Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2 квітня 2014 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Кузнєцова В.О.,

суддів: Ізмайлової Т.Л., Кадєтової О.В.,

Наумчука М.І., Остапчука Д.О.,

розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання дійсним договору міни та визнання права власності на земельну ділянку, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Одеської області від 16 грудня 2013 року,

в с т а н о в и л а:

ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом. Зазначав, що ОСОБА_4 належить земельна ділянка сільськогосподарського призначення площею 5,64 га, яка розташована на території Ново-Дофінівської сільської ради Комінтернівського району Одеської області. 5 серпня 2004 року між ним та ОСОБА_4 був укладений договір міни, згідно якого останній передав йому земельну ділянку, вартістю 47032 грн 92 коп., взамін якої він передав відповідачу будівельні матеріали на суму 50000 грн. Обмін проведено без доплати. Посилаючись на те, що ОСОБА_4 ухиляється від нотаріального посвідченого договору, просив задовольнити позов.

Рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 26 грудня 2005 року позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано дійсним договір міни, що був укладений 5 серпня 2004 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, на підставі якого ОСОБА_3 передав у власність ОСОБА_4 будівельні матеріали на суму 50000 грн, а ОСОБА_4 передав ОСОБА_3 у власність земельну ділянку сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва вартістю 47032 грн 92 коп. площею 5,64 га, яка розташована на території Ново-Дофінівської сільської ради Комінтернівського району Одеської області, що належала йому на підставі державного акта про право власності на землю серії І-ОД № 014757, виданого Ново-Дофінівською сільською радою Комінтернівського району Одеської області 27 грудня 2000 року, зареєстрованого в книзі запису державних актів на право приватної власності на землю Ново-Дофінівської сільської ради за № 45. Визнано за ОСОБА_3 право власності на вказану земельну ділянку.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 16 грудня 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

ОСОБА_3 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій просить рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у позові, суд апеляційної інстанції застосував до спірних правовідносин ст. ст. 203, 215 ЦК України, які регулюють правовідносини щодо підстав визнання правочинів недійсними.

Проте погодитися із застосуванням цих норм права при вирішенні спору неможливо.

Судами встановлено, що 5 серпня 2004 року сторонами підписано договір міни, за умовами якого ОСОБА_4 передав ОСОБА_3 у власність земельну ділянку площею 5,62 га, яка розташована на території Ново-Дофінівської сільської ради, вартістю 47032 грн 92 коп., взамін якої він передав відповідачу безоплатно належні позивачу будівельні матеріали на суму 50000 грн. Вказаний договір вчинено у письмовій формі, його нотаріальне посвідчення не здійснено та державна реєстрація не проведена.

Відповідно до ч. 2 ст. 715 ЦК України кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін.

До договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, договір контрактації або інші договори, елементи яких містяться в договорі міни, якщо це не суперечить суті зобов'язання (ст. 716 ЦК України).

Згідно з вимогами ст. 657 ЦК України (в редакції, яка діяла на момент укладення договору) договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Відповідно до ч. 3 ст. 640 ЦК України (в редакції, яка діяла на момент укладення договору) договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Оскільки предметом міни була земельна ділянка, то її відчуження за договором міни могло бути проведене з дотриманням вимог, які встановлені законодавством при укладенні договорів купівлі-продажу таких об'єктів.

Відповідно до ч. 2 ст. 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним.

Виходячи з наведених положень закону, норма ч. 2 ст. 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки відповідно до ст. ст. 210, 640 ЦК України такі правочини є укладеними з моменту їх державної реєстрації. До такої реєстрації вони не є укладеними та не створюють прав і обов'язків для сторін.

Враховуючи те, що договір міни, на момент його укладення, підлягав нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, то підстави для визнання його дійсним згідно із ст. 220 ЦК України відсутні.

З огляду на викладене, позов ОСОБА_3 не підлягає задоволенню з наведених підстав.

Згідно зі ст. 341 ЦПК України, суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення і ухвалити нове рішення або змінити рішення, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, чи не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

З врахуванням того, що судом апеляційної інстанції по суті у задоволенні позову відмовлено правильно, однак неправильно застосовано норму матеріального права, рішення апеляційного суду підлягає зміні в частині застосування норми матеріального права на підставі якої вирішено спір, і замість помилково застосованих судом ст. ст. 203, 215 ЦК України необхідно зазначити правовою підставою вирішення спору ч. 2 ст. 220, ч. 3 ст. 640, ст. 657, ч. 2 ст. 715, ст. 716 ЦК України.

Керуючись ст. ст. 336, 341 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

вирішила:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Одеської області від 16 грудня 2013 року змінити в частині правового обґрунтування вирішення спору.

В іншій частині вказане рішення залишити без змін.

Рішення оскарженню не підлягає.

Головуючий В.О. Кузнєцов Судді: Т.Л. Ізмайлова О.В. Кадєтова М.І. Наумчук Д.О. Остапчук