Судові витрати: порядок їх обчислення та компенсації

Особа, яка оскаржує до суду неправомірні дії (бездіяльність) чи рішення суб’єкта владних повноважень, не лише зазнає шкоду від цих порушень, але і змушена нести додаткові витрати, пов’язані з судовим провадженням.

Якщо рішенням суду встановлено, що дії (бездіяльність) чи рішення суб’єкта владних повноважень були неправомірними, то необхідно не лише нівелювати пряму шкоду, нанесену особі внаслідок цих порушень, але й компенсувати всі витрати, які особа зазнала для захисту своїх прав під час судового оскарження таких дій, бездіяльності чи рішень.

Як встановлено Кодексом адміністративного судочинства України (далі – КАС України) до видів судових витрат належать судовий збір та витрати, пов’язані з розглядом справи. Встановлення видів судових витрат, їх розподіл та визначення судом їх розміру регулюються главою 7 Кодексу. Проте у судовій практиці виникають розбіжності при застосуванні норм КАС України щодо порядку обчислення судових витрат та їх компенсації.

Аналізуйте судовий акт: Вирішення питання про розподіл судових витрат відбувається і при ухваленні процесуальних судових рішень та покладається на сторону проти якої таке рішення ухвалене, в тому числі на Держказначейство (ВАСУ у справі №820/19471/14)

Розглянемо питання щодо сплати та компенсації судового збору.

Відповідно до Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір» (далі – Закон № 3674) судовий збір – це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Згідно статті 4 Закону № 3674 судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

За подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру встановлено розмір судового збору - 2 % розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати; за подання адміністративного позову немайнового характеру - 0,06 розміру мінімальної заробітної плати. При цьому, під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 % розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Таким чином, при зверненні особи до адміністративного суду із майновим позовом позивач має сплатити 10% розміру ставки судового збору, яка повертається позивачу у разі задоволення позову у повному обсязі за рахунок відповідача – суб’єкта владних повноважень. Якщо відповідачем є фізична чи юридична особа судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються (стаття 94 КАС України).

Частиною 1 статті 98 КАС України встановлено, що суд вирішує питання щодо судових витрат у постанові суду або ухвалою.

Таким чином, розподіл судових витрат здійснюється судом під час ухвалення відповідного судового рішення, шляхом відображення його у резолютивній частині такого рішення.

Читайте статтю: Невірний підрахунок суми судового збору: хто винен?

Згідно Закону України від 05.06.2012 № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (далі – Закон № 4901) виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України «Про виконавче провадження», із заявою про виконання рішення суду.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників» (далі – Постанова КМУ № 845) орган Казначейства повертає виконавчий документ стягувачеві у разі, якщо його видано або оформлено з порушенням установлених вимог.

Згідно форми виконавчого листа, встановленої наказом ДАС України від 17.12.2013 року № 174 «Про затвердження Інструкції з діловодства в адміністративних судах», у виконавчому листі зазначається резолютивна частина судового рішення.

Виходячи з системного аналізу наведених норм права рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Таким чином, при ухваленні рішення про розподіл судових витрат, а саме: стягненні судового збору (у разі майнового позову – 10%) на користь позивача – фізичної чи юридичної особи, суд має зазначити у резолютивній частині рішення (а в подальшому - у виконавчому листі) боржника – відповідного суб’єкта владних повноважень – відповідача у справі та вказати за рахунок якого бюджету має здійснюватись стягнення – державного або місцевого бюджету.

З приводу визначення виду виконання рішення суду в цій частині – «зобов’язати» або «стягнути» - суд має керуватися принципами рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом та обов'язковості судових рішень, які встановлені статтею 7 КАС України, та повноваженням суду прийняти рішення про стягнення з відповідача коштів (стаття 162 КАС України), оскільки суб’єкти владних повноважень самостійно формують склад своїх видатків на наступний рік.

Щодо питання стягнення 90% судового збору з відповідача – суб’єкта владних повноважень у разі задоволення адміністративного позову майнового характеру, слід виходити з наступного.

