Історія справи

Ухвала КАС ВП від 13.04.2021 року у справі №629/2859/17

УХВАЛА

12 квітня 2021 року

м. Київ

справа №629/2859/17

адміністративне провадження №К/9901/10492/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Бучик А. Ю.,

суддів: Мороз Л. Л., Рибачука А. І.,

перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2021 року у справі №629/2859/17 за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Лозівської міської ради Харківської області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Харківського обласного військового комісаріату про зобов'язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИЛ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Лозівської міської ради Харківської області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Харківського обласного військового комісаріату, в якому, після після уточнення позовних вимог, просила:

- визнати причину пропуску строку звернення до відповідачів з вимогами про виплату їй недоодержаних сум пенсій та грошових допомог у зв'язку зі смертю пенсіонера ОСОБА_2 - поважною і поновити строк звернення за виплатою недоотриманих сум пенсій та допомог у зв'язку зі смертю ОСОБА_2;

- визнати протиправною бездіяльність відповідачів по справі, а саме: зобов'язати Харківський обласний військовий комісаріат зробити усі перерахунки пенсій ОСОБА_2 за період з 01 квітня 2004 року по 01 січня 2007 року; сплатити їй недоотримані ОСОБА_2 суми пенсій у зв'язку з його смертю за період з 01 квітня 2004 року по 01 січня 2007 року; передати до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області всі необхідні довідки для подальшого перерахунку пенсій ОСОБА_2 відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України №1294 від 07 листопада 2007 року "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу", Постанови Кабінету Міністрів України №656 від 28 липня 2010 року "Про встановлення щомісячної державної адресної допомоги до пенсії інвалідам війни та учасникам бойових дій" та інших постанов і нормативних документів за період з 01 квітня 2004 року по 01 квітня 2015 року; передати до Управління праці та соціального захисту населення Лозівської міської ради Харківської області списки для виплати одноразової щорічної грошової допомоги до Дня Перемоги відносно ОСОБА_2 для отримання нею цих сум за період з 2004 року по 2014 рік включно; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зробити усі перерахунки пенсій ОСОБА_2 з урахуванням Постанови Кабінету Міністрів України №1294 від 07 листопада 2007 року "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу", Постанови Кабінету Міністрів України №656 від 28 липня 2010 року "Про встановлення щомісячної державної адресної допомоги до пенсії інвалідам війни та учасникам бойових дій" та інших постанов і нормативних документів за період з 01 січня 2007 по 01 квітня 2015 року; сплатити їй недоотримані ОСОБА_2 суми пенсій з усіма перерахунками у зв'язку з його смертю за період з 01 січня 2007 року по 01 квітня 2015 року; зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Лозівської міської ради Харківської області сплатити їй недоотримані ОСОБА_2 суми одноразових щорічних грошових допомог до Дня Перемоги відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у зв'язку з його смертю за період з 2004 рік по 2014 рік включно.

Рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 04.09.2020 позов задоволено частково.

Визнано причину пропуску строку звернення до суду з адміністративним позовом про зобов'язання вчинити певні дії поважною та поновлено позивачці строк звернення до суду.

Визнано причину пропуску строку звернення до Харківського обласного військового комісаріату, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Управління праці та соціального захисту населення Лозівської міської ради Харківської області з вимогами про виплату недоодержаних сум пенсій та грошових допомог у зв'язку зі смертю пенсіонера ОСОБА_2 поважною і поновлено ОСОБА_1 строк звернення за виплатою недоотриманих сум пенсій та допомог у зв'язку зі смертю ОСОБА_2.

Скасовано висновок відділу фінансового та соціального забезпечення від 13 липня 2009 року, яким з 01 квітня 2004 року припинено виплату пенсії за вислугу років ОСОБА_2.

Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області помістити в пенсійну справу №ФХ-103248 ОСОБА_2 заяву ОСОБА_1 від 07 жовтня 2016 року, зареєстровану в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області 11 жовтня 2016 року, копію свідоцтва про смерть ОСОБА_2, довідку про склад сім'ї.

Визнано протиправною бездіяльність Харківського обласного військового комісаріату щодо відмови в перерахунку ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, недоотриманої ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 суми пенсій у зв'язку з його смертю за період з 01 квітня 2004 року по 01 січня 2007 року.

Зобов'язано Харківський обласний військовий комісаріат зробити усі перерахунки пенсій ОСОБА_2 за період з 01 квітня 2004 року по 01 січня 2007 року, та сплатити ОСОБА_1 недоотримані ОСОБА_2 суми пенсій у зв'язку з його смертю за період з 01 квітня 2004 року по 01 січня 2007 року.

