Стягнення додаткових витрат на утримання дитини

Практикуючи у сфері сімейного права мені доволі часто доводиться представляти інтереси батьків у спорах про стягнення додаткових витрат на утримання дитини (дітей). Маючи досвід надання правової допомоги у таких спорах як позивачам, так і відповідачам, а також звичку періодично переглядати правові позиції Верховного Суду у відповідних спорах, можу стверджувати про те, що відповідальність за більшість відмов у задоволенні відповідних позовних вимог лежить на самих позивачах, але аж ніяк не на суді. Дуже часто позивачі, замість того, щоб належним чином формувати доказову базу, обмежуються «шоу-виступами» у судових засіданнях, результатом чого стає відмова у задоволенні позовних вимог.

Тож закликаю колег, а також громадян, які мають намір самостійно готувати позовну заяву про стягнення додаткових витрат на дитину, приділяти належну увагу доказам, якими ви маєте намір обґрунтовувати свої позовні вимоги. Наприклад, якщо у якості додаткових витрат на дитину ви зазначаєте витрати на її лікування - не полініться долучити до позову не лише чеки на придбання медичних препаратів, але й копію медичної картки дитини, рецепти лікарів, у яких зазначені дані дитини, її діагноз та визначений конкретний перелік ліків, рекомендований для приймання; якщо дитина займається професійним спортом – забезпечте довідку з відповідної організації про період відвідування дитиною спортивних занять та їх вартість, квитанцію про оплату цих послуг (із зазначенням прізвища, ім’я та по батькові позивача), долучіть грамоти, відзнаки, що свідчать про спортивні успіхи дитини, адже ці докази підтвердять наявність особливих обставин, з якими законодавець пов’язує можливість стягнення додаткових витрат з того із батьків, хто проживає окремо.

Отже, пропоную усім охочім короткий лікбез на тему стягнення додаткових витрат на дитину у судовому порядку.

Відповідно до ст. 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).

Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення.

Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.

Аналіз відповідних норм закону вказує на те, що в окремих випадках за наявності особливих обставин, крім звичайних витрат на дитину, вимагаються додаткові. Розмір додаткових витрат повинен визначатися залежно від передбачуваних або фактично понесених витрат на дитину.

Дане положення стосується особливих обставин, приблизний перелік яких надається зазначеною статтею. До таких особливих обставин закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат на неї у зв'язку із розвитком певних її здібностей чи то страждає на тяжку хворобу. Особливі обставини можуть бути зумовлені, як негативними (хвороба), так і позитивними фактами (схильність дитини до музики, що потребує купівлі музичного інструменту, або до певного виду спорту, що вимагає додаткових матеріальних витрат, або дитина потребує оздоровлення та відпочинку біля моря чи на гірському курорті).

Додаткові витрати, зумовлені особливими обставинами, можуть бути присуджені судом у вигляді конкретної суми, що підлягає одноразовій сплаті, або у вигляді щомісячних чи інших періодичних платежів, здійснюваних протягом певного строку чи постійно. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення.

Наявність таких додаткових витрат має довести особа, що заявляє позовні вимоги про їх стягнення. Ці кошти є додатковими, на відміну від коштів, які отримуються одним з батьків на утримання дитини.

У цих випадках ідеться про фактично зазнані або передбачувані витрати, тому їх необхідно визначати у твердій грошовій сумі.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами, що підтверджують наявність особливих обставин, що спричинили додаткові витрати на дитину, можуть бути документи, які свідчать, наприклад, про витрати на придбання спеціальних інструментів, призначених для розвитку здібностей людини (наприклад, музичного інструменту або спортивного спорядження тощо), витрати на навчання дитини у платному навчальному закладі, на заняття у музичних, мистецьких або спортивних закладах, на додаткові заняття, висновки медико-соціальної експертної комісії, довідки медичних закладів та інші документи, що підтверджують відповідний стан здоров'я дитини (хвороба, каліцтво), і свідчать про необхідність додаткових витрат на лікування (на придбання ліків, спеціальний медичний догляд, санаторно-курортне лікування тощо).

