19.08.2014 | Автор: Березюк Олег Валерійович
Задати питання автору
Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube

Сутінки Конституційного суду, або Історія одного гріхопадіння

Приведення Президента України до присяги

У 40-х роках минулого століття Верховний суд США на кілька років заблокував реалізацію "нового курсу" президента Ф.Рузвельта, визнавши неконституційними найважливіші з ініційованих ним законів. І лише персональна заміна частини суддів ВС дала змогу розблокувати реалізацію програми президента, яка в подальшому забезпечила сталий і демократичний розвиток США. Ці події лягли в основу дослідження американського професора Е.Корвіна ("Сутінки Верховного суду"), в якому він чи не вперше в історії права показав, які суспільні загрози в певних обставинах може нести конституційний контроль.

У перші дні після падіння диктатури В.Януковича та його втечі з України парламент ухвалив низку неординарних рішень, спрямованих на порятунок країни. Без перебільшення доленосними актами стали рішення Верховної Ради про: самоусунення Януковича від виконання конституційних повноважень президента та призначення позачергових президентських виборів; покладення виконання повноважень президента на спікера парламенту О.Турчинова; формування нового складу уряду та призначення керівників силових структур. Саме ці рішення були логічним наслідком Революції гідності і заклали нормативну основу для функціонування нової влади України. 

Як продовження новітньої державотворчої тенденції Верховна Рада 24 лютого конституційною більшістю ухвалила також постанову "Про реагування на факти порушення суддями Конституційного суду України присяги судді" (№775-VII), за яку проголосувало 307 депутатів, у тому числі майбутній президент П.Порошенко. 

У цій постанові зазначено, що КС, ухвалюючи низку рішень, порушив засадничий конституційний принцип народовладдя, змінив конституційний лад України, порушив конституційний принцип поділу влади, а також право громадян вільно обирати та бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, право громадян на соціальний захист і достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї. Такі порушення, на думку парламенту, містили, зокрема, рішення КС: від 30 вересня 2010 р. №20-рп у справі про визнання неконституційним закону №2222, яким повернуто дію Конституції 1996 р.; від 29 травня 2013 р. №2-рп у справі щодо тлумачення порядку проведення місцевих виборів, яким фактично унеможливлено проведення виборів у м. Києві та Тернопільській області; від 25 січня 2012 р. №3-рп у справі за поданням Пенсійного фонду, яким дозволено уряду "вручну" регулювати рівень соціальних виплат.

Парламент зробив висновок, що судді КС, які ухвалювали ці рішення, порушили приписи статей 3, 19, 147–153 Конституції, що є незабезпеченням верховенства Конституції України, порушенням обов'язку захищати конституційний лад держави, конституційні права та свободи людини і громадянина і суперечить змісту присяги судді КС, чесному і сумлінному виконанню обов'язків судді КС. Відтак Верховна Рада постановила:

  1. достроково припинити повноваження і звільнити з посади судді КС у зв'язку з порушенням присяги А.Головіна, М.Колоса, М.Маркуш, В.Овчаренка, О.Пасенюка;
  2. запропонувати в.о. президента достроково припинити повноваження і звільнити з посади судді КС у зв'язку з порушенням присяги Ю.Бауліна та С.Вдовіченка;
  3. запропонувати з'їзду суддів України розглянути питання про дострокове припинення повноважень і звільнення з посади судді КС у зв'язку з порушенням присяги В.Бринцева, М.Гультая, М.Запорожця, О.Сергейчука, Н.Шаптали.

Очевидним є те, що постанова №775-VII в суто нормативній площині є дискусійною — якщо її розглядати поза контекстом подій, які передували Революції гідності і відбулися потім. Але вона жодним чином не суперечить духу права, вираженого в сукупності конституційних принципів (суверенної влади народу, верховенства права, поділу влади тощо). Отже, на момент ухвалення вона була неминучою політико-правовою реакцією українського суспільства на "конституційне свавілля", внаслідок якого Україна опинилася на краю політичної, правової, економічної та суспільної прірви.

Благими намірами... 

Конституційний суд як спеціальний орган правосуддя є необхідним елементом правової системи в демократичній державі. У перших політико-правових документах незалежної України, яка ще тільки народжувалася, йшлося про потребу створення такого органу, як КС. Так, розділ VІІІ Концепції нової Конституції України (червень 1991 р.) мав назву "Охорона Конституції", в якому передбачалося функціонування органу конституційної юрисдикції. 

