Судові помилки щодо довічників - сучасний стан в Україні

Судові помилки щодо довічників

У справах Олександра Рафальського, Володимира Панасенка, Зураба Суслова та в інших правозахисники сумніваються у їхній винуватості. Аби виправляти судові помилки у справах довічно засуджених та уникати порушення статті 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, правозахисники закликають владу передбачити чіткі механізми перегляду справ довічників. Також вони наполягають на створенні Державного бюро розслідувань, яке буде розслідувати випадки катування в правоохоронних органах.

Обговорюйте тему: Смертна кара: аргументи за та проти

Євген Захаров, співголова Харківської правозахисної групи

Є відома історія Дениса Мусяєва, де взагалі немає сумніву, що суд припустився помилки. Він скоїв злочин в 2002 році неповнолітнім і отримав пожиттєве ув’язнення. А неповнолітні за законом не можуть бути засуджені до довічного ув’язнення. Максимальне покарання, яке може бути - це 15 років. Він вже пересидів ці 15 років, продовжує сидіти, і нічого в його долі не змінюється.

Здавалося, очевидна ситуація. Але кажуть: нехай прокуратура ініціює справи. А хто їх буде переглядати, за якою процедурою? Біда в тому, що процедури для виправлення судових помилок у нас просто немає. Можливо, тільки за нововиявленими обставинами, але їх не так просто знайти. Їх може просто не бути взагалі. Крім того, коло цих обставин дуже вузьке.

Скажімо, у Польщі Комісар з прав людини (аналог нашого Уповноваженого Верховної ради з прав людини) може ініціювати перегляд справ, якщо є суттєві порушення прав людини. У нас це неможливо. У нас це законом не передбачено.

Дивиться відео: Как отбывают пожизненное наказание осуждённые в Украине

Я постійно чую, що в'язні у Сполучених Штатах через 20 - 30 років виходять на волю виправданими. Що цікаво, там немає відшкодування завданої шкоди від судової помилки, якщо тільки не доведено, що вона була заподіяна державою прямо. Можливо, це є однією з тих причин, з яких там це працює, а у нас - ні?

Я можу згадати ще відому історію про Пологівського маньяка. Ним виявився патологоанатом Ткач, який ґвалтував, а потім вбивав жінок у 1970-х роках. Він тоді мешкав в Росії, а зловили його дуже пізно. В незалежній Україні у нього було дуже багато епізодів. Але за його вбивства в Україні відсиджували понад десяти людей, з яких вибивали зізнання через катування. Понад шість людей встигли вже завершити свої терміни, коли виявилось, що вони ці злочини не вчиняли.

І що Ви думаєте, що їх відразу звільнили? Зовсім ні! Це був довгий процес. За це треба було ще боротись. Доля цих людей була важкою. Батько одного не витримав таких поворотів долі і покінчив своє життя самогубством.

Це реальні факти нашої історії. І таких історій багато. Все це говорить про те, що необхідно мати процедуру перегляду судових помилок.

Варіанти перегляду справ

Всі сходяться на тому, що треба повернути право виключного провадження до Верховного суду, яке у нього забрали в 2010 році, коли боролись за нього. Тоді була суто політична боротьба, жертвою якої стали суддівські повноваження Верховного суду, який перестав бути найвищим судовим органом в Україні. Йому досі, до речі, не повернуті повноваження.

Ще за часів радянської України й пізніше право виключного провадження надавалось Верховному суду в тому випадку, якщо частина палати з кримінальних справ, а саме 5 суддів, бачать, що вирок сумнівний. Якщо вони виносять рішення про перегляд, то справа переглядається. Навіть не треба нововиявлених обставин. Це було, і це працювало. Тоді можна було мати претензії до цієї процедури. Але це краще, ніж нічого.

Необхідно повернути повноваження Верховного суду щодо виключного провадження, розширити підстави для цього. Все це прописати. Має бути окрема глава у КПК щодо цього.

Можна, щоб Уповноважений Верховної Ради з прав людини взяв на себе функцію подання до розгляду справи Верховним судом, якщо у справі були суттєві порушення прав людини.

Спочатку наш Уповноважений погодилась, а потім вона сказала, що у неї просто немає ресурсів. Це можна зрозуміти. Її бюджет був 21 мільйон гривень. Зараз підвищили, але за теперішньої економічної ситуації - це дуже мала цифра. Офіс Омбудсмана стримує себе навіть в тому, щоб використовувати кур'єра для відправки листів, як й інші державні органи, що є абсолютно ненормальним.

Тут треба думати, щоб залучити до цієї проблеми систему безоплатної правової допомоги. Для цього треба ввести відповідну норму, щоб в межах цієї безоплатної правової допомоги можна було підготувати заяву про перегляд справ в порядку виключного провадження, і таким чином представляти інтереси таких засуджених.

