РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2015 рокуМ. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Червинської М.Є., суддів: Гвоздика П.О., Писаної Т.О.,Дербенцевої Т.П., Ступак О.В.,розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом комунального підприємства з питань будівництва житлових будинків «Житлоінвестбуд-УКБ» до ОСОБА_6, товариства з обмеженою відповідальністю «Сівер-Буд», третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельно-комерційна фірма «Граніт», про визнання договору недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Деснянського районного суду м Чернігова від 27 серпня 2014 року та рішення апеляційного суду Чернігівської області від 12 травня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У липні 2014 року комунальне підприємство з питань будівництва житлових будинків «Житлоінвестбуд-УКБ» (далі - КП «Житлоінвестбуд-УКБ») звернулось до суду з указаним позовом, в якому просило визнати недійсним договір про відступлення права вимоги від 24 березня 2014 року, укладений між ОСОБА_6 та товариством з обмеженою відповідальністю «Сівер-Буд» (далі - ТОВ «Сівер-Буд») з підстав передбачених ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваний договір суперечить вимогам закону, статті 525 ЦК України, яка забороняє односторонню зміну умов зобов'язання, а також пунктам 5.3 та 8.3 основного зобов'язання, яке виникло на підставі укладеного позивачем із ТОВ «Сівер-Буд» інвестиційного договору від 26 червня 2002 року.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 27 серпня 2014 року позов задоволено. Визнано недійсним договір про відступлення права вимоги від 24 березня 2014 року, укладений між ТОВ «Сівер-Буд» та ОСОБА_6 Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 12 травня 2015 року рішення суду першої інстанції змінено, шляхом виключення з його мотивувальної частини посилання на статті 1077-1079 ЦК України та те, що своєю правовою природою укладений відповідачами договір відступлення права вимоги є договором факторингу. У решті рішення суду залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить вказані судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню на таких підставах.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 213 <nau://ukr\1618-15|st213> ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам оскаржуване рішення апеляційного суду відповідає не у повній мірі з огляду на наступне.

Судами встановлено, що 26 червня 2002 року Головне управління житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації (далі - Управління) уклало з ТОВ «Сівер-Буд», що виступає в договорі в якості інвестора, інвестиційний договір № 1/н.

Предметом Договору є інвестиційна діяльність на основі фінансування інвестором замовленого Управлінням будівництва нових будівель за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 6500 кв. м і паркінг на 40 машино-місць. Загальна вартість об?єкта <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_844171/ed_2015_04_07/pravo1/T030435.html?pravo=1>будівництва на момент укладення договору складала 14 104 500 грн (а. с.24 - 26).

18 липня 2005 року було укладено додаткову угоду № 1 до інвестиційного договору № 1/н від 26 червня 2002 року, якою функції замовника по будівництву обʼєктів будівництва (Управління) передано КП «Житлоінвестбуд-УКБ» (а. с. 27, 28).

Того ж дня, між КП «Житлоінвестбуд-УКБ», в якості замовника будівництва, з однієї сторони та ТОВ «Сівер-Буд», в якості інвестора з другої сторони, а також товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельно-комерційна фірма «Граніт» (далі - ТОВ «БКФ «Граніт»), в якості інвестора-2 з третьої сторони, було укладено додаткову угоду № 2 до інвестиційного договору № 1/н від 26 червня 2002 року, якою передбачено участь третьої особи в якості другого інвестора будівництва (а. с. 29 - 32).

24 березня 2014 року відповідачі <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_2094/ed_2015_02_12/pravo1/T041618.html?pravo=1>уклали довір про в <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_2100/ed_2015_02_12/pravo1/T041618.html?pravo=1>ідступленн <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_2105/ed_2015_02_12/pravo1/T041618.html?pravo=1>я права ви <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_2107/ed_2015_02_12/pravo1/T041618.html?pravo=1>моги, на п <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_2110/ed_2015_02_12/pravo1/T041618.html?pravo=1>ідставі якого відповідач ТОВ «Сі <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_2117/ed_2015_02_12/pravo1/T041618.html?pravo=1>вер-Буд» передало відповідачу ОСОБА_6 (згідно з свідоцтвом про шлюб та паспортом громадянина України змінила прізвище на «ОСОБА_6) право вимоги до позивача і третьої особи за частиною зобовʼязань за договором, додатковою угодою № 1 і додатковою угодою № 2, зокрема:

1) сплати усіх штрафних санкцій, обовʼязок щодо сплати яких виник та/або повинен виникнути у позивача чи третьої особи в звʼязку з неналежним виконанням ними умов Договору;

2) відшкодування усіх збитків (у тому числі упущеної вигоди), обовʼязок щодо відшкодування яких виник та/або повинен виникнути у позивача чи третьої особи в звʼязку з неналежним виконанням ними умов Договору;

3) повернення надмірно та/або безпідставно сплачених позивачу за Договором коштів (пункт 1.2).