Ідея запровадження інституту конституційного контролю у вигляді КС була реалізована в Конституції 1996 р. Для охорони Основного Закону КС було наділено дуже важливими повноваженнями — зокрема визнавати неконституційними закони та інші правові акти. Таким чином, за наявності підстав КС перетворювався на так званого негативного законодавця, який міг змінювати законодавство, вилучаючи з нього неконституційні правові норми. До цього повноваження додавалося виключне право КС тлумачити Конституцію і закони. Після утворення КС та складання присяги суддями його першого складу народний депутат С.Хмара, вказуючи на роль і потенційні можливості цього органу, зауважив: "Вище Конституційного суду України — лише Бог".

За добросовісного ставлення до своїх обов'язків судді КС отримували колосальні можливості для "охорони Конституції" та спрямування всього суспільного життя в конституційне русло. Разом з тим, якщо вони не могли протистояти спокусі зловжити своїм правом судити, КС перетворювався на загрозу національній безпеці.

Одним із перших тривожних дзвіночків від КС стала горезвісна справа під народною назвою "1+1", якою Л.Кучмі, всупереч Конституції, "дозволялося" бути переобраним на третій строк (рішення №22-рп від 25 грудня 2003 р.). Примітно, що суддею-доповідачем у цій "геніальній" справі був В.Німченко, якого пов'язували з тодішнім главою президентської адміністрації В.Медведчуком. Перед тим цей суддя був доповідачем в іншій, не менш резонансній, справі, в якій було визнано неконституційним Указ Президії Верховної Ради України "Про заборону діяльності Компартії України" від 30 серпня 1991 р. (рішення №20-рп від 27 грудня 2001 р.). Нині суддя КС у відставці В.Німченко, вже як "заместитель председателя ВОО "Украинский выбор" (відомої структури Медведчука), публічно на сайті цієї організації ставить під сумнів конституційність використання Збройних сил України в АТО на Сході нашої країни. 

"Первородний гріх" КС: легалізація "тушок" 

Чи не найбільшим злом останнього періоду діяльності КС (таким собі новітнім "первородним гріхом"), яке "вийшло" з-під даху будівлі на Жилянській, 14 (адреса КС), стала "справа про легалізацію "тушок" (рішення №11-рп від 6 квітня 2010 р., суддя-доповідач Ю.Нікітін). Симптоматично, що це рішення з'явилося відразу після приходу до влади В.Януковича. Ним, усупереч своєму ж попередньому рішенню (№16-рп від 17 вересня 2008 р.), КС дозволив парламенту в неконституційний спосіб формувати коаліцію не лише з депутатських фракцій, а й за участі окремих народних депутатів — "тушок". 

Це дало можливість Януковичу взяти під контроль законодавчий орган і штампувати потрібні для свого "царювання" закони, сформувати у неконституційний спосіб уряд Азарова, розпочати масштабне розграбування бюджету та кримінальне переслідування політичних опонентів. Саме це рішення КС стало відправною точкою для концентрації влади в руках Януковича. 

Його ухвалення стало можливим завдяки тому, що його підтримала більшість суддів КС, який (за словами екс-судді КС В.Шаповала) перетворився на орган виконання політичних замовлень. Є підстави вважати, що "за" проголосували: А.Стрижак — голова КС, Ю.Нікітін — суддя-доповідач у справі, а також судді Ю.Баулін, С.Вдовіченко, А.Головін, В.Кампо, М.Колос, Д.Лилак, М.Маркуш, В.Овчаренко і П.Ткачук. Це випливає з того, що вони брали участь в ухваленні цього рішення і публічно (у формі окремої думки) не заявили про свою незгоду з ним. Натомість судді І.Домбровський, П.Стецюк і В.Шишкін висловили окрему думку, негативно оцінивши його ухвалення. Взагалі не взяли участь в ухваленні згаданого рішення судді В.Бринцев, А.Дідківський, В.Джунь, Я.Мачужак. Очевидно, вони знайшли можливість не прийти на засідання, знаючи, яке рішення на ньому ухвалюватиметься. До речі, всі ці судді були призначені з'їздом суддів. Ще тодішнім — справжнім з'їздом суддів, який після так званої судової реформи 2010 р. став бутафорією суддівського самоврядування і діяв за вказівкою Банкової. 