Не варто побоюватись, що всі 2000 пожиттєво ув'язнених в Україні почнуть подавати заяви про перегляд справ. Кількість пожиттєво засуджених, щодо яких є великі сумніви в законності й справедливості їхніх вироків, не так багато. Ми знаємо десь десяток. Більшість людей, які скоїли умисне вбивство за обтяжуючих обставин, визнали свою провину і вважають, що їх засудили справедливо, й не будуть звертатись за переглядом справ.

Позиція ЄСПЛ

В Європі змінилась парадигма щодо довічного ув'язнення. Крапку у цій історії поставила велика палата Європейського суду з прав людини у справі Вінтер проти Великої Британії, де вона визнала таку річ: відсутність ефективних механізмів перегляду цього найбільшого покарання є порушенням статті 3 Європейської Конвенції, оскільки це означає жорстоке нелюдяне поводження.

Після справи Вінтер проти Великобританії були ще дві справи з цього приводу, де містилось таке саме визначення. Тепер це усталена позиція, що означає, що будь-яка держава, яка є членом Ради Європи, має змінити своє законодавство.

Хочу звернути увагу на книгу “Пожиттєве ув’язнення: Європейські стандарти та українська практика”, яку ми видали. Вона містить переклади рішень ЄСПЛ щодо цієї теми, різні документи з цього приводу. Є інтерв'ю з декількома з довічно ув'язненими, і є декілька історій й аналіз наших правників, які аналізують ситуацію з різних боків.

Тетяна Мазур, виконавчий директор Amnesty International в Україні

Amnesty International давно говорить про проблему міліцейського свавілля, про проблему застосування катувань та жорстокого поводження з боку працівників міліції на етапі досудового розслідування.

З 2001 року сталося багато подій, зокрема був прийнятий новий Кримінально-процесуальний кодекс (КПК). Відповідно до цього кодексу, жертви свавілля в міліції мають набагато кращий захист з боку Закону та мають кращі гарантії. Ми бачимо певний прогрес, зокрема, й у справі Олександра Бондаренка із села Стецківка в Сумській області.

Його затримали співробітники Сумського райвідділку міліції 6 жовтня 2012 року. Вони привезли його на завод кормів для тварин в Стецківці і катували, аби примусити його зізнатися у вбивстві двох літніх жінок, яке сталось у цьому селі.

Міліціонери також застосовували електрошок, прикладали дроти під струмом до ніг, змусили його натягнути протигаз, перекривали повітря і неодноразо доводили його до задухи. Олександр написав під диктовку зізнання, але в суді він відмовився від цих свідчень.

Його адвокат наполягала, щоб, відповідно до нового КПК, його справу розглядав суд присяжних. В суді Олександр розповів, що з ним сталось, розповів, що його скарга на жорстоке поводження не була належним чином розслідувана, що на момент досудового розслідування була закрита.

Цікаво, що суд присяжних, вивчивши докорінно усі ці докази, прийшов до висновку, що Олександр не винний у вбивстві. Водночас він звернув увагу на те, що є підстави вважати, що були факти порушень й неналежного поводження з боку працівників міліції.

Тому не зважаючи на той прогрес, який був досягнутий Україною, зокрема у прийнятті нового КПК, подальші судові помилки не виключені. Олександру Бондаренку дуже пощастило з адвокатом, яка професійно спрацювала.

Захисні механізми від катувань

Як уникати в майбутньому судових помилок, особливо зважаючи на те, що Україна знаходиться на цікавому етапі реформування? З нашої точки зору, суттєві зміни мають статись на етапі досудового слідства. Воно має бути докорінно змінене.

Аби уникнути можливості застосування міліціонерами катувань та жорстокого поводження, має бути дуже ефективна система оскарження такої неналежної поведінки й притягнення винних до відповідальності.

Зараз усі скарги на протиправні дії працівників міліції подаються до органів прокуратури, які, на жаль, в силу низки причин, далеко не ефективно, не об'єктивно розслідують їх. Дуже мала кількість працівників міліції насправді несе покарання за такі суттєві порушення прав людини. Знову ж таки дуже яскравий приклад, про який, напевно, не потрібно детально розповідати, бо всі це бачили - це справи Євромайдану. Там були притягнуті до відповідальності лише міліціонери у справі Михайла Гаврилюка. Інші ж працівники міліції, які неодноразово застосовували непропорційну силу, які свавільно затримували учасників процесу, катували, розстрілювали Небесну сотню, - усі вони надалі насолоджуються безкарністю.

Треба забирати слідчу функцію у прокуратури і створювати абсолютно новий незалежний орган, який би ефективно, належно, ретельно та оперативно розслідував абсолютно всі скарги на протиправні дії на працівників міліції. Це позиція нашої організації, позиція Європейського суду з прав людини і позиція Ради Європи, яку вони повторили нещодавно, озвучивши звіт Міжнародної дорадчої групи, яка спостерігала за розслідуванням злочинів на Євромайдані.

