Принцип «одночасності нотаріальної та реєстраційної дій» у сфері державної реєстрації бізнесу: ідея та реалії

Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube
Принцип «одночасності нотаріальної та реєстраційної дій» у сфері державної реєстрації бізнесу: ідея та реалії - 0_17021800_1618911895_607ea2972993b.png

З набранням чинності Законом України № 159-IX від 03.10.2019 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту права власності» почали діяти важливі зміни у сферах державної реєстрації нерухомості та бізнесу, однією з яких стало запровадження нового принципу: «одночасності нотаріальної та реєстраційної дій» (далі – принцип «одночасності»). Визначення місця цього принципу у законах не лише як певного правила, а саме на рівні основних засад державної реєстрації, відображало те непересічне значення, яке він покликаний забезпечити: присікти численні на той час випадки «рейдерських» атак на бізнес, які відбувалися шляхом підробок підписів на документах, що подавалися для проведення реєстраційних дій.

Цікаво, що законодавець по-різному підійшов до закріплення цього принципу у двох законах щодо реєстрації нерухомості та бізнесу, незважаючи на тісний взаємозв’язок двох згаданих сфер, і на те, що зміни вносилися синхронно одним і тим самим законодавчим актом. Так, навідміну від Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», де принцип «одночасності» буквально визначений серед основних засад державної реєстрації (п. 21 ч. 1 ст. 3), у статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» № 755-IV (далі – Закон № 755-IV), що закріплює аналогічний перелік засад, цей принцип текстуально не згадується.

Варто відмітити, що під час підготовки проекту закону № 1056-1 зазначений принцип зазнав істотних редакційних правок, в результаті яких остаточна редакція статті 4 Закону про державну реєстрацію бізнесу № 755-IV вийшла в досить усіченому вигляді в порівнянні з первісною редакцією законопроекту. Зокрема, були зроблені виключення щодо застосування принципу «одночасності» у випадку змін щодо товариств з обмеженою та додатковою відповідальністю (ТОВ і ТДВ), а також акціонерних товариств (АТ).

З часом з’явилися й інші труднощі в реалізації цього принципу на практиці.

Так, наприклад, частина 3 статті 4 Закону № 755-IV передбачає застосування принципу у випадку зміни до відомостей про юридичну особу «[…] в результаті нотаріального посвідчення правочину, предметом якого є відчуження (передання) частки засновника (учасника) у статутному (складеному) капіталі (пайовому фонді) юридичної особи […]». Такий редакційний виклад наведеної норми одразу породив серед фахівців спори про те, чи підпадають під згадану норму, наприклад, випадки відчуження корпоративних прав у приватному підприємстві (ПП), яке в силу положень Господарського кодексу України, що закріплює цю форму господарювання, не має статутного (складеного) капіталу, поділеного на частки.

Слід звернути увагу на позицію судової гілки на це питання, представники якої визнають можливість існування у приватного підприємства статутного капіталу та навіть застосовують до відповідних правовідносин аналогію закону щодо діяльності ТОВ[1], що дозволяє зробити висновок про відсутність підстав для незастосування принципу одночасності у випадку внесення змін до приватних підприємств.

Водночас, пунктом 10 частини 4 статті 17 Закону № 755-IV, яка визначає перелік документів для державної реєстрації зміни складу учасників юридичної особи та/або розмірів їх часток, вимагається подання державному реєстратору примірника оригіналу (нотаріально засвідченої копії) рішення уповноваженого органу управління юридичної особи та/або договору чи іншого документа про перехід чи передачу частки засновника (учасника) у статутному (складеному) капіталі (пайовому фонді) юридичної особи.

Таким чином, учасники приватного підприємства можуть безперешкодно «обійти» принцип «одночасності» та оформити приймання-передачі часток не нотаріальним правочином, а іншими документами, визначеними частиною 4 статті 17 Закону № 755-IV, зокрема рішенням органу управління та договором купівлі-продажу в простій письмовій формі та/або актом приймання-передачі.

Проте, головним невирішеним залишилося питання про те, хто ж повинен проводити реєстраційну дію у випадку державної реєстрації корпоративних прав власників (засновників) суб’єктів господарювання інших організаційно-правових форм (крім ТОВ, ТДВ та АТ), зокрема таких як приватне підприємство, фермерське господарство тощо, в результаті оформлення нотаріального правочину або видачі свідоцтва про право на спадщину, у випадку, коли робоче місце нотаріуса знаходиться за межами адміністративної одиниці (міста, області), де зареєстрована відповідна юридична особа та можуть проводитися реєстраційні дії?

Адже в наведеному випадку вирішення проблеми потребує протиставлення принципу «одночасності» з іншим принципом державної реєстрації - «екстериторіальності» (надалі - «територіальності»)[2], закріпленим у частині 2 статті 4 Закону № 755-IV

І таке протиставлення, м’яко кажучи, є не зовсім природнім з точки зору законотворчої техніки, адже не узгоджується зі значенням принципу як основоположної, непорушної засади правового регулювання певних відносин.