Кадрами вирішили все 

Період, який настав у діяльності КС після "узаконення" ним "тушок", характеризувався глибоким його вмонтуванням у механізм одноособової влади Януковича. Причому як одного з ключових елементів. З цією метою спочатку були "видавлені" зі складу КС "незговірливі" судді, які не підтримали рішення щодо "тушок", а отже, вважалися ненадійними для виконання нових "історичних" завдань у сфері конституційної юриспруденції. Достроково пішли з КС авторитетні судді "старого гарту" А.Дідківський, І.Домбровський, 
Я.Мачужак… Вочевидь, за задумом стратегів формування диктатури Януковича наступний етап конституційного будівництва полягав у наповненні складу КС суддями, які були б повністю "віддані справі великого керманича".

Восени 2010 р. суддями КС стають маловідомі в конституційній царині М.Гультай (суддя Апеляційного суду Харківської області), М.Запорожець (суддя Апеляційного суду Луганської області), Н.Шаптала (суддя Донецького апеляційного адміністративного суду), О.Сергейчук (суддя ВАСУ). Їх призначив позачерговий з'їзд суддів, терміново скликаний за новими правилами. 

У листопаді 2011 р. парламент зі скандалом і звинуваченнями у фальсифікації результатів голосування призначає до КС голову ВАСУ О.Пасенюка, який, за повідомленнями ЗМІ, фігурував у справі "судді-колядника" І.Зварича, а також у справі ЄСПЛ "Олександр Волков проти України", в якій встановлено, що О.Пасенюк упродовж кінця 2009 р. — вересня 2010-го незаконно обіймав посаду голови ВАСУ. 

У травні 2013 р. президент В.Янукович призначив суддею КС О.Тупицького, який іще як суддя Куйбишевського райсуду Донецька "засвітився" на плівках Мельниченка в розмові Кучми з Януковичем, а потім був "відзначений" у резонансному рішенні ЄСПЛ "Салов проти України". 

Крім того, у 2013 р. КС поповнився ще двома суддями — О.Касмініним, який до цього обіймав посаду голови Апеляційного суду Полтавської області (його призначив президент В.Янукович), та вихідцем з Донецької області О.Литвиновим (якого призначив з'їзд суддів з посади судді Вищого спецсуду з розгляду цивільних та кримінальних справ). 

Загалом, у період свого правління В.Янукович "оновив" склад КС майже наполовину — в нього "влилися" вісім нових суддів. Більшість представників "старої" частини КС, як засвідчили його рішення, також почали орієнтуватися на інтерес господаря Банкової. Достатньо сказати, що згадане рішення щодо "тушок" підтримало п'ятеро з шести суддів КС, призначених свого часу президентом В.Ющенком (проти виступив лише В.Шишкін).

Така цілеспрямована "кадрова" політика проводилася для того, щоб у КС зосередилися люди, особисто віддані самому Януковичу або членам його юридичної команди — А.Портнову, С.Ківалову, О.Лукаш. Значну частину персонального складу КС становили вихідці з Донецького регіону, а до керівництва КС "допускалися" виключно віддані земляки президента (спочатку А.Головін, потім В.Овчаренко).

Кажуть, що на кінець 2013 р. майже половина суддів КС — це були люди, які знали одне одного ще від початку своєї трудової діяльності, перебували протягом десятиліть у тісних "виробничих", "службових", "сімейно-дружніх" та інших стосунках і між собою, і з В.Януковичем або представниками його найближчого оточення. У цей час про дотримання бодай видимості появи у КС осіб, які у своїй попередній професійній діяльності мали прямий стосунок до конституційного права, навіть не йшлося. Бо головним критерієм кадрового відбору була не конституційна спеціалізація, а особиста відданість.

