УХВАЛА

26 червня 2018 року

Київ

справа №826/25825/15

адміністративне провадження №К/9901/44970/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., під час розгляду в письмовому провадженні у касаційному порядку справи № 826/25825/15

за позовом Державної іпотечної установи

до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Комерційний банк "Надра" Стрюкової Ірини Олександрівни, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

за касаційною скаргою Державної іпотечної установи,

на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2016 року,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов позов Державної іпотечної установи (далі - позивач, ДІУ) до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" Стрюкової Ірини Олександрівни (далі - відповідач-1, уповноважена особа Фонду) та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - відповідач-2, Фонд) про:

- визнання протиправними дій відповідача-1 щодо відхилення та неакцептування (не включення до реєстру акцептованих вимог кредиторів) вимог позивача у розмірі 105582848,48 грн. ;

- зобов'язання відповідача-1 акцептувати раніше неакцептовану вимогу позивача у розмірі 105582848,48 грн., що складається із: 26817635,37 грн. - 3% нарахованих на несплачену суму процентів за користування чужими грошовими коштами; 78765213,11 грн. інфляційних втрат, нарахованих на несплачену суму процентів за користування чужими грошовими коштами, та включити її до реєстру акцептованих вимог кредиторів;

- зобов'язання виконавчої дирекції Фонду затвердити зміни до реєстру акцептованих вимог кредиторів у публічному акціонерному товаристві "Комерційний банк "Надра" (далі - ПАТ "КБ "Надра", Банк) після включення вимог позивача у розмірі 105582848,48 грн. до реєстру акцептованих вимог кредиторів.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 жовтня 2016 року відмовлено повністю у задоволенні позову Державної іпотечної установи до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Комерційний банк "Надра" Стрюкової Ірини Олександрівни, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2016 року апеляційну скаргу Державної іпотечної установи - задоволено частково. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 жовтня 2016 року скасовано, провадження у справі за адміністративним позовом Державної іпотечної установи до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" Стрюкової Ірини Олександрівни, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - закрито.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що дану справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства. Крім того, позивачу роз'яснено право звернення до суду в порядку господарського судочинства.

На ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2016 року до суду надійшла касаційна скарга Державної іпотечної установи, в якій скаржник, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, порушує питання про її скасування та просить направити справу до Київського апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.

Касаційна скарга подана 21 березня 2017 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 826/25825/15, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.

Згідно з пунктом 4 Перехідних положень КАС України касаційні скарги на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, а саме: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Гриціва М.І. та Коваленко Н.В.

Суддя-доповідач Берназюк Я.О. ухвалою від 18 червня 2018 року прийняв до свого провадження адміністративну справу та призначив її до розгляду ухвалою від 25 червня 2018 року в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів на 26 червня 2018 року.

В обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що вказана справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки у відповідності до частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Відповідно до частини 6 статті 346 КАС України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Враховуючи, що учасник справи оскаржує рішення суду апеляційної інстанції з підстав порушення правил предметної юрисдикції, то за правилами частини 6 статті 346 КАС України є підстава для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Конституційний Суд України у рішенні від 09 вересня 2010 року № 19-рп/2010 прийшов до наступних висновків. Відповідно до частини 2 статті 3 Конституції України головним обов'язком держави є утвердження і забезпечення прав і свобод людини, за свою діяльність держава відповідає перед людиною.

Забезпечення прав і свобод потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 24 грудня 2004 року № 22-рп/2004). До таких механізмів належить структурована система судів і види судового провадження, встановлені державою. В Україні систему судів утворено згідно з положеннями Конституції України із застосуванням принципу спеціалізації з метою забезпечення найбільш ефективних механізмів захисту прав і свобод людини у відповідних правовідносинах.

Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у пунктах 23,24 та тексті свого рішення у справа "Сокуренко і Стригун проти України" ( № 29458/04 та № 29465/04) відповідно до прецедентної практики Суду термін "встановленим законом" у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві керується законом, що приймається парламентом" (Zand v. Austria № 7360/76); фраза "встановленим законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність; термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів; вимога стосовно того, що суд має бути "встановленим законом" є однією з декількох вимог Конвенції та протоколів до неї і встановлює, що дії національних органів мають базуватись на внутрішньому праві; вся організаційна система судів, включаючи не тільки питання, які підпадають під юрисдикцію певних видів судів, але також встановлення окремих судів та визначення їх місцевої юрисдикції (Coeme and others v. Belgium № 32492/96).

Крім того, Європейський суд з прав людини у Рішенні від 25 лютого 1993 року у справі "Доббертен проти Франції" зазначив, що частина перша статті 6 Конвенції змушує держави-учасниці організувати їхню судову систему в такий спосіб, щоб їхні суди і трибунали виконували кожну зі своїх функцій (пункт 44), притаманну відповідній судовій установі (Dobbertin v. France № 88/1991/340/413).

Керуючись статтями 341, 345, 346, 347, 359 КАС України,

УХВАЛИВ:

Справу № 826/25825/15 за позовом Державної іпотечної установи до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Комерційний банк "Надра" Стрюкової Ірини Олександрівни, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Н.В. Коваленко