Зобов'язано Харківський обласний військовий комісаріат передати до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області всі необхідні довідки для подальшого перерахунку пенсій ОСОБА_2 відповідно до вимог Постанови Кабінету міністрів України №1294 від 07 листопада 2007 року "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу", Постанови Кабінету Міністрів України №656 від 28 липня 2010 року "Про встановлення щомісячної державної адресної допомоги до пенсії інвалідам війни та учасникам бойових дій" та інших постанов і нормативних документів за період з 01 квітня 2004 року по 01 квітня 2015 року.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо відмови в перерахунку пенсій ОСОБА_2 з урахуванням Постанови Кабінету Міністрів України №1294 від 07 листопада 2007 року "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу", Постанови Кабінету Міністрів України №656 від 28 липня 2010 року "Про встановлення щомісячної державної адресної допомоги до пенсії інвалідам війни та учасникам бойових дій" та інших постанов і нормативних документів за період з 01 січня 2007 року по 01 квітня 2015 року.

Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зробити усі перерахунки пенсій ОСОБА_2 з урахуванням Постанови Кабінету Міністрів України №1294 від 07 листопада 2007 року "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу",Постанови Кабінету Міністрів України №656 від 28 липня 2010 року "Про встановлення щомісячної державної адресної допомоги до пенсії інвалідам війни та учасникам бойових дій" та інших постанов і нормативних документів за період з 01 січня 2007 року по 01 квітня 2015 року.

Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області провести виплату ОСОБА_1 недоотриманих ОСОБА_2 сум пенсій з усіма перерахунками у зв'язку з його смертю за період з 01 січня 2007 року по 01 квітня 2015 року.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 22.02.2021 рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 04.09.2020 скасовано.

Провадження у справі № 629/2859/17 за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Лозівської міської ради Харківської області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Харківського обласного військового комісаріату про зобов'язання вчинити певні дії закрито.

Роз'яснено сторонам, що вирішення спору відноситься до компетенції судів загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства.

Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції, позивачка подала касаційну скаргу.

Відповідно до частини 3 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Статтею 129 Конституції України передбачено, що однією із основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

За приписами частини 1 статті 13 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених частини 1 статті 328 КАС України.

Згідно з частини 4 статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 4 статті 328 КАС України.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їхнього перегляду в апеляційному порядку, можуть реалізувати право на їхнє оскарження у касаційному порядку тільки у визначених законом випадках.

За приписами пункту 6 частини 1 статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі на судове рішення, зазначене у пункту 6 частини 1 статті 333 КАС України, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

При постановлені рішення суд апеляційної інстанції керувався правовою позицією Великої Палати Верховного Суду викладеною у постановах від 27.03.2019 у справі № 286/3516/16-ц, від 03.04.2019 у справі №808/1346/18, в яких зазначено, що виник спір про цивільне право, предметом якого є майнова вимога позивачки визнати за нею в порядку спадкування право власності на майно - грошові кошти. Тому спір має приватноправовий характер і підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до ч. 3 ст. 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов'язковим для всіх судів та суб'єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень ч. 5 ст. 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до ч. "с" ст. 7 цієї Рекомендації скарги в суд третьої інстанції повинні подаватися в першу чергу у рамках таких справ, які заслуговують третього судового розгляду, наприклад справи, які будуть розвивати право або які будуть сприяти однаковості тлумаченню закону. Їх коло може бути також обмежене скаргами по тих справах, які стосуються питань права, які мають значення для всього суспільства в цілому. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування того, чому її справа буде сприяти досягненню таких цілей. Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до ст. 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Суд враховує позицію Європейського Суду з прав людини, згідно з якою право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг; такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (п. 36 рішення у справі "Golder v. the United Kingdom" № 4451/70, п. 57 рішення у справі "Ashingdane v. the United Kingdom" № 8225/78, п. 37 рішення у справі "Guerin v. France" № 25201/94, п. 96 рішення у справі "Krombach v. France" № 29731/96, п. п. 53,55 рішення у справі "Воловік проти України" № 15123/03, п. 27 рішення у справі "Пелевін проти України" № 24402/02, п. 33 рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України" № 45783/05, ухвала щодо прийнятності заяви № 32671/02 у справі "Скорик проти України"); такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, що може змінюватися відповідно до потреб і ресурсів суспільства; держава вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху у судовому процесі (рішення у справах "Osman v. The United Kingdom" №23452/94 та "Kreuz v. Poland" № 28249/95); умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви; зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження у справах здійснюється судом після їх розгляд судом апеляційної інстанції (п. 48 рішення у справі "Levages Prestations Services v. France" №21920/93 та рішення у справі "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" №26737/95).

Отже, з огляду на те, що суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, а доводи, наведені скаржницею у касаційній скарзі не є достатніми для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, у зв'язку з чим у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 328, 329, 333, 359 КАС України,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2021 року у справі №629/2859/17 за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Лозівської міської ради Харківської області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Харківського обласного військового комісаріату про зобов'язання вчинити певні дії.

Надіслати скаржнику копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач А. Ю. Бучик

Судді: Л. Л. Мороз

А. І. Рибачук