"Содом і Гоморра" 
по-жилянськи… 

"Згуртована" на такій основі і міцно вмонтована у механізм правління Януковича "команда" КС у 2010–2013 рр. продукувала рішення, які не залишали вже жодних сумнівів у його повній політичній ангажованості. Замість виконання свого основного завдання — утверджувати верховенство Конституції України на всій її території (ст. 2 Закону "Про Конституційний суд України"), КС своєю діяльністю чимдалі більше нівелював базові положення Основного Закону, "примудрявся" не бачити очевидних неконституційних рішень парламенту, уряду і президента, залишав поза своєю увагою ключові питання захисту конституційних прав і свобод українських громадян. 

КС відверто долучився до розширення повноважень Януковича (по суті — до формування диктатури), зміни форми державного правління та конституційного ладу, нейтралізації дії в Україні принципів поділу влади та верховенства права. Така діяльність КС фактично призвела до національної конституційної катастрофи. Багато його рішень можна розглядати у причинно-наслідковому зв'язку з кривавими подіями грудня 2013 р. — лютого 2014-го, анексією Криму Росією, війною на Сході України. 

Смерть і війна прийшли на українську землю не тоді, коли "Беркут" бив студентів, коли снайпери з "Альфи", "Беркута" й "Сокола" почали "полювали" за майданівцями, коли "тітушки" вбивали мирних протестувальників, коли "зелені чоловічки" висадились у Криму, коли російські диверсійно-терористичні групи розпалили війну на Донбасі, а тоді, коли, зокрема, КС почав "уконституйовувати" авторитарний режим Януковича. Саме тоді, образно кажучи, почали заноситися кийки беркутівців над головами студентів, натискатися спускові гачки пістолетів, автоматів і кулеметів терористів, лунати команди "Пуск!" для установок залпового вогню "Град" по українських військових, рухатися іноземні танки й БТРи на територію України…

Не визнавати цього — означає ігнорувати гірку і, на жаль, криваву правду. Режим Януковича, з усіма його трагічними для України наслідками, так не розперезався б, якби не було прислужливої судової влади, яка діяла за вказівкою і в інтересах "лідера".

Рішення КС періоду Януковича у політично важливих справах, з одного боку, були легкопрогнозованими, а з іншого — не вирізнялися правовою наступністю та обґрунтованістю. У багатьох випадках рішення КС 2010–2013 рр. прямо суперечили його попереднім рішенням, чого в діяльності такого органу не може бути апріорі.

Цілком закономірно, що саме в цей період з'явилося найбільше "шедеврів" сучасної конституційної думки, які в статусі рішень КС стали загальнообов'язковими і мали визначальний вплив на розвиток України. Передусім треба згадати "широковідоме" рішення КС щодо визнання неконституційним закону №2222 (суддя-доповідач у справі С.Вдовіченко), яке повернуло "до життя" Конституцію в редакції 1996 р., істотно збільшивши президентські повноваження Януковича. Фактично, це рішення Януковичу було потрібне для визнання де-юре тих повноважень, які він на цей час уже перебрав на себе де-факто. 

Воно примітне тим, що в 2010 р. (при В.Януковичі) КС зробив те, що відмовився робити в 2008-му (при В.Ющенкові). Адже в 2010 р. КС проігнорував власну правову позицію, викладену в його ухвалі від 5 лютого 2008 р., в якій сказано, що положення закону про внесення змін до Конституції після набрання цим законом чинності стають невід'ємною складовою Конституції. Відтак у 2008 р. КС зробив висновок, що не може оцінити на конституційність закон №2222 після набрання ним чинності, оскільки його положення фактично є положеннями Конституції. Натомість у 2010-му КС без найменших вагань узявся оцінювати "конституційність положень Конституції" в інтересах Януковича.

У цьому ряду також рішення КС, яким майже півмільйона українських громадян, що на законних підставах опинилися за межами держави, були позбавленні активного виборчого права на парламентських виборах 2012 р. (рішення №7-рп від 4 квітня 2012 р., суддя-доповідач у справі Н.Шаптала), та рішення, яке було спрямоване на легалізацію неконституційного функціонування Київської міської ради після закінчення її 5-річної каденції (рішення №2-рп від 29 травня 2013 р., суддя-доповідач О.Сергейчук). Крім того, в ці роки було ухвалено цілу низку рішень, якими навічно "цементувалася" так звана судова реформа авторства О.Лавриновича, С.Ківалова й А.Портнова, що встановила повний контроль кількох осіб над судовою владою держави. 

