УХВАЛА

24 вересня 2019 року

м. Київ

справа №1340/3510/18

адміністративне провадження №К/9901/16580/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Усенко Є. А.,

суддів: Гончарової І. А., Гусака М. Б.,

секретар судового засідання - Кривда В. І.

представники: позивача - Опірська М. Ю., відповідача - ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянув у судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін касаційну скаргу адвоката Опірської Марини Юріївни, представника ОСОБА_5, на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11.02.2019 (суддя Карп'як О. О.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.06.2019 (судді Гінда О. М., Заверуха О. Б., Ніколін В. В. ) у справі за позовом ОСОБА_5 до Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області (правонаступник - Головне управління Державної податкової служби у Львівській області) про скасування податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИЛ:

У серпні 2018 року ОСОБА_5 (далі - ОСОБА_5, позивач) звернувся до адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області (далі - ГУ ДФС, відповідач), в якому просив: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС від 07.05.2018 №0179981407, №0180001407 про застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 12'767'935,00 грн та 1,00 грн, встановлених відповідно абзацом третім статті 1 Указу Президента України "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" від 12.06.1995 №436/95 (далі - Указ №436/95) та пунктом 1 статті 17 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" від 06.07.1995 №265/95-ВР (далі - Закон №265/95-ВР).

Обґрунтовуючи позов, позивач зазначав, що застосування до нього штрафних санкцій за неоприбуткування готівки у сумі 2'553'587,00 грн та непроведення розрахункових операцій на повну суму розрахункової операції готівкою через реєстратори розрахункових операцій (далі - РРО) є безпідставним, оскільки порушень пункту 2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від
15.12.2004 №637 (далі - Положення №637), та пункту 1 статті 3 Закону №265/95-ВР він не допускав. У період, охоплений перевіркою, оприбуткування готівки здійснював відповідно до вимог, встановлених для платників єдиного податку третьої групи, проводячи розрахункові операції готівковими коштами за продані товари із застосуванням РРО, а суми отриманої готівки відображав у книзі обліку доходів. Операції із зарахування готівкових коштів, отриманих за розрахунковими операціями, на банківський рахунок згідно з пунктом 2.5 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, є безготівковими, тому обов'язку здійснювати оприбуткування цих коштів у касі у нього не було. Позивач зазначає, що оскільки фінансові санкції за порушення норм з регулювання обігу готівки у національній валюті в розумінні статей 238, 239 Господарського кодексу України є адміністративного-господарськими санкціями, то відповідно і їх застосування можливе лише в межах строків, встановлених статей 238, 239 Господарського кодексу України. Водночас, штрафні санкції за порушення норм з регулювання обігу готівки застосовані до нього поза межами річного строку.

Львівський окружний адміністративний суд рішенням від 11.02.2019, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.06.2019, в позові відмовив.

Суди встановили, що податкові повідомлення - рішення, з приводу правомірності яких виник спір, були прийняті на підставі акта від 12.04.2018 №916/13-07/НОМЕР_1 про результати документальної планової виїзної перевірки фізичної особи-підприємця (ФОП) ОСОБА_5 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2015 по
31.12.2017, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками за період з 01.01.2015 по
31.12.2017, правильності нарахування обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 по
31.12.2017, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з
01.01.2015 по 31.12.2017. У акті перевірки посадові особи контролюючого органу зробили висновок про порушення ФОП ОСОБА_5, окрім іншого, вимог пункту 2.6 Положення №637 та пункту 1 статті 3 Закону №265/95-ВР внаслідок неоприбуткування готівкової виручки у січні - лютому 2017 року в загальній сумі 2'553'587,00 грн та непроведення розрахункових операцій на цю ж суму через РРО. Перевіркою встановлено, що впродовж січня - лютого 2017 року ФОП ОСОБА_5, який у період з
01.01.2016 по 31.12.2017 здійснював підприємницьку діяльність на спрощеній системі оподаткування ІІІ групи без реєстрації платником ПДВ, зарахував готівкові кошти торгової виручки у сумі 2'553'587,00 грн на відкритий йому в банку розрахунковий рахунок без оприбуткування цих коштів у касі.

Зазначені обставини сторони не заперечують.

