Повернення майна, вилученого під час проведення обшуку в рамках розслідування кримінального провадження

Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube
Повернення майна, вилученого під час проведення обшуку в рамках розслідування кримінального провадження - 0_38497000_1614079694_6034e6ce5e1b7.jpg

Чинним законодавством України чітко передбачено обов’язок слідчого повернути вилучене під час обшуку майно його власнику в порядку та у строки встановлені законом.

Однак, на практиці слідчі не виконують зазначених вимог законодавства та під будь-якими приводами та відмовками затягують процес з повернення такого майна законному володільцеві, що часом доходить аж до винесення судом вироку у справі.

Відтак, щоб захистити свої майнові права, власники вилученого майна змушені звертатися до суду із скаргою на бездіяльність слідчого, за результатами розгляду якої судом може бути винесено рішення про зобов’язання слідчого негайно повернути відповідне майно.

Законодавством чітко прописано процедуру оскарження бездіяльності слідчого щодо повернення тимчасово вилученого майна, тобто майна, яке було вилучене поза ухвалою суду про дозвіл на проведення обшуку та вилучення майна.

Однак, законодавством жодним чином не встановлений порядок повернення слідчим майна, яке було вилучено на підставі ухвали суду, якою було надано прямий дозвіл на проведення обшуку та вилучення саме такого майна, тобто майно, перелік якого безпосередньо вказано в ухвалі слідчого судді і яке не відноситься до тимчасово вилученого майна.

Читайте статтю: Накладення арешту на майно боржника - гарантія виконання рішення в господарських майнових спорах

Така прогалина в законодавстві дає можливість слідчим зловживати своїми правами, не повертати власнику його майно та маніпулювати власником майна, особливо коли такий власник є підозрюваним у справі.

В свою чергу, суди розглядаючи скарги з вимогами про зобов’язання слідчого негайно повернути майно, на вилучення якого була пряма вказівка в ухвалі суду про дозвіл на проведення обшуку та вилучення майна, відмовляє в задоволенні таких скарг з підстав, що зазначене майно не входить до переліку тимчасово вилученого майна, а інші причини для його повернення законом не встановлено.

Відтак, повернути майно, що не входить до переліку тимчасово вилученого майна часто стає досить складно.

Тому, в даній статті спробуємо більш конкретно розібратися з процедурою оскарження бездіяльності слідчого щодо повернення тимчасово вилученого майна, а також повернення майна, на вилучення якого був прямий дозвіл суду.

Відповідно до статті 235 Кримінального процесуального кодексу України ухвала слідчого судді про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи з підстав, зазначених у клопотанні прокурора, слідчого, надає право проникнути до житла чи іншого володіння особи лише один раз. Ухвала слідчого судді про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи повинна відповідати загальним вимогам до судових рішень, передбачених цим Кодексом, а також містити відомості про:

1) строк дії ухвали, який не може перевищувати одного місяця з дня постановлення ухвали;

2) прокурора, слідчого, який подав клопотання про обшук;

3) положення закону, на підставі якого поставляється ухвала;

4) житло чи інше володіння особи або частину житла чи іншого володіння особи, які мають бути піддані обшуку;

5) особу, якій належить житло чи інше володіння, та особу, у фактичному володінні якої воно знаходиться;

6) речі, документи або осіб, для виявлення яких проводиться обшук.

Порядок виконання ухвали про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи врегульовано статтею 236 Кримінального процесуального України.

Частиною 5 статті 236 Кримінального процесуального кодексу України визначено, що обшук, на підставі відповідного судового рішення, повинен проводитися в обсязі, необхідному для досягнення мети такого обшуку.

Відповідно до частини 7 статті 236 Кримінального процесуального кодексу України при обшуку слідчий має право оглядати і вилучати документи, тимчасово вилучати речі, які мають значення для кримінального провадження. Предмети, які вилучені законом з обігу, підлягають вилученню незалежно від їх відношення до кримінального провадження. Вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.

Отже, в ухвалі суду про дозвіл на обшук повинно бути перераховано речі, документи, які можуть бути вилучені під час проведення обшуку. Влучені речі, документи, які в зазначеній ухвалі суду відсутні є тимчасово вилученим майном, так як дозволу на їх відшукання та вилучення ухвала не містить.

