Розміщення автозаправних станцій може здійснюватися лише на землях з цільовим призначення - «землі автомобільного транспорту» (Південно-західний апеляційний господарський суд, справа № 915/47/17,07.10.19)

Фабула судового акта: У січні 2017 року товариство з обмеженою відповідальністю звернулося з позовною заявою до Миколаївської міської ради (відповідач) про визнання недійсним рішення відповідача «Про розірвання договору оренди землі від … і скасування містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки від …» в частині пунктів 1, 2 частині , що стосуються саме розірвання договору оренди. Позовна заява була мотивована тим, що позивачу на підставі відповідного рішення відповідача та договору оренди землі передавалась в оренду земельна ділянку площею 2676 кв.м. у м. Миколаєві для будівництва автосервісного комплексу з офісними приміщеннями, магазином промислових товарів та закусочною. Однак, оскаржуваним рішенням відповідач, посилаючись на порушення позивачем екологічних умов та нецільове використання земельної ділянки, розірвав достроково в односторонньому порядку договір оренди землі та зобовязав позивача повернути йому земельну ділянку.

На момент прийняття спірного рішення об’єкт будівництва, а до нього ввійшли також автозаправна станція та газозаправний пункт, вже був побудований позивачем та введений в експлуатацію, чому передувало отримання містобудівних умов та обмежень забудови.

Справа розглядалась судами неодноразово. За результатами нового розгляду справи, 12 червня 2019 року Господарський суд Миколаївської області в задоволенні позову відмовив, зазначивши що розміщення автозаправних станцій з огляду на положення Земельного кодексу України, може здійснюватися лише на землях з цільовим призначення – «землі автомобільного транспорту». Особливості побудованих позивачем об’єктів та специфічність послуг, які надаються з їх допомогою позивачем на орендованій земельній ділянці, потребують застосування земельного законодавства, відмінного від того, що регулює сферу використання земель житлової та громадської забудови.

Південно-західний апеляційний господарський суд, залишаючи зазначене судове рішення без змін, дійшов висновків про те, що розміщення автозаправних станцій може здійснюватися лише на землях з цільовим призначення – «землі автомобільного транспорту».

Суд, зокрема, вказав, що відповідно до вимог Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є також використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам. Отже, розмістивши на землях іншого призначення, що межують з територією громадської забудови, автозаправну станцію та газозаправний пункт, позивач не дотримався вимог щодо цільового використання орендованої земельної ділянки. При цьому, відбулась не зміна переліку об’єктів будівництва, визначених у договорі оренди, на що посилався позивач, а будівництво об’єкту, який не може бути віднесений до «інших будівель громадської забудови» в силу його віднесення до об’єктів, які законодавець у статті 71 Земельного кодексу України вважає за можливе розміщувати на землях автомобільного транспорту.

Крім того, апеляційний суд дійшов висновку про те, що розташування автозаправної станції та автомобільного газозаправного пункту з недотриманням установлених розривів та відстаней від багатоквартирного будинку є порушенням державних будівельних норм.

Виходячи з обставин справи, можна прогнозувати розгляд цієї справи Верховним Судом. Чекаємо на результат.

Аналізуйте судовий акт: Передання земельної ділянки, віднесеної, навіть, частково, до територій зелених насаджень загального користування, для будівництва житлового будинку без зміни її цільового призначення суперечить закону (ВП ВС,№ 761/31121/14-ц,12.12.18)

Погодження меж земельної ділянки із суміжними власники (користувачами) є обов'язковим при виділенні земельної ділянки у власність (ВС/КЦС від 11 липня 2018р. у справі № 263/11779/16-ц)

Фактичний користувач земельної ділянки, який безпідставно за рахунок її власника зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування, зобов'язаний повернути ці кошти власнику ст. 1212 ЦК України (ВП ВС справа № 629/4628/16-ц, 23.05.18)

Фактичне використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів, ще НЕ є достатньою підставою для застосування відповідальності за самовільне зайняття цієї ділянки (ВС/КГС від 15 лютого 2018р. у справі №910/5702/17)

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2019 року

м. Одеса

Справа № 915/47/17

Південно -західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Богацької Н.С.

суддів: Аленіна О.Ю., Лавриненко Л.В.

секретар судового засідання: Клименко О.В.

за участю представників учасників справи:

від позивача: Покора І.Є., довіреність;

від відповідача: Суслова Т.М., довіреність, Супрун Т.О., довіреність;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ОВЕРТІ»

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 12.06.2019, ухвалене суддею Мавродієвою М.В., у м. Миколаїв, повний текст складено 26.06.2019

у справі №915/47/17

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ОВЕРТІ»

до відповідача: Миколаївської міської ради

про: визнання недійсним рішення Миколаївської міської ради №9/1 від 29.09.2016.

В С Т А Н О В И В:

В березні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ОВЕРТІ» звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовними вимогами до Миколаївської міської ради про визнання недійсним рішення Миколаївської міської ради №9/1 від 29.09.2016 «Про розірвання договору оренди землі від 25.05.2015 №10859 і скасування містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки від 07.07.2015 №56/17-4031».

Позивач, посилаючись на ст.ст.26, 31, 39, 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», ст.ст.13, 16 Закону України «Про оренду землі», ст.19 Конституції України, ст. ст. 24, 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 21 Цивільного кодексу України та умови договору оренди землі зазначав, що рішення Миколаївської міської ради №9/1 від 29.09.2016 «Про розірвання договору оренди землі від 25.05.2015 №10859 і скасування містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки від 07.07.2015 №56/17-4031» є незаконним та просив визнати його недійсним, посилаючись на відсутність підстави для розірвання договору оренди землі, оскільки позивач (орендар) використовує земельну ділянку в повній відповідності до екологічних вимог.

Крім того, позивач наголошував, що використовує земельну ділянку на підставі отриманих в належному порядку дозволу та сертифікату, тому жодних порушень екологічних вимог ним не здійснюється. Використання земельної ділянки відбувалося і відбувається в межах її цільового призначення. Орендна плата за договором оренди сплачується належним чином, жодної заборгованості по сплаті орендної плати, як під час дії договору оренди, так і на момент подачі позову не існувало і не існує. Будівництво на земельній ділянці здійснено та завершено відповідно до погодженої та затвердженої належним чином проектної документації, самовільного будівництва не здійснювалось і не здійснюється. Передачі або відчуження права користування земельною ділянкою третім особам позивачем, як орендарем земельної ділянки, не здійснювалось.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 21.03.2017, яка залишена без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 30.05.2017 та постановою Вищого господарського суду України від 28.09.2017, провадження у даній справі в частині вимог про визнання недійсними п.п.3, 4 рішення Миколаївської міської ради №9/1 від 29.09.2016 «Про розірвання договору оренди землі від 25.05.2015 №10859 і скасування містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки від 07.07.2015 №56/17-4031» припинено на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 21.03.2017 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ОВЕРТІ» до Миколаївської міської ради про визнання недійсним рішення Миколаївської міської ради №9/1 від 29 вересня 2016 року «Про розірвання договору оренди землі від 25.05.2015 № 10859 і скасування містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки від 07.07.2015 № 56/17-4031» задоволені частково: визнано недійсними п.п. 1, 2 рішення Миколаївської міської ради № 9/1 від 29 вересня 2016 року «Про розірвання договору оренди землі від 25.05.2015 №10859 і скасування містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки від 07.07.2015 № 56/17-4031»; вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 27.02.2018 рішення Господарського суду Миколаївської області від 21.03.2017 у справі №915/47/17 скасовано; в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ОВЕРТІ» до Миколаївської міської ради про визнання недійсними п.п.1, 2 рішення Миколаївської міської ради №9/1 від 29 вересня 2016 року «Про розірвання договору оренди землі від 25.05.2015 №10859 і скасування містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки від 07.07.2015 № 56/17-4031» відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 20.06.2018 постанову Одеського апеляційного господарського суду від 27.02.2018 та рішення Господарського суду Миколаївської області від 21.03.2017 у справі №915/47/17 скасовано; справу №915/47/17 направлено на новий розгляд до Господарського суду Миколаївської області.

