Психологиня назвала фрази, які змушують вас виправдовуватися після сварки

Після суперечки може статися так, що щось зачепило співрозмовника, однак в кінці розмови ми виявляємо, що саме ми виправдовуємося або просимо вибачення, оскільки деякі фрази можуть легко відвернути увагу від початкової проблеми. Про це пише Glamour.

"Ухилення від відповідальності не обов’язково виявляється в конкретних реченнях, а в емоційному заряді, з яким інша людина це говорить, або в тому, що це речення закриває комунікацію", - каже психологиня Лаура Гельстаб. 

Прикладом може бути вираз "ти перебільшуєш". Така фраза часто не допомагає зрозуміти, чому співрозмовник так різко відреагував, а швидше закриває розмову. Гельстаб вважає, що спілкування можна скерувати в зовсім інший бік, якщо, до прикладу, сказати: 

"Поділися зі мною своїми відчуттями, як ти бачиш ситуацію".

"Я так вчинив, бо ти мене до цього підштовхнув".

Таке речення цікаве тим, що у певному сенсі може бути правдивим - у наших стосунках ми постійно реагуємо один на одного. Зокрема сімейна терапія називає це "циклічною причинно-наслідковою взаємодією", тобто не обов’язково є єдиний "винуватець". Проблема розпочинається тоді, коли хтось повністю перекладає на це свою власну відповідальність. 

"Проблема цього речення в тому, що воно створює козла відпущення, однозначно звинувачує іншого і заперечує власну частку провини", - додають у матеріалі.

Це пояснюється тим, що коли нас хтось розлютив, ми самі вирішуємо, як на це реагувати. 

До класичних фраз, що перекладають відповідальність на інших, можна віднести й такі:

Перші дві фрази часто знецінюють почуття іншої людини. Водночас останні два, хоч і здаються самокритичними, насправді можуть відвернути увагу від первісної проблеми. 

"Така поведінка, що імітує підпорядкування, є добре відпрацьованим захисним механізмом, який не дозволяє висловити будь-яку критику чи негативний відгук на адресу іншої людини", - пояснює психологиня.

Гельстаб каже, що спільною рисом може бути те, що речення "створює певну ієрархію замість рівності, формує ролі нападника та захисника і перекриває шлях до взаєморозуміння та подальшої розмови".

"Визнати, що ми помилилися, означає стати вразливими перед іншими, а це у багатьох людей викликає дуже глибокі травми", - зазначає фахівець.

Той, кого в дитинстві жорстоко принижували або ображали, коли він помилився, і в дорослому віці може сприймати критику як загрозу. 

"Хтось відповідає атакою, критикує або глузує. Інші заперечують, завмирають або змінюють тему. Також може трапитися, що хтось надмірно підкоряється і відразу ж потрапляє в роль жертви. Інтенсивність реакції іноді не відповідає конкретній ситуації", - підкреслює Glamour.

Гельстаб вважає, що у таких випадках слід задуматися про те, що, ймовірно, активувалася якась давня травма. 

На думку психологині, тривожним сигналом може бути те, що під час конфлікту хтось не може виявляти цікавість до почуттів іншої сторони. 

"На мою думку, завжди викликає підозру, коли хтось бачить речі лише з однієї точки зору – своєї власної – і не виявляє ні цікавості, ні відкритості до емоцій та переживань іншої людини", - зауважила Гельстаб.

Раніше психолог назвав "найщасливішу звичку" в стосунках. За його словами, для цього достатньо по-справжньому вислухати близьку людину, коли вона розповідає хорошу новину. 

Також психологи назвали 5 ознак низького емоційного інтелекту, які заважають будувати стосунки. Зокрема першим явним сигналом недоліків у цій сфері є імпульсивні реакції та відсутність стриманості в складних ситуаціях.