Як встановлено Законом № 3674 під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10% розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Аналізуйте судовий акт: Гонорар за справу можна стягнути з відповідача тільки, якщо отримувач у платіжному дорученні – адвокат Петренко, а не ФОП Петренко, і в договір на правову допомогу зазначений конкретний номер справи (ВГСУ від 15 листопада 2016р.№ 908/1051/16)

Виходячи з принципу дії нормативно-правового акту у часі, норми КАС України щодо розподілу судових витрат підлягають застосуванню з урахуванням положень Закону України «Про судовий збір».

Таким чином, суд має право на ухвалення рішення у разі задоволення майнового позову фізичної чи юридичної особи стягнути з відповідача – суб’єкта владних повноважень на користь адміністративного суду, який ухвалив рішення, на спеціальний рахунок, відкритий в органах Державного казначейства України для сплати судового збору, 90% від суми судового збору.

Зазначений висновок також узгоджується з пунктом 2 наказу Міністерства фінансів України від 29.01.2013 № 43 «Про затвердження порядку казначейського обслуговування доходів та інших надходжень державного бюджету», яким визначено, що органи Казначейства відкривають бюджетні рахунки для зарахування надходжень у національній валюті в головних управліннях Казначейства в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - Головні управління Казначейства) та Державній казначейській службі України (далі - Казначейство України) для зарахування до державного бюджету доходів та інших надходжень (далі - платежі); здійснюють безспірне списання коштів державного бюджету на підставі виконавчого документа у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України тощо.

Органи Казначейства при обслуговуванні доходів та інших надходжень державного бюджету здійснюють операції: за платежами, які відповідно до Бюджетного кодексу України та закону про Державний бюджет України є доходами спеціального фонду державного бюджету; за платежами, які відповідно до Бюджетного кодексу України та закону про Державний бюджет України розподіляються між загальним та спеціальним фондами державного бюджету; за платежами, які відповідно до Бюджетного кодексу України та закону про Державний бюджет України розподіляються між державним та місцевими бюджетами; за іншими коштами, які тимчасово віднесені на доходи державного бюджету та підлягають розподілу відповідними уповноваженими органами згідно з вимогами нормативно-правових актів; за платежами, які належать до власних надходжень бюджетних установ, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету тощо.

Користуйтесь консультацією: Механізм повернення судового збору: проблемні моменти

Крім того, відповідно до принципів цивільного законодавства юридичні особи публічного права, які в даному випадку є суб’єктами владних повноважень – відповідачами в адміністративних справах, наділені статусом юридичної особи, а отже цивільною правосуб’єктністю, що покладає на них обов’язок нести відповідальність у вигляді сплати судового збору у разі встановлення судом порушення права позивача – особи приватного права.

Згідно статті 258 КАС України встановлено, що за кожним судовим рішенням, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, за заявою осіб, на користь яких воно ухвалено, чи прокурора, який здійснював у цій справі представництво інтересів громадянина або держави в суді, видається один виконавчий лист.

Відтак, роз’яснення потребує порядок видачі виконавчого листа про стягнення 90% від суми судового збору (у разі подання адміністративного позову майнового характеру та задоволення позову) або 10% від суми судового збору (у разі подання адміністративного позову майнового характеру та відмови у задоволенні позову) та 100% суми судового збору у разі надання відстрочки сплати судового збору (у разі подання позову немайнового характеру) та при ухваленні рішення про відмову у задоволенні позову.

Частиною 1 статті 259 КАС України встановлено, що виконавчий лист має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України «Про виконавче провадження». А положення Закону України «Про виконавче провадження» встановлюють обов’язковість зазначення у виконавчому листі не лише боржника, а й стягувача.

Відповідно, якщо суд дійсно повинен стягувати решту 90 відсотків судового збору, постає питання щодо визначення суб’єкта, який повинен бути стягувачем (орган казначейської служби, податковий орган, суд тощо), а відтак і особи, яка може звернутись до суду з заявою про видачу їй виконавчого листа в порядку, встановленому статтею 258 КАС України.