За результатами нового розгляду, рішенням Господарського суду Миколаївської області в задоволенні позову відмовлено, судові витрати покладені на позивача.

Судове рішення мотивоване тим, що розміщення автозаправних станцій з огляду на положення Земельного кодексу України, може здійснюватися лише на землях з цільовим призначення – «землі автомобільного транспорту». Особливості побудованих Товариством з обмеженою відповідальністю «ОВЕРТІ» об`єктів та специфічність послуг, які надаються з їх допомогою позивачем на орендованій земельній ділянці, потребують застосування земельного законодавства, відмінного від того, що регулює сферу використання земель житлової та громадської забудови.

Разом з тим, суд першої інстанції вказав, що факт скасування рішенням Миколаївської міської ради містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки №56/17-4031 від 07.07.2015 вже після розробки проекту та будівництва АЗС не може свідчити про дотримання позивачем порядку проектування, будівництва АЗС та введення її в експлуатацію, так само як і укладення між сторонами 16.09.2016 Договору №326/02.02.01-34/02/16 про пайову участь у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м.Миколаєва, також не може свідчити про незаконність рішення Миколаївської міської ради №9/1 від 29.09.2016, оскільки прийняття відповідачем такого рішення є правом міської ради, визначеним умовами Договору оренди при наявності для цього певних передумов.

Не погодившись з означеним рішення суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «ОВЕРТІ» звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Миколаївської області від 12.06.2019 у справі №915/47/17 скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю; визнати недійсними пункти 1 та 2 рішення Миколаївської міської ради №9/1 від 29.09.2016 «Про розірвання договору оренди землі від 25.05.2015 №10859 і скасування містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки від 07.07.2015 №56/17-4031».

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що полягає у неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, зазначаючи що:

договір оренди укладено в установленому законом порядку, право користування зазначеною земельною ділянкою у позивача виникло в повній відповідності до вимог чинного законодавства;

згідно з вимогами ч. 5 ст. 20 Земельного кодексу України види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою. Отже, при будівництві автосервісного комплексу з офісними приміщеннями, автозаправної станції, магазину промислових товарів, закусочною та автомобільного газозаправного пункту було змінено вид використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель, а саме земель житлової та громадської забудови, що дозволяється чинним законодавством;

в жодному чинному нормативно-правовому акті не визначено окремого цільового призначення земельних ділянок для розміщення автозаправних станцій. Крім того, у чинному на момент прийняття оскаржуваного рішення законодавстві України, а також станом на зараз відсутні будь-які заборони щодо розміщення АЗС на землях житлової та громадської забудови;

відповідно до вимог ст.ст. 67 71 Земельного кодексу України до земель автомобільного транспорту належать землі, надані виключно підприємствам, установам та організаціям автомобільного транспорту. Землі під автозаправними станціями включаються до земель автомобільного транспорту тільки у випадку, якщо така земельна ділянка відводиться автотранспортному підприємству, яке має право здійснювати відповідну діяльність. Оскільки позивач не відноситься до підприємств автомобільного транспорту, розміщення АЗС на земельній ділянці з кодом ОСОБА_1 В.03.15. не суперечить чинному законодавству;

позивачем як замовником будівництва повністю дотримано встановлений законодавством порядок проектування та будівництва автосервісного комплексу з офісними приміщеннями, автозаправної станції, магазину промислових товарів, закусочною та автомобільного газозаправного пункту по вул. Генерала Карпенка (поблизу морехідної школи), Заводський район, в м. Миколаїв. Містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки були чинними до завершення будівництва об`єкту. Крім цього, як на момент прийняття відповідачем оскаржуваного рішення, так і на даний момент всі отримані позивачем дозвільні документи щодо будівництва об`єкта є чинними, не скасовані та не оскаржені в судовому порядку. Отже, відсутні будь-які підстави стверджувати, що порядок проектування та будівництва обговорюваного об`єкта на спірній земельній ділянці є порушеним та/або не відповідає законодавству;

суд першої інстанції беззаперечно приймає аргументи відповідача, що відповідно до Генерального плану м. Миколаєва, затвердженого рішенням Миколаївської міської ради №35/18 від 18.06.2009, земельна ділянка надана у користування відноситься до земель, на яких розташовуються СТО, та межує з територією громадської забудови. Проте, в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження зазначених доводів відповідача і, відповідно, висновків суду;

сам лише факт внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про кримінальне правопорушення не свідчить про те, що правопорушення дійсно було вчинене;

абзацом 3 пункту 12.4. Договору оренди передбачено вичерпний перелік підстав, згідно з якими Миколаївська міська рада вправі в односторонньому порядку за своєю ініціативою розірвати договір оренди. Проте, відповідачем не доведено жодної з таких підстав.

в оскаржуваному рішенні відповідача не доведено обставини, з якими сторони пов`язали можливість розірвання договору за ініціативою однієї зі сторін, зокрема зміст допущеного позивачем порушення та докази його істотності, настання випадків, передбачених відповідним пунктом договору, нормою законодавства.

посилання суду першої інстанції на Порядок залучення громадськості до обговорення питань щодо прийняття рішень, які можуть впливати на стан довкілля, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 771 від 29.06.2011, в рамках правовідносин, що розглядаються в межах цього спору, є безпідставним, оскільки відповідно до абз. 2 п. 1 цього Порядку його дія поширюється тільки на центральні та місцеві органи виконавчої влади у частині прийняття ними рішень.

позивачем у повній відповідності до вимог, визначених в ДБН А.2.2-1-2003, розроблено Оцінку впливу на навколишнє середовище, які є частиною проектної документації на будівництво;

відповідачу задовго до прийняття оскаржуваного рішення було відомо про будівництво на спірній земельній ділянці автосервісного комплексу з офісними приміщеннями, автозаправної станції, магазину промислових товарів, закусочною та автомобільного газозаправного пункту, а також визнавалось право користування земельною ділянкою саме для будівництва зазначених об`єктів, прийняття оскаржуваного рішення органом місцевого самоврядування є непослідовним та порушує права позивача.

Крім цього, скаржник вказує на безпідставність висновків суду першої інстанції щодо відсутності співвідношення права міської ради на розірвання Договору оренди в односторонньому порядку у залежність від укладання Договору про пайову участь у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Миколаєва, посилаючись на практику Європейського суду з прав людини, зокрема на справу «Пайн Велі Девелопмент ЛТД» та інші проти Ірландії» щодо застосування ст. 1 Першого протоколу до Конвенції для захисту «правомірних очікувань» щодо певного стану речей, що на думку позивача, у нього є правомірні очікування щодо користування спірною земельною ділянкою у майбутньому для обслуговування побудованих на них об`єктів.

У відзиві на апеляційну скаргу, відповідач просив суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 12.06.2019 у справі №915/47/17 без змін.

