ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2015 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Сеніна Ю.Л.,суддів:Лященко Н.П.,Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М., Яреми А.Г.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання права на частку в спільному майні та за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про визнання квартири особистою приватною власністю за заявою ОСОБА_7 про перегляд рішення Апеляційного суду Київської області від 25 листопада 2014 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 лютого 2015 року,

в с т а н о в и л а :

У травні 2014 року ОСОБА_6 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що з 20 березня 2008 року до 13 березня

2014 року він перебував у шлюбі із ОСОБА_7, під час спільного проживання вони придбали за 382 тис. грн квартиру АДРЕСА_1 у м. Бровари Київської області. У період шлюбу вони також здійснили ремонт квартири, у результаті чого її вартість збільшилась до 1 млн 95 тис. грн.

Позивач просив виділити у власність кожній зі сторін по 1/2 частині спірної квартири.

У червні 2014 року ОСОБА_7 звернулася до суду із зустрічним позовом, посилаючись на те, що квартиру АДРЕСА_1

у м. Бровари вона придбала за особисті кошти, отримані нею у зв'язку із продажем належної їй на праві особистої приватної власності квартири АДРЕСА_2 у м. Києві. Різниця у вартості між проданою квартирою в м. Києві та спірною квартирою у м. Бровари була використана для придбання автомобіля та ремонту цієї квартири. ОСОБА_7 просила суд визнати квартиру АДРЕСА_1 в м. Бровари її особистою приватною власністю.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області

від 9 жовтня 2014 року в задоволенні первісного позову відмовлено,

зустрічний позов задоволено, постановлено визнати квартиру АДРЕСА_1 особистою приватною власністю ОСОБА_7

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 25 листопада

2014 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким первісний позов задоволено частково, а в задоволенні зустрічного позову відмовлено. Постановлено визнати за ОСОБА_6 та ОСОБА_7 право власності на 1/2 частину спірної квартири за кожним.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду

цивільних і кримінальних справ від 26 лютого 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_7 відхилено, рішення апеляційного суду залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_7 просить скасувати рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій, а рішення суду першої інстанції залишити в силі, посилаючись на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, зокрема пункту 3 частини першої статті 57, статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України).

На підтвердження своїх доводів ОСОБА_7 надала копію постанови Верховного Суду України від 1 липня 2015 року (справа № 6-612цс15).

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_8 та його представника, перевіривши доводи заявниці, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі статтею 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ; встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні даної справи судом; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Суди під час розгляду справи встановили, що згідно зі свідоцтвом про право власності від 12 грудня 2007 року ОСОБА_7 належала на праві власності квартира АДРЕСА_2 у м. Києві

20 березня 2008 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 зареєстровано шлюб.

За договором купівлі-продажу від 3 квітня 2009 року ОСОБА_7 продала зазначену квартиру в м. Києві за 227 тис. 11 грн. Така вартість зазначена в договорі, проте фактично квартиру було продано за 100 тис. доларів США. Цей факт підтвердив також ОСОБА_6

У цей же день ОСОБА_7 за договором купівлі-продажу купила квартиру АДРЕСА_1 у м. Бровари Київської області

за 382 тис. грн.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні первісного позову та про задоволення зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що спірна квартира була придбана за особисті кошти ОСОБА_7, тому вона не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а належить останній на праві приватної власності.

Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення первісного позову і відмову в задоволенні зустрічного позову, апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, керувався тим, що оскільки ОСОБА_7 не надано доказів придбання спірної квартири за особисті кошти, то ця квартира є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.

Проте у наданій для порівняння постанові від 1 липня 2015 року Верховний Суд України дійшов висновку про те, що для правильного застосування статті 60 СК України та визнання майна спільною сумісною власністю подружжя суд повинен установити не тільки факт набуття цього майна за час шлюбу, а й той факт, що джерелом його набуття були спільні кошти або спільна праця подружжя.

Отже, існує невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, зокрема статей 57, 60 СК України.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України майном, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи цю норму права (статтю 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є:

1) час набуття такого майна;

2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття);

3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статусспільної власності подружжя.

Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим критеріям.

Дослідивши та надавши оцінку іншим, крім договору купівлі-продажу спірної квартири в м. Бровари, доказам, зокрема договору купівлі-продажу належної ОСОБА_7 на праві особистої приватної власності квартири в м. Києві, яка була відчужена останньою у день придбання спірної квартири в м. Бровари, факт отримання ОСОБА_7 коштів у розмірі 100 тис. доларів США за відчуження квартири в м. Києві, розписку на підтвердження цього факту, який не заперечувався відповідачем, а також відсутність доказів про істотне збільшення вартості спірної квартири внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, суд першої інстанції, застосовуючи норми статей 57, 60 СК України, дійшов обґрунтованого висновку про придбання спірної квартири за особисті кошти ОСОБА_7

Саме про таке застосування норм статей 57, 60 СК України зазначено в постанові Верховного Суду України від 1 липня 2015 року.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, припустився помилки в застосуванні зазначених правових норм, удавшись до переоцінки доказів, зокрема щодо ціни продажу належної на праві приватної власності ОСОБА_7 квартири в м. Києві та факту відчуження останньою квартири у м. Києві в один день з придбанням спірної квартири у м. Бровари.

Відповідно до статті 3604 ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 цього Кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

Ураховуючи викладене, постановлені в справі судові рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій підлягають скасуванню, а рішення суду першої інстанції - залишенню в силі.

Керуючись статтею 3603 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_7 задовольнити.

Рішення Апеляційного суду Київської області від 25 листопада 2014 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 лютого 2015 року скасувати, рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 9 жовтня 2014 року залишити в силі.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий Ю.Л. Сенін

Судді: Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

В.М. Сімоненко

А.Г. Ярема