Висновок судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в позові вмотивований тим, що у судовому процесі підтвердилися обставини, встановлені контролюючим органом під час проведення перевірки щодо порушення позивачем касової дисципліни під час здійснення підприємницької діяльності. До спірних правовідносин суди застосували норми пункту 16.1 статті 16, пунктів 292.1, 292.4, 292.6 статті 292, підпункту 296.1.1 пункту 296.1 статті 296 Податкового кодексу України (далі - ПК), пунктів 1.2,2.6 Положення №637, та зробили висновок, що позивач, як платник єдиного податку 3-ї групи, повинен був оприбуткувати грошові кошти за реалізований товар у книзі обліку доходів наприкінці робочого дня. Оскільки позивач не оприбуткував готівку, до нього правомірно застосовані штрафні санкції, встановлені Указом №436/95.

Відхиляючи довід позивача, що норми Указу не підлягають застосуванню як такі, що не відповідають пункту 22 статті 92 Конституції України, суди першої та апеляційної інстанцій вказали, що Указ №436/95 виданий відповідно до повноважень Президента України, визначених статтею 25 Конституційного Договору від
08.06.1995 №1к/95-ВР між Верховною Радою України та Президентом України, та є чинним.

Пославшись на норму підпункту 65.10.8 пункту 65.10 статті 65 ПК, суди також відхилили доводи позивача про протиправне застосування до нього фінансових санкцій після припинення ним підприємницької діяльності (статус суб'єкта підприємницької діяльності позивач втратив 30.01.2018, а фінансові санкції застосовані 07.05.2018), оскільки предметом документальної перевірки позивача були правовідносини, які виникли під час здійснення ним підприємницької діяльності, до моменту внесення запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про припинення підприємницької діяльності. Також суди визнали правомірним застосування до позивача фінансових санкцій за незастосування РРО під час розрахункових операцій за готівкові кошти в зазначеній вище сумі на підставі Закону №265/95-ВР.

У касаційній скарзі та в доповненнях до касаційної скарги адвокат Опірська М. Ю., посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та прийняти нове рішення про задоволення позову.

На обґрунтування вимог касаційної скарги представник позивача зазначає, що позивач реалізовував товар як комісіонер на підставі договору комісії.

Реалізуючи товар за готівку споживачам в інтересах та за рахунок комітента, позивач, як платник єдиного податку 3-ї групи, застосував РРО та вів книгу обліку розрахункових операцій (КОРО) і книгу обліку доходів, форма і порядок ведення якої встановлені наказом Міністерства фінансів України "Про затвердження форми книги обліку доходів і книги обліку доходів і витрат та порядку їх ведення" від 19.06.2015 №579. Отримані в січні-лютому 2017 року готівкові кошти в загальній сумі 2'553'587,00 грн позивач вніс в касу банку для перерахування на свій банківський рахунок. Вважає, що згідно з пунктом 2.5 Положення №637 операція внесення готівкових коштів у касу банку для цілей оприбуткування готівки є безготівковою, тому під час таких операцій РРО не застосовується, а в книзі обліку доходів відображаються виключно власні доходи підприємця, якими для комісіонера є суми комісійної винагороди, а не торгова виручка. Також вказує, що застосування фінансових санкцій до фізичної особи-підприємця після припинення підприємницької діяльності є протиправним, як і застосування штрафних санкцій на підставі Указу №436/95. При цьому адвокат Опірська М. Ю. посилається на правові позиції Верховного Суду, викладені у постанові від 05.03.2019 у справі №2а/0370/2963/11, у постанові від 11.12.2018 у справі №813/2113/16.

Під час розгляду касаційної скарги адвокат Опірська М. Ю. заявила клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати, заперечуючи проти правової позиції щодо застосування норм Указу №436/95, висловленої у постанові палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 05.11.2018 у адміністративній справі №803/780/17 за позовом ТОВ "Клевер Сторс" до ГУ ДФС у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

У відзиві на скаргу відповідач заперечує проти задоволення скарги та зазначає, що суди попередніх інстанції правильно застосували норми матеріального права до встановлених обставин, зокрема врахували, що: переказ позивачем готівкових коштів (торгівельної виручки від продажу комісійного товару) на власний розрахунковий рахунок через касу банка є операцією з переказу готівки; зобов'язання позивача щодо оприбуткування готівки виникли під час здійснення ним підприємницької діяльності; застосування штрафних (фінансових) санкцій на підставі Указу №435/95 є правомірним та відповідає правовій позиції Верховного Суду України (постанова від 02.04.2013 у cправі №21-77а13) та Верховного Суду (постанова від 12.06.2018 у справі №826/8121/16) щодо застосування норми права у подібних правовідносинах. Також відповідач зазначає, що посилання позивача у касаційній скарзі на постанови Верховного Суду у справах №2а/0370/2963/11, №813/2113/16 є безпідставними, оскільки обставини у справі, що розглядається, та обставини у справах, на рішення яких посилається позивач, є різними.

