Справа «Мефедов проти України» (Заява № 33279/16) | від 16.05.2024:

Справа «Мефедов проти України» (Заява № 33279/16)

СТРАСБУРГ
16 травня 2024 року

Автентичний переклад

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі «Мефедов проти України»

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Карло Ранцоні (<…>), Голова,
Маттіас Гуйомар (<…>),
Микола Гнатовський (<…>), судді,
та Мартіна Келлер (<…>), заступник Секретаря секції,

з огляду на:

заяву (№ 33279/16), яку 05 червня 2016 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин Російської Федерації п. Євгеній Ігорович Мефедов (далі - заявник), 1983 року народження, який проживає у м. Одесі та якого представляв п. Д.Ю. Матвеєв - юрист, який практикує у м. Москві,

рішення повідомити Уряд України (далі - Уряд), який представляла його Уповноважений, пані М. Сокоренко з Міністерства юстиції, про скарги за 5 статті 5 Конвенції, а також визнати решту скарг у заяві - неприйнятними,

після обговорення за зачиненими дверима 11 квітня 2024 року
постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

ПРЕДМЕТ СПРАВИ

1. Заява стосується скарг заявника за пунктом 5 статті 5 Конвенції щодо відсутності права на відшкодування за стверджувані порушення пунктів 1 та 3 статті 5 Конвенції.

2. 06 травня 2014 року Приморський районний суд міста Одеси (далі - районний суд) постановив ухвалу про поміщення заявника під варту в межах розслідування справи про масові заворушення у м. Одесі 02 травня 2014 року. Підставами для тримання його під вартою були тяжкість обвинувачень, а також ризик його переховування та перешкоджання кримінальному провадженню чи продовження злочинної діяльності й впливу на інших учасників провадження. Строк тримання заявника під вартою декілька разів продовжувався районним судом з посиланням на аналогічні підстави.

3. Під час підготовчого засідання 26 березня 2015 року Малиновський районний суд міста Одеси, діючи як суд першої інстанції, постановив ухвалу відповідно до «Вадим Мельник проти України» (Vadym Melnyk v. Ukraine), заяви № 62209/17 і № 50933/18, пункт 57, від 16 вересня 2022 року), ухваливши, що строк тримання заявника під вартою «вважатиметься продовженим» до 24 травня 2015 року, без зазначення будь-яких підстав для такого тримання. Ця ухвала оскарженню не підлягала.

4. 27 листопада 2015 року суд першої інстанції ухвалою, яка також не підлягала оскарженню, продовжив строк тримання заявника під вартою і передбачив можливість звільнення його під заставу як альтернативний запобіжний захід. 30 листопада 2015 року заявник вніс заставу, але його не звільнили, оскільки того ж дня Апеляційний суд Одеської області (далі - апеляційний суд) задовольнив апеляційну скаргу прокурора на ухвалу від 27 листопада 2015 року та призупинив її виконання. Заявник залишився під вартою.

5. 03 грудня 2015 року суддя Малиновського районного суду міста Одеси повернув скаргу заявника щодо його звільнення. Суд не вбачав підстав для розгляду його скарги з огляду на ухвалу апеляційного суду від 30 листопада 2015 року, якою було призупинено виконання ухвали суду першої інстанції від 27 листопада 2015 року. 08 грудня 2015 року ця ухвала районного суду була скасована в апеляційному порядку, а скарга заявника - направлена для розгляду по суті. 04 лютого 2016 року Малиновський районний суд міста Одеси повторно розглянув скаргу заявника про звільнення з-під варти та відмовив у її задоволенні як необґрунтованої.

6. 04 грудня 2015 року суд першої інстанції за клопотанням прокурора переглянув свою ухвалу від 27 листопада 2015 року та виключив із резолютивної частини положення щодо можливості звільнення заявника під заставу.

7. 15 січня 2016 року суд першої інстанції продовжив строк тримання заявника під вартою з підстав, подібних зазначеним в ухвалі районного суду від 06 травня 2014 року (див. пункт 2). Строк тримання його під вартою декілька разів продовжувався на аналогічних підставах. Протягом зазначеного періоду, з 27 травня по 24 червня 2016 року, тримання заявника під вартою було замінено на цілодобовий домашній арешт (див. рішення у справі «Корбан проти України» (Korban v. Ukraine), заява № 26744/16, пункт 138, від 04 липня 2019 року).

8. 8 вересня 2017 року суд першої інстанції визнав заявника невинуватим і звільнив його з-під варти. Апеляційне провадження ще триває.