Розмір додаткових витрат на дитину повинен обґрунтовуватись відповідними документами (наприклад, витрати на спеціальний медичний догляд - довідкою медичного закладу про вартість медичних послуг; витрати на лікування, на санаторно-курортне лікування - виписками з історії хвороби дитини, рецептами лікарів, довідками, чеками, рахунками, проїзними документами тощо).

Найчастіше суди задовольняють позовні вимоги про стягнення додаткових витрат на утримання дитини, пов’язані з її лікуванням, та лише у тому у разі, якщо такі витрати підтверджені належним чином. Зокрема, у постанові Верховного Суду від 04.12.2019 року у справі №320/383/19 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/86565388 ) заначено, що суд першої інстанції з урахуванням медичних документів, що підтверджують наявність у дитини хронічних захворювань та містять рекомендації лікарів дійшов правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача про стягнення з відповідача додаткових витрат на утримання дитини у розмірі 800,00 грн щомісячно (починаючи з дня подання позовної заяви і до досягнення дитиною повноліття), оскільки витрати на системне та довготривале лікування при такому стані здоров'я дитини є додатковими та необхідними витратами, що викликані особливими обставинами, передбаченими статтею 185 СК України.

А ось особливе харчування, якого потребує дитина у зв’язку із наявністю хронічного захворювання, не завжди є додатковими витратами, які можуть бути стягнуті відповідно до статті 185 СК України. Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 01.04.2019 року у справі № 233/3518/17. Погоджуючись з рішеннями судів перших двох інстанцій, Верховний Суд зазначив, що позивачем не доведено наявність і розмір додаткових витрат на харчування дитини у зв'язку з її хворобою, зокрема, різницю у вартості між звичайним і дієтичним харчуванням (основою дієти "Стіл №5"), а щоденне харчування дитини у такому випадку не може вважатись особливою обставиною, яка потребує додаткових витрат з боку іншого з батьків у розумінні статті 185 СК України, оскільки такі витрати повинні покриватись за рахунок аліментів, які стягуються з відповідача на підставі рішення суду. Сімейний кодекс України виходить з принципу рівності прав та обов'язків батьків, а тому на позивача також покладається обов'язок брати участь у витратах на дітей, у тому числі, на щоденне харчування.

Не відноситься до особливих обставин, які передбачають можливість стягнення додаткових витрат з батьків на утримання дитини, і навчання дитини з метою здобуття професійної освіти. Такого висновку Верховний Суд дійшов у постанові від 26.08.2020 року у справі №336/1488/19 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/91314114 ). У цій справі позивачка, звертаючись з позовом посилалася на те, що у зв'язку із навчанням дитини за кордоном за напрямом "Інформаційні технології, розробка веб- та мобільних застосунків" нею сплачено кошти за навчання, дорогу до Канади та інформаційні витрати. Суд касаційної інстанції зауважив, що навчання особи з метою здобуття професійної освіти не відноситься до тих особливих обставин, які передбачають можливість стягнення додаткових витрат з батьків на утримання дитини. Отже такі витрати не є додатковими витратами, які викликані особливими обставинами, у розумінні статті 185 СК України. Крім того, позивач не довела існування особливих обставин, які зумовили б необхідність платного навчання дитини за кордоном при наявності можливості проходження навчання у державних закладах освіти, не навела мотивів вибору освітнього закладу, що, зокрема, залежить від матеріальних можливостей та бажання батьків, а також погодження такого вибору з батьком дитини. Позивачем не надано доказів на підтвердження того, що між нею та відповідачем були узгоджені питання щодо навчання сина за кордоном. Навчальний заклад New Brunswik Communiti College, Moncton, Canada було обрано позивачем на власний розсуд, без погодження із відповідачем. Ураховуючи вказані обставини справи, суд касаційної інстанції прийшов до висновку про необхідність відмови у задоволенні позову.