У судовому засіданні відповідач заявив клопотання про заміну ГУ ДФС у Львівській області як сторони (відповідача) у справі її правонаступником - ГУ ДПС у Львівській області згідно з постановою Кабінету Міністрів України "Про утворення територіальних органів Державної податкової служби" від 19.06.2019 №537.

Це клопотання задоволено, здійснено заміну відповідача у справі на ГУ ДПС у Львівській області відповідно до частини 1 статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд перевірив наведені у касаційній скарзі доводи позивача, обґрунтування заперечень відповідача на касаційну скаргу, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права і вважає за необхідне передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки, на думку колегії, є нагальна правова необхідність (потреба) відступити від правової позиції, зокрема Верховного Суду України щодо застосування Указу №436/95.

Одним із основних питань, яке підлягає з'ясуванню при вирішенні цієї справи, є питання про наявність в діяннях позивача щодо невнесення даних про суми готівкових коштів, отриманих як торгова виручка, в книгу обліку доходів складу правопорушення. Оскільки склад правопорушення та юридична відповідальність за правопорушення встановлюються правовою нормою, суд повинен визначити, які норми повинні бути застосовані, зокрема, чи підлягають застосуванню до спірних відносин норми Указу №436/95.

Як вже зазначалося, суди першої та апеляційної інстанцій при вирішенні справи застосували норми абзацу третього статті 1 Указу №436/95 та пункту 2.6 Положення №637, на підставі яких до позивача застосовані штрафні санкції в розмірі 12'767'935,00 грн. (в п'ятикратному розмірі неоприбуткованої суми готівки).

Верховний Суд розглядав справи з подібними правовідносинами, зокрема справу №803/780/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Клевер Сторс" до Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою від 05.11.2018, ухваленою Верховним Судом у складі Судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у цій справі, задоволено касаційну скаргу Головного управління ДФС у Волинській області, постанову Волинського окружного адміністративного суду від 14.09.2017 та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.01.2018 про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 07.04.2017 №0002681405 в частині застосування штрафних санкцій в розмірі 1'047'891,90 грн скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Клевер Сторс" у цій частині.

Висновок Верховного Суду в цій постанові стосувався правомірності застосування до Товариства з обмеженою відповідальністю "Клевер Сторс" штрафних санкцій за неоприбуткування готівкової виручки, встановлених статтею 1 Указу №435/95.

Скасовуючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та відмовляючи в задоволенні позову, Верховний Суд виходив з того, що штрафні санкції застосовані до Товариства правомірно, оскільки судом встановлено факт неоприбуткування готівкової виручки в книгах обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків (Z-звітів), а Указ №436/95, яким врегулювано питання відповідальності суб'єктів господарювання за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне оприбуткування) готівки в касах, має юридичну силу закону.

Такий висновок Верховний Суд обґрунтував посиланням на те, що Указ №436/95 виданий у відповідності до статті 25 Конституційного Договору і є обов'язковим для виконання на всій території України до прийняття відповідного закону.

Нормами Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" від 06.07.1995 №265/95-ВР, так само як і нормами інших законів України, не визначено серед правопорушень неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне оприбуткування) готівки в касах та не встановлена відповідальність за таке діяння. На час виникнення спірних відносин у адміністративній справі №803/780/17 законодавцем не прийнято будь-яких інших законів, сфера дії яких би охоплювала відносини, регламентовані Указом №436/95.

Зробивши в постанові від 05.11.2018 висновок про правомірне застосування до суб'єктів господарювання штрафних санкцій на підставі абзацу третього статті 1 Указу №436/95, Верховний Суд не відступив від правової позиції Верховного Суду України у постанові від 02.04.2013 у справі №21-77а13 за позовом Глобинського споживчого товариства до Державної податкової адміністрації в Полтавській області, Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби України про визнання рішення нечинним.

Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норм Указу №436/95, викладеного в постанові Верховного Суду від 05.11.2018 у справі №803/780/17 та в постанові Верховного Суду України від 02.04.2013 у справі №21-77а13 з урахуванням наступного.

Згідно з частиною 2 статті 58 Конституції України ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

Відповідно до пункту 22 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.

Відповідно до абзацу третього статті 1 Указу №435/95 (Указ втратив чинність згідно з Указом Президента України від 20.06.2019 №418/2019) у разі порушення юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами - громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які є суб'єктами підприємницької діяльності, а також постійними представництвами нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність, норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються Національним банком України, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу: за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки - у п'ятикратному розмірі неоприбуткованої суми.