Ми розуміємо, що це амбіційне завдання, що воно потребуватиме розробки спеціального закону, виділення ресурсів з державного бюджету, але тим не менше у новому КПК є норма про Державне бюро розслідувань.

Якщо справді бюро буде ефективно діяти, то й слідство буде набагато якіснішим і як наслідок Україна зможе уникнути багатьох судових помилок.

Олександр Букалов, правозахисник, керівник ГО “Донецький меморіал”

А що якщо людину, наприклад, не катували, а суд одні обставини врахував, а інші - ні. І прийшов до висновку, що потрібно довічне ув’язнення, хоча там є фальсифікація.

То чи має ця людина сидіти тільки тому, що її перед цим не катували? Я думаю, що, безумовно, треба вести в законодавство можливість перегляду справ засуджених на будь-якому етапі. Тут, щоправда, немає впевненості, що після перегляду все буде інакше.

Є категорія людей, які скоїли злочини 15 років тому в той період, коли смертної кари вже не було, як і довічного позбавлення волі. Такі люди не могли бути засуджені до покарання більше, ніж 15 років. За оцінками нашої організації, їх приблизно 30 осіб.

Половині з них після того, як вони багато років звертались до суду, таки виправили цю помилку і замінили на 15 років. А іншій половині не стали цього робити, тому що з’явилось рішення Конституційного суду про заміну смертної кари довічним позбавленням волі. Вони до нього не мають відношення, тому що вони скоїли злочин, коли смертної кари вже не було. Ніхто не хоче цим займатись. А вже на початку цього року ці люди відсиділи більше, ніж 15 років, - це більше, ніж вони могли тоді отримати.

Не виключено, що за декілька років вони будуть мати юридичні підстави для того, щоб звертатись до ЄСПЛ про те, що вони пересиділи термін.

На жаль, навіть Уповноважений з прав людини в цьому питання не захотіла нам допомогти. Вона написала: “Подання до Конституційного суду є не обов’язок Уповноваженого, а право”. Тобто я маю право звертатись щодо такого подання, навіть якщо є порушення. Це дуже сумно.

Я вважаю, що варто ввести умовно-дострокове звільнення для довічно ув’язнених… Це неправильно, коли є тільки одна підстава помилування для зміни довічного покарання. Треба змінити рішення Конституційного Суду щодо ось цих людей, які 15 років тому скоїли злочини.

Я думаю, що варто в тих статтях, які передбачають довічне ув’язення, ввести можливість кримінальних покарань терміном до 25 років. Тому що іноді у судді, я думаю, є відчуття, що 15 років - це недостатнє покарання для людини. І тоді виникає довічне позбавлення волі.

Варто говорити, яка ж має бути відповідальність тих міліціонерів, суддів, прокурорів, які свідомо йшли на помилки і відправляли людей на довічне позбавлення волі.

Бойкова Ірина, адвокат

Я багато років займаюсь кримінальними справами і представляю інтереси декількох засуджених на довічне ув’язнення. У справі Петухова ми виграли Європейський суд з прав людини. У нас була експертиза Інституту Корецького про те, що рішення ЄСПЛ показало на такі істотні порушення норм процесуального права, які мали б за старим КПК, як і за новим, призвести до відміни вироку і перегляду справи.

У справі Петухова ЄСПЛ визнав порушення статті 3 Конвенції у зв’язку з ненаданням медичної допомоги. Він захворів туберкульозом в СІЗО. Судили тяжко хвору людину, яку привозили зі стаціонару. Йому було навіть важко знаходитись у залі суду, не лише себе захищати.

На рідкість мені пощастило з новим КПК. У мене знайшлись нові обставини справи Петухова. Я як адвокат починаю шукати свідків. Я знаходжу їх завдяки працівникам правоохоронних органів. Прийшли ми в Апеляційний суд через Вищий спеціалізований суд. Він допитав свідків і сказав, що він сам не звернувся. Ну чому людина сама має звертатись? Ну немає в Україні процедури перегляду справ. Суд 17-томну справу вивчав 13 хвилин, згідно журналу судового засідання, і визнав, що нові відкриті факти не мають значення.

Чому у нас терміни у 20 - 25 років? На кого ми рівняємось? На Кіпрі кожне вбивство тягне пожиттєвий термін, але скільки там варіантів перегляду. Нам теж треба до цього йти.

Якщо вже ЄСПЛ має рекомендації для України, то давайте вносити зміни. Давайте дивитись, як європейці, а не думати, що 25 -30 років ми маємо годувати, охороняти, лікувати тих людей, які сумнівно засуджені до таких серйозних мір покарання.

Автор: Микола Мирний
Джерело: Центр інформації про права людини

Згадайте новину: У Пакистані остаточно повернули смертну кару!

"Враждебный Запад нас возможно исключит из Советы Европы, зато теперь мы можем казнить людей в России!!!"

Результати опитування: Чи потрібна смертна кара в Україні?"

Аналізуйте судовий акт: Решение ЕСПЧ в деле "Винтер и другие против Соединённого королевства"