Також, не відносяться до додаткових витрат (відповідно до правових висновків Верховного Суду) й наступні витрати:

• витрати одного із батьків на відвідування дитиною спортивної секції та дитячого гуртка. Відповідний висновок Верховного Суду знайшов своє відображення у постанові від 30.01.2019 року у справі № 205/4622/16-ц (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/79616008 );
• витрати з придбання канцелярських товарів, одягу та взуття (адже входять до складу аліментних платежів, які відповідач сплачує щомісячно та своєчасно) - ухвала Верховного Суду від 30.07.2018 року у справі №522/6424/16-ц; http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/75690845 ;
• витрати позивача на літній відпочинок дитини, за умови, якщо місце відпочинку дитини обиралось позивачем на власний розсуд, без узгодження з відповідачем (постанова Верховного Суду від 26.09.2018 року у справі № 761/6933/17; http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/76885747 ). У цій же справі Верховний Суд дійшов також висновку про те, що відвідування на даний час дитиною музичної школи не свідчить про її подальше відвідування, а в переважній більшості це відноситься до загального розвитку дитини, і є не обов'язковим, а добровільним волевиявленням одного із батьків, у даному випадку матері;
• витрати на відвідування дитиною приватного дитячого садка (постанова Верховного Суду від 10.01.2019 року у справі №369/11745/16-ц; http://reyestr.court.gov.ua/Review/79112634). У цій справі Верховний Суд зазначив, що відвідування дитиною приватного дитячого садка не викликано особливими обставинами (прим.: хоча позивачка обґрунтовувала позов тим, що у населеному пункті, в якому вона проживає з дитиною, відсутні місця у комунальному дошкільному закладі, внаслідок чого вона вимушена була віддати дитину, за погодженням із чоловіком, до приватного садочка).

В переважній більшості випадків суди стягують з другого з батьків половину від понесених позивачем додаткових витрат на дитину. З цього приводу хочу звернути вашу увагу на постанову Верховного Суду від 12.12.2019 року у справі №756/4947/17-ц (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/86565512), в якій зазначається, що вирішуючи питання щодо розміру коштів, які підлягають стягненню на додаткові витрати, суди повинні враховувати, в якій мірі кожен із батьків зобов'язаний брати участь у цих витратах з огляду на матеріальне та сімейне становище сторін та інші інтереси й обставини, що мають істотне значення. У випадку, коли матеріальне становище батьків не дозволяє забезпечити повну оплату додаткових витрат, вони можуть бути компенсовані лише частково.

Окрему увагу слід приділити питанню можливості стягнення додаткових витрат на навчання повнолітньої дитини.

Відповідно до положень статті 6 Сімейного кодексу України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.

Статтею 199 Сімейного кодексу України установлено, що, якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання. Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.

За змістом статей 191, 200 Сімейного кодексу України аліменти присуджуються рішенням суду від дня пред'явлення позову. Суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів. Частина заробітку (доходу) матері, батька, яка стягуватиметься як аліменти на повнолітніх дочку, сина, визначається судом з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст. 182 Сімейного кодексу України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

Пленум Верховного Суду України надав роз'яснення щодо підстав виникнення обов'язку батьків по утриманню своїх повнолітніх дітей, які продовжують навчання. Так, пунктом 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» №3 від 15.05.2006 року роз'яснено, що обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов'язкової сукупності таких юридичних фактів: 1) досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; 2) продовження ними навчання; 3) потреба у зв'язку з цим у матеріальній допомозі; 4) наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.

На відміну від правовідносин щодо участі батьків у додаткових витратах, правовідносини обов'язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина на період навчання регулюються главою 16 СК України, яка зокрема, передбачає обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (статті 199, 200, 201 цього Кодексу). У визначенні розміру аліментів слід враховувати вартість навчання, підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. Норми цієї глави не встановлюють самостійного, окремого від аліментних зобов'язань, обов'язку батьків брати участь у додаткових витратах на дочку, сина, що викликані особливими обставинами.

Таким чином, у випадках, коли дитина потребує матеріальної допомоги у зв'язку з навчанням до досягнення нею двадцяти трьох років, правила статті 185 СК України не застосовуються, зазначені правовідносини регулюються статтею 199 цього Кодексу.

Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 лютого 2016 року у справі N 6-1296цс15 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/56454666 ), постанові Верховного Суду від 25.02.20 року у справі №521/4397/17 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/87902719 ).

Сподіваюсь, що інформація, викладена у даній статті, буде для вас корисною та допоможе довести у суді свою правоту.

Автор статті: Адвокат АО «Гольдарб. Едвайс», Ксенія Гольдарб