«Стриж проти України»: Права Заявниці порушено внаслідок ненадіслання їй скарги іншої сторони та ухвали про відкриття касаційного провадження, яке мало вирішальне значення для визначення її майнових прав (ст. 6 Конвенції, заява № 39071/08, від 16.01.2020)

Фабула судового акта: Заявниця, громадянка України В.Д. Стриж, звернулася до ЄСПЛ зі скаргами на порушення низки положень Конвенції у зв`язку з недотриманням принципу рівності сторін під час судового провадження, надмірною тривалістю провадження, неправомірним позбавленням власності та ін.

У 2001 р. Заявниця придбала квартиру, проте у 2005 р. суд визнав договір купівлі-продажу недійсним, визнав власниками житла інших осіб і зобов`язав продавця повернути Заявниці сплачені кошти. Апеляційний суд скасував рішення як незаконне, позивачами було подано касаційну скаргу. Верховний Суд України відкрив касаційне провадження, проте Заявницю не було поінформовано про це. У 2008 р. суд касаційної інстанції скасував рішення апеляційного суду, і залишив без змін рішення суду першої інстанції; Заявниця дізналася про вказане рішення через два з половиною роки, згодом її було виселено з квартири.

Розглядаючи скаргу Заявниці на порушення принципу рівності сторін, ЄСПЛ звернувся до рішень у справах «Лазаренко та інші проти України», «Созонов та інші проти України», «Біла та інші проти України», в яких раніше встановлював порушення пункту 1 статті 6 Конвенції внаслідок неповідомлення сторін про скарги на рішення, подані у їхніх справах, а також до рішення «Худакова та інші проти Словаччини», в якому ЄСПЛ констатував, що ненаправлення судом письмових зауважень іншої сторони заявниці призвело до порушення принципу рівності сторін.

ЄСПЛ підкреслив, що у справі Заявниці касаційне провадження мало вирішальне значення для визначення її майнових прав, з огляду на що Заявниця, яка також брала участь у провадженні у попередніх інстанціях, повинна була мати можливість взяти участь і у касаційному провадженні. Проте, попри обов’язок суду направити Заявниці скаргу, їй навіть не було повідомлено про касаційне провадження, внаслідок чого Заявниця не могла дізнатися про наявність скарги і подати на неї заперечення. З огляду на вказане, ЄСПЛ дійшов висновку, що вимогу змагальності сторін, передбачену пунктом 1 статті 6 Конвенції, не було дотримано.

Проте, ЄСПЛ відхилив скаргу Заявниці щодо тривалості провадження як явно необґрунтовану, відзначивши, що з урахуванням обставин справи, тривалість провадження у трьох інстанціях, яка не перевищувала трьох років, не можна вважати надмірною.

Скарги Заявниці на порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції внаслідок неможливості придбати рівноцінного житла на отриману компенсацію, а також на порушення статті 8 Конвенції окремо розглянуто не було.

Аналізуйте судовий акт: «Мілатова та інші проти Чеської Республіки» (Milatová and Others v. the Czech Republic), заява № 61811/00

«Худакова та інші проти Словаччини» (Hudáková and Others v. Slovakia), заява № 23083/05

«Бочан проти України» (Bochan v. Ukraine), заява № 7577/02

«Світлана Науменко проти України» (Svetlana Naumenko v. Ukraine), заява № 41984/98

«Созонов та інші проти України» (Sozonov and Others v. Ukraine [Комітет]), заява № 29446/12 та 11 інших

«Альбіна проти Румунії» (Albina v. Romania), заява № 57808/00

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

П’ЯТА СЕКЦІЯ

СПРАВА «СТРИЖ ПРОТИ УКРАЇНИ»

(CASE OF STRYZH v. UKRAINE)

(Заява № 39071/08)

РІШЕННЯ

СТРАСБУРГ

16 січня 2020 року

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі «Стриж проти України»

Європейський суд з прав людини (П’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Сіофра О’Лірі (Síofra O’Leary), Голова,
Ганна Юдківська (Ganna Yudkivska),
Ладо Чантурія (Lado Chanturia), судді,
та Мілан Блашко (Milan Blaško), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 10 грудня 2019 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

ПРОЦЕДУРА

1. Справу було розпочато за заявою (№ 39071/08), яку 06 серпня 2008 року подала до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) громадянка України, пані Валентина Демидівна Стриж (далі – заявниця).

