УХВАЛА

31 жовтня 2018 року

Київ

справа №542/1197/15-а

адміністративне провадження №К/9901/7775/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І. судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Клюсівської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області, третя особа ОСОБА_3 про визнання нечинним та скасування рішення за касаційними скаргами Клюсівської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 липня 2016 року та ОСОБА_3 на постанову Новосанжарського районного суду Полтавської області від 08 квітня 2016 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 липня 2016 року,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до Клюсівської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача ОСОБА_3 про визнання нечинним та скасування рішення сільської ради.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 зазначив, що сільською радою прийнято рішення за його заявою про надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства. Однак, під час виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, між ним та ОСОБА_3, ОСОБА_4 виник земельний спір, який було вирішено рішенням тридцятої сесії шостого скликання Клюсівської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області "Про вирішення земельного спору між суміжними землекористувачами" від 30 квітня 2015 року. Вважає, що вказане рішення прийнято відповідачем з порушенням норм чинного законодавства України, а тому просить визнати його нечинним та скасувати.

Постановою Новосанжарського районного суду Полтавської області від 08 квітня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, виходив з того, що оскаржуване рішення не створює об'єктивних перешкод у реалізації позивачем його законних інтересів або прав, а судовому захисту підлягають лише порушене право або інтерес особи.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 липня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, постанову Новосанжарського районного суду Полтавської області від 08 квітня 2016 року скасовано та прийнято нову постанову, якою адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення тридцятої сесії шостого скликання Клюсівської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області "Про вирішення земельного спору між суміжними землекористувачами" від 30 квітня 2015 року.

Задовольняючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідач, прийняв немотивоване та необґрунтоване рішення та діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Земельним кодексом України, а тому наявні підстави для визнання протиправним та скасування рішення сільської ради.

Не погоджуючись з постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 липня 2016 року, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, Клюсівська сільська рада Новосанжарського району Полтавської області 15 серпня 2016 року звернулась з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити у силі рішення суду першої інстанції.

У касаційній скарзі скаржник зазначає, що апеляційний суд дійшов до необґрунтованого висновку про те, що оскаржуване рішення сільської ради є протиправним. Оскільки, на момент прийняття рішення від 30 квітня 2015 року тридцятої сесії шостого скликання Клюсівської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області "Про вирішення земельного спору між суміжними землекористувачами", позивачем проект відведення земельної ділянки виготовлений не був, межі земельної ділянки не встановлені, земельна ділянка не сформована, тому сільська рада мала право на зміну розташування земельної ділянки без зміни її площі. Спірне рішення прийняте на підставі, у відповідності та в межах повноважень, якими сільська рада наділена Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", Земельним кодексом України.

Не погоджуючись з постановою Новосанжарського районного суду Полтавської області від 08 квітня 2016 року та постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 липня 2016 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, третя особа ОСОБА_3 16 серпня 2016 року звернулась з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та закрити провадження у справі.

У касаційній скарзі скаржник ОСОБА_3 вказує на те, що судами попередніх інстанцій порушені правила предметної юрисдикції, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Перевірка правильності формування волі однієї зі сторін стосовно розпорядження землею та передачі відповідних прав щодо неї має вирішуватись у порядку цивільної юрисдикції, а тому провадження у справі слід закрити.

Відповідно до частини 6 статті 346 КАС України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Конституційний Суд України у рішенні від 09 вересня 2010 року № 19-рп/2010 прийшов до наступних висновків. Відповідно до частини 2 статті 3 Конституції України головним обов'язком держави є утвердження і забезпечення прав і свобод людини, за свою діяльність держава відповідає перед людиною.

Забезпечення прав і свобод потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 24 грудня 2004 року № 22-рп/2004). До таких механізмів належить структурована система судів і види судового провадження, встановлені державою. В Україні систему судів утворено згідно з положеннями Конституції України із застосуванням принципу спеціалізації з метою забезпечення найбільш ефективних механізмів захисту прав і свобод людини у відповідних правовідносинах.

Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у пунктах 23,24 та тексті свого рішення у справа "Сокуренко і Стригун проти України" ( № 29458/04 та № 29465/04) відповідно до прецедентної практики Суду термін "встановленим законом" у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві керується законом, що приймається парламентом" (Zand v. Austria № 7360/76); фраза "встановленим законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність; термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів; вимога стосовно того, що суд має бути "встановленим законом" є однією з декількох вимог Конвенції та протоколів до неї і встановлює, що дії національних органів мають базуватись на внутрішньому праві; вся організаційна система судів, включаючи не тільки питання, які підпадають під юрисдикцію певних видів судів, але також встановлення окремих судів та визначення їх місцевої юрисдикції (Coeme and others v. Belgium № 32492/96).

Крім того, Європейський суд з прав людини у пункті 44 Рішення від 25 лютого 1993 року у справі "Доббертен проти Франції" зазначив, що частина перша статті 6 Конвенції змушує держав-учасниць організувати їх судову систему в такий спосіб, щоб кожен з їх судів і трибуналів виконував функції, притаманні відповідній судовій установі (Dobbertin v. France № 88/1991/340/413).

За таких обставин, враховуючи що учасник справи оскаржує рішення суду апеляційної інстанції з підстав порушення правил предметної юрисдикції, за правилами частини 6 статті 346 КАС України такі підстави оскарження є безумовною підставою передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Керуючись статтями 346, 347 КАС України,

УХВАЛИВ:

Справу за позовом ОСОБА_2 до Клюсівської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області, третя особа ОСОБА_3 про визнання нечинним та скасування рішення передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.І.Гриців

Н.В. Коваленко