Відповідач зазначає, що віднесення автозаправних станцій та газозаправних пунктів до інших об`єктів загального користування на землях громадської забудови є безпідставним та необґрунтованим, оскільки зазначені об`єкти, згідно з нормами законодавства, включають до земель транспорту. Будівництво та експлуатація відповідних об`єктів на землях громадської забудови, на думку відповідача, є виходом за межі допустимих видів використання земель цієї категорії. Таким чином, позивач, шляхом використання земельної ділянки не за цільовим призначенням, порушив вимоги п. 9.4 договору оренди земельної ділянки від 25.05.2016 та ст. 25 Закону України «Про оренду землі».

В свою чергу, відповідно до Генерального плану м. Миколаєва, затвердженого рішенням Миколаївської міської ради №35/18 від 18.06.2009, земельна ділянка надана у користування відноситься до земель, на яких розташовуються СТО, та межує з територією громадської забудови. Автозаправна станція знаходиться поміж двох автозаправних станцій та межує з багатоквартирним будинком, що свідчить про відсутність загальної потреби в її розміщенні. Таким чином, розташування автозаправної станції та автомобільного газозаправного пункту на вказаній земельній ділянці не відповідає Генеральному плану міста Миколаїв. Водночас, розташування автозаправної станції та автомобільного газозаправного пункту з недотриманням встановлених розривів та відстаней від багатоквартирного будинку є порушенням державних будівельних норм. Позивачем порушено вимоги ДБН А2.2-1-2003, оскільки до Миколаївської міської ради не надходили заява про наміри та заява про екологічні наслідки діяльності щодо будівництва авто сервісного комплексу з офісними приміщеннями, автозаправною станцією, магазином промислових товарів, закусочною та автомобільним газозаправним пунктом по вул. Генерала Карпенка (поблизу морехідної школи), Заводський район. Апелянт надав інформацію міській громаді щодо запланованого будівництва шляхом оприлюднення заяви про наміри та заяви про екологічні наслідки діяльності в газеті «Маклер» (миколаївський випуск №51 від 23.12.2015), що є засобом масової інформації обмеженого використання. Наведене, на думку відповідача, є порушенням екологічного законодавства.

Щодо доводів апелянта стосовно підстав та порядку прийняття оскаржуваного рішення відповідач зазначає, що воно, з огляду на положення рішення Конституційного Суду №7-рп/2009 від 16.04.2009, є ненормативним актом індивідуальної дії, та прийнято відповідно до встановлених вимог чинного законодавства щодо порядку прийняття рішення міської ради з врахуванням особливостей щодо процедури затвердження персонального складу виконавчого комітету та внесення змін до нього. Крім цього, відповідач, посилаючись на положення ст. ст. 15, 23 Закону України «Про доступ до публічної інформації», наголошує, що порушення розпорядником інформації вимог ч. 3 ст. 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації» при прийнятті рішення не є підставою для скасування такого рішення.

У додаткових письмових поясненнях апелянт наголошував на тому, що посилання відповідача на ДБН В.2.2-9-99 та ДБН 360-92 є нелогічним, хибним та безпідставним, з огляду на те, що ДБН В.2.2-9-99, станом на даний момент, не є чинними, на заміну їм прийнято ДБН В2.2-9:2018 «громадські будинки та споруди», затверджені наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 28.09.2018 №260. Судова справа №521/4789/17, в рамках якої розглядався адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ОВЕРТІ» до Миколаївської міської ради про визнання протиправним і скасування п. 3,4 рішення Миколаївської міської ради №9/1 від 29.09.2016 «Про розірвання договору оренди землі №10859 від 25.05.2015 і скасування містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки від 07.07.2015 №56/17-4031» не пов`язана з даною справою, оскільки спори виникли з приводу різних правовідносин, а отж, результат розгляду однієї з них не може впливати на результат розгляду іншої.

Апелянт також заперечив проти доводів відповідача щодо невідповідності розташування автозаправної станції та автомобільного газозаправного пункту на спірній земельній ділянці Генеральному плану м. Миколаєва з огляду на відсутність в матеріалах справи належних, достовірних та допустимих доказів на підтвердження зазначених висновків.

Крім цього, апелянт наголосив на тому, що лист Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області №69/6809/344 від 11.11.2016 жодним чином не доводить обставини про недотримання відстаней від житлового будинку до огорожі АЗС, оскільки в законодавстві не передбачено вимог щодо такої відстані, до того ж, питання оцінки пожежної та техногенної безпеки АЗС не належить до компетенції Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області.

Твердження відповідача про порушення екологічного законодавства, на думку скаржника, є безпідставними та не підтвердженими жодними доказами у справі, з огляду на те, що питання отримання суб`єктами господарювання, що експлуатують об`єкти, з яких надходять в атмосферне повітря забруднюючі речовини, дозволів на викиди таких речовин в атмосферне повітря, лежить в площині використання зазначених стаціонарних об`єктів, а також відносин між суб`єктом господарювання та відповідними державними контролюючими органами, проте жодним чином не стосується відносин позивача як орендаря та відповідача як орендодавця за договором оренди та питання використання орендарем земельної ділянки, а отже не стосується і предмету спору за цією справою.

13.09.2019 до суду апеляційної інстанції від Миколаївської міської ради надійшли заперечення про долучення додаткових пояснень позивача від 21.08.2019 до матеріалів справи. За змістом поданих заперечень відповідач, посилаючись на ст. 161 господарського процесуального кодексу України, зазначав, що процесуальним законодавством не передбачено можливості надіслання до суду додаткових пояснень на відзив на апеляційну скаргу, як заяви по суті справи.

Судовою колегією відповідні письмові позиції сторін долучено до матеріалів справи.

При цьому, колегією суддів враховано, що встановлений главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України порядок перегляду судових рішень в апеляційному порядку не виключає можливості учасників процесу реалізовувати надані ст. 42 Господарського процесуального кодексу України процесуальні права та письмово викласти свої міркування з приводу позиції іншого учасника, якщо такі дії не призводять до виходу за межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції у розумінні ст. 269 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні, яке переносилось, представники сторін висловились на підтримку власних доводів та заперечень, які викладені письмово.

Дослідивши матеріали справи, зміст доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, рішенням Миколаївської міської ради №4/30 від 18.08.2006 «Про вилучення, надання, передачу за фактичним землекористуванням, продовження строку користування земельними ділянками юридичним особам, громадянам, зміну цільового призначення земельної ділянки та внесення змін до рішень міської ради, та виконкому міської ради по Заводському району м. Миколаєва» (т.1 а.с.17-18), зокрема:

- затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання договору оренди на земельну ділянку площею 2676 кв.м, залишивши її в землях іншого призначення для будівництва автосервісного комплексу з офісними приміщеннями, магазином промислових товарів та закусочною по вул.Генерала Карпенка, поблизу морехідної школи (п.4 рішення);

- передано ТОВ «ОВЕРТІ» земельну ділянку в оренду строком до 01.04.10 для будівництва автосервісного комплексу з офісними приміщеннями, магазином промислових товарів та закусочною по вул. Генерала Карпенка, поблизу морехідної школи (п.4.4 рішення).

На підставі вказаного рішення між Миколаївською міською радою та ТОВ «ОВЕРТІ» 11.09.2006 укладено договір оренди землі, зареєстрований у Миколаївській регіональній філії ДП «Центр ДЗК», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 24.10.2006 за №040600100586 (т.1 а.с.19-29).

Земельна ділянка передана в оренду, що підтверджується актом приймання-передачі земельної ділянки від 24.10.2006 (т.1 а.с.26).