На поставлене питання відповідь надає Закон України від 21.04.1999 № 606-XIV «Про виконавче провадження». Так, згідно статті 17 примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою, зокрема, такі виконавчі документи: ухвали, постанови судів у адміністративних справах у випадках, передбачених законом.

Враховуючи, що виконавчий лист підлягає видачі тільки за заявою стягувача, вважаємо за необхідне направляти до органів державної виконавчої служби постанови та ухвали адміністративного суду, які набрали законної сили, в резолютивній частині яких зазначено про стягнення судового збору на користь суду, для примусового виконання. При цьому, таке рішення суду має містити в резолютивній частині висновок суду про направлення рішення до органів державної виконавчої служби для його виконання в частині стягнення судового збору на користь суду. Рішення має бути скріплено гербовою печаткою суду та підписом судді – головуючого у справі або підписами колегії суддів, у разі прийняття рішення у складі колегії суддів.

Аналізуйте судовий акт: Відповідач після залишення судом позову без розгляду стягнув з позивача витрати на послуги адвоката при цьому розмір таких витрат суд визначив самостійно (ВГСУ від 20 липня 2016 року, справа № 910/31680/15)

Щодо компенсації інших видів судових витрат, а саме: витрат, пов’язаних з розглядом справи.

Так, до складу витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать:

1) витрати на правову допомогу;

2) витрати сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду;

3) витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз;

4) витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів на місці та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи.

Користуйтесь консультацією: Як підготувати клопотання до суду про звільнення від сплати судового збору?

При ухваленні рішення суду з приводу розподілу витрат, пов’язаних з розглядом справи, застосовуються ті самі норми, що стосуються розподілу судового збору у разі наявності їх документального підтвердження. Окремо слід звернути увагу на різну практику судів у відношенні компенсації витрат на правову допомогу.

Виходячи з положень частин 1, 2, 4 статті 94 КАС України компенсація витрат на правову допомогу - це надана нормами Кодексу перевага фізичним та юридичним особам – позивачам у справі, оскільки суб’єкт владних повноважень може компенсувати лише витрати, пов’язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

У частині 2 статті 16 КАС України зазначається, що для надання правової допомоги при вирішенні справ у судах в Україні діє адвокатура. У випадках, встановлених законом, правова допомога може надаватися й іншими фахівцями в галузі права. Порядок і умови надання правової допомоги, права й обов'язки адвокатів та інших фахівців у галузі права, які беруть участь в адміністративному процесі і надають правову допомогу, визначаються цим Кодексом та іншими законами.

Як зазначено в частині 1 статті 90 КАС України, до витрат на правову допомогу відносяться витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором.

Компілюючи статті 16 та 90 КАС України можна дійти висновку, що до витрат на правову допомогу можуть відноситися витрати, пов’язані з оплатою іншого фахівця в галузі права, якщо ця допомога надавалась у випадках, встановлених законом.

Чи може суд довільно вирішувати питання з приводу віднесення юридичних послуг, наданих іншим фахівцем у галузі права, до витрат на правову допомогу у невстановлених законом випадках, за умовою відсутності заборон, встановлених законом, надавати правову допомогу в адміністративному судочинстві іншими фахівцями у галузі права?

Вважаємо, що право на існування має позиція щодо особи, яка доведе:

• що вона є фахівцем у галузі права (наприклад, таким доказом, виходячи з положень частин 3, 4 статті 8, частини 1 статті 9 Закону України від 17.01.2002р. № 2984-III «Про вищу освіту» може бути диплом магістра або спеціаліста за спеціальністю право/правознавство);

• надавала правову допомогу у конкретній судовій справі за договором, укладеним зі стороною справи;

• сторона по справі фактично понесла витрати на таку правову допомогу за договором і існують документальні підтвердження зазначених обставин.

В такому випадку суд має право віднести такі витрати на правову допомогу до судових витрат.

У разі надання правової допомоги адвокатом вбачається необхідним зазначити про наступне.