А почалося системне знищення незалежності судової влади рішенням КС №8-рп від 11 березня 2010 р., яким фактично було "поставлено хрест" на конституційному статусі Верховного суду. Цікаво, що в цій справі був не один, як завжди, а двоє суддів-доповідачів. Спочатку доповідачем було визначено суддю П.Стецюка, а потім, коли стало зрозуміло, що його позиція не відповідає "лінії партії", "виник" іще один доповідач — суддя В.Джунь, який запропонував свій проект рішення, що виявився прийнятним для схвалення в тій політичній ситуації.

"Перезавантаження" КС, якого не відбулося

З огляду на таку діяльність КС, рішення парламенту про перезавантаження його персонального складу було очікуваним та об'єктивно необхідним. Хоча згадана постанова №755-VІІІ була не стільки рішенням парламенту (який тоді діяв великою мірою зі страху перед вулицею), скільки реакцією всього суспільства. 

Минуло майже півроку після ухвалення цієї постанови, але задекларованого парламентом і вкрай потрібного суспільству "очищення та оздоровлення" КС не відбулося. І, зважаючи на все, вже не відбудеться. Все обмежилося "відлученням" від КС п'яти згаданих вище суддів та призначенням за квотою парламенту чотирьох нових суддів КС — М.Мельника, С.Саса, І.Сліденка і С.Шевчука. Та й то, як тепер стає зрозумілим, зроблено це було лише через нагальну суспільно-політичну необхідність — для ухвалення відповідних рішень КС щодо Криму. Але "заходження" до КС чотирьох нових суддів принципово не змінило балансу сил у ньому. Тим більше що звільнені парламентом судді КС почали потихеньку повертатися назад. З використанням рішення ВАСУ "став до роботи" в КС О.Пасенюк (щоб піти на заслужену пенсію). На черзі повернення В.Овчаренка та інших.

Натомість рекомендації парламенту стосовно звільнення за порушення присяги суддів КС, призначених за квотою президента та з'їзду суддів, до сьогодні навіть не розглянуто. В останньому інтерв'ю провідним вітчизняним телеканалам президент П.Порошенко висловився за перезавантаження судової влади та люстрацію суддів. Якщо це справді позиція глави держави, то вона може бути реалізована стосовно двох суддів КС, вказаних у постанові №755-VІІІ, — Ю.Бауліна й С.Вдовіченка. Нехай навіть не з підстав порушення присяги (напевно, Петрові Олексійовичу незручно звільняти за порушення присяги Ю.Бауліна, який приводив його до присяги), а за власним бажанням. Наскільки відомо, обидва судді написали такі заяви, коли звільнення за порушення присяги видавалося цілком реальним. Але ці заяви залишилися без реагування президента. Точніше, наскільки відомо, він їх не задовольнив, давши карт-бланш Ю.Бауліну й С.Вдовіченку на подальшу діяльність у КС. 

Що ж до В.Бринцева, М.Гультая, М.Запорожця, О.Сергейчука, Н.Шаптали, то останній з'їзд суддів, який спеціально скликали для розгляду питання про звільнення за порушення присяги суддів КС, навіть не включив це питання до порядку денного. А всі п'ятеро згаданих суддів, які заздалегідь звернулися до з'їзду з проханням звільнити їх за власним бажанням, у переддень з'їзду організовано (ніби за чиєюсь вказівкою) відкликали свої заяви.

Отже, з якихось причин нова влада не захотіла створювати "зелений коридор" для тих суддів КС, які висловили намір (нехай і під тиском обставин) і мали б (щонайменше з морально-етичних міркувань) піти з КС. 

За всіма параметрами перемога Революції гідності мала б стати своєрідним рубіконом, точкою неповернення до диктатури Януковича як суспільного явища. Але, на жаль, в реальності все не так. У випадку з КС — зовсім не так. 

Нині відбувається "консервація" КС, більшість якого — це "спадок" від Януковича. Обізнаним із вітчизняною політикою людям зрозуміло, що такі процеси не можуть відбуватися без "благословення" глави держави, на якого за традицією або інерцією орієнтується вся система влади. 

Припускають, що зберегти склад КС, сформованого і виплеканого Януковичем, новій політичній владі вигідно. Адже його можна "використати" у власних інтересах, бо з суддями, що перебувають під загрозою звільнення й кримінального переслідування, домовитися "щодо правової позиції" набагато легше.

