ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Прокопенка О.Б.,

суддів: Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Кривенди О.В., Самсіна І.Л., −

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Южненської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (далі - Підприємство) до Одеської обласної державної адміністрації (далі - ОДА), треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Промкомсклад», ТОВ «Олсідз Блек Сі», ТОВ «Енерго Продукт ЛТД»,

в с т а н о в и л а:

У січні 2016 року Підприємство звернулося до суду з позовом до ОДА, треті особи: ТОВ «Промкомсклад», ТОВ «Олсідз Блек Сі», ТОВ «Енерго Продукт ЛТД», за участю Генеральної прокуратури України, у якому просило скасувати:

- розпорядження ОДА від 13 листопада 2015 року № 773/А-2015 «Про надання дозволу ТОВ «Енерго Продукт ЛТД» на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду на 49 років для розміщення та експлуатації будівель і споруд морського транспорту на території Новобілярської селищної ради Комінтернівського району Одеської області (за межами населеного пункту)»;

- розпорядження ОДА від 16 січня 2016 року № 21/А-2016 «Про надання земельної ділянки ТОВ «Енерго Продукт ЛТД» в оренду на 49 років для розміщення та експлуатації будівель і споруд морського транспорту на території Новобілярської селищної ради Комінтернівського району Одеської області (за межами населеного пункту)».

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відведення земельних ділянок під акваторією Аджалицького лиману у постійне користування Підприємства зумовлене необхідністю виконання адміністрацією морського порту «Южний» своїх прямих функціональних обов'язків, покладених на нього на підставі Закону України від 17 травня 2012 року № 4709-VІ «Про морські порти України» (далі - Закон № 4709-VІ), зокрема, утримання та збереження у державній власності стратегічних об'єктів портової інфраструктури, модернізація, ремонт, реконструкція та будівництво гідротехнічних споруд, до яких відноситься акваторія морського порту, та здійснення контролю і підтримання її оголошених глибин.

Позивач вважає, що ОДА, приймаючи оскаржувані розпорядження, порушила інтереси держави, оскільки ці розпорядження можуть призвести до неможливості виконання державним підприємством функцій, передбачених Законом № 4709-VІ.

Одеський окружний адміністративний суд постановою від 7 квітня 2016 року у задоволенні позову відмовив.

Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 1 червня 2016 року апеляційну скаргу Підприємства задовольнив: скасував постанову суду першої інстанції і прийняв нову, якою скасував спірні розпорядження ОДА.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 28 липня 2016 року касаційні скарги ТОВ «Енерго Продукт ЛТД» та ОДА задовольнив частково: рішення суду апеляційної інстанції скасував та закрив провадження у справі, оскільки вирішення спору у цій справі не належить до юрисдикції адміністративних судів.

Заступник Генерального прокурора України з підстав, передбачених пунктами 1, 2 та 5 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), звернувся із заявою про перегляд Верховним Судом України рішення суду касаційної інстанції, у якій порушує питання про скасування ухвали Вищого адміністративного суду України від 28 липня 2016 року та залишення в силі рішення суду апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог і скасування спірних розпоряджень.

Він вважає, що суд касаційної інстанції неоднаково застосував частину другу статті 2, пункт 7 частини першої статті 3, пункт 1 частини другої статті 17, пункт 1 частини першої статті 157, пункт 7 частини першої статті 223, частину першу статті 228 КАС, статті 6, 43 Закону України від 9 квітня 1999 року

№ 586-ХІV «Про місцеві державні адміністрації» (далі - Закон № 586-ХІV),

статті 4, 5, 14 Водного кодексу України (далі - ВК), статті 79 Земельного кодексу України та статті 55 Закону України від 22 травня 2003 року № 858-ІV «Про землеустрій».