Задовольняючи позов, місцевий суд дійшов висновку, що укладений між відповідачами договір про відступлення права вимоги за своєю правовою природою є договором факторингу, але такий договір не відповідає вимогам закону щодо субʼєктного складу, а тому на підставі до статей 203 <nau://ukr\435-15|st203>, 215 ЦК України <nau://ukr\435-15|st215> цей договір є недійсним.

Апеляційний суд не погодився з таким висновком місцевого суду, разом з тим, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги, оскільки цим договором фактично в односторонньому порядку змінено умови інвестиційного договору в частині відповідальності сторін в супереч пункту 8.3 інвестиційного договору.

Проте такого висновку апеляційний суд дійшов з порушенням норм матеріального права.

Так, відповідно до частини першої статті 509 ЦК України <nau://ukr\435-15|st509> зобовʼязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовʼязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовʼязку.

Сторонами у зобовʼязанні є боржник і кредитор (ч. 1 ст. 510 ЦК України <nau://ukr\435-15|st510>).

Законодавством також передбачені порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) у зобов'язанні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України <nau://ukr\435-15|st512> кредитор у зобовʼязанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобовʼязальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

Відповідно до ст. 515 та ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора не допускається у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, або у разі наявності прямої заборони у самому договорі чи в законі.

Наявний у матеріалах справи інвестиційний договір з урахуванням внесених до нього змін не містить заборони щодо зміни кредитора у зобов'язанні, інших обставин, які унеможливлюють заміну кредитора, судами також не встановлено.

При цьому, відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, самим законом передбачено незмінність умов основного договору у разі зміни кредитора. Крім того, згідно із ч. 1 ст. 518 ЦК України боржник вправі висувати проти вимог нового кредитора у зобов'язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора.

Відповідно до вимог ст. 525 Цивільного Кодексу України одностороння відмова від зобовʼязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом.

Оскільки сама по собі заміна кредитора як сторони у зобов'язанні без згоди боржника передбачена у зобов'язальному праві, а обставини, які унеможливлюють такий перехід судами не встановлені, застосування апеляційним судом до спірних правовідносин положень ст. 525 ЦК України є безпідставним, оскільки первісний кредитор не відмовився від своїх зобов'язань, а передав право своєї вимоги новому кредиторові, проти яких боржники вправі висувати свої заперечення.

Висновок місцевого суду щодо безпідставного переходу до нового кредитора лише частини прав первісного кредитора також не заслуговує на увагу, оскільки не ґрунтується на законі. Крім того, із матеріалів справи, а саме із пояснень третьої особи ТОВ «БКФ «Граніт», вбачається, що основні зобов'язання за інвестиційним договором є виконані у зв'язку із введенням об'єкта будівництва в експлуатацію та розподілом між сторонами за інвестиційним договором площ цього об'єкту і спірні питання щодо цих зобов'язань були врегульовані рішеннями господарських судів. Таким чином, наявність неврегульованих зобов'язань, право вимоги за якими первісний кредитор мав уступити новому кредиторові судами не встановлено.

Одночасно, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що укладений між відповідачами договір про відступлення права вимоги за своєю правовою природою не є договором факторингу, що відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом України у постанові від 06 липня 2015 року (справа № 6-301цс15).

Разом з тим, у порушення вимог статей 212-214 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1987/ed_2014_06_04/pravo1/T041618.html?pravo=1>, 315 ЦПК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_2107/ed_2014_06_04/pravo1/T041618.html?pravo=1>, суди першої та апеляційної інстанцій застосували норми матеріального права, які не підлягають застосування до спірних правовідносин, та порушили норми процесуального права, що призвело до ухвалення неправильних рішень, які підлягають скасуванню.

Відповідно до ст. 341 ЦПК України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення й ухвалити нове рішення або змінити рішення. Якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, чи не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено помилку в застосуванні норм матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись статтями 336, 341, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України

в и р і ш и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.

Рішення Деснянського районного суду м Чернігова від 27 серпня 2014 року та рішення апеляційного суду Чернігівської області від 12 травня 2015 року скасувати, ухвалити нове рішення у справі.

Відмовити в задоволенні позову комунального підприємства з питань будівництва житлових будинків «Житлоінвестбуд-УКБ» до ОСОБА_6, товариства з обмеженою відповідальністю «Сівер-Буд», третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельно-комерційна фірма «Граніт», про визнання договору недійсним.

Рішення оскарженню не підлягає.

Головуючий М.Є. ЧервинськаСудді: П.О. Гвоздик Т.П. Дербенцева Т.О. Писана О.В. Ступак