Тому для державних реєстраторів та інших фахівців у цій галузі важливо дійти чіткої позиції в тому, хто ж має проводити відповідну реєстраційну дію: нотаріус, який вчиняє реєстраційну дію, чи державний реєстратор за місцем знаходження юридичної особи?

Вважаю, що при вирішенні цього питання доцільно передусім застосувати цільове тлумачення, поклавши в його основу мету, яку ставив законодавець, нормативно закріплюючи цей новий принцип на законодавчому рівні.

Як відомо, в силу певних об’єктивних обставин, які склалися на час внесення законопроекту № 1056-1, у суспільстві виник запит на те, щоб унеможливити підроблення документів, які подаються для проведення державної реєстрації, шляхом усунення часового проміжку між нотаріальною дією, яка має наслідком виникнення речових прав на нерухоме майно та корпоративних прав, та внесенням (фіксацією) відповідних відомостей у державних реєстрах. З огляду на вказану мету, принцип «одночасності», який покладає обов’язок на внесення змін до ЄДР виключно на нотаріуса, який вчинив відповідну нотаріальну дію, має розглядатися саме як виняток із принципу «територіальності».

Крім того, доцільно використати загальноприйняте в юридичній науці правило вирішення правових колізій шляхом застосування норми законодавчого акту, прийнятого пізніше. І в цьому випадку, знову ж таки, перевага належить саме принципу «одночасності», запровадженого Законом № 159-IX пізніше.

Таким чином, можна зробити висновок про те, що саме принцип «одночасності» має пріоритет перед принципом «територіальності» в сфері державної реєстрації бізнесу, а відповідно саме нотаріус має реєструвати відповідні корпоративні права у разі посвідчення нотаріального правочину або при видачі свідоцтва про право на спадщину на частку в статутному капіталі юридичної особи незалежно від її місця знаходження.

Варто відмітити, що законодавець намагався врегулювати випадки передачі прав на державну реєстрацію змін до ЄДР в результаті нотаріальної дії у разі неможливості їх проведення нотаріусом з поважних причин (надзвичайна або невідворотна за даних умов подія (непереборна сила)). Для цих випадків, абзацами 3 та 4 частини 3 статті 4 Закону передбачена можливість передачі відповідних прав іншому нотаріусу за домовленістю з ним та передача відповідних прав на обробку заяв за попереднім письмовим повідомленням відповідного територіального органу Міністерства юстиції України.

Проте, з огляду на незначну кількість нотаріусів, які спеціалізуються на державній реєстрації юридичних осіб, та їх значне навантаження, а також неможливість уникнення часового розриву між проведенням нотаріальної та реєстраційної дій (для подолання якої і було запроваджено принцип «одночасності»), в таких випадках, на мій погляд, недоцільно обмежувати коло суб’єктів державної реєстрації виключно нотаріусами.

З точки зору інтересів учасників ринку та дерегуляції відносин у сфері державної реєстрації, варто більш гнучко підійти до вирішення проблеми, коли нотаріус із поважних причин, визначених законом, не може провести державну реєстрацію в результаті вчиненої ним нотаріальної дії, передбачивши, що відповідну реєстраційну дію може вчинити будь-який державний реєстратор з урахуванням вимог частини другої статті 4 Закону (тобто за місцем знаходження юридичної особи).

Насамкінець варто відмітити, що внаслідок обмеженого застосування до таких найбільш розповсюджених організаційно-правових форм юридичних осіб як ТОВ, ТДВ та АТ, а також труднощів тлумачення положень Закону № 755-IV, принцип «одночасності», на жаль, не відіграє такого важливого значення, яке був покликаний, для запобігання випадкам протиправного захоплення бізнесу та речових прав на нерухоме майно.

Тому перспектива реалізації цього принципу в майбутньому полягає в розширенні сфери його застосування для всіх суб’єктів господарювання незалежно від їх організаційно-правових форм, а також у вдосконаленні нормативно-правової техніки відповідного законодавчого регулювання.

Автор статті: Катерина Прохоренко

к.ю.н., Міністерство юстиції України


[1] Постанова Східного апеляційного господарського суду від 24.06.2020 у справі № 922/3241/19

[2] Принцип «екстериторіальності», вперше закріплений в п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону № 755-IV в редакції Закону України № 835-VIII від 26.11.2015, був виключений з нього Законом №1666-VIII від 06.10.2016. Тому з огляду на положення ч. 2 ст. 4 Закону в діючій редакції, на сьогодні більш коректно говорити про принцип «територіальності» здійснення реєстраційних дій.

1404
Переглядів
0
Коментарів
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.

Популярні події
ЕСПЧ
0