Рішенням Миколаївської міської ради №48/62 від 06.09.2010 «Про вилучення, надання, передачу за фактичним землекористуванням, продовження строку користування земельними ділянками юридичним особам, громадянам, зміну цільового призначення земельної ділянки та внесення змін до рішень міської ради та виконкому міської ради по Заводському району м. Миколаєва» (т.1 а.с.30), зокрема, продовжено ТОВ «ОВЕРТІ» на 2 роки термін оренди земельної ділянки площею 2676 кв.м, яка була надана рішенням міської ради від 18.08.06 №4/30, залишивши її в землях іншого призначення, для будівництва автосервісного комплексу з офісними приміщеннями, магазином промислових товарів та закусочною по вул. Генерала Карпенка, поблизу морехідної школи, згідно з висновком управління містобудування та архітектури виконкому Миколаївської міської ради від 25.05.10 №17-657 (п.24 рішення).

На підставі зазначеного рішення між Миколаївською міською радою та ТОВ «ОВЕРТІ» було укладено Договір про зміни №062-11 від 06.06.2011 до Договору оренди землі, який зареєстрований у Миколаївській регіональній філії ДП «Центр ДЗК» 24.10.2006 за №040600100586, (т.1 а.с.31) згідно з яким термін оренди земельної ділянки було продовжено на 2 роки до 01.04.2012.

Рішенням Миколаївської міської ради №46/45 від 18.03.2015 «Про вилучення, надання, передачу за фактичним землекористуванням, продовження строку користування земельними ділянками юридичним особам, громадянам, зміну цільового призначення земельної ділянки та внесення змін до рішень міської ради та виконкому міської ради по Заводському району м. Миколаєва» (т.1 а.с.32), зокрема, продовжено ТОВ «ОВЕРТІ» на 5 років оренду земельної ділянки (кадастровий номер 4810136300:05:005:0003) загальною площею 2676 кв.м., яка була надана рішенням міської ради від 06.09.2010 №48/62, залишивши її в землях іншого призначення, для будівництва автосервісного комплексу з офісними приміщеннями, магазином промислових товарів та закусочною по вул. Генерала Карпенка, поблизу морехідної школи, згідно з висновком управління містобудування та архітектури виконкому Миколаївської міської ради від 16.09.2014 №17-4720 (п.3 рішення).

На підставі зазначеного рішення 25.05.2015 між Миколаївською міською радою та ТОВ «ОВЕРТІ» укладено Договір оренди землі №10859 від 25.05.2015, зареєстрований у Миколаївській міській раді, про що у книзі реєстрації договорів оренди землі вчинено запис від 25.05.2015 за №10859 (надалі - Договір) (т.1 а.с.33-34).

У п.1.1 даного Договору визначено, що Миколаївська міська рада на підставі рішення №46/45 від 18.03.2015 продовжує ТОВ «ОВЕРТІ» оренду земельної ділянки для будівництва автосервісного комплексу з офісними приміщеннями, магазином промислових товарів та закусочною по вул.Генерала Карпенка, поблизу морехідної школи (Заводський район).

Відповідно до Акту приймання-передачі земельної ділянки від 25.05.2015 Миколаївська міська рада передала, а ТОВ «ОВЕРТІ» прийняло в оренду земельну ділянку в м.Миколаєві по вул.Генерала Карпенка, поблизу морехідної школи, загальною площею 2676 кв.м. (т.1 а.с.35).

Відповідно до п.1.1 вказаного Договору Миколаївська міська рада на підставі рішення від 18.03.2015 №46/45 продовжила ТОВ «ОВЕРТІ» оренду земельної ділянки для будівництва автосервісного комплексу з офісними приміщеннями, магазином промислових товарів та закусочною по вул.Генерала Карпенка, поблизу морехідної школи /Заводський район/.

Відповідно до п.2.1 Договору в оренду передається земельна ділянка загальною площею 2676 /дві тисячі шістсот сімдесят шість/ кв.м (за функціональним призначенням - землі іншого призначення), без права передачі її в суборенду (кадастровий №4810136300:05:005:0003).

Пунктом 2.2 Договору передбачено, що на земельній ділянці знаходиться об`єкт незавершеного будівництва.

Згідно з приписами п.5.1 Договору земельна ділянка передається в оренду для будівництва автосервісного комплексу з офісними приміщеннями, магазином промислових товарів та закусочною.

Пунктом 5.2 Договору визначено цільове призначення земельної ділянки: В.03.15.

Згідно п.3.1 Договору він діє до 01.04.2017. Орендар, який належно виконував обов`язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право на подовження строку дії договору. У цьому разі Орендар повинен за шість місяців до закінчення строку дії договору письмово звернутися до орендодавця з клопотанням про подовження строку оренди. Підставою для подовження строку дії договору (поновлення договору) буде відповідне рішення орендодавця.

Відповідно до п.5.3 Договору умови збереження стану об`єкта оренди, зокрема, на земельній ділянці не дозволяється діяльність, не пов`язана з цільовим призначенням земельної ділянки. Зміна цільового призначення земельної ділянки можлива лише в разі прийняття Миколаївською міською радою рішення про затвердження проекту відведення земельної ділянки у зв`язку зі зміною цільового призначення земельної ділянки та внесення відповідних змін до договору. Роботи по розробці проекту відведення сплачує орендар.

Відповідно до пп.а), б), г) п.9.1 Договору орендодавець має право вимагати від орендаря:

- використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з Договором оренди;

- додержання екологічної безпеки землекористування та збереження родючості ґрунтів, державних стандартів, норм і правил, проектних рішень, місцевих правил забудови населених пунктів;

- припинення або дострокового розірвання Договору у випадках, зокрема: порушення земельного законодавства; у випадку зміни цільового призначення земельної ділянки.

Відповідно до п.п.в) п.9.3 Договору орендар земельної ділянки має право, зокрема, зводити в установленому порядку будівлі і споруди.

Відповідно до п.п.а), б), в), г), д), е), є), ж) п.9.4 Договору орендар зобов`язаний:

- виконувати зобов`язання щодо об`єкта оренди;

- отримати (оформити) відповідний документ, який надає право на початок будівельних робіт, не пізніше шести місяців з дати укладення договору про зміни, приступити до використання земельної ділянки для забудови (здійснення будівництва) не пізніше шести місяців з дати укладення договору про зміни та закінчити будівництво у строк дії договору, приступити до використання земельної ділянки в строк, встановлений цим договором, зареєстрованим в установленому законом порядку;

- розпочати та завершити будівництво до спливу строку договору;

- використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення;

- своєчасно вносити орендну плату;

- забезпечити вільний доступ до земельної ділянки представнику контролюючих органів;

- для перевірки своєчасного внесення орендної плати за землю виконувати вимоги п.4.8 цього Договору;

- додержувати вимоги, встановлені ст.24 та ст.25 Закону України «Про оренду землі» та виконувати обов`язки відповідно до умов цього Договору і Земельного кодексу України.

Пунктом 9.4 Договору передбачено, що орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення.

Абзацом 3 пункту 12.4 Договору передбачено, що дія договору припиняється шляхом його розірвання в односторонньому порядку за ініціативою орендодавця, із звільненням орендодавця від відповідальності, згідно з Господарським кодексом України, зокрема, у разі коли орендар використовує земельну ділянку не за цільовим призначенням.

Позивачем було отримано Містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки від 07.07.2015 №56/17-4031 на будівництво автосервісного комплексу з офісними приміщеннями, автозаправної станції, магазину промислових товарів, закусочною та автомобільного газозаправного пункту, які були видані 07.07.2015 Управлінням містобудування та архітектури Миколаївської міської ради за підписом начальника головного архітектора міста Мальченка В.В. (т.1 а.с.45).