9. Заявник скаржився за пунктом 1 статті 5 Конвенції на те, що ухвала Малиновського районного суду міста Одеси від 26 березня 2015 року про продовження строку тримання його під вартою була свавільною, оскільки не містила жодних підстав для такого тримання під вартою, і він незаконно перебував під вартою після внесення застави 30 листопада 2015 року.

ОЦІНКА СУДУ

I. МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ

10. Після повідомлення про цю справу заявник висунув скарги за «Пиряник проти України» (Piryanik v. Ukraine), заява № 75788/01, пункт 20, від 19 квітня 2005 року).

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 5 КОНВЕНЦІЇ

11. Розглянувши заперечення Уряду, що скаргу заявника стосовно свавільності тримання його під вартою на підставі ухвали суду від 26 березня 2015 року було подано поза межами встановленого строку, Суд зазначає, що у контексті його висновків у справі «Попович проти України» (Popovych v. Ukraine), заява № 44704/11, пункти 28-33, від 22 квітня 2021 року), тримання заявника під вартою слід розглядати як триваючу ситуацію. Тому заперечення Уряду має бути відхилено.

12. Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції або неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.

А. Щодо тримання заявника під вартою згідно з ухвалою від 26 березня 2015 року

13. Уряд стверджував, що продовження строку тримання заявника під вартою 26 березня 2015 року було законним і, таким чином, відповідало Конвенції. Заявник заперечив.

14. Суд зауважує, що в рішенні у справі «Ігнатов проти України» (Ignatov v. Ukraine), заява № 40583/15, пункти 31-37, від 15 грудня 2016 року, ухвала національного суду щодо тримання заявника під вартою, постановлена відповідно до пункт 3), суперечило пункту 1 статті 5 Конвенції.

В. Щодо тримання заявника під вартою після внесення застави

15. Уряд стверджував, що призупинення виконання ухвали суду першої інстанції від 27 листопада 2015 року (див. «Олексейчук проти України» [Комітет] (Olekseychuk v. Ukraine) [Committee], заява № 5765/20, пункт 5, від 15 грудня 2022 року). Крім того, Уряд стверджував, що сума, сплачена заявником як застава, була йому повернута.

16. Загальні принципи, встановлені практикою Суду щодо пункту 1 статті 5 Конвенції, наведено в рішенні у справі «Деніс та Ірвін проти Бельгії» [ВП] (Denis and Irvine v. Belgium) [GC], заяви № 62819/17 та № 63921/17, пункти 123-133, від 01 червня 2021 року).

17. Суд зауважує, що після внесення застави 30 листопада 2015 року заявник мав бути звільнений. Однак він залишився під вартою, оскільки виконання відповідної ухвали суду було призупинено апеляційним судом 27 листопада 2015 року.

18. Суд також зазначає, що положення пункт 1 статті 5 Конвенції.

III. ІНШІ СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ ЗА УСТАЛЕНОЮ ПРАКТИКОЮ

19. Заявник також скаржився за «Котій проти України» (Kotiy v. Ukraine), заява № 28718/09, пункт 55, від 05 березня 2015 року, відповідно.

ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

20. Заявник вимагав відшкодування моральної шкоди за стверджувані порушення, не вказавши розмір такого відшкодування.

21. Уряд стверджував, що підстав для присудження відшкодування не було.

22. Суд присуджує заявнику 3 900 євро в якості відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

1. Оголошує заяву прийнятною.

2. Постановляє , що було порушено пункт 1 статті 5 Конвенції у зв’язку з незаконністю тримання заявника під вартою з 26 березня до 24 травня 2015 року.

3. Постановляє , що було порушено пункт 1 статті 5 Конвенції у зв’язку з незвільненням органами державної влади заявника 30 листопада 2015 року після внесення застави.

4. Постановляє , що було порушено пункт 3 статті 5 Конвенції у зв’язку з тривалим і необґрунтованим триманням заявника під вартою.

5. Постановляє , що було порушено пункт 5 статті 5 Конвенції у зв’язку з відсутністю ефективного і забезпеченого правовою санкцією права на відшкодування у зв’язку з триманням його під вартою усупереч пунктам 1 і 3 статті 5 Конвенції.

6. Постановляє , що:

(а) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявнику 3 900 (три тисячі дев’ятсот) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, в якості відшкодування моральної шкоди, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 16 травня 2024 року відповідно до пунктів 2 та 3 правила 77 Регламенту Суду.