Для визначення правомірності компенсації витрат на правову допомогу слід з’ясувати, що особа, яка надавала таку допомогу стороні, є адвокатом та надавала цю допомогу за договором, укладеним із стороною по справі.

Частиною 3 статті 4 Закону України від 05.07.2012р. № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі – Закон № 5076) встановлено, що адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Цей момент вважливий тим, що згідно частин 5, 6 статті 14 та частин 5, 6 статті 15 Закону № 5076 стороною договору про надання правової допомоги буде адвокатське бюро або адвокатське об’єднання, а не адвокат, який фактично надавав правову допомогу з ведення справи у суді. Також адвокатські бюро та об’єднання можуть залучати на виконання укладених об'єднанням (бюро) договорів про надання правової допомоги інших адвокатів на договірних засадах.

Доказами того, що особа є адвокатом, виходячи з положень частини 1 статті 12, частини 1 статті 6 та статті 17 Закону № 5076 є свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю в поєднанні з витягом з Єдиного реєстру адвокатів України (що може бути сформований і в електронному виді) на момент подання клопотання про відшкодування правової допомоги.

Якщо правову допомогу за договором надавало адвокатське бюро або адвокатське об’єднання, постають питання зв’язку осіб, що фактично надавали правову допомогу у судовому процесі з цими об’єднаннями (бюро), що виступають стороною договору про надання правової допомоги. Такий зв'язок у випадку, коли фактично інтереси сторони представляє адвокат (засновник адвокатського бюро, об’єднання або адвокат, якому було передоручено виконання правової допомоги цими організаціями), можна встановити на підставі ордеру.

Читайте статтю: Правильно сплачуємо судовий збір - останні новації

Згідно частини 1 статті 26 Закону № 5076 документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги можуть бути серед іншого: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер.

Частиною 5 статті 58 КАС України передбачено, що повноваження адвоката як представника можуть також можуть посвідчуватися ордером.

Як вбачається з Положення про ордер адвоката та порядок ведення реєстру ордерів, затвердженого рішенням Ради адвокатів № 36 від 17 грудня 2012 року, в цьому документі міститься інформація про адвоката, що надає правову допомогу; ким виданий цей ордер – адвокатським бюро (об’єднання) або адвокатом, що здійснює свою діяльність індивідуально; назва договору, на підставі якого надається правова допомога, що дає можливість встановити зв'язок між адвокатом, що надає правову допомогу по справі, та адвокатським бюро (об’єднанням), що уклало договір зі стороною у справі.

Оформлені з порушеннями або з не чітким змістом послуг договори про надання правової допомоги не рідко стають підставою для відмови або часткового задоволення клопотання про розподіл (компенсацію) витрат на правову допомогу.

Підпункти 3, 4 частини 1 статті 1 Закону України від 02.06.2011р. № 3460-VI «Про безоплатну правову допомогу» дають наступні визначення:

правова допомога - надання правових послуг, спрямованих на забезпечення реалізації прав і свобод людини і громадянина, захисту цих прав і свобод, їх відновлення у разі порушення;

правові послуги - надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; здійснення представництва інтересів особи в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами; забезпечення захисту особи від обвинувачення; надання особі допомоги в забезпеченні доступу особи до вторинної правової допомоги та медіації.

Згідно пунктів 2, 6 частини 1 статті 19 Закону № 5076 до видів адвокатської діяльності, серед іншого, відносяться: складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

При цьому, виходячи з положень статті 1 Закону України від 20.12.2011р. № 4191-VI «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», розмір компенсації витрат на правову допомогу в адміністративних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу:

• у судовому засіданні;

• під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням;

• під час ознайомлення з матеріалами справи в суді.

Але даний закон має назву «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» та виникнення якого зумовлено частиною 3 статті 90 КАС України: «Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом».

У частині 2 статті 16 КАС України зазначається, що порядок і умови надання правової допомоги, права й обов'язки адвокатів та інших фахівців у галузі права, які беруть участь в адміністративному процесі і надають правову допомогу, визначаються цим Кодексом та іншими законами.