Відповідно до вимог ст.31 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», була проведена експертиза проекту будівництва автосервісного комплексу з офісними приміщеннями, автозаправної станції, магазину промислових товарів, закусочною та автомобільного газозаправного пункту, за результатами якої було отримано позитивний Експертний звіт №7-068-15-ЕП/ЛО від 29.12.2015 щодо розгляду проектної документації за проектом будівництва автосервісного комплексу з офісними приміщеннями, автозаправної станції, магазину промислових товарів, закусочною та автомобільного газозаправного пункту на вул.Генерала Карпенка (поблизу морехідної школи), Заводський район, в м.Миколаїв (т.1 а.с.46).

Згідно із зазначеним експертним звітом проектна документація «розроблена відповідно до вихідних даних на проектування з дотриманням вимог до міцності, надійності та довговічності об`єкта будівництва, його експлуатаційної безпеки та інженерного забезпечення, у тому числі щодо доступності осіб з обмеженими фізичними можливостями та інших маломобільних груп населення; охорони праці; екології; пожежної безпеки; техногенної безпеки; енергозбереження і може бути затверджена в установленому порядку з вказаними у звіті технічними показниками».

26.01.2016 позивачем було отримано Дозвіл на виконання будівельних робіт №ІУ115160260967 для будівництва автосервісного комплексу з офісними приміщеннями, автозаправної станції, магазину промислових товарів, закусочною та автомобільного газозаправного пункту по вул. Генерала Карпенка (поблизу морехідної школи), Заводський район, в м. Миколаїв, виданий Державною архітектурно-будівельною інспекцією України (т.1 а.с.47).

Згідно з затвердженою проектною документацією на зазначеній земельній ділянці позивачем побудовано та прийнято в експлуатацію автосервісний комплекс з офісними приміщеннями, автозаправну станцію, магазин промислових товарів, закусочна та автомобільний газозаправний пункт.

Відповідно до ч.ч.2, 3 ст.40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

16.09.2016 між позивачем та відповідачем згідно з вимогами ст.40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» було укладено Договір про пайову участь у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м.Миколаєва (т.1 а.с.40-43), згідно з яким ТОВ «ОВЕРТІ» здійснює пайову участь у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м.Миколаєва шляхом перерахування коштів до міського цільового фонду створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Миколаєва, а Миколаївська міська рада приймає дані кошти на окремий рахунок.

ТОВ «ОВЕРТІ» сплатило пайову участь у повному розмірі згідно з зазначеним договором у розмірі 268503,83 грн, що підтверджується Довідкою Департаменту фінансів Миколаївської міської ради №07.03-14/217 від 21.09.2016 (т.1 а.с.44).

Відповідно до ч.2 ст.39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що належать до IV і V категорій складності, здійснюється на підставі акта готовності об`єкта до експлуатації шляхом видачі органами державного архітектурно-будівельного контролю сертифіката у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

21.09.2016 оформлено Акт готовності об`єкта до експлуатації за підписами замовника будівництва, генерального проектувальника, генерального підрядника будівництва та головного інженера проекту (т.1 а.с.48,49).

Згідно з вказаним Актом закінчений будівництвом об`єкт визнаний готовим до експлуатації.

Відповідно до ч.5 ст.39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта є дата реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації або видачі сертифіката.

26.09.2016 позивачем було отримано Сертифікат серії ІУ №165162700421, виданий Державною архітектурно-будівельною інспекцією України, яким засвідчено відповідність закінченого будівництвом об`єкта проектній документації та підтверджено його готовність до експлуатації (т.1 а.с.50).

29.09.2016 Миколаївською міською радою було прийнято рішення №9/1 «Про розірвання договору оренди землі від 25.05.2015 №10859 і скасування містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки від 07.07.2015 №56/17-4031» (т.1 а.с.16).

Згідно з вказаним рішенням Миколаївська міська рада вирішила:

- розірвати в односторонньому порядку за ініціативою Миколаївської міської ради договір оренди землі від 25.05.2015, зареєстрований у Миколаївській міській раді, про що у книзі реєстрації договорів оренди землі вчинено запис за №10859, з підстав, передбачених абз.3 п.12.4 зазначеного договору (п.1 рішення);

- зобов`язати ТОВ «ОВЕРТІ» повернути земельну ділянку (кадастровий №4810136300:05:005:0003) у встановленому законом порядку Миколаївській міській раді (п.2 рішення);

- скасувати містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки по вул.Генерала Карпенка, поблизу морехідної школи, від 07.07.2015 №56/17-4031, видані ТОВ «ОВЕРТІ» (п.3 рішення);

- звернутися до ДАБІ у Миколаївській області про скасування декларації про початок будівельних робіт та про завершення будівництва на земельній ділянці по вул.Генерала Карпенка, поблизу морехідної школи (п.4 рішення);

- контроль за виконанням зазначеного рішення покласти на заступника міського голови Степанця Ю.Б. (п.5 рішення).

Зазначене рішення Миколаївської міської ради №9/1 від 29.09.2016 було прийнято за результатами розгляду звернень депутатів міської ради ОСОБА_2 . та Суслової ОСОБА_3 .М., рекомендації постійної комісії міської ради з питань житлово-комунального господарства, комунальної власності та благоустрою міста від 23.09.2016, оформленої протоколом №28, на підставі ст.ст.11, 26, 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» Земельного кодексу України, Закону України «Про оренду землі» (т.1 а.с.107-111, 118-121).

З матеріалів справи також вбачається, що постановою Малиновського районного суду м.Одеса від 08.11.2017 у справі №521/4789/17, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.02.2018 та постановою Верховного Суду від 08.05.2018, у задоволенні адміністративного позову ТОВ «ОВЕРТІ» до Миколаївської міської ради про визнання протиправними та скасування пунктів 3 та 4 рішення Миколаївської міської ради №9/1 від 29.09.2016 відмовлено.

За змістом ст. 15 Цивільного кодексу України право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу.

При цьому, під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України).

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Предметом позову у цій справі є вимога позивача про визнання визнанні недійсними п.п. 1, 2 рішення Миколаївської міської ради № 9/1 від 29 вересня 2016 року «Про розірвання договору оренди землі від 25.05.2015 №10859 і скасування містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки від 07.07.2015 № 56/17-4031».

Згідно з п. 10 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Частиною 1 статті 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що у разі звернення з вимогами про визнання незаконним та скасування, зокрема правового акта індивідуальної дії, виданого органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, встановленню та доведенню підлягають як обставини, що оскаржуваний акт суперечить актам цивільного законодавства (не відповідає законові), так і обставини, що цей акт порушує цивільні права або інтереси особи, яка звернулась із відповідними позовними вимогами, а метою захисту порушеного або оспорюваного права є відповідні наслідки у вигляді відновлення порушеного права або охоронюваного інтересу саме особи, що звернулась за їх захистом. Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.10.2018 у справі № 903/857/18.

Так, підставами для визнання акта недійсним (незаконним) є його невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, і, одночасно, порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Виходячи з визначених позивачем в позовній заяві предмету та підстав позову, до предмету доказування по вказаній справі входить встановлення наявності чи відсутності обставин, з якими відповідно до земельного законодавства пов`язуються підстави для розірвання договору оренди земельної ділянки.

