Порада від Протоколу: Практичний аспект застосування приписів статті 1173 Цивільного кодексу України (відшкодування шкоди державою)

Відповідно до статті 1173 Цивільного кодексу України шкода ( далі - ЦК України), завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Аналізуючи дану норму, робимо висновок, про регламентований обов’язок відшкодування шкоди незалежно від вини державного органу та його посадової або службової особи.

Дослідимо практичний аспект даного припису.

Для більш чіткого розуміння, норми, що закріплена статтею 1173 ЦК України, враховуємо, відносини, що регулюються нормами Глави 82 ЦК України, які за своїм змістом є зобов’язаннями деліктного характеру або відносинами зобов’язальними і пов’язані з цивільно - правовою відповідальністю.

Судова практика різниться випадками застосування на практиці даної норми, що пов’язана з притягненням органу державної влади та інших суб’єктів публічного права до цивільно-правової відповідальності.

Фабула справи.

Управління праці та соціального захисту населення міської звертається до суду з позовом до Кабінету Міністрів України про стягнення шкоди.

Обґрунтуванням позову став той факт, що внаслідок протиправної бездіяльності Кабінету Міністрів України, завдано шкоди, яка полягає у фактично сплачених грошових коштах на компенсацію пільгового проїзду окремих категорій громадян.

Як підставою задоволення позову, долучається постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.01.2017 у справі №826/8975/16, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.04.2017, визнано протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України, що полягає у невжитті заходів щодо розробки проекту закону про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» в частині надання субвенції з Державного бюджету місцевим бюджетам на компенсацію пільг за пільговий проїзд окремих категорій громадян.

Проаналізуємо ..

Згідно із статтею 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Соціальні пільги на отримання послуг з перевезення пасажирів для ряду категорій громадян встановлено такими Законами України, як: «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу», «Про жертви нацистських переслідувань», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про автомобільні перевезення», «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист», «Про охорону дитинства», «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні.

Норми вказаних законів закріплюють, зокрема, реалізацію державних гарантій певним категоріям громадян на пільговий проїзд в міських транспортних засобах.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» виключно законами України визначаються, зокрема, пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв’язку та критерії їх надання.

Разом з тим, пільговий проїзд окремим категоріям громадян передбачений зокрема: стаття 12 та стаття 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; статтями 20 - 22 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», статтею 63 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», статтею 6 Закону України «Про жертви нацистських переслідувань», фінансування витрат, пов’язаних з реалізацією даних Законів, здійснюється за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів та інших джерел, не заборонених законодавством.

Тобто, вищевказаними нормами законодавства передбачено можливість надання пільг за рахунок як державного, так і місцевих бюджетів.

Статтями 89 102 Бюджетного кодексу України (у редакції, чинній на час спірних правовідносин) визначено, що видатки на відшкодування вартості послуг наданих пільговим категоріям громадян здійснюються з місцевих бюджетів за рахунок коштів, які надходять з державного бюджету України (субвенцій з державного бюджету України) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо компенсаційних виплат за пільговий проїзд за рахунок субвенцій з державного бюджету визначено постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 №256 «Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету».

Відповідно до пункту 3 Порядку головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення (далі - головні розпорядники коштів).

Згідно з частиною шостою статті 48 Бюджетного кодексу України зобов’язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг по оплаті за надані послуги та компенсації громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються органами Державного казначейства України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.

Пунктом 4 Порядку передбачено, що перерахування сум субвенцій на фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення провадиться Державною казначейською службою згідно з помісячним розписом асигнувань державного бюджету, але в межах фактичних зобов’язань відповідних бюджетів щодо пільг, субсидій, допомоги та компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян.