2. Заявницю представляв пан А.О. Кузнєцов, юрист, який практикує у м. Запоріжжя. Уряд України (далі – Уряд) представляв його Уповноважений пан І. Ліщина з Міністерства юстиції.

3. Заявниця скаржилася за пунктом 1 статті 6 Конвенції на порушення принципу рівності сторін та надмірну тривалість провадження. Посилаючись на статтю 1 Першого протоколу до Конвенції, вона скаржилася на позбавлення її власності.

4. 20 лютого 2013 року Уряд було повідомлено про заяву.

5. Уряд заперечив проти розгляду заяви комітетом. Розглянувши заперечення Уряду, Суд відхиляє його (див., аналогічний підхід у рішеннях у справах «Неділенко та інші проти України» (Nedilenko and Others v. Ukraine) [Комітет], заява № 43104/04, пункт 5, від 18 січня
2018 року, «Гелетей проти України» (Geletey v. Ukraine) [комітет],
заява № 23040/07, пункт 4, від 24 квітня 2018 року та «Щербаков проти України» (Shcherbakov v. Ukraine) [комітет], заява № 39708/13, пункт 4, від 20 вересня 2018 року).

ФАКТИ

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

6. Заявниця народилася у 1937 році та проживає у м. Запоріжжя.

7. 26 грудня 2001 року заявниця придбала у пана Т. квартиру у м. Запоріжжя. Вона сплатила 26 500 українських гривень (далі – грн).

8. 17 травня 2005 року заявниця була залучена як сторона до провадження щодо цивільного спору між продавцем квартири та іншими зацікавленими сторонами. Заявницю було залучено до провадження як співвідповідача, оскільки позивачі висунули додаткові вимоги щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, укладеного між продавцем та заявницею у 2001 році.

9. 19 жовтня 2005 року Заводський районний суд міста Запоріжжя визнав, inter alia, договір купівлі-продажу квартири недійсним. Крім того, він визнав власниками квартири пана В.С. та пана І.С. Суд зобов’язав пана Т. сплатити заявниці 26 500 грн. Заявниця подала апеляційну скаргу.

10. 13 грудня 2005 року Апеляційний суд Запорізької області скасував рішення від 19 жовтня 2005 року як незаконне та відмовив у задоволенні вимог у зв’язку з необґрунтованістю. Позивачі оскаржили рішення у касаційному порядку.

11. 04 квітня 2006 року Верховний Суд України постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження та ухвалив надіслати копії касаційного скарги сторонам провадження, яких, у свою чергу, було зобов’язано надіслати свої заперечення до 04 травня 2006 року.

12. 24 жовтня 2007 року матеріали справи було передано на розгляд Апеляційному суду Одеської області.

13. Заявницю не було повідомлено про касаційну скаргу або будь-яким іншим чином поінформовано про відкриття касаційного провадження.

14. 03 квітня 2008 року Апеляційний суд Одеської області, діючи як суд касаційної інстанції, розглянув справу. Сторони про судове засідання поінформовані не були. Розглянувши касаційну скаргу та матеріали справи, суд касаційної інстанції скасував рішення від 13 грудня 2005 року у зв’язку з необґрунтованістю та залишив без змін рішення від 19 жовтня 2005 року. 02 травня 2008 року заявниця дізналася про судове засідання та ухвалу суду касаційної інстанції.

15. 03 липня 2009 року В.С. ініціював судове провадження, вимагаючи виселення заявниці з квартири. 21 квітня 2010 року Оджонікідзевський районний суд міста Запоріжжя постановив виселити заявницю. Ця постанова не оскаржувалась.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

16. Відповідні положення Цивільного процесуального кодексу України 2004 року у редакції, чинній на момент подій, передбачали:

Стаття 328
Витребування справи, надіслання копій касаційної скарги особам, які беруть участь у справі, заперечення на касаційну скаргу

«1. Одержавши касаційну скаргу ... суд касаційної інстанції у десятиденний строк з дня постановлення ухвали про прийняття касаційної скарги витребовує справу, надсилає копії касаційної скарги та доданих до неї матеріалів особам, які беруть участь у справі, і встановлює строк, протягом якого можуть бути подані заперечення на касаційну скаргу.»

