Розгляд спортивних спорів: національні суди чи арбітраж

В учасників спортивних відносин досить часто постає питання, чи можуть вони звернутися до національних судів за захистом своїх прав. Дехто вважає, що можуть, адже в Конституції України чітко вказано: права і свободи людини і громадянина захищаються судом, і юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

Але не все так просто. Насправді спортивні спори мають свої особливості, і головна з них – такі спори не можуть бути розглянуті у судовому порядку будь-якої юрисдикції. Чому так – розглянемо на прикладі Української асоціації футболу (УАФ).

УАФ є громадським об’єднанням фізкультурно-спортивного спрямування, утвореним за організаційно-правовою формою як громадська спілка.

УАФ утворена і діє на принципі добровільності, тобто кожна особа має право на вільну участь або неучасть в УАФ, вільно вступити або припинити членство в ній.

Ще одним важливим принципом є самоврядність, яка передбачає право членів УАФ самостійно здійснювати управління діяльністю УАФ відповідно до її мети, визначати напрями діяльності, а також невтручання органів державної влади, інших державних органів, органів влади АРК, органів місцевого самоврядування в діяльність УАФ (крім визначених законом випадків).

Статутом УАФ визначено, що Контрольно-дисциплінарний комітет (І інстанція) та Апеляційний комітет (ІІ інстанція) як органи здійснення спортивного правосуддя вирішують усі внутрішні спори між УАФ, її членами та іншими особами, які задіяні або працюють у футболі. Апеляційний комітет розглядає апеляції на рішення Контрольно-дисциплінарного комітету.

Юрисдикція та процесуальні дії органів здійснення футбольного правосуддя визначаються Дисциплінарними правилами УАФ.

Органом, який вирішує спори, що виникають між суб’єктами футболу, є Палата з вирішення спорів УАФ (ПВС УАФ), яка здійснює свою діяльність відповідно до Регламенту ПВС УАФ.

ПВС УАФ розглядає:

- спори між професіональними клубами та футболістами, тренерами щодо працевлаштування, контрактні спори;

- спори між професіональними клубами з питань виконання трансферних зобов’язань і виплати механізму солідарності;

- спори між професіональними клубами та аматорськими клубами, дитячо-юнацькими спортивними закладами щодо визначення розміру та виплати компенсації за підготовку футболістів.

Рішення Апеляційного комітету УАФ та ПВС УАФ можуть бути оскаржені лише у Спортивному арбітражному суді в м. Лозанна, Швейцарія (далі за текстом – CAS) у порядку, передбаченому Статутом, Дисциплінарними правилами УАФ, Регламентом ПФС УАФ та Кодексом CAS. CAS має виключну компетенцію розглядати всі спори в межах діяльності ФІФА та УЄФА як орган останньої інстанції.

Користуйтеся консультацією: Контракт професійного футболіста з клубом

Не підлягають оскарженню в CAS рішення щодо порушень правил гри та відсторонень від участі в матчах кількістю до 4 або терміном до 3 місяців.

Рішення CAS є остаточним. Єдина підстава його оскарження – порушення процесуального законодавства Швейцарії. Тоді таке рішення оскаржується у Федеральному суді Швейцарії. Але це – скоріше виняток з правила.

УАФ є Асоціацією-членом ФІФА та УЄФА, а тому УАФ, її члени, офіційні особи, клуби, тренери, футболісти та інші суб’єкти футболу зобов’язані:

- дотримуватися правил гри, установлених IFAB, Статутів, регламентних документів і рішень ФІФА та УЄФА;

- визнавати юрисдикцію CAS, як це визначено у Статутах ФІФА та УЄФА;

- виносити будь-які спори національного масштабу, що виникають у результаті чи в зв’язку з застосуванням Статуту чи регламентних документів УАФ, на розгляд у останню інстанцію виключно в CAS, що виключає можливість звернення в будь-який суд загальної юрисдикції;

- виконувати рішення органів здійснення футбольного правосуддя УЄФА, ФІФА та CAS.

З іншими видами спорту ситуація аналогічна: статутами відповідних асоціацій/федерацій чітко встановлено, які органи вирішують спортивні спори, а також закріплено визнання юрисдикції CAS.

