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", положень постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" із зазначенням відомостей про розміри посадового окладу, окладу за військове звання, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня 2020 року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року, а також процентної надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, для проведення перерахунку основного розміру його пенсії з 01 лютого 2020 року.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2021 року, залишеного без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 травня 2021 року, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої інстанції, скаржник звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить поновити строк на касаційне оскарження рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 травня 2021 року. Скасувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 травня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 01 липня 2021 року касаційну скаргу залишено без руху. Скаржнику надано десятиденний строк з дня вручення копії ухвали про залишення касаційної скарги без руху шляхом уточнення підстав касаційного оскарження.

На виконання вимог ухвали Верховного Суду скаржником подано заяву про усунення недоліків касаційної скарги із зазначенням підстав касаційного оскарження.

Щодо заявленого скаржником клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку на касаційне оскарження, скаржник зазначає, що не отримував постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 травня 2021 року. Представник позивача дізнався про оскаржуване судове рішення 14 травня 2021 року з Єдиного державного реєстру судових рішень.

Водночас, Судом встановлено, що повний текст постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 травня 2021 року складено 13 травня 2021 року, тобто останнім днем на подання касаційної скарги є 12 червня 2021 року (вихідний день).

Зважаючи на те, що касаційна скарга направлена до Верховного Суду в перший день після вихідних днів - 14 червня 2021 року, порушення строку на касаційне оскарження скаржником допущено не було, а тому підстави для поновлення строку на касаційне оскарження відсутні.

За правилами частини 1 статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Вирішуючи питання щодо відкриття касаційного провадження, Верховний Суд виходить із такого.

Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв'язку із непроведенням позивачу перерахунку розміру грошового забезпечення.

Розгляд справи в суді першої інстанції здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження.

Пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України передбачено, що серед основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно із частиною 1 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених частиною 1 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Відповідно до пункту 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до пункту 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пункту 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Тлумачення вказаних норм у їхньому логічному взаємозв'язку передбачає, що процесуальний закон пов'язує можливість касаційного перегляду у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах "а ", "б ", "в" та "г" пункту 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Доведення обставин, передбачених підпунктами "а " - "г" пункту 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України та, відповідно, право на касаційне оскарження судових рішень у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.

Як на підставу касаційного оскарження скаржник покликається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, виняткове значення справи для позивача та для всіх військових пенсіонерів, значний суспільний інтерес з боку зазначеного верства населення.

Зазначає, що судами попередніх інстанцій було неправильно застосовано положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII, що призвело до невірного застосування висновків постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 листопада 2019 року у справі № 240/4946/18.

Зазначає, що є пенсіонером, і його пенсія є його єдиним джерелом доходів, а тому тільки належний перерахунок розміру грошового забезпечення може дати змогу оплачувати витрати на амбулаторне лікування та найнеобхідніші побутові життєві потреби, розмір яких щороку збільшується на відміну від розміру пенсії. Вважає, що вказане питання є актуальним не тільки для позивача, а й для усіх військових пенсіонерів, що були позбавлені можливості на отримання належного розміру пенсії, так і нинішнім військовослужбовцям. Вказана справа становить значний суспільний інтерес для значної частини населення України.

Однак, наведені скаржником у касаційній скарзі підстави не свідчать про те, що подана касаційна скарга має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, не вказує приклади неоднакового застосування судами у інших справах у подібних правовідносинах Постанови Кабінету Міністрів України № 704, статей 43 і 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", чи інших норм матеріального та процесуального права, та не визначає проблемне питання, відповідь на яке потребувала б викладення судом касаційної інстанції нового висновку щодо застосування норм права як для сторін спору, так і для невизначеного кола суб'єктів подібних правовідносин.

Також Верховний Суд зауважує, що оцінка "винятковості" справи для учасника справи може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення.

Натомість, обґрунтування скаржником такої обставини зводиться лише до загального формулювання щодо права на перерахунок пенсії, що не вирізняє дану справу з-поміж інших подібних справ цієї категорії спорів.

Позивач формулює позовну вимогу щодо зобов'язання відповідача здійснити перерахунок розміру грошового утримання за такою формулою: прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2020 року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2020) * /помножений/ на тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14 до Постанови КМУ № 704.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 грудня 2019 року у справі № 240/4946/18 виклала висновок щодо застосування норм права, а саме, пункту 3 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" ~law18~, згідно з якої, після набрання чинності ~law19~ положення нормативно-правових актів щодо обчислення виплат у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають.

У постанові від 27 травня 2021 року у справі № 520/5794/2020 Верховним Судом сформульовано правову позицію у подібних правовідносинах про таке:

"Пунктом 4 Постанови № 704 в редакції, чинній на момент прийняття постанови, визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14.

24 лютого 2018 року набула чинності постанова Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (далі - Постанова КМУ № 103), якою пункт 4 Постанови КМУ № 704 викладено в новій редакції, яка передбачає, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13 і 14.

після внесення Постановою КМУ № 103 змін до пункту 4 Постанови КМУ № 704, зміст приміток Додатків 1 та 14 до останньої не було приведено у відповідність із нормою пункту 4 цієї Постанови.

Проте, не приведення Кабінетом Міністрів України приміток до додатків 1,12,13,14 Постанови № 704 у відповідність до змін, що були внесені в пункт 4 цієї ж Постанови, не може бути підставою для обчислення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням з використанням у якості розрахункової величини "розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року).

При цьому, вказані недоліки були виправлені постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2020 року № 1038, яка застосовується з 01 жовтня 2020 року.

Оскільки норма пункту 3 розділу ІІ Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ не втратила чинності і за юридичною силою є вищою за положення пункту 4 Постанови КМУ № 704, у редакції до внесення змін Постановою КМУ № 103, а також додатків 1,12,13,14 Постанови № 704, колегія суддів не вбачає правових підстав для обчислення розміру окладу за посадою позивача та окладу за військовим званням із використанням величини мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.

З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку про те, що згідно з Постановою № 704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.".

Висновки судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі відповідають такій правовій позиції та Суд не вбачає підстав для відступу.

Інші обґрунтовані посилання на існування обставин, передбачених підпунктами "а "- "г" пункту 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України у касаційній скарзі відсутні та такі обставини не вбачаються з поданих матеріалів касаційної скарги.

Враховуючи викладені вимоги КАС України, для можливості відкриття провадження у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, у касаційній скарзі скаржник має обґрунтовано зазначити підстави, вказані у підпунктах "а "- "г" пункту 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд звертає увагу на те, що можливість відкриття касаційного провадження у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження залежить виключно від обставин конкретної справи: її значення для формування єдиної правозастосовчої практики; неможливості спростування особою, яка подає касаційну скаргу, обставин, встановлених оскаржуваним судовим рішенням, при розгляді іншої справи; значного суспільного інтересу справи чи її виняткового значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; помилкового віднесення судом справи до категорії справ незначної складності.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає справи, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".

Зазначене узгоджується з Рекомендаціями № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги в суд третьої інстанції повинні подаватися в першу чергу у рамках таких справ, які заслуговують третього судового розгляду, наприклад справи, які будуть розвивати право або які будуть сприяти однаковості тлумачення закону. Їх коло може бути також обмежене скаргами по тих справах, які стосуються питань права, які мають значення для всього суспільства в цілому. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування того, чому її справа буде сприяти досягненню таких цілей.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

З огляду на наведене, Суд вважає, що у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою слід відмовити.

Керуючись статтями 248, 328, 333, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 травня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Закарпатського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.

2. Надіслати ОСОБА_1 копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження, разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н. В. Коваленко

Суддя Я. О. Берназюк

Суддя В. М. Шарапа