Стаття 333
Порядок розгляду справи судом касаційної інстанції

1. У касаційному порядку справа розглядається колегією у складі п’яти суддів без повідомлення осіб, які беруть участь у справі.»

ПРАВО

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ (СПРАВДЕЛИВІСТЬ)

17. Заявниця скаржилася на порушення її права на справедливий судовий розгляд у зв’язку з неповідомленням її про касаційне провадження та ненаданням можливість подати заперечення на касаційну скаргу. Вона посилалася на пункт 1 статті 6 Конвенції, який передбачає:

«1. Кожен має право на справедливий розгляд його справи який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру ...»

А. Прийнятність

18. Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.

В. Суть

19. Заявниця наголосила, що ненадіслання судом касаційної інстанції їй копії касаційної скарги для надання можливості подати заперечення на неї суперечило статті 328 Цивільного процесуального кодексу України.

20. Уряд не погодився, зазначивши, що право заявниці на справедливий судовий розгляд порушено не було, оскільки суд касаційної інстанції розглядав факти та матеріали, про які сторонам уже було відомо, а те, що заявниця не мала змоги подати заперечення на касаційну скаргу не призвело до неправильного розгляду її справи.

21. Суд уже встановлював, що неповідомлення сторін про апеляційні скарги, подані в їхніх справах, внаслідок чого вони були позбавлені можливості взяти у часть у засіданні апеляційного суду з метою захисту своїх цивільних прав, становило порушення пункту 1 статті 6 Конвенції (див. рішення у справах «Лазаренко та інші проти України» (Lazarenko and Others v. Ukraine), заява № 70329/12 та 5 інших, пункти 36 і 43,
від 27 червня 2017 року, «Созонов та інші проти України» (Sozonov and Others v. Ukraine) [Комітет], заява № 29446/12 та 11 інших, пункти 7 і 10, від 08 листопада 2018 рок та «Біла та інші проти України» (Bila and Others v. Ukraine) [Комітет], заява № 36245/12 та 10 інших, пункти 8 і 11, від 20 грудня 2018 року). Суд також встановив порушення принципу рівності сторін у зв’язку з тим, що Верховний Суд не направив заявникам копію письмових зауважень позивачів (див. рішення у справі «Худакова та інші проти Словаччини» (Hudáková and Others v. Slovakia),
заява № 23083/05, пункти 30 – 32, 27 від 27 квітня 2010 року.)

22. У цій справі касаційне провадження було вирішальним для визначення майнових прав заявниці. Оскільки її було залучено як сторону до провадження у судах першої та апеляційної інстанцій, їй мала бути надана можливість взяти участь у касаційному провадженні.

23. Однак подану позивачами касаційну скаргу не було надано заявниці, яку навіть не поінформували про касаційне провадження, незважаючи на те, що відповідно до статті 328 Цивільного процесуального кодексу України суд касаційної інстанції був зобов’язаний надіслати їй копію скарги та запропонувати подати заперечення. У результаті заявницю було позбавлено можливості дізнатися про касаційну скаргу протилежної сторони та подати на неї заперечення і, таким чином, заявницю було позбавлено права на змагальність судового процесу.

24. Отже, було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції.

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 1 ПЕРШОГО ПРОТОКОЛУ ДО КОНВЕНЦІЇ

25. Заявниця скаржилася на порушення її права на мирне володіння своїм майном. Зокрема, вона стверджувала, що присудженої їй компенсації було недостатньо для придбання рівноцінного житла. Вона посилалася на статтю 1 Першого протоколу до Конвенції, яка передбачає:

«Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.»

26. Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції і тому визнає її прийнятною. Однак з огляду на свої висновки за пунктом 1 статті 6 Конвенції (див. пункти 19 – 24) Суд не вважає за необхідне розглядати її окремо (див. рішення у справах «Нікіфор проти Республіки Молдова» (Nichifor v. the Republic of Moldova), заява № 52205/10, пункт 34, від 20 вересня
2016 року, «Мельник проти Республіки Молдова» (Melnic v. the Republic of Moldova) [Комітет], заява № 46351/08, пункт 36, від 02 липня
2019 року та «Альбіна проти Румунії» (Albina v. Romania),
заява № 57808/00, пункт 43, від 28 квітня 20005 року).

III. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ (ТРИВАЛІСТЬ ПРОВАДЖЕННЯ)

27. Заявниця також скаржилася на тривалий розгляд її справи національними судами. Вона посилалася на пункт 1 статті 6 Конвенції.

28. Суд зазначає, що заявниця була залучена до провадження 17 травня 2005 року, а остаточне рішення було ухвалено 03 квітня 2008 року. Загальний період, який слід розглядати, не перевищував трьох років у судах трьох інстанцій, що не є надмірним (див., a contrario, рішення у справі «Світлана Науменко проти України» (Svetlana Naumenko v. Ukraine), заява № 41984/98, пункти 86 і 87, від 09 листопада 2004 року).

29. З цього випливає, що ця скарга є явно необґрунтованою та має бути відхилена відповідно до підпункту «а» пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції.

IV. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ САТТІ 8 КОНВЕНЦІЇ

30. У своїх первинних доводах заявниця, як вбачається, порушувала питання за статтею 8 Конвенції щодо її права на повагу до її житла.

31. Однак у подальшому заявниця цю скаргу не підтримала. Зокрема, вона не навела доводів щодо цього на стадії повідомлення Уряду про заяву. З її доводів вбачається, що інтерес для неї становили лише питання за пунктом 1 статті 6 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

32. За цих обставин Суд доходить висновку, що підстав для розгляду цього питання немає.

V. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

33. Стаття 41 Конвенції передбачає:

«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.»

А. Шкода

34. Заявниця вимагала суму у розмірі 338 800 українських гривень (далі – грн) (еквівалентно приблизно 24 900 євро на момент подання вимог про справедливу сатисфакцію), яка нібито відповідала вартості квартири у 2008 році, – в якості відшкодування матеріальної шкоди та 50 000 грн (еквівалентно приблизно 3 700 євро на момент подання вимог про справедливу сатисфакцію) в якості відшкодування моральної шкоди.

35. Уряд заперечив проти цих вимог.

36. Суд не вбачає жодного причинно-наслідкового зв’язку між встановленим порушенням та стверджуваною матеріальною шкодою. Зокрема, Суд не має робити припущення щодо результату провадження, якби воно відповідало вимогам пункту 1 статті 6 Конвенції (див. рішеня у справі «Мілатова та інші проти Чеської Республіки» (Milatová and Others v. the Czech Republic), заява № 61811/00, пункт 70, ЄСПЛ 2005-В). Разом з тим Суд зазначає, що відповідно до законодавства України заявниця має право звернутися за переглядом її справи у світлі висновку Суду про недотримання національними судами статті 6 Конвенції в її справі
(див. для порівняння рішення у справі «Бочан проти України» (Bochan v. Ukraine), заява № 7577/02, пункт 97, від 03 травня 2007 року).

37. Щодо відшкодування моральної шкоди, то ухвалюючи рішення на засадах справедливості, Суд присуджує заявниці 500 євро.

В. Судові та інші витрати

38. Заявниця не подала жодних вимог за цим пунктом. Отже, Суд нічого не присуджує.

С. Пеня

39. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

1. Вирішив не розглядати скаргу заявниці на стверджуване порушення статті 8 Конвенції;
2. Оголошує неприйнятною скаргу за пунктом 1 статті 6 Конвенції щодо тривалості провадження;
3. Оголошує прийнятними скаргу за пунктом 1 статті 6 Конвенції щодо вимоги про змагальність провадження та скаргу за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції;
4. Постановляє, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції щодо вимоги про змагальність провадження;
5. Постановляє, що немає потреби розглядати по суті скаргу за
   статтею 1 Першого протоколу до Конвенції;
6. Постановляє, що:

(а) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявниці 500 євро (п’ятсот євро) та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись, в якості відшкодування моральної шкоди; ця сума має бути конвертована у валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти;

7. Відхиляє решту вимог заявниці щодо справедливої сатисфакції.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 16 січня
2020 року відповідно до пунктів 2 і 3 Правила 77 Регламенту Суду.

Наведений переклад рішення розміщено на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України за посиланням: https://minjust.gov.ua/files/general/2020/02/12/20200212142222-54.docx