Якщо після наведених аргументів все ще залишаються сумніви, радимо звернутися до правових позицій Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 08.04.2021 року у справі № 757/11487/17-ц вказано, що Статутом громадської спілки «Федерація футболу України» (нині – УАФ) визначено спеціальних суб’єктів, яким громадське об’єднання підпорядкувало вирішення усіх внутрішніх спорів, а саме: органи здійснення футбольного правосуддя – Контрольно-дисциплінарний комітет як орган першої інстанції, Апеляційний комітет як орган другої інстанції; рішення Апеляційного комітету можуть бути оскаржені лише в Спортивному арбітражному суді м. Лозанна (Швейцарія).

Читайте статтю: Огляд останніх тенденцій розгляду допінгових спорів

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20.11.2019 року у справі № 757/11542/17-ц в аналогічних правовідносинах викладено правовий висновок такого змісту: «Оскільки Статутом громадської спілки «Федерація футболу України» передбачений порядок оскарження внутрішніх спорів між Федерацією футболу України і її членами та органи, які здійснюють футбольне правосуддя, а тому позов про визнання протиправними та скасування рішення громадської спілки «Федерація футболу України» не може бути розглянутий у судовому порядку будь-якої юрисдикції».

У постанові у справі № 826/4734/16 від 27.03.2019 року щодо членів Федерації баскетболу України (ФБУ) Велика Палата Верховного Суду вказала, що:

- члени ФБУ зобов’язані визнавати юрисдикцію CAS;

- члени ФБУ мають дотримуватись правил ФІБА та ФІБА-Європа, членом яких є ФБУ;

- спори між суб’єктами у сфері баскетболу та ФБУ стосовно дотримання офіційних правил баскетболу і принципів чесної гри є предметом арбітражного провадження.

Таким чином, можна зробити наступні висновки:

- члени спортивних асоціацій/федерацій зобов’язані визнавати юрисдикцію CAS;

- члени спортивних асоціацій/федерацій зобов’язані дотримуватися статутів та правил асоціацій/федерацій, членами яких вони є;

- спори між спортивними асоціаціями/федераціями, їх членами та іншими особами, які працюють або задіяні у сфері спорту, є предметом арбітражного провадження і не можуть бути розглянуті у судовому порядку будь-якої юрисдикції.

Отже, спортивні спори не можуть розглядатися національними судами.

Такі правила можуть здаватися незаконними, адже в якійсь мірі порушується одне з основних конституційних прав – на судовий захист, але ключовим моментом є добровільність слідування таким правилам.

Спортсмени, тренери, арбітри, інші учасники відносин в галузі спорту добровільно погоджуються на такі «правила гри». Вступаючи до спортивних асоціацій/федерацій, спортсмени та інші особи добровільно зобов’язуються дотримуватися їх правил, у тому числі і про заборону звернення до національних судів за вирішенням спортивних спорів. Якщо особа не хоче слідувати такому правилу, вона може вільно припинити членство у спортивній організації і не приймати участі в змаганнях/заходах, які проводяться під її егідою.

Читайте статтю: Фінансовий фейр-плей: досвід Манчестер Сіті

Схожою є ситуація і з антидопінговими правилами. В класичному розумінні вони обмежують права та свободи людини (обов’язкові тести; проби здаються у присутності офіцеру допінг контролю; обов’язок повідомляти своє місцезнаходження; обов’язок перебувати у визначеному місці у визначений проміжок часу на випадок необхідності проходження допінг-контролю). Проте, знову ж таки, порушень закону тут немає, адже спортсмени погоджуються слідувати цим правилам добровільно.

Таким чином, варто запам’ятати: спортивні спори розглядатися у національних судах не можуть. Тому радимо не витрачати час та кошти на проходження всіх судових інстанцій, а одразу зосередитися на захисті прав спортсмена чи іншої особи в уповноважених на їх розгляд органах.

Автори статті: Гніздовська Ганна Михайлівна – кандидат юридичних наук, адвокат, керуючий партнер адвокатського об’єднання «Юріс Феррум», член Апеляційної комісії Національного антидопінгового агентства.

Киреєва Наталія Сергіївна – адвокат адвокатського об’єднання «Юріс Феррум», аспірант кафедри господарського права і процесу НУ «ОЮА».