Історія справи

Постанова

Іменем України

10 січня 2019 року

м. Київ

справа № 369/11745/16-ц

провадження № 61-34801св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Журавель В. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4, яка підписана представником ОСОБА_7, на рішення апеляційного суду Київської області від 19 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Фінагєєва В. О., Журби С. О., Лівінського С. В.,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 про стягнення аліментів та додаткових витрат на дитину.

Позовні вимоги мотивовані тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого вони мають дитину - ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1. З лютого 2016 року дитина перебуває на повному утриманні ОСОБА_4 Відповідач не надає добровільно кошти на утримання дитини. Позивач не в змозі нести всі витрати по утриманню дитини, забезпечити належним чином її доцільне харчування, купівлю одягу, лікування дитини тощо. Матеріальне становище відповідача дозволяє йому сплачувати аліменти у заявленому розмірі. Крім того, дитина потребує додаткових витрат, зокрема, оплати послуг Центру дитячого розвитку «Деньок» в розмірі - 5 000 грн щомісячно та раз в рік на оздоровлення дитини. Позивач з дитиною проживають в Київській області в селі, де є лише один дитячий садок, місць в якому не має. У зв'язку з цим ще під час шлюбу позивач та відповідач вирішили віддати дитину до приватного садочку, де кращі умови догляду, харчування та розвитку. ОСОБА_4 вважає, що половину цих витрат має нести батько дитини.

Позивач просила стягнути з відповідача аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня пред'явлення позову і до досягнення дитиною повноліття, а також додаткові витрати на дитину у розмірі 2 500 грн на оплату послуг центру дитячого розвитку «Деньок» щомісячно та 1/2 частки вартості оздоровлення дитини (відпочинку) один раз в рік.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 червня 2017 року в складі судді: Волчка А. Я. позов ОСОБА_4 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_5 аліменти на користь ОСОБА_4 на утримання ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, щомісячно, починаючи з 15 грудня 2016 року до досягнення дитиною повноліття. Стягнуто з ОСОБА_5 додаткові витрати на дитину на користь ОСОБА_4 на утримання доньки ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1 у твердій грошовій сумі 2 500 грн щомісячно, починаючи з 15 грудня 2016 року до досягнення дитиною повноліття. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що домовленості про добровільну сплату аліментів між сторонами у справі не досягнуто. Позовні вимоги обґрунтовані, оскільки ОСОБА_5 матеріальну допомогу на утримання дочки не надає, участі у її вихованні не приймає.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 19 вересня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 червня 2017 року в частині стягнення додаткових витрат скасоване та ухвалено в цій частині нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення додаткових витрат на дитину відмовлено. В іншій частині рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 червня 2017 року залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що витрати на відвідування дитиною приватного дитячого садка не є додатковими витратами на дитину, оскільки вони не викликані особливими обставинами. Крім того суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Проте позивач не заявляла вимогу про стягнення додаткових витрат до досягнення дитиною повноліття.

У жовтні 2017 року ОСОБА_4 через представника ОСОБА_7 подала касаційну скаргу, в якій просила оскаржене рішення апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції. При цьому посилалася на те, що апеляційним судом неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що: додаткові витрати стягнуті на дитину, а не на відвідування дитиною приватного дитячого садка; ще під час шлюбу сторони вирішили віддати дитину до приватного садка; відповідач має матеріальну можливість сплачувати вказані витрати; апеляційний суд прийняв нові докази від відповідача і вважав їх поданими із пропуском строку.

Аналіз касаційної скарги та оскарженого рішення свідчить, що ОСОБА_4 оскаржує рішення апеляційного суду лише в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення додаткових витрат. У іншій частині рішення суду апеляційної інстанції не оскаржується, а тому в касаційному порядку не переглядається.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

У грудні 2018 року ОСОБА_5 через представника ОСОБА_10 надіслав заперечення на касаційну скаргу, в яких просить відмовити в задоволенні касаційної скарги і залишити оскаржене рішення апеляційного суду без змін.

Заперечення мотивовані безпідставністю доводів касаційної скарги, оскільки позивачем не доведено, що кошти які позивач просить стягнути як додаткові витрати, викликані особливими обставинами.

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України справу передано до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Апеляційний суд встановив, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є батьками ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про народження.

Згідно довідки від 29 листопада 2016 року ОСОБА_8 відвідує Центр дитячого розвитку «Деньок» з 03 жовтня 2016 року. Оплата за перебування здійснюється одноосібно ОСОБА_4 в розмірі 5 000 грн щомісячно.

Згідно частини другої статті 27 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до частини першої статті 185 СК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).

У постанові Верховного Суду України від 13 вересня 2017 у справі № 6-1489цс17 зроблено висновок, що «СК України виходить з принципу рівності прав та обов'язків батьків. Відповідно до закону, брати участь у додаткових витратах зобов'язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким з них проживає дитина. При визначенні розміру стягнення з одного з батьків суд відносить частину витрат на іншого. Згідно із частиною першою статті 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Це положення стосується особливих обставин, приблизний перелік яких надається цією статтею. До таких особливих обставин закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат, у тому числі у зв'язку з розвитком певних її здібностей, у зв'язку з її хронічною хворобою, лікуванням, каліцтвом тощо. Визначення таких особливих обставин відноситься до компетенції суду, і вони є індивідуальними в кожному конкретному випадку. За частиною другою статті 185 СК України розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення».

Встановивши, що витрати на відвідування дитиною приватного дитячого садка не викликані особливими обставинами, апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про відмову в задоволенні позову в частині стягнення додаткових витрат.

Аргумент касаційної скарги про те, що апеляційний суд прийняв нові докази від відповідача і вважав їх поданими із пропуском строку, є необґрунтованим. Аналіз матеріалів справи свідчить, що відповідачем в апеляційній скарзі не вказувалося про жодні нові докази (а. с. 93, 94) і такі не надавалися до суду апеляційної інстанції під час апеляційного розгляду.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що рішення апеляційного суду в оскарженій частині постановлено без додержання норм матеріального та процесуального права, і зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення апеляційного суду в оскарженій частині без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4, яка підписана представником ОСОБА_7, залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Київської області від 19 вересня 2017 року в оскарженій частині залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

Н. О. Антоненко

В. І. Журавель