На обґрунтування наведених у заяві доводів надав копії рішень Вищого адміністративного суду України від 17 січня 2013 року, 4 серпня, 24 листопада 2015 року, 24 та 30 березня 2016 року (справи №№ К/9991/44727/12, К/800/24618/14, К/800/24335/13, К/800/16770/15, К/800/7613/14 відповідно), які, на думку заявника, підтверджують неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

На підтвердження невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеним у постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права прокурор послався на постанови Верховного Суду України від 19 січня, 29 березня та

7 червня 2016 року (справи №№ 21-3690а15, 21-5872а15, 21-1341а16 відповідно).

ТОВ «Промкомсклад» і ТОВ «Олсідз Блек Сі» з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 237 КАС, звернулись із заявами про перегляд Верховним Судом України рішення суду касаційної інстанції, у яких просять скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 28 липня

2016 року та направити справу на новий касаційний розгляд.

Вважають, що суд касаційної інстанції неоднаково застосував норми процесуального права, а саме: частину другу статті 2, пункт 7 частини першої статті 3 та частини першу і другу статті 17 КАС.

На обґрунтування неоднакового застосування норм процесуального права ТОВ «Промкомсклад» і ТОВ «Олсідз Блек Сі» надали копії рішень Вищого адміністративного суду України від 12 червня 2012 року (справа

№ К/9991/23162/12), 10 липня 2012 року (справа № К-26502/09), 28 травня 2013 року (справа № К/9991/12508/12), 8 жовтня 2013 року (справа № К/800/3187/13), 20 листопада 2013 року (справа № К/800/40679/13, К/800/41147/13), 24 квітня 2014 року (справа № К/9991/49696/12),

27 травня 2015 року (справа № К/800/24013/13), 18 червня

2015 року (справа № К/800/65507/13), 25 червня 2015 року (справа

№ К/800/63812/13), 24 листопада 2015 року (справа № К/800/24335/13),

24 листопада 2015 року (справа № К/800/36507/13), 26 листопада 2015 року (справа № К/800/23433/14), 1 грудня 2015 року (справа № К/800/51783/13), 2 березня 2016 року (справа № К/800/13729/14), 17 березня 2016 року (справа № К/800/11987/13, К/800/12317/13, К/800/12389/14), 31 березня 2016 року (справа № К/800/1628/15), які, на думку заявників, підтверджують неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм процесуального права у подібних правовідносинах.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заяви не підлягають задоволенню з таких підстав.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 237 КАС перегляд Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах може здійснюватися з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Пунктом 5 частини першої статті 237 КАС передбачено, що перегляд Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах може здійснюватися з мотивів невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Водночас ухвала Вищого адміністративного суду України від 28 липня 2016 року не містить висновків про застосування норм матеріального права, вказаних прокурором у заяві.

За таких обставин Верховний Суд України позбавлений можливості перевірити доводи прокурора про невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, викладеному у постановах Верховного Суду України від 19 січня, 29 березня та 7 червня 2016 року.

Пунктом 2 частини першої статті 237 КАС передбачено, що перегляд Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах може здійснюватися з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності справ або встановленої законом юрисдикції адміністративних судів.

Рішення Вищого адміністративного суду України від 30 березня 2016 року, надане прокурором на порівняння неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм права, постановою Верховного Суду України від

29 листопада 2016 року (справа № 21-2516а16) скасовано, провадження у справі закрито.

У постанові Вищого адміністративного суду України від 17 січня 2013 року, наданій на порівняння, цей суд дійшов висновку, що оскільки проектом відведення земельної ділянки передбачено відведення в оренду частини дна водної акваторії Південнобузького лиману, де відсутні межі в натурі (на місцевості), які збігаються з природними та штучними лінійними спорудами і рубежами, а також неможливо встановити межі запроектованої території в натурі (на місцевості) та закріпити їх межовими знаками встановленого зразка, запроектована до відведення територія не має ознак земельної ділянки та не може бути об'єктом земельних правовідносин.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 4 серпня 2015 року, яку надано на порівняння, скасовано рішення судів попередніх інстанцій, позов прокурора задоволено та скасовано рішення Миколаївської міської ради від 23 грудня 2011 року № 12/39, яким надано ТОВ «Нерейінтертранс» дозвіл для складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки акваторії Бузького лиману з метою передачі в оренду строком на 25 років для будівництва термінала сипучих вантажів, підхідного каналу та оперативної акваторії. Таке рішення обґрунтовано вимогами статей 4, 5 та 14 ВК, оскільки розпорядження водними об'єктами загальнодержавного значення належить до відання Кабінету Міністрів України.