Читайте статтю: Ціна позову та дійсна вартість

Проте КАС України не передбачено, що види правової допомоги, які підлягають компенсації можуть встановлюватися або обмежуватися іншими законами, тим більш законом, що визначає не види правової допомоги, а граничний розмір їх компенсації.

Тому є всі підстави вважати перелік видів платної правової допомоги, наведений в Законі України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», не вичерпним, а лише переліком видів платної правової допомоги, відносно яких встановлено граничний розмір компенсації на сьогоднішній день.

Якщо, стосовно надання платної правової допомоги у судовому засіданні та під час ознайомлення з матеріалами справи у суді виникають різночитання лише в питанні розрахунку витраченого часу, то стосовно визначення «окремих процесуальних дій поза судовим засіданням» суди в своїх рішеннях займають під час взаємовиключні позиції.

КАС України не містить чіткого визначення «окремих процесуальних дій поза судовим засіданням», адже згідно частин 2, 3 статті 122 КАС України судовий розгляд адміністративної справи здійснюється в судовому засіданні з викликом осіб, які беруть участь у справі, після закінчення підготовчого провадження.

У наступній статті 122-1 КАС України визначається порядок участі у судовому засіданні у режимі відеоконференції. І хоча у наведеній нормі передбачається явка учасника процесу в інший суд, але фактично особа буде знаходитися в приміщенні суду, що не розглядає цю справу за юрисдикцією, предметною, територіальною або інстанційною підсудністю.

Таким чином, якщо правова допомога надається у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза залою судового засідання, поза приміщенням суду, який за юрисдикцією та підсудністю розглядає справу, така правова допомога, в розумінні статті 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», буде віднесена до «участі у судовому засіданні» і не може бути віднесена до «окремих процесуальних дій поза судовим засіданням», хоча і може трактуватися як «окрема процесуальна дія поза залою судового засідання». Тобто такі поняття є взаємовиключними.

Згідно частин 1, 2 статті 45 КАС України про вчинення окремої процесуальної дії поза залою судового засідання або під час виконання судового доручення секретарем судового засідання складається протокол. Наступна стаття 46 КАС України встановлює форму протоколу про вчинення окремої процесуальної дії поза залою судового засідання та передбачає зазначення в ньому опису ходу проведення окремої процесуальної дії, у тому числі відомості про заявлені клопотання та ухвали суду; основний зміст пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, показань свідків, усні роз'яснення експертами своїх висновків і відповідей на поставлені їм додаткові питання; консультації спеціалістів.

Виходячи з системного аналізу наведених норм можна дійти висновку, що про вчинення окремої процесуальної дії поза межами зали судового засідання завжди складається протокол секретарем судового засідання, який разом із судом (суддею, що розглядає справу одноособово або колегією суддів) знаходиться на місці вчинення цих дій, але поза межами зали судових засідань.

Дією, поза межами зали судових засідань, яку визначає Кодекс, є огляд доказів на місці (частина 3 статті 147 КАС України).

Оскільки така процесуальна дія є не дуже поширеною, в силу особливостей адміністративного судочинства, то помилкове застосування положень статті 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» з приводу тлумачення поняття «окремих процесуальних дій поза судовим засіданням» та віднесення правової допомоги до «окремої процесуальної дії поза залою судового засідання», відображених у статтях 45, 46, 147 КАС України, фактично може нівелювати дію усього механізму компенсації витрат на правову допомогу та скомпрометувати його в очах громадськості.

Безумовно відсутність офіційного тлумачення процесуальних дій зумовлює різне застосування судами положень статті 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах».

Слід також звернути увагу й на частину 2 статті 5 КАС України, згідно якої провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Оскільки мова йде про час, то логічним є розміщення в цій нормі юридичних фактів у хронологічному порядку: розгляд справи відбувається до вирішення справи. Чи може бути вчинена окрема процесуальна дія до початку розгляду справи? Аналізуючи вищезазначені поняття, можна дійти висновку, що дійсно – окремі процесуальні дії можуть відбуватися до початку розгляду справи та, відповідно, поза судовим засіданням.