Як вбачається з положення статті 167 Кримінального процесуального кодексу України після вилучення майна має вирішуватися питання про накладення на таке майно арешту або про повернення його законному власнику.

Частиною 2 статті 168 Кримінального процесуального кодексу України встановлено, що майно, вилучене під час огляду, є тимчасово вилученим майном.

Пунктом 3 частини 1 статті 169 Кримінального процесуального кодексу України передбачено, що тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучене, у випадках, передбачених частиною 5 статті 171 Кримінального процесуального кодексу України.

Відповідно до абз. 2 частини 5 статті 171 Кримінального процесуального кодексу України у разі тимчасового вилучення майна під час обшуку, огляду, здійснюваних на підставі ухвали слідчого судді, передбаченої статтею 235 цього Кодексу, клопотання про арешт такого майна повинно бути подано слідчим, прокурором протягом 48 годин після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, в якої його було вилучено.

Якщо після спливу зазначеного строку клопотання про накладення арешту на зазначене майно не подано (дізнатися про це можна в основному у відповідній канцелярії суду ), слідчий зобов’язаний негайно повернути таке майно його законному володільцю.

У разі, коли слідчий відмовляється повертати таке майно та під будь-якими приводами затягує такий процес, захистити свої конституційні права, свободи та інтереси власник може шляхом звернення до суду із скаргою на бездіяльність слідчого щодо неповернення майна його законному власнику.

Статтею 303 Кримінального процесуального кодексу України передбачено вичерпний перелік рішень, дій чи бездіяльності слідчого або прокурора, які можуть бути оскаржені під час досудового провадження. Серед даного переліку є бездіяльність слідчого або прокурора, яка полягає у неповерненні вилученого майна.

Частина 1 статті 24 Кримінального процесуального кодексу України передбачає, що кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Як вбачається із статті 304 Кримінального процесуального кодексу України скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача чи прокурора, передбачені частиною першою статті 303 цього Кодексу, можуть бути подані особою протягом десяти днів з моменту прийняття рішення, вчинення дії або бездіяльності. Якщо рішення слідчого, дізнавача чи прокурора оформлюється постановою, строк подання скарги починається з дня отримання особою її копії.

Як правило, при належному обґрунтуванні скарги, поданні її у строк встановлений ч. 1 ст. 304 КПК України, а також у разі відсутності підстав для повернення скарги, передбачених ч. 2 ст. 304 КПК України (скаргу подала особа, яка не має права подавати скаргу; скарга не підлягає розгляду в цьому суді; скарга подана після закінчення строку, передбаченого частиною першою цієї статті, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або слідчий суддя за заявою особи не знайде підстав для його поновлення), суди задовольняють такі скарги та зобов’язують слідчого повернути тимчасово вилучене майно його законному володільцю .

Набагато складнішою є ситуація з повернення майна, на вилучення якого була пряма вказівка слідчого судді в ухвалі про проведення обшуку та вилучення майна.

Однак, з аналізу судової практики, в тому числі і рішень Європейського суду з прав людини, та чинного законодавства України приходимо до висновку, що майно на яке слідчим суддею надано прямий дозвіл на вилучення, має бути негайно повернутий слідчим аналогічно до майна, що має статус тимчасово вилученого, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 16 Кримінального процесуального кодексу України позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

На підставах та в порядку, передбачених цим Кодексом, допускається тимчасове вилучення майна без судового рішення (частина 2 статті 16 Кримінального процесуального кодексу України).

Отже, принцип недоторканості права власності однозначно вказує, що без судового рішення у слідчого може перебувати лише тимчасово вилучене майно.

У цьому випадку йдеться про обов’язковість судової «перевірки правомірності володіння слідчим вилученим майном» (лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 9-49/0/4-17 від 12.01.2017 “Узагальнення про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування”).

Відтак, позбавлення чи обмеження права власності під час кримінального провадження можливе лише на підставі вмотивованого рішення суду.

У результаті такого вилучення, власник майна позбавлений права вільного володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Єдиним судовим рішенням, на підставі якого власника майна обмежили у праві власності є ухвала слідчого судді про дозвіл на проведення обшуку та вилучення.

Проте, у таких ухвалах, як правило, слідчим суддею надається для слідчого дозвіл на вилучення майна лише з метою відшукання та вилучення речей, які можуть мати значення речових доказів у відповідному кримінальному провадженні.