Статтею 25 Конституційного Договору між Верховною Радою України та Президентом України "Про основні засади організації функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України" від 08.06.1995 №1к/95-ВР передбачалося, що Президент України в межах своїх повноважень видає укази і розпорядження, які є обов'язковими для виконання на всій території України, дає їх тлумачення. Президент України видає укази з питань економічної реформи, не врегульованих чинним законодавством України, які діють до прийняття відповідних законів.

Конституційний Договір №1к/95-ВР втратив чинність згідно із Законом України від
28.06.1996 №254/96-ВР, яким затверджено Конституцію України.

Пунктом 1 розділу ХV "Перехідні положення" Конституції України встановлено, що закони та інші нормативні акти, прийняті до набуття чинності цією Конституцією, є чинними у частині, що не суперечить Конституції України.

Враховуючи, що ні Конституційний Договір №1к/95-ВР, ані Конституція України не містять будь-який особливих застережень щодо указів Президента України, прийнятих відповідно до статті 25 Конституційного Договору №1к/95-ВР, Указ №435/95 як такий, що суперечив статті 58, пункту 22 статті 92 Конституції України, з дня набрання чинності Конституцією, не підлягав застосуванню.

Окремою підставою для незастосування норм Указу №435/95 є дія Закону №265/95-ВР, який був прийнятий 6 червня1995 року (набув чинності з 11.07.1995). Прийняття Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" в стислий термін після прийняття Указу №435/95 свідчить про намір законодавчого органу врегулювати відносини щодо готівкових операцій відповідно до статті 18 Конституційного Договору №1к/95-ВР, пунктом 3 якої було встановлено, що виключно законами визначаються, зокрема діяння, які є злочинними, адміністративними і дисциплінарними порушеннями, відповідальність за них.

Відповідно до преамбули Закону №265/95-ВР (преамбула у редакції Закону України від 02.12.2010 №2756-VI, абзац перший преамбули із змінами, внесеними згідно із Законом України від 06.12.2012 №5518-VI) Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" визначає правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг. Дія його поширюється на усіх суб'єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі. Встановлення норм щодо незастосування реєстраторів розрахункових операцій у інших законах, крім Податкового кодексу України, не допускається.

Пунктом 3 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону №265/95-ВР (розділ II доповнено новим пунктом 3 згідно із Законом України від 21.12.2000 N2156-III) встановлено, що до приведення чинного законодавства у відповідність з Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" чинні закони та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг".

При порівняльному аналізі норм пункту 13 статті 3 Закону №265/95-ВР та пункту
2.6 Положення №637 простежується ідентичність правового регулювання.

Так, відповідно до пункту 13 статті 3 Закону №265/95-ВР суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов'язані забезпечувати відповідність сум готівкових коштів на місці проведення розрахунків сумі коштів, яка зазначена в денному звіті реєстратора розрахункових операцій, а у випадку використання розрахункової книжки - загальній сумі продажу за розрахунковими квитанціями, виданими з початку робочого дня. Такі вимоги не поширюються на фізичних осіб - підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість (абзац перший та пункт 13 статті 3 зі змінами, внесеними згідно із Законами України від 28.12.2014 №71-VІІІ та від 01.07.2015 №569-VІІІ).

Одночасно, пунктом 2.6 Положення №637 (Положення втратило чинність 05.01.2018 згідно з постановою Правління Національного банку України від 29.12.2017 №148) встановлено, що уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися.

Оприбуткуванням готівки в касах підприємств, які проводять готівкові розрахунки з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги відповідно до вимог глави 4 цього Положення, є здійснення обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі на підставі прибуткових касових ордерів.

У разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням розрахункової книжки (РК) оприбуткуванням готівки є здійснення обліку зазначених готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків РРО (даних РК) (абзаци перший-третій цього пункту).

Тобто, як норма пункту 13 статті 3 Закону №265/95-ВР, так і норма пункту 2.6 Положення №637 встановлюють для суб'єкта підприємницької діяльності, який здійснює розрахункові операції готівкою із застосуванням РРО, обов'язок забезпечення обліку отриманих готівкових коштів в повній сумі надходжень від розрахункових операцій. При цьому такий облік згідно з пунктом 13 статті 3 Закону №265/95-ВР здійснюється в денному звіті (за визначенням, наведеним у Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", денний звіт - документ встановленої форми, надрукований реєстратором розрахункових операцій, що містить інформацію про денні підсумки розрахункових операцій, проведених з його застосуванням), а згідно з пунктом 2.6 Положення №637 - у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків РРО.