Частиною 1 статті 2 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Згідно зі ст. 792 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Статтями 526 і 629 Цивільного кодексу України унормовано, що договір є обов`язковим до виконання сторонами, а зобов`язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За загальним правилом, встановленим ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України, розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Порядок припинення договору оренди землі шляхом його розірвання визначений ст. 32 Закону України «Про оренду землі».

Відповідно до ч. 4 ст. 31 Закону України «Про оренду землі» розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Абзацом 3 пункту 12.4 Договору оренди №10859 від 25.05.2015 передбачено, що дія договору припиняється шляхом його розірвання в односторонньому порядку за ініціативою орендодавця, із звільненням орендодавця від відповідальності, згідно з Господарським кодексом України, у разі коли орендар використовує земельну ділянку способами, що суперечать екологічним вимогам, не за цільовим призначенням, систематично не сплачує орендну плату (протягом шести місяців), порушує строки завершення забудови земельної ділянки, здійснює самовільне будівництво, здійснює без згоди орендодавця передачу або відчуження права користування земельною ділянкою третім особам.

Згідно п.12.5 Договору його розірвання не потребує укладення додаткової угоди (договору про зміни). Договір вважається розірваним за взаємною згодою сторін з дати прийняття орендодавцем відповідного рішення, якщо цим рішенням не буде встановлена інша дата. У разі розірвання договору орендарю необхідно вжити заходів щодо припинення права оренди на земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Таким чином, сторонами у Договорі оренди №10859 від 25.05.2015 передбачено розірвання договору оренди в односторонньому порядку, з ініціативи орендодавця, у випадах, визначених даним договором, шляхом винесення відповідного рішення Миколаївської міської ради.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

За приписами ст. 9 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Крім того, згідно зі ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування» до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад відноситься, зокрема, вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Отже, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку про наявність у відповідача, як орендодавця, повноважень на прийняття відповідного рішення.

Судом встановлено, що оскаржуване рішення Миколаївської міської ради «Про розірвання договору оренди землі від 25.05.2015 №10859 і скасування містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки від 07.07.2015 №56/17-4031» прийнято, зокрема, за результатами розгляду протоколу №28 від 23.09.2016 постійної комісії міської ради з питань житлово-комунального господарства, комунальної власності та благоустрою міста.

Відповідно до ч. 1 ст. 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Частиною 8 статті 93 Земельного кодексу України передбачено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються законом.

Згідно ст. 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про оренду землі» орендодавець має право вимагати від орендаря: використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди; дотримання екологічної безпеки землекористування та збереження родючості ґрунтів, додержання державних стандартів, норм і правил; дотримання режиму водоохоронних зон, прибережних захисних смуг, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон, зон особливого режиму використання земель та територій, які особливо охороняються; своєчасного внесення орендної плати.

Орендодавець зобов`язаний: передати в користування земельну ділянку у стані, що відповідає умовам договору оренди; при передачі земельної ділянки в оренду забезпечувати відповідно до закону реалізацію прав третіх осіб щодо орендованої земельної ділянки; не вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою; відшкодувати орендарю капітальні витрати, пов`язані з поліпшенням стану об`єкта оренди, яке проводилося орендарем за згодою орендодавця; попередити орендаря про особливі властивості та недоліки земельної ділянки, які в процесі її використання можуть спричинити екологічно небезпечні наслідки для довкілля або призвести до погіршення стану самого об`єкта оренди.

Згідно зі ст. 25 Закону України «Про оренду землі» орендар земельної ділянки має право: самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі; за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження; отримувати продукцію і доходи; здійснювати в установленому законодавством порядку за письмовою згодою орендодавця будівництво водогосподарських споруд та меліоративних систем.

Орендар земельної ділянки зобов`язаний: приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку; виконувати встановлені щодо об`єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі; дотримуватися режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; у п`ятиденний строк після державної реєстрації договору оренди земельної ділянки державної або комунальної власності надати копію договору відповідному органу доходів і зборів.

Стаття 15 Закону України «Про оренду землі», який встановлює спеціальні норми для цього виду договірних правовідносин, до істотних умов договору оренди землі відносить умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду.

Отже, чинне земельне законодавство щодо правовідносин з оренди землі однією з підстав для припинення дії договору шляхом його розірвання передбачає порушення орендарем договірних зобов`язань стосовно цільового використання землі.

Статтею 1 Закону України «Про землеустрій» визначено, що цільове призначення земельної ділянки це - використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до ч.1 ст.19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:

а) землі сільськогосподарського призначення;

б) землі житлової та громадської забудови;

в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

г) землі оздоровчого призначення;

ґ) землі рекреаційного призначення;

д) землі історико-культурного призначення;

е) землі лісогосподарського призначення;

є) землі водного фонду;

ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 5 ст. 20 Земельного кодексу України види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів №458 від 23.07.2010 року затверджено Класифікацію видів цільового призначення земель.

Відповідно до п.п. 1.2, 1.4 Класифікації код та цільове призначення земель застосовуються для забезпечення обліку земельних ділянок за видами цільового призначення у державному земельному кадастрі.

Підпунктом 10 пункту 24 Порядку ведення Державного земельного кадастру, який затверджено Постановою Кабінету Міністрів України № 1051 від 17.10.2012 визначено, що до Державного земельного кадастру вносяться відомості про земельні ділянки, зокрема, про цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель), що включає такі складові: категорія земель згідно з пп. 6 п. 22 цього Порядку; цільове призначення згідно з документацією із землеустрою; вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель згідно із ч. 5 ст. 20 Земельного кодексу України.

Згідно з п. 2.1 Договору в оренду передається земельна ділянка загальною площею 2676 /дві тисячі шістсот сімдесят шість/ кв.м (за функціональним призначенням - землі іншого призначення), без права передачі її в суборенду (кадастровий № 4810136300:05:005:0003).

Відповідно до п. 5.1 Договору земельна ділянка передається в оренду для будівництва автосервісного комплексу з офісними приміщеннями, магазином промислових товарів та закусочною.

Цільове призначення земельної ділянки згідно з п. 5.2 Договору: В.03.15.

Віднесення спірної земельної ділянки за цільовим призначенням до категорії В.03.15 також підтверджується інформацією Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку станом на 21.03.2017 року (арк. 179-180).

Згідно з Класифікацію видів цільового призначення земель до секції В відносять землі житлової та громадської забудови, код 03.15 – землі громадської забудови, для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови.

Правовий режим земель громадської та житлової забудови визначений гл. 6 Земельного кодексу України. Так, в силу ст. 38 Земельного кодексу України до земель житлових та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктах, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель та споруд, інших об`єктів загального користування.

Порядок використання зазначеної категорії земель визначений ст. 39 Земельного кодексу України, відповідно до якої використання житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.

Отже, нецільовим використанням земельної ділянки громадського призначення є її використання за іншим призначенням, всупереч генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою тощо, тобто всупереч земельному законодавству України.

Поняття «використання земельної ділянки не за цільовим призначенням» можливо застосовувати до випадків, коли на земельній ділянці із певним цільовим призначенням здійснюється діяльність, яка виходить за межі цільового призначення, та передбачає саме дію - використання.

Як зазначалося вище, п.12.4 Договору передбачено, що дія договору припиняється шляхом його розірвання в односторонньому порядку за ініціативою орендодавця, зокрема, у разі коли орендар використовує земельну ділянку способами, що суперечать екологічним вимогам, не за цільовим призначенням.

Склад та цільове призначення земель України визначено главою 4 розділу II Земельного кодексу України, згідно з вимогами якого землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, встановлення та зміна яких здійснюється у визначеному законом порядку, і недотримання цього порядку тягне відповідні наслідки. В склад земель України входять, зокрема, землі іншого призначення.

Умови використання земель іншого призначення, їх склад Земельним кодексом України не визначений. Виходячи з аналізу положень Земельного кодексу України дозволяє дійти до висновку, що землі іншого призначення - це землі, що не охоплюються визначеннями інших категорій земель та інших видів земель в межах категорії земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони.

Отже, землі іншого призначення - це землі, відмінні від земель транспорту, промисловості, зв`язку, енергетики, оборони.

Кожна категорія земель має узагальнене цільове призначення, що визначає специфіку її особливого правового режиму. Так, земельні ділянки, віднесені до однієї категорії, можуть використовуватися за різними видами цільового призначення.

Зміна виду використання земельної ділянки в межах її цільового призначення можлива, але порядок вирішення цього питання не встановлений. Виходячи із встановленого Земельним кодексом України принципом раціонального використання та охорони земель, зміна виду використання землі в межах її цільового призначення повинна проводитися у порядку, встановленому для зміни цього цільового призначення землі.

Земельний кодекс України передбачає зміну цільового призначення землі органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проект землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Умови використання землі, що передана в оренду ТОВ «ОВЕРТІ», конкретизовані в договорі оренди та можуть бути змінені лише шляхом внесення змін до цього договору.

Так, згідно пункту 5.1 Договору оренди землі №10859 від 25.05.2015 земельна ділянка передається ТОВ «ОВЕРТІ» в оренду для будівництва автосервісного комплексу з офісними приміщеннями, магазином промислових товарів та закусочною.

Матеріалами справи підтверджено, що ТОВ «ОВЕРТІ», окрім іншого, побудувало на відведеній в оренду земельній ділянці автозаправний комплекс та автомобільний газозаправний пункт.

Особливості побудованих ТОВ «ОВЕРТІ» об`єктів та специфічність послуг, які надаються з їх допомогою позивачем на орендованій земельній ділянці, потребують застосування земельного законодавства, відмінного від того, що регулює сферу використання земель житлової та громадської забудови.

В свою чергу, ч. 1 ст. 67 Земельного кодексу України до земель транспорту належать землі, надані підприємствам, установам та організаціям залізничного, автомобільного транспорту і дорожнього господарства, морського, річкового, авіаційного, трубопровідного транспорту та міського електротранспорту для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту і розвитку об`єктів транспорту.

До земель автомобільного транспорту належать землі під спорудами та устаткуванням енергетичного, гаражного і паливороздавального господарства, автовокзалами, автостанціями, лінійними виробничими спорудами, службово-технічними будівлями, станціями технічного обслуговування, автозаправними станціями, автотранспортними, транспортно-експедиційними підприємствами, авторемонтними заводами, базами, вантажними дворами, майданчиками контейнерними та для перечеплення, службовими та культурно-побутовими будівлями й іншими об`єктами, що забезпечують роботу автомобільного транспорту (ч.1 ст. 71 Земельного кодексу України).

Системний аналіз наведених правових норм, дає підстави для висновку, що розміщення автозаправних станцій може здійснюватися лише на землях з цільовим призначення – «землі автомобільного транспорту».

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що ТОВ «ОВЕРТІ», розмістивши на землях іншого призначення, що межують з територією громадської забудови, автозаправну станцію та газозаправний пункт, не дотримано вимог щодо цільового використання орендованої земельної ділянки. При цьому, відбулась не зміна переліку об`єктів будівництва, визначених у п. 5.1 Договору оренди, на що посилається позивач, а будівництво об`єкту, який не може бути віднесений до «інших будівель громадської забудови» в силу його віднесення до об`єктів, які законодавець у ст. 71 Земельного кодексу України вважає за можливе розміщувати на землях автомобільного транспорту.

Відповідно до п.п г), ґ) ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам.

Згідно ст. 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» забудова територій здійснюється шляхом розміщення об`єктів будівництва. Суб`єкти містобудування зобов`язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об`єктів. Виконавчий орган сільської, селищної, міської ради вживає заходів щодо організації комплексної забудови територій відповідно до вимог цього Закону.

Згідно зі ст.2 Закону України «Про основи містобудування» головними напрямами містобудівної діяльності є, зокрема, реалізація містобудівної документації та інвестиційних програм розвитку населених пунктів і територій, захист життєвого та природного середовища від шкідливого впливу техногенних і соціально-побутових факторів, небезпечних природних явищ.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про основи містобудування» при здійсненні містобудівної діяльності повинні бути, зокрема, забезпечені: розробка містобудівної документації, проектів конкретних об`єктів згідно з вихідними даними на проектування, з дотриманням державних стандартів, норм і правил; розміщення і будівництво об`єктів відповідно до затверджених у встановленому порядку містобудівної документації та проектів цих об`єктів; раціональне використання земель та територій для містобудівних потреб, підвищення ефективності забудови та іншого використання земельних ділянок; урахування законних інтересів та вимог власників або користувачів земельних ділянок та будівель, що оточують місце будівництва.

Як вбачається з аналізу наведених правових норм, містобудівні умови та обмеження видаються на підставі містобудівної документації (в даному випадку місцевого рівня); забудова здійснюється у нерозривному взаємозв`язку територій у місті з врахуванням оточуючих об`єктів і безумовно повинна відповідати містобудівній документації.

Постановою Малиновського районного суду м.Одеса від 08.11.2017 у справі №521/4789/17, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.02.2018 та постановою Верховного Суду від 08.05.2018, у задоволенні адміністративного позову ТОВ «ОВЕРТІ» до Миколаївської міської ради про визнання протиправними та скасування пунктів 3 та 4 рішення Миколаївської міської ради №9/1 від 29.09.2016 відмовлено. З огляду на зазначене, рішення Миколаївської міської ради в частині скасування містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки №56/17-4031 від 07.07.2015 є чинним.

Містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки – це документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об`єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією. Містобудівні умови є обов`язковим юридичним документом для зведення архітектурних об`єктів і частиною вихідних даних для початку проектування об`єкта нерухомості.

При розгляді адміністративної справи №521/4789/17 судами було встановлено, що відповідно до Генерального плану м. Миколаєва, затвердженого рішенням Миколаївської міської ради від 18 червня 2009 року № 35/18, земельна ділянка надана у користування відноситься до земель, на яких розташовуються СТО, та межує з територією громадської забудови. Автозаправна станція знаходиться поміж двох автозаправних станцій, що свідчить про відсутність загальної потреби в її розміщенні. Крім того, вона межує безпосередньо з багатоквартирним будинком. Таким чином, розташування автозаправної станції та автомобільного газозаправного пункту на вказаній земельній ділянці не відповідає Генеральному плану міста Миколаєва.

У преамбулі Державних будівельних норм України «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень ДБН 360-92*», затверджених наказом Держкоммістобудування від 17 квітня 1992 року № 44, встановлено, що ці норми обов`язкові для органів державного управління, місцевого і регіонального самоуправління підприємств і установ незалежно від форм власності та відомчого підпорядкування, громадських об`єднань і громадян, які здійснюють проектування, будівництво і благоустрій на території міських і сільських поселень.

Згідно з пунктом 5.28 Державних санітарні правила планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19 червня 1996 року № 173, станції технічного обслуговування і ремонту автомобілів, автозаправні станції (АЗС) слід розміщувати в промислових і комунально-складських зонах, на магістральних вулицях і дорогах за межами житлового району.

Відповідно до пункту 7.55* Державних будівельних норм України «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень ДБН 360-92*», затверджених наказом Держкоммістобудування від 17 квітня 1992 року № 44, АЗС за умови дотримання санітарно-гігієнічних, екологічних, протипожежних та інших нормативних вимог можуть проектуватися також як автозаправні комплекси з приміщеннями і окремими об`єктами сервісного обслуговування водіїв і транспортних засобів: для роздрібної торгівлі, швидкого харчування, технічного обслуговування, миття і змащування автомобілів.

У населених пунктах АЗС, АЗК слід розміщувати на земельних ділянках, планувально-відокремлених від кварталів житлової та громадської забудови, з урахуванням загальної потреби в залежності від рівня автомобілізації населеного пункту, інтенсивності руху та споживчого попиту. Вибір типу АЗС для конкретного місця розташування слід проводити в залежності від потужності та технологічних рішень, згідно з класифікацією, наведеною у таблиці 7.8*, а також з урахуванням містобудівних обмежень і вимог природоохоронного законодавства.

Згідно з пунктом 5.32 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19 червня 1996 року № 173, відстань від автозаправних станцій з підземними резервуарами для зберігання рідкого палива до меж ділянок дитячих дошкільних закладів, загальноосвітніх шкіл, шкіл-інтернатів, лікувально-профілактичних закладів, до стін житлових та інших громадських будівель і споруд, дитячих ігрових майданчиків і місць відпочинку населення слід приймати за розрахунком забруднення атмосферного повітря шкідливими викидами АЗС, але не менше 50 м.

Відповідно до пункту 7.61* Державних будівельних норм України «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень ДБН 360-92*», затверджених наказом Держкоммістобудування від 17 квітня 1992 року № 44, розміщення нових та реконструкцію існуючих АЗС необхідно здійснювати з дотриманням санітарних розривів та протипожежних відстаней від найближчої споруди АЗС до найближчих будинків, споруд та інженерних мереж у відповідності з таблицею 7.9* та додатком 8.3* з урахуванням правил безпеки дорожнього руху.

Вказані обставини стали підставою для висновку про те, що розташування автозаправної станції та автомобільного газозаправного пункту з недотриманням встановлених розривів та відстаней від багатоквартирного будинку є порушенням державних будівельних норм.

Наведене, спростовує твердження заявника апеляційної скарги про недотримання судом першої інстанції вимог процесуального законодавства щодо прийняття рішення за відсутності належних та допустимих доказів.

Посилання апелянта на дотримання порядку проектування та будівництва; проведення експертизи проекту будівництва автосервісного комплексу з офісними приміщеннями, автозаправної станції, магазину промислових товарів, закусочною та автомобільного газозаправного пункту, в результаті якої отримано позитивний експертний звіт №7-068-15-ЕП/ЛО від 29.12.2015, відхиляються судовою колегією, оскільки містобудівні умови були скасовані п.п.3,4 оспорюваного рішення Миколаївської міської ради №9/1 від 29.09.2016 «Про розірвання договору оренди землі від 25.05.2015 №10859 і скасування містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки від 07.07.2015 №56/17-4031». Правомірність таких дій органу місцевого самоврядування підтверджена судовими рішеннями у справі №521/4789/17.

В свою чергу, як правомірно зазначено судом першої інстанції, скасування рішенням Миколаївської міської ради містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки №56/17-4031 від 07.07.2015 вже після розробки проекту та будівництва АЗС, не може свідчити про дотримання позивачем порядку проектування, будівництва АЗС та введення її в експлуатацію.

Так само, колегією суддів відхиляються посилання апелянта на факт укладення між сторонами Договору про пайову участь у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м.Миколаєва №326/02.02.01-34/02/16 від 16.09.2016, адже прийняття відповідачем такого рішення є правом міської ради, визначеним умовами Договору оренди при наявності для цього певних передумов. І саме наявність певних правових підстав для одностороннього розірвання договору оренди є предметом розгляду у даному спорі. Умовами Договору оренди не ставиться право міської ради на його розірвання в односторонньому порядку у залежність від укладання між сторонами Договору про пайову участь у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м.Миколаєва.

Що стосується посилання скаржника на практику Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Пайн Велі Девелопмент Лтд» та інші проти Ірландії», «Федоренко проти України» тощо, в яких Європейський суд постановив, що статтю 1 Першого протоколу до Конвенції можна застосовувати для захисту «правомірних очікувань» щодо певного стану речей у майбутньому, оскільки їх можна вважати складовою частиною власності, то як правильного зазначено судом першої інстанції, позивач достеменно знав, під які саме об`єкти будівництва йому передана в оренду спірна земельна ділянка, але отримав за своєю заявою Містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки дещо іншим об`єктом (автозаправна станція та газозаправний пункт), який і почав будувати. А отже, у даному спорі не йдеться про «правомірне очікування» після дотримання всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення.

Стосовно посилання на справу «Рисовський проти України» з приводу того, що виправлення «помилки» державного органу не повинно мати наслідком непропорційне втручання у нове право, набуте особою, слід зазначити, що Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 №3038-VI передбачає у разі скасування в порядку здійснення державного архітектурно-будівельного нагляду або за рішенням суду містобудівних умов та обмежень, посадові особи відповідного уповноваженого органу містобудування та архітектури несуть відповідальність згідно із законом. Вказане свідчить про дотримання у таких випадках принципу «належного урядування», оскільки ризик помилки державного органу може бути покладений на посадових осіб відповідного уповноваженого органу, а не на особу, якої помилка стосувалась.

Решта доводів та зауважень скаржника судовою колегією розглянута та відхилена, оскільки не спростовує наведених вище висновків.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10.02.2010).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України», no. 4241/03, від 28.10.2010).

Обґрунтованим визнається рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Колегія суддів зауважує, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує особі право на справедливий суд. Однак ця стаття не закріплює будь-яких правил допустимості доказів чи правил їх оцінки, а тому такі питання регулюються передусім національним правом і належать до компетенції національних судів.

Для того, щоб судовий розгляд був справедливим, як того вимагає пункт 1 статті 6 Конвенції, суд зобов`язаний належним чином вивчити та перевірити зауваження, доводи й докази, а також неупереджено їх оцінити на предмет того, чи будуть вони застосовуватися в рішенні суду.

І хоча Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях констатує, що пункт 1 статті 6 Конвенції дійсно вимагає, щоб суди мотивували висновки в рішеннях, однак ця вимога не означає обов`язку суду надавати детальну відповідь на кожен аргумент; таке питання вирішується виключно у світлі обставин конкретної справи.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 у справі № 918/519/17.

За таких обставин, враховуючи, що доводи і вимоги апеляційної скарги не підтверджують наявність обставин, які згідно зі ст. 277 Господарського процесуального кодексу України визначені в якості підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення, а підстав для виходу за межі апеляційних доводів і вимог в порядку ч.4 ст.269 цього Кодексу апеляційним судом встановлено не було, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «ОВЕРТІ» залишається без задоволення, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 12.06.2019 у справі №915/47/17 підлягає залишенню без змін.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов`язані з апеляційним переглядом підлягають віднесенню на скаржника.

Керуючись статтями 129 269 271 275 276 281-284 287 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ОВЕРТІ» залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 12.06.2019 у справі №915/47/17 – без змін.

Постанова , відповідно до вимог ст. 284 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 17.10.2019, у зв`язку з перебуванням головуючого судді Богацької Н.С. у відрядженні на підставі наказу від 15.10.2019 № 287-в.

Головуючий суддя Н.С. Богацька

судді О .Ю. Аленін

Л.В. Лавриненко