Тобто, слідчим суддею встановлено певний проміжок часу, протягом якого певне майно може перебувати в статусі вилученого в органах досудового розслідування, а саме на момент відшукання та вилучення речей, які можуть мати значення речових доказів у відповідному кримінальному провадженні.

На практиці, з моменту вилучення майна до моменту звернення власника майна із відповідною скаргою до суду, проходить щонайменше днів п’ять, а відтак за такий проміжок часу, якщо такі речі не направлені на проведення експертного дослідження, слідчий мав змогу відшукати усі речі, які можуть мати значення речових доказів у відповідному кримінальному провадженні та припинити порушення конституційних прав, свобод та інтересів власника майна, негайно повернувши останньому вилучені речі.

Згідно з частиною 1 статті 100 Кримінального процесуального кодексу України речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбачених статтями 160 – 166 (тимчасовий доступ до речей і документів), 170 – 174 (накладення арешту на майно) цього Кодексу.

Таким чином, положення статті 100 Кримінального процесуального кодексу України надає чітку вказівку слідчому, що вилучене майно під час обшуку, в незалежності від того, вилучене воно на підставі ухвали слідчого судді чи є тимчасово вилученим майном, має бути якнайшвидше повернуте володільцю. Ця норма (і наведений спосіб її розуміння) також цілком узгоджується із принципом, закладеним у статті 16 Кримінального процесуального кодексу України, та відповідає вимогам Кримінального процесуального кодексу України, щодо тимчасово вилученого майна.

Крім цього, відповідно до частини 2 статті 167 Кримінального процесуального кодексу України тимчасово вилученим може бути майно у вигляді речей, документів, грошей тощо, щодо яких є достатні підстави вважати, що вони: підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди; призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення; є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов’язаного з їх незаконним обігом; одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від них, а також майно, в яке їх було повністю або частково перетворено.

Велике значення також має і те, чи вказані в підозрі вилучені речі як знаряддя для вчинення злочину, чи як предмет злочину, чи як такі, що могли зберегти сліди злочину. Тобто чи мають такі речі важливе доказове значення для кримінального провадження. Адже досить часто слідчими вилучаються речі, які взагалі не мають ніякого відношення до інкримінованого кримінального правопорушення.

Крім цього, необхідною складовою є шкода, збитки, незручності, які власник майна отримує в зв’язку з вилученням у нього майна та яку роль відігравало таке майно у життєдіяльності власника.

Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі „Іатрідіс проти Греції [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі „ОСОБА_4 проти Франції, від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та „Кушоглу проти Болгарії, заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити „справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі „Спорронг та Льонрот проти Швеції, пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі „Джеймс та інші проти Сполученого Королівства, n. 50, Series A N 98).

Конституцією України (ст. 41) та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 р. відповідно до Закону від 17 липня 1997 р. N475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., Першого протоколу та протоколів 2. N 4, N 7 та N 11 до Конвенції", закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Створені групою слідчих умови тягнуть за собою порушення прав і законних інтересів власника майна, що суперечить положенням статті 41 Конституції України.

Враховуюче те, що ухвалою слідчого судді слідчому як правило надається дозвіл на вилучення майна лише з метою відшукання та вилучення речей, які можуть мати значення речових доказів у вказаному кримінальному провадженні, часу для проведення таких дій з моменту вилучення майна пройшло достатньо, чинним законодавством України (ст. 100 Кримінального процесуального кодексу України) зазначено, що вилучене майно (незалежно від наявності статусу тимчасово вилученого майна) повинно бути негайно повернуто власнику, то таке майно має бути негайно повернуто його законному володільцеві.

Така позиція була прийнята слідчим суддею Бориспільського міськрайонного суду Київської області в ухвалі від 18.05.2020 р. у справі № 359/3695/20 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/89436092), якою задоволено скаргу володільця майна про повернення транспортного засобу дозвіл на вилучення якого було прямо надано в ухвалі про проведення обшуку та на підставі якої слідчим відразу було повернути вказане майно його законному володільцеві.

Автор статті: Голуб Наталія Олександрівна

4148
Переглядів
0
Коментарів
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.

Популярні судові рішення
ЕСПЧ
0