Головні розпорядники коштів місцевих бюджетів щомісяця готують інформацію про фактично нараховані суми та акти звіряння розрахунків за надані послуги з підприємствами - надавачами відповідних послуг і надсилають їх фінансовим органам райдержадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення): до 22 числа місяця, що настає за звітним, - щодо пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот, компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян, пільг з послуг зв’язку, зокрема безпроводового доступу до телекомунікаційної мережі з придбанням відповідних стаціонарних абонентських терміналів, та інших передбачених законодавством пільг (крім пільг на одержання ліків та зубопротезування). Інформація про фактично нараховані за звітний період суми подається як в цілому, так і за розрахунками, не проведеними згідно з Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20 (п. 5 Порядку).

Водночас, у пункті 3 частини першій статті 97 Бюджетного кодексу України зазначено, що в Державному бюджеті України можуть передбачатися такі трансферти місцевим бюджетам, як субвенції на здійснення державних програм соціального захисту. Порядок та умови надання субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам визначаються Кабінетом Міністрів України (ч. 2 ст. 97 Бюджетного кодексу України).

У той же час, як вбачається із Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік», останнім відповідні субвенції місцевим бюджетам на здійснення програм соціального захисту не передбачені, що, однак, вищенаведеним нормам бюджетного законодавства не суперечить.

Читайте статті: Шкода, завдана незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі ст.. 1174 ЦК України - державою Україна (Справа № 583/1229/15-ц, 31.05.17)

Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної майнової шкоди передбачені у статті 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам юридичної особи, а також шкода, завдана її майну, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення шкоди, згідно приписів статті 56 Конституції України та статті 1173 Цивільного кодексу України потрібна наявність таких елементів складу цивільного правопорушення:

1) протиправної поведінки;

2) розміру шкоди;

3) причинного зв’язку між протиправною поведінкою боржника та шкодою.

При цьому, довести наявність цих елементів має саме позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 Цивільного кодексу України. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Аналогічна позиція наведена у постанові Верховного Суду від 02.03.2018 по справі №916/336/17.

За таких обставин, необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факти неправомірних дій цього державного органу, наявність шкоди та причинний зв’язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.

В той же час, неправомірність рішення, дій або бездіяльності органу державної влади має підтверджуватись відповідним рішенням суду, яке буде мати преюдиційне значення для справи про відшкодування шкоди.

При цьому, постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.01.2017 у справі № 826/8975/16 визнано протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України, що полягає у невжитті заходів щодо розробки проекту закону про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» в частині надання субвенції з Державного бюджету місцевим бюджетам на компенсацію пільг за пільговий проїзд окремих категорій громадян, а не з не передбачення достатньої суми видатків у вигляді субвенцій на компенсацію перевізникам витрат на пільгове перевезення окремих категорій громадян при підготовці Кабінетом Міністрів України Проекту Закону України «Про державний бюджет України на 2015 рік».

В умовах поглиблення децентралізації влади та розширення повноважень органів місцевого самоврядування одним із ключових завдань є наближення фінансування послуг до рівня, де вони надаються.

Подальший розподіл цих коштів за напрямами витрат (пільг з оплати послуг зв’язку, проїзд, інші пільги) належав до компетенції місцевих органів влади.

Рівень фінансового забезпечення місцевих бюджетів в умовах бюджетної децентралізації, в першу чергу, залежить від роботи місцевих органів влади щодо вжиття ними дієвих заходів та пошуку оптимальних інструментів і механізмів комплексного вирішення проблем наповнення місцевих бюджетів, а також рішень щодо ефективності використання наявних коштів.

Ураховуючи викладене, за відсутності необхідних елементів цивільного правопорушення, правові підстави для покладення на орган державної влади відповідальності у вигляді відшкодування шкоди відсутні.

Пам'ятайте: отримати профеійну консультацію та знайти кращого адвоката Ви завжди зможете на нашому сайті "Протокол"

Автор консультації: SHIV

Джерело: Юридический ресурс Протокол

Користуйтесь порадами від "Протоколу": Відмовляючи у задоволенні позову про стягнення моральної шкоди, завданої неналежним розглядом звернень, суди не врахували судових рішень про визнання відповідей прокуратури протиправними і доводів позивача в обгрунтування позову.