Наскільки відомо, нинішнім КС "опікується" голова парламентського комітету державного будівництва та місцевого самоврядування Д.Жванія, якому посильну "методичну" допомогу надає відомий знавець вітчизняного судочинства С.Ківалов. В основі цього взаємовигідного тандема можуть лежати цілком конкретні інтереси. Так, Сергій Васильович зацікавлений щонайменше у збереженні свого статус-кво. Звісно ж, для того, щоб продовжити велику справу свого життя — судову реформу. Певне сприяння в цьому може надати Д.Жванія, який посідає чільне місце в парламентській ієрархії, а головне — в оточенні нового президента. Хай там як, але, попри всі намагання Майдану й громадськості, Ківалов досі залишається головою парламентського комітету з верховенства права та правосуддя. 

У свою чергу Давиду Важаєвичу, який добре орієнтується не лише у політичній, а й у бізнесовій сфері, можуть бути цікаві залишені в Україні бізнес-активи Януковича та його "Сім'ї". Можливо для того, щоб повернути їх державі…

Найлегше і найшвидше зробити це можна за допомогою судових рішень. А тут найдоречнішою може виявитися допомога Ківалова — у судовій сфері він почувається як риба у воді.

З джерел у КС відомо, що Д.Жванія предметно "працює" з суддями КС — проводить з ними бесіди, організовує необхідні зустрічі, робить потрібні дзвінки, відвідує КС… До речі, не тільки КС. Бо не так давно його бачили і в приміщенні Верховного суду, де він, начебто, брав участь у нараді (зустрічі) голови ВС і голів вищих спеціалізованих судів. 

Порохова бочка 
для Порошенка

Відтак можна констатувати: нові політичні керманичі демонструють старі підходи до судової влади: замість створювати передумови для її незалежності та високопрофесійної діяльності, вишукують можливості для використання її у власних інтересах. Отже, можна припустити, що в найближчому майбутньому КС світить доля інституції, що діє на замовлення.

Оскільки, судячи з усього, політичне керівництво не збирається реально проводити люстрацію суддівського корпусу (що стає дедалі очевиднішим), то першим таким замовленням для КС може стати визнання неконституційним закону "Про відновлення довіри до судової влади в Україні". Відповідне конституційне подання 76 народних депутатів уже перебуває на розгляді в КС. 17 липня ц.р. КС мав розглядати його на своєму засіданні, але переніс — зокрема через пікетування приміщення КС громадськими активістами. 

Цікаво, що суддею-доповідачем у цій справі визначено згаданого вище суддю О.Тупицького. Звісно, до цього не може бути жодних формальних претензій — розподіл є розподіл. Але відчуття якоїсь, таки би мовити, спрямованості виникає. Як виникало воно у багатьох резонансних справах. Наприклад, тих-таки "відмовних" справах щодо "мовного" закону Ківалова—Колесніченка, в яких доповідачами було визначено суддів КС М.Маркуш, М.Гультая, В.Овчаренка, М.Запорожця, О.Пасенюка. Чомусь не потрапляли такі справи П.Стецюку чи В.Шишкіну…

Ймовірність небезсторонності при розподілі справ між суддями КС змусила шістьох суддів (М.Мельника, С.Саса, С.Сліденка, П.Стецюка, С.Шевчука і В.Шишкіна) ініціювати позачергове засідання КС з розгляду питання про забезпечення об'єктивного й прозорого розподілу справ.

Другим політичним замовленням для нинішнього КС може стати… забезпечення повернення Конституції 1996 р. Тобто того, чого в 2010 р. домігся для себе Янукович. Для цього достатньо буде визнати неконституційним Закон "Про відновлення дії окремих положень Конституції України" від 21 лютого ц.р. Принаймні в політикумі такі розмови вже ведуться. А судді КС, які вже раз повертали Конституцію 1996 р. і "страждають" через це сьогодні, напевно залюбки зможуть повторити своє рішення "на біс" — тепер іще й з метою власної реабілітації. Народу це буде подано як потребу посилити президентську владу в умовах фактичної війни. Як мовиться, війна все спише.

Але треба добре усвідомлювати, що ситуація з "консервацією" КС створює ефект порохової бочки як для президента П.Порошенка, так і для всієї конституційно-правової системи суспільних відносин, які склалися в державі після повалення режиму Януковича.