Всі процесуальні дії поза судовим засіданням мають спільні риси:

• дії неможливо вчинити під час судового засідання (написання клопотань, заяв, заперечень інших письмових документів; збирання доказів);

• дії вчиняються у межах прав та обов’язків сторін, визначених КАС України;

• дії впливають на правовідносини, що складаються під час здійснення адміністративного судочинства шляхом їх виникнення (складання та подання позову, апеляційної, касаційної скарги), зміни (заява про збільшення/зменшення позовних вимог, зміну предмету позову) або мають мету вплинути на процесуальну дію суду (складання та подання клопотань про забезпечення позову – з метою винесення судом відповідної ухвали; збирання доказів, складання письмових пояснень – для кращої аргументації своєї позиції по справі, з метою вплинути такими процесуальними діями на рішення суду по суті).

Таким чином, дії поза судовим засіданням відрізняються від інших видів платної правової допомоги, зазначених в Законі України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах»: «участь у судовому засіданні» та «ознайомлення з матеріалами справи». З приводу останнього, слід зазначити, що ці дії прямо не впливають на виникнення, зміну або припинення правовідносин, що складаються під час здійснення адміністративного судочинства і можуть стати підставою для вчинення окремої дії поза судовим засіданням – складання письмових пояснень, заперечень проти позову тощо.

Як розраховується сума, що підлягає компенсації?

Виходячи з положень статті 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» розмір компенсації витрат на правову допомогу не може перевищувати 40% встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу.

Частина 2 статті 30 Закону № 5076 відносить порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата) до умов, що визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Але при цьому стаття 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» не дає такого вибору: лише погодинна оплата, при цьому, компенсації підлягає сума за годину роботи, що не перевищує 40% МЗП.

Тому не зважаючи на порядок обчислення гонорару у договорі, для визначення суми компенсації необхідно зазначати і (або тільки) вартість однієї години роботи адвоката, при цьому вартість години роботи встановлюється за згодою сторін договору, але компенсації буде підлягати лише сума, що не перевищує 40% МЗП на момент надання правової допомоги, що відповідає вимогам частині 2 статті 5 КАС України.

До списку доказів, які необхідно подати суду, необхідно долучати й розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.

Таким чином, розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді.

Як визначити цей час? Як оцінити час, витрачений на вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням?

Вищий господарський суд України у п. 6.5 постанови Пленуму від 21.02.2013 року № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» пропонує таку позицію: «Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець;… тривалість розгляду і складність справи тощо».

Але такий підхід в цілому не може застосовуватися, оскільки суперечить цілому ряду норм Цивільного кодексу України (далі – ЦК України). Так, згідно статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

А виходячи з положень частини 3 статті 215 ЦК України, якщо жодна із сторін або інша заінтересована особа (а суд не є заінтересованою особою договору) не заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин не є оспорюваним.

Згідно частини 1 статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

При цьому частина 1 статті 71 КАС України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Які обставини слід доказувати, виходячи з положень частини 1 статті 94 КАС України, з яких вбачається, що суд присуджує всі здійснені стороною документально підтверджені судові витрати?

Такими обставинами в контексті розподілу судових витрат на правову допомогу є:

по-перше: факт понесення витрат на правову допомогу до їх компенсації судом (така позиція відображена й у постанові Верховного Суду України від 01.10.2002 р. у справі № 30/63);

по-друге: документальне підтвердження понесення витрат (банківська виписка з рахунку особи, що надає правову допомогу, із зазначенням оплати правової допомоги згідно договору та надходження суми від сторони по справі. Також таким документом може бути прибутковий ордер (якщо оплата проводилась у готівковій формі) чи інший розрахунковий документ).

Чи потрібно доказувати обґрунтованість витрат часу на вчинення окремих процесуальних дій поза межами судового засідання при наявності доказів оплати цих годин роботи по наданню правової допомоги з урахуванням складності справи?

Виникає питання про можливість завищення судових витрат на правову допомогу шляхом зазначення великої кількості годин, вартість яких відповідає граничному розміру компенсації, встановленої законом, та можливості суду при наявності всіх доказів на власний розсуд визначити грошовий розмір витрат, щоб запобігти подібним зловживанням.

На прикладі оплати правової допомоги за договором, укладеним між адвокатом, що здійснює свою практику індивідуально (який не є платником ПДВ), та стороною - юридичною особою слід зазначити, що в даному випадку завищення розміру оплати та переведення податкових зобов’язань не є фінансово вигідним сторонам договору з точки зору податкового навантаження: у адвоката загальні податкові відрахування та сплата єдиного соціального внеску становлять 44,772% і фактично відсутня можливість здійснювати витрати; проти 16% ставки податку на прибуток у 2014 році у юридичних осіб на загальній системі оподаткування, вже не кажучи про тих, хто знаходиться на спрощеній системі оподаткування.

Тому зловживання, пов’язані із завищенням витрат на правову допомогу, будуть мати місце дуже рідко, а заінтересована сторона у вигляді відповідного органу державної податкової служби, завжди матиме право оскаржити дійсність подібних договорів, - у суду не має на це повноважень.

Читайте статтю: Забезпечити чи витребувати докази, платити чи не платити судовий збір?!

Чи підлягають компенсації витрати на правову допомогу в апеляційній та/або касаційній інстанціях?

Відповідно до частини 3 статті 87 КАС України витрати на правову допомогу віднесені до судових витрат, пов’язаних з розглядом справи.

Виходячи з положень глав 1, 2 розділу IV КАС України існує поняття апеляційний та касаційний розгляд справи, тому логічно, що судові витрати, пов’язані з цим, також підлягають компенсації.

Згідно пункту 4 частини 1 статті 206, статей 207, 231, 232 КАС України у резолютивній частині ухвали або постанови суду апеляційної або касаційної інстанцій вирішується питання розподілу судових витрат.

Тому суди апеляційної та касаційної інстанцій мають такі самі повноваження щодо розподілу судових витрат взагалі та компенсації витрат на правову допомогу зокрема, як і суди першої інстанції.

Хто зобов’язаний виконувати рішення про компенсацію витрат на правову допомогу?

Згідно Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» встановлено, що компенсація витрат на правову допомогу виплачується за рахунок державного бюджету в межах видатків, передбачених Державній судовій адміністрації України. То чи повинні суди стягувати кошти з Державної судової адміністрації України?

Сумнів у застосуванні цього положення відносно оплатної правової допомоги виникає хоча б тому, що це положення міститься в частині норми, що регулює граничний розмір компенсації «у разі, якщо сторона у цивільній чи адміністративній справі звільнена від оплати витрат на правову допомогу», тобто безоплатної правової допомоги, але така позиція суперечить і положенню статті 29 Закону України «Про безоплатну правову допомогу».

Повернемося до предмету дослідження – з кого стягувати витрати на платну правову допомогу?

Частиною 1 статті 94 КАС України встановлено, що судові витрати стягуються з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Постанова Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року № 845 «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників» визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів.

Згадайте новину: Такого маразму у податкової ще не було: відшкодований судовий збір оподатковується ПДФО!

Виходячи з пункту 26 цього Порядку судові витрати безспірно списуються державним казначейством, в якому обслуговується суб’єкт владних повноважень, не на користь якого ухвалено рішення, з рахунку цієї державної установи.

Слід пам’ятати, що низька ефективність механізму, що існує на сьогоднішній день, надає перевагу суб’єкту владних повноваженеь – у будь-якому випадку особа понесе витрати або сплативши суму штрафів, донарахувань, або оплачуючи витрати на правову допомогу, що зазвичай становлять більшу частину судових витрат.

Неефективність механізму компенсації витрат на правову допомогу та судового збору об’єктивно впливає на зменшення кількості обґрунтованих звернень до адміністративних судів. Ефективна діяльність судів з реалізації механізму компенсації судових витрат збільшить довіру суспільства до системи правосуддя в цілому.

Бояринцева М.А., суддя Окружного адміністративного суду міста Києва, к.ю.н.

Бояринцев О.А., адвокат

Джерело: ВАСУ