Історія справи

Ухвала КАС ВП від 21.12.2020 року у справі №9901/387/20

УХВАЛА

11 січня 2021 року

Київ

справа №9901/387/20

адміністративне провадження №П/9901/387/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мартинюк Н. М.,

суддів - Данилевич Н. А., Єресько Л. О., Жука А. В., Мельник-Томенко Ж. М.,

перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Верховної Ради України про визнання факту бездіяльності,

УСТАНОВИЛ:

16 грудня 2020 року до Верховного Суду як суду першої інстанції надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Верховної Ради України, у якій позивач просив визнати факт бездіяльності Верховної Ради у зв'язку з тим, що вона не існує.

Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху з підстав її невідповідності вимогам статті 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України") та запропоновано позивачеві усунути вказані у цій ухвалі недоліки позовної заяви, а саме: подати до суду виправлену позовну заяву, викладену з урахуванням положень пунктів 5, 9 частини 5 статті 160 КАС України і документу про сплату судового збору або документа в підтвердження підстави звільнення від його сплати.

Також позивачу роз'яснено, що у разі неусунення недоліків позовної заяви, заява буде повернута з підстав, передбачених пунктом 1 частини 4 статті 169 КАС України.

На виконання ухвали про залишення позовної заяви без руху в межах наданого строку, позивачем подано заяву про усунення недоліків та клопотання про прискорення розгляду справи. Проте, у заяві про усунення недоліків ОСОБА_1 повторно вказав на пункт 13 частини 2 статті 3, пункт 7 частини 1 статті 5 та пункт 21 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", як на підставу, з огляду на яку, судовий збір не справляється, не навівши жодних нових обґрунтувань.

Однак, як вже було зазначено Верховним Судом в ухвалі від 21 грудня 2020 року, наведені позивачем норми не передбачають пільг у сплаті судового збору за заявленими у справі №9901/387/20 позовними вимогами.

Інші недоліки позовної заяви, зазначені в ухвалі Верховного Суду від 21 грудня 2020 року, також не були усунуті.

Нормами Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Частиною 1 статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому Частиною 1 статті 5 КАС України, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Згідно частини 4 статті 22 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя та Вищої кваліфікаційної комісії суддів України передбачені статтею 266 КАС України.

Статтею 266 КАС України, зокрема частиною першою цієї статті, встановлено, що правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо: 1) законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України, указів і розпоряджень Президента України; 2) законності дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) законності актів Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 4) законності рішень Вищої ради правосуддя, ухвалених за результатами розгляду скарг на рішення її Дисциплінарних палат.

З огляду на викладене, Верховний Суд як суд першої інстанції має повноваження щодо розгляду чітко визначеної категорії адміністративних справ.

Гарантоване статтею 55 Конституції України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача стосовно оскаржуваного рішення, дії чи бездіяльності було обґрунтованим, і таке порушення прав має бути реальним, стосуватися особистих прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від
01.12.2004 №18-рп/2004 дав визначення поняттю "охоронюваний законом інтерес", який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "право" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.

Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "право" має один і той же зміст.

Залишаючи позовну заяву без руху, Верховний Суду вказав, що обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Процесуальний закон вимагає, щоб у позовній заяві про оскарження дій чи бездіяльності позивач, з-поміж іншого, обґрунтував, які конкретно з його прав та охоронюваних законом інтересів порушують такі дії/бездіяльність суб'єкта владних повноважень та які правові наслідки безпосередньо для нього вони породжують, якими доказами такі обставини підтверджуються.

Враховуючи викладене, Суд дійшов висновку, що право на судовий захист не є абсолютним. Законодавцем встановлені випадки, коли коло таких осіб є обмеженим.

Проте, як вбачається із заяви про усунення недоліків, позивач не навів, яким чином оскаржувана бездіяльність відповідача порушує саме його особисті права, свободи та охоронювані законом інтереси, за захистом яких він звернувся до суду, з посиланням на норми права, в чому саме полягало таке порушення, а також доказів, що підтверджують вказані обставини.

Слід звернути увагу на те, що протиправна бездіяльність суб'єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Аналізуючи наведені вище обставини, Суд дійшов висновку, що позивачем не надано належних обґрунтувань своїх позовних вимог, оскільки звернення до Верховного Суду як до суду першої інстанції з позовом до Верховної Ради України про оскарження її бездіяльності можливе лише у випадку безпосереднього порушення такою бездіяльністю прав та охоронюваних законом інтересів особи.

Отже, позивачем не виконано вимог ухвали Верховного Суду стосовно обґрунтування порушення оскаржуваною бездіяльністю відповідача його прав, свобод та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду.

Положення частини 1 статті 169 КАС України вказують, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 КАС України, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, у якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб їх усунення і встановлюється строк достатній для усунення недоліків.

Пунктом 1 частини 4 та частини 8 статті 169 КАС України встановлено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України" від 21 грудня 2010 року, заява №45783/05).

Оскільки позивачем не усунуто недоліків позовної заяви, зазначених в ухвалі Верховного Суду від 21 грудня 2020 року про залишення позовної заяви без руху, суд з огляду на вимоги частини 5 статті 169 КАС України дійшов висновку про наявність підстав для повернення позову.

Керуючись статтями 19, 22, 160, 161, 169, 266 КАС України, Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору за подання позовної заяви.

Позовну заяву ОСОБА_1 до Верховної Ради України про визнання факту бездіяльності разом з доданими до неї документами повернути позивачу.

Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Апеляційна скарга на ухвалу Верховного Суду може бути подана до Великої Палати Верховного Суду протягом п'ятнадцяти днів із дня її підписання.

Судове рішення Верховного Суду у таких справах набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду......................................................................

Н. М. Мартинюк

Н. А. Данилевич

Л. О. Єресько

А. В. Жук

Ж. М. Мельник-Томенко Судді Верховного Суду