Про практику зобов'язання органу влади прийняти конкретне рішення за ст.118 Земельного кодексу України - "Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами"

Усвідомлення необмеженої свободи в ухваленні рішень з земельних питань притаманне фактично всім органам влади, що мають повноваження з розпорядження землями в Україні. Таку свободу орган влади пояснює наявністю у нього так званих дискреційних повноважень з правом вільного вибору між позитивним та негативним для заявника рішенням.

Зокрема, розглядаючи клопотання особи про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орган влади, як правило, зважає не лише на повноту та зміст поданих з клопотанням матеріалів, а в цілому зважує доцільність надання такого дозволу та враховує інші фактори, прямо не передбачені у ст.118 Земельного кодексу України.

Пересвідчитись у цьому не складно, ознайомившись з десятком-другим судових рішень з Єдиного державного реєстру судових рішень. Є масовими випадки, коли органи Держгеокадастру відмовляють у задоволенні таких клопотань громадян, виходячи за межі вичерпного переліку підстав для відмови, наведеного у вищевказаній нормі. Заявник звертається до суду за захистом свого права, розраховуючи на ефективний захист своїх прав, та просить суд зобов'язати орган влади прийняти рішення, яким надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою. Суд, в свою чергу, у переважній більшості випадків стає на захист прав органу влади, вважаючи їх дискреційними.

Визнаючи дію чи бездіяльність останнього незаконною, суд обмежується лише зобов'язанням органу влади повторно розглянути клопотання заявника. Відтак, створюється ситуація ходіння по колу. Таке судове рішення не відповідає принципу ефективного судочинства і заявник при повторному розгляді клопотання знову отримує відмову органу влади і змушений повторно звертатись до суду з одного і того ж питання.

Адвокати з земельних спорів юридичної групи "ПРАВО" м.Черкаси, працюючи над вирішенням цієї проблеми, досягли результатів, що свідчать про можливість припинити ходіння заявника по колу та отримати рішення суду, яким на орган влади покладається обов'язок прийняти рішення про задоволення відповідного клопотання.

Більше того, вдалось піти далі і отримати рішення суду, яким на орган влади покладено обов'язок затвердити поданий на розгляд проект землеустрою та передати земельну ділянку у власність заявника. Тобто, стало можливим ефективне судове врегулювання повного циклу відносин за ст.118 Земельного кодексу України від отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою до передачі земельної ділянки у власність заявника. Ключовою умовою успішного проходження описаних стадій отримання земельної ділянки є суворе дотримання вимог закону до повноти та змісту поданих органу влади документів, відсутність підстав для відмови з виключного переліку та поінформованість про право на ефективний засіб правового захисту.

Усвідомлення того, що повноваження органів влади за ст.118 Земельного кодексу України не є дискреційними, дозволяє ефективно захищати гарантовані державою права громадян на землю (також див. постанову Верховного суду від 11 квітня 2018 року у справі №806/2208/17).

Автор статті: Координатор юридичної групи "ПРАВО", /3537/" rel="nofollow">адвокат Олексій Шамов

Аналізуйте судовий акт: Суд має право зобов’язати орган земресурсів видати дозвіл на розроблення документації із землеустрою про відведення з/д, хоча це і є виключною компетенцією цього органу (ВАСУ від 19 травня 2016 року у справі №К/800/32729/15)

Зобов’язати орган Держгеокадастру видати дозвіл на розробку проекту землеустрою є неправильним способом захисту порушеного права, у випадку якщо заявник отримав відписку, а не відмовний наказ (ВС/КАС, №806/2208/17 від 11 квітня 2018р)