При дублюванні в регулюванні одних і тих же відносин нормативно-правовими актами різної юридичної сили підзаконний нормативний акт підлягає застосуванню, якщо він не суперечить нормативно-правовому акту вищої сили. При цьому тлумачення нормативно-правових актів має здійснюватися з урахуванням змісту акта, який має вищу юридичну силу. Таким актом в регулюванні відносин щодо здійснення розрахункових операцій готівкою, зокрема щодо обліку готівки є Закон №265/95-ВР.

Відповідальність за порушення вимог Закону №265/95-ВР встановлена нормами розділу V Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг". Так, згідно з Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" у разі встановлення протягом календарного року в ході перевірки факту: проведення розрахункових операцій з використанням реєстраторів розрахункових операцій або розрахункових книжок на неповну суму вартості проданих товарів (наданих послуг); непроведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій з фіскальним режимом роботи; невідповідності у юридичних осіб на місці проведення розрахунків суми готівкових коштів сумі коштів, зазначеній у денному звіті, більше ніж на 10 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, а в разі використання юридичною особою розрахункової книжки - загальній сумі продажу за розрахунковими квитанціями, виданими з початку робочого дня; нероздрукування відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, або проведення її без використання розрахункової книжки на окремому господарському об'єкті такого суб'єкта господарювання: вчинене вперше - 1 гривня; за кожне наступне вчинене порушення - 100 відсотків вартості проданих з порушеннями, встановленими цим підпунктом, товарів (послуг) (із змінами, внесеними згідно із Законом України від 01.07.2015 N569-VIII).

В силу пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону №265/95-ВР норми Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", якими встановлена відповідальність за не забезпечення обліку готівкових коштів, не застосовуються.

Наголошуючи на важливості гарантій захисту прав і свобод людини і громадянина, Конституція України встановила, що склад правопорушення як підстава притягнення особи до юридичної відповідальності та заходи державно-примусового впливу за його вчинення визначаються виключно законом, а не будь-яким іншим нормативно- правовим актом, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, що ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення, та бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (статті 58, 61, пункти 1, 22 частини 1 статті 92 Конституції України).

Опираючись на ці положення Конституції України, не можна припустити паралельне існування відповідальності за невідповідність сум готівкових коштів на місці проведення розрахунків сумі коштів, яка зазначена в денному звіті за Законом №265/95-ВР, та відповідальності за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки за Указом №436/95.

Разом з тим, це не означає, що в разі не встановлення Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" чи іншими законами відповідальності за діяння, яке згідно із нормами Указу №437/95 кваліфікується як правопорушення, особа може бути притягнута до відповідальності на підставі вказаних норм. Норми статті 58 та пункту 1 розділу ХV "Перехідні положення" Конституції України як норми прямої дії дають підстави для висновку, що норми Указу № 437/95 не підлягають застосуванню і в цьому випадку.

Відповідно до положень пункту 296.10 статті 296 Податкового кодексу України (далі - ПК) реєстратори розрахункових операцій не застосовуються, зокрема платниками єдиного податку ІІ і ІІІ груп (фізичні особи - підприємці) незалежно від обраного виду діяльності, обсяг доходу яких протягом календарного року не перевищує 1'000'000 грн. У разі перевищення в календарному році обсягу доходу понад 1'000'000 грн застосування реєстратора розрахункових операцій для такого платника єдиного податку є обов'язковим.

Обставини справи щодо перебування позивача під час здійснення господарської діяльності у період з 01.01.2016 по 31.12.2017 на спрощеній системі оподаткування як платника єдиного податку 3-ї групи та використання ним у цей період РРО сторони не заперечують.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що позивач не може бути притягнутий до відповідальності, встановленої Указом №436/95, норми якого з вище наведених підстав не підлягають застосуванню.

Відповідно до підпункту 8 пункту 1 розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, або палати (об'єднана палаа), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія суддів або палата (об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.

Згідно зі Кодексу адміністративного судочинства України питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.

Керуючись підпунктом 8 пункту 1 розділу VІІ "Перехідні положення", статтею 347 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Справу №1340/3510/18 за позовом ОСОБА_5 до Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області (правонаступник - Головне управління Державної податкової служби у Львівській області) про скасування податкових повідомлень-рішень передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.........................................

Є. А. Усенко

І. А. Гончарова

М. Б. Гусак,

Судді Верховного Суду