Ця "бочка", яка декому сьогодні видається надійним збройовим арсеналом у політичній боротьбі, може вибухнути в зовсім недоречний момент і завдати смертельного удару. І не тільки тим, хто планує сидіти на ній і принагідно використовувати з неї "порох", а й Україні як державі. 

Адже при збереженні за "старою гвардією" необхідної для ухвалення рішень квоти в десять голосів суддів КС — теоретично можливо у будь-який час і з будь-яких підстав визнати неконституційним будь-що. Прикладом імовірності саме такого розвитку подій може слугувати успішно проведена 18 березня ц.р. "спецоперація" з абсолютно несподіваного обрання головою КС Ю.Бауліна, коли "десятий" (прохідний) голос було отримано від судді КС, який до і після самої процедури обрання голови перебував на стаціонарному лікуванні за 300 кілометрів від Києва. При цьому частина суддів, яка прийшла на засідання, й гадки не мала, що на ньому обиратимуть голову КС.

Нинішні правителі не повинні себе тішити тим, що "взяли під контроль" КС і стали його "господарями". Бо справжніми "господарями" нинішнього КС (як і судової влади загалом) за всього бажання вони не стануть ніколи. Вони можуть лише розраховувати на деяке (до певного часу) використання можливостей КС. Хоча ще не відомо, хто кого в цій ситуації більше використає — нові "господарі" КС чи його "старі" судді нових "господарів" — для власного виживання та збереження. 

Треба розуміти, що справжніми "господарями" нинішнього КС залишаються ті, хто сформував і зцементував його склад, "кревно" пов'язавши з собою багатьма сумнівними рішеннями й речами, які завжди супутні виконанню замовлень. Адже заявляв виконувач обов'язків генпрокурора О.Махніцький про якість дивні зошити з Межигір'я зі згадками про суддів. Ходили чутки про "портновські відеозаписи". Писали про маєтки й земельні ділянки суддів КС у Кончі-Заспі… Піди знай, де давалася "справжня, єдиновірна і незрадлива" клятва перед вступом на посаду судді КС — на засіданні парламенту чи в "найвищому" кабінеті на Банковій. З цього так просто не зіскочиш. Зрештою, це питання до компетентних органів. А ГПУ, як відомо, розслідує певні факти діяльності КС періоду Януковича і навіть обіцяє найближчим часом дещо вже відправити в суд. 

Камо грядеши, 
Суде наш конституційний? 

Напевно, декому ця стаття видасться несвоєчасною, а отже, присвяченою неважливій проблемі. Бо сьогодні є проблеми важливіші — іде війна, треба визволяти Україну від ворога. Все так. Але війна і АТО фактично відбуваються не лише на Донбасі, а по всій Україні. Адже банда Януковича не знешкоджена. Її ватажка в Україні немає, але справа його живе. І ще не відомо, через що більше гинуть наші солдати й звичайні громадяни на Донбасі: через вогонь терористів та іноземних диверсантів чи зрадництво й саботаж "внутрішнього" ворога. 

Крім того, не забуваймо про причини цієї війни, втрати Криму та реальної загрози втратити незалежність України. Видається, що серед головних причин — і діяльність судової влади. Повторю ще раз — без її прислужницької позиції диктатура Януковича була б неможлива. То чи може судова влада залишатися такою, якою дісталася нам у спадок від Януковича? Безперечно ні, бо вона несе в собі велику небезпеку для народу і країни. 

Ця небезпека має бути усунена негайно, аби запобігти ще більшому лиху. У ситуації з КС таке усунення полягає у двох абсолютно суб'єктивних моментах. По-перше, у "перезавантаженні" персонального складу КС. По-друге, у відмові політичного керівництва від "ручного використання" КС. Потрібне лише розуміння надважливості такого рішення і наявність волі. Але це якраз і може виявитися завданням не до снаги. Спокуса необмеженої влади може переважити суспільний і державний інтерес. І нічого доброго це Україні не принесе. Її найновітніша історія, яку, на жаль, багато хто вже встиг забути, свідчить про це дуже переконливо.

Олег Березюк

Голова ГО «Українське юридичне товариство»

1
Подобається
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення