ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2016 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України у складі:

головуючогоРоманюка Я.М.,суддів:Гуменюка В.І.,Охрімчук Л.І.,Лященко Н.П.,Сімоненко В.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом заступника прокурора Рівненської області в інтересах Фонду державного майна України, Відкритого акціонерного товариства «Рівненський завод тракторних агрегатів» до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності за заявою відкритого акціонерного товариства «Рівненський завод тракторних агрегатів» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 травня 2016 року,

в с т а н о в и л а :

У червні 2014 року заступник прокурора Рівненської області в інтересах Фонду державного майна України, відкритого акціонерного товариства «Рівненський завод тракторних агрегатів» (далі - ВАТ «РЗТА») звернувся до суду з позовом, у якому зазначав, що 8 жовтня 2012 року між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2. та приватним підприємством «Альфа-Сек`юріті» (далі - ПП «Альфа-Сек`юріті) укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме: будівлі цеху № 24 та складу корпусу № 7, що знаходиться по АДРЕСА_1.

У договорі було зазначено, що вказані будівлі належать ОСОБА_2. на підставі ухвали господарського суду Рівненської області від 23 червня 2010 року у справі про затвердження мирової угоди між ОСОБА_2. та ВАТ «РЗТА».

На підставі постанови Рівненського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2010 року Рівненським ОБТІ зареєстровано право приватної власності на вказані будівлі за фізичною-особою підприємцем ОСОБА_2.

8 жовтня 2012 року на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_2. відчужила зазначене нерухоме майно ПП «Альфа-Сек`юріті.

24 грудня 2012 року право власності на вказані будівлі зареєстровано за товариством з обмеженою відповідальністю «Багерт» (далі - ТОВ «Багерт») як внесок ПП «Альфа-Сек`юріті» у статутний капітал товариства.

10 січня 2013 року загальними зборами учасників ТОВ «Багерт» задоволено заяву ОСОБА_1. про вихід з цього товариства, у зв'язку з чим його виключено з членів товариства та повернуто вклад у натурі нерухомим майном, а саме: спірними будівлями цеху № 24 та складу корпусу № 7, право власності на які ОСОБА_1. зареєстрував за собою 14 лютого 2013 року.

Однак ухвалу господарського суду Рівненської області від 23 червня 2010 року про затвердження мирової угоди між ОСОБА_2. та ВАТ «РЗТА» було скасовано ухвалою господарського суду Рівненської області від 24 березня 2011 року у зв'язку з нововиявленими обставинами, яка залишена в силі постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 11 травня 2011 року та постановою Вищого господарського суду України від 20 липня 2011 року.

Вважаючи, що зазначене нерухоме майно вибуло від ВАТ «РЗТА» незаконно, заступник прокурора Рівненської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України, ВАТ «РЗТА» просив витребувати майно з незаконного володіння ОСОБА_1. та визнати за ВАТ «РЗТА» право власності на будівлі цеху АДРЕСА_1

Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 22 жовтня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 18 грудня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано, позов задоволено частково.

Витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_1. майно ВАТ «Рівненський завод тракторних агрегатів», а саме будівлю цеху №24 та складу корпусу № 7, загальною площею 8576,7 кв.м. балансовою вартістю 3,1 млн.грн., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1

У решті позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 травня 2016 року рішення апеляційного суду скасовано, рішення суду першої інстанції залишено в силі.

У поданій до Верховного Суду України заяві ВАТ «РЗТА» просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 травня 2016 року та залишити в силі рішення апеляційного суду, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, та на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статей 92, 388 ЦК України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора Гнатюка М.М., перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява задоволенню не підлягає.

Відповідно до змісту ст. 360-5 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.

Судами встановлено, що ухвалою господарського суду Рівненської області від 23 червня 2010 року затверджено мирову угоду між приватним підприємцем ОСОБА_2. та ВАТ «РЗТА», згідно з якою ВАТ «РЗТА» визнало існування заборгованості перед ОСОБА_2., що на момент укладення мирової угоди склала 364 703 грн. У рахунок погашення зазначеної суми заборгованості ВАТ «РЗТА» передало ОСОБА_2. нерухоме майно, у тому числі й будівлю АДРЕСА_1

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2010 року зобов'язано Рівненське обласне бюро технічної інвентаризації вчинити дії щодо реєстрації права власності на будівлю АДРЕСА_1 за приватним підприємцем ОСОБА_2.

8 жовтня 2012 року на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_2. відчужила спірне нерухоме майно ПП «Альфа-Сек`юріті».

24 грудня 2012 року право власності на спірне нерухоме майно зареєстровано за ТОВ «Багерт», у зв'язку з тим, що ПП «Альфа-Сек`юріті» відчужило майно ТОВ «Багерт», як внесок у статутний капітал, в обмін на що отримало корпоративні права у вказаному підприємстві.

10 січня 2013 року за рішенням загальних зборів учасників ТОВ «Багерт» про виділ частки в майні товариства у натурі, при виході з числа учасників товариства спірне нерухоме майно набув у власність ОСОБА_1.

23 січня 2013 року ОСОБА_1. зареєстрував своє право власності на будівлю АДРЕСА_1

Проте, ухвалою господарського суду Рівненської області від 24 березня 2011 року, залишеною без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 11 травня 2011 року та постановою Вищого господарського суду України від 20 липня 2011 року, задоволено заяву ВАТ «РЗТА» про перегляд у зв'язку з нововиявленими обставинами ухвали господарського суду Рівненської області від 23 червня 2010 року. Ухвалу господарського суду Рівненської області від 23 червня 2010 року про затвердження мирової угоди між ПП ОСОБА_2. та ВАТ «РЗТА» скасовано.

Зазначеною ухвалою встановлено, що ухвалою господарського суду Рівненської області від 12 грудня 2003 року порушено провадження у справі про банкрутство ВАТ «РЗТА». Органом, уповноваженим управляти корпоративними правами держави, є Фонд державного майна України. Ухвалою господарського суду Рівненської області від 7 липня 2006 року Фонд державного майна України залучений до участі у справі. Також вказаною ухвалою вжиті заходи забезпечення вимог кредиторів та накладено арешт на все майно ВАТ «РЗТА». Ухвалою господарського суду Рівненської області від 21 січня 2004 року у справі ВАТ «РЗТА» введено процедуру розпорядження майном боржника та призначено Гонтар Н.Б. розпорядником майна боржника. ВАТ «РЗТА», затверджуючи мирову угоду, повинен був погодити її з розпорядником майна. ВАТ «РЗТА» не звертався до розпорядника майна ВАТ «РЗТА» із заявою чи будь-яким іншим повідомленням щодо погодження на відчуження власних активів для погашення заборгованості перед ОСОБА_2. через укладення мирової угоди. Не зверталося ВАТ «РЗТА» і до Фонду державного майна України з питанням погодження Фондом оцінки та відчуження майна ВАТ «РЗТА».

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції, з висновками якого погодився касаційний суд, виходив із того, що ОСОБА_1. є добросовісним набувачем, оскільки на час укладення мирової угоди між ВАТ «РЗТА» та ОСОБА_2. сума угоди не перевищувала 1% балансової вартості активів позивача, тому згідно положень частини тринадцятої статті 13 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» отримання будь-яких погоджень від розпорядника майна боржника та Фонду державного майна України на укладення боржником угоди щодо відчуження майна (мирової угоди) не вимагалося, а відтак голова правління ВАТ «РЗТА» при укладенні мирової угоди, діяв від імені товариства, в межах своїх повноважень, передбачених статутом товариства. Таким чином, саме по собі скасування ухвали суду про визнання мирової угоди, на підставі якої майно вибуло із володіння власника, не свідчить про відсутність волі останнього на його відчуження в розумінні частини першої статті 388 ЦК України.

У наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 червня 2016 року касаційний суд виходив із того, що за змістом статті 388 ЦК України майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, яке в подальшому було скасовано, слід вважати таким, що вибуло з володіння власника поза його волею. Установивши, що спірне майно вибуло з володіння позивача, як власника, поза його волею, дає їй право витребувати майно від добросовісного набувача за правилами пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України шляхом пред'явлення віндикаційного позову.

На відміну від справи, яка переглядається, у зазначеній ухвалі суду касаційної інстанції, встановлено, що спірне майно вибуло з володіння позивача, як власника, поза його волею, що дає їй право витребувати майно від добросовісного набувача за правилами пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України.

У наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 жовтня 2015 року касаційний суд виходив із того, що спірна квартира, яка вибула з володіння ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між ліквідатором Сухановою Н.В. та ОСОБА_10, та який в подальшому було визнано недійсним рішенням суду, є такою, що вибула з володіння ОСОБА_4, як власника, поза його волею, і він має право витребувати його від добросовісного набувача за правилами статті 388 ЦК України.

На відміну від справи, яка переглядається, у наданій для порівняння ухвалі, встановлено, що квартира вибула поза волею власника на підставі договору купівлі-продажу, стороною якого він не був, а в подальшому дана угода визнана недійсною за рішенням суду.

У наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 лютого 2016 року касаційний суд виходив із того, що відсутність повноважень у керівника позивача на укладення мирової угоди від імені юридичної особи та повноважень на розпорядження нерухомим майном, свідчить про відсутність волі у власника майна на його відчуження.

Натомість у справі, яка переглядається, суди встановили наявність повноважень голови правління юридичної особи на розпорядження спірним нерухомим майном.

У наданій для порівняння постанові Верховного Суду України від 30 вересня 2014 року суд виходив із того, що якщо за відплатним договором із володіння власника або законного володільця вибуло майно, то витребувати його у добросовісного набувача можна тільки тоді, коли воно вибуло поза волею власника або законного володільця. Установивши, що спірні нежилі приміщення з володіння Міністерства оборони України, уповноваженого власником державою здійснювати управління майном, вибули без його згоди, зокрема на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди між ДП «Укрконверс» і комітетом кредиторів, яку в подальшому було скасовано, то наявні правові підстави для задоволення позову про витребування майна із чужого незаконного володіння.

Однак, у справі, яка переглядається, судами встановлено, що майно вибуло з володіння власника внаслідок укладення мирової угоди, при цьому укладаючи зазначену мирову угоду, голова правління ВАТ «РЗТА» діяв в межах своїх повноважень, передбачених статутом товариства, а відтак спірне нерухоме майно в розумінні частини першої статті 388 ЦК України вибуло з володіння власника за його волею.

Порівняння вищенаведених рішень суду касаційної інстанції із судовим рішенням, яке переглядається, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ за тотожних предмета спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового регулювання нормами матеріального права спірних правовідносин дійшов протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог, а надана для порівняння постанова Верховного Суду України не слугує прикладом невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Відповідно до статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердились.

Керуючись пунктом 2 частини першої статті 3603, статтею 360-5 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

У задоволенні заяви відкритого акціонерного товариства «Рівненський завод тракторних агрегатів» відмовити.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий Я.М. Романюк

Судді: В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

В.М. Сімоненко