Вищий адміністративний суд України наданою на порівняння постановою від 24 листопада 2015 року скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове - про скасування розпоряджень голови Житомирської обласної державної адміністрації в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення та надання в оренду земельної ділянки, оскільки повноважним органом на вирішення питання про надання в оренду земельної ділянки є Кабінет Міністрів України. При цьому суд дійшов висновку, що спірні правовідносини належить розглядати у порядку адміністративного судочинства.

В наданій на порівняння ухвалі Вищого адміністративного суду України від 24 березня 2016 року цей суд, дійшовши висновку про те, що справу не належить розглядати у порядку адміністративного судочинства, скасував рішення як суду першої, так і суду апеляційної інстанцій у цій справі та закрив провадження, відкрите в порядку адміністративного судочинства.

У наданих ТОВ «Промкомсклад» і ТОВ «Олсідз Блек Сі» на порівняння рішеннях Вищого адміністративного суду України від 12 червня, 10 липня

2012 року, 28 травня, 8 жовтня, 20 листопада 2013 року, 24 квітня 2014 року,

27 травня, 18 та 25 червня, 24, 26 листопада, 1 грудня 2015 року,

2, 17, 31 березня 2016 року цей суд дійшов висновку про наявність у спорах, предметом яких є рішення органів місцевого самоврядування щодо розпорядження земельними ділянками, визначальних ознак справ адміністративної юрисдикції.

Натомість у справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації) подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про право цивільне.

Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини Рішення від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У зв'язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, у тому числі отримання державного акта на право власності на земельну ділянку, укладення договору оренди землі.

Прийняте ОДА (як суб'єктом владних повноважень) рішення про надання ТОВ «Енерго Продукт ЛТД» земельної ділянки в оренду відповідно до договору оренди (т. 3 а.с. 120-123) є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання. Скасування такого акта не породжує наслідків для орендаря земельної ділянки, оскільки захист порушеного права у разі укладення договору оренди юридичною чи фізичною особою має вирішуватися за нормами цивільного законодавства.

Ураховуючи наведене, позов, предметом якого є рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі в оренду земельної ділянки, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не може бути задоволений, оскільки таке рішення органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію шляхом виконання. Його скасування не породжує наслідків для орендаря земельної ділянки, оскільки у таких осіб виникло право користування земельною ділянкою і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах.

Таким чином, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що у разі прийняття органом місцевого самоврядування (як суб'єктом владних повноважень) ненормативного акта, що застосовується одноразово, який після реалізації вичерпує свою дію фактом його виконання і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів (зокрема, рішення про укладання договору оренди), позов, предметом якого є спірні рішення органу місцевого самоврядування, не повинен розглядатися, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не забезпечує їх реального захисту.

Беручи до уваги те, що розгляд цього позову не впливає на законність правовстановлюючих документів щодо права користування земельною ділянкою до розгляду спору про їх оскарження (не породжує юридичних наслідків), колегія суддів не вбачає підстав для задоволення заяв прокурора, ТОВ «Промкомсклад» та ТОВ «Олсідз Блек Сі».

Керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

постановила:

У задоволенні заяв заступника Генерального прокурора України, товариств з обмеженою відповідальністю «Промкомсклад» та «Олсідз Блек Сі» відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.Б. Прокопенко

Судді:О.Ф. Волков М.І. Гриців О.В. Кривенда І.Л. Самсін