П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенди О.В.,суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Прокопенка О.Б., при секретарі судового засідання Ключник А.Ю.,

за участю: позивача ОСОБА_5,

представників: позивача - ОСОБА_6,

відповідача - Белінської О.В., Ліходій О.О., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_5 до Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ) про визнання протиправним та скасування рішення,

в с т а н о в и л а:

У лютому 2016 року ОСОБА_5 звернулася до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з позовом, у якому з урахуванням доповнень просила: визнати протиправними дії ВРЮ щодо здійснення відносно неї дисциплінарного провадження; визнати незаконним та скасувати рішення від 14 січня 2016 року № 1/0/15-16 про внесення до Верховної Ради України (далі - ВРУ) подання про звільнення її з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва у зв'язку з порушенням присяги судді (далі - Спірне рішення).

На обґрунтування позову ОСОБА_5 зазначила, що ВРЮ всупереч положенням статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) вчинила дії та прийняла Спірне рішення не на підставі, поза межами повноважень та у спосіб, що суперечать Конституції, законам України та практиці Європейського суду з прав людини як джерела права; необґрунтовано, тобто без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій); недобросовісно та нерозсудливо; упереджено; непропорційно, тобто без дотримання необхідного балансу між будь-якими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

Суд установив, що ОСОБА_5 Указом Президента України від

4 червня 1999 року № 626/99 призначена на посаду судді Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області строком на п'ять років, Постановою ВРУ від 19 травня 2005 року № 2582-IV - обрана на посаду судді

Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська безстроково, Постановою ВРУ від 22 травня 2008 року

№ 301-VI - обрана на посаду судді апеляційного суду Дніпропетровської області, Постановою ВРУ від 7 липня 2011 року № 3615-VI - обрана на посаду судді Шевченківського районного суду міста Києва.

8 грудня 2014 року до Тимчасової спеціальної комісії (далі - ТСК) надійшла заява заступника Генерального прокурора України Бачуна О.В. від

5 грудня 2014 року про проведення спеціальної перевірки судді Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_5 відповідно до Закону України від 8 квітня 2014 року № 1188-VII «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2014_04_08/pravo1/T141188.html?pravo=1> (далі - Закон 1188-VII) у зв'язку з прийняттям постанов про накладення адміністративного стягнення на учасників масових акцій протесту в період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності Законом України від 21 лютого 2014 року № 743-VII «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких Законів України».

ТСК 10 червня 2015 року визнала в діях судді Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_5 наявність ознак порушення присяги судді під час ухвалення рішення про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_10 і прийняття постанов про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_11,

ОСОБА_12 та направила висновок з матеріалами перевірки до ВРЮ для подальшого розгляду та прийняття рішення.

Ухвалою ВРЮ від 17 листопада 2015 року № 874/0/15-15 відкрито дисциплінарну справу щодо судді Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_5

1 грудня 2015 року дисциплінарна секція рекомендувала ВРЮ прийняти рішення про внесення до ВРУ подання про звільнення судді Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_5 з посади судді за порушення присяги судді.

14 січня 2016 року ВРЮ прийняла Спірне рішення, дійшовши висновку про порушення суддею Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_5 присяги судді при обранні запобіжного заходу ОСОБА_10 та притягненні до адміністративної відповідальності ОСОБА_11 та ОСОБА_12 за статтею 122-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Вищий адміністративний суд України постановою від 7 квітня 2016 року позов задовольнив частково: визнав протиправним та скасував Спірне рішення, у решті позовних вимог відмовив.

Визнаючи протиправним та скасовуючи Спірне рішення, Вищий адміністративний суд України виходив із того, що Генеральна прокуратура України не є суб'єктом звернення до ТСК в контексті Закону № 1188-VII, оскільки прокурор представляв сторону обвинувачення у справі, судове рішення в якій є предметом перевірки, однак своїм правом на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді не скористався, з чого можна дійти висновку про згоду сторони обвинувачення з таким рішенням суду. З посиланням на статтю 9 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1789-ХІІ «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1789-ХІІ) суд зазначив, що заступник Генерального прокурора України Бачун О.В. не мав права звертатися до ТСК із заявою про проведення перевірки щодо судді Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_5

Крім того, у постанові суду, про перегляд якої подано заяву, йдеться про відсутність жодних доказів того, що ОСОБА_11 та ОСОБА_12, відносно яких суддею ОСОБА_5 прийнято рішення про позбавлення прав керування транспортними засобами на шість та три місяці відповідно, були учасниками масових акцій протесту. Тому, на думку суду, передбачених законом підстав для проведення перевірки судді ОСОБА_5 щодо накладення адміністративних стягнень на зазначених осіб не було.

Суд також зазначив, що суддя ОСОБА_5, задовольняючи клопотання слідчого про застосування до підозрюваного ОСОБА_10 такого запобіжного заходу, як тримання під вартою, не допустила порушень кримінально-процесуального законодавства. Законність та обґрунтованість цього судового рішення була підтверджена апеляційним судом.

З висновками ВРЮ щодо допущених суддею ОСОБА_5 порушень чинного законодавства при розгляді справ про адміністративні правопорушення відносно ОСОБА_11 та ОСОБА_12 суд погодився, проте дійшов висновку, що ці порушення судді не є достатніми для звільнення її з посади за порушення присяги.

Не погоджуючись із таким судовим рішенням, ВРЮ звернулась із заявою про його перегляд Верховним Судом України з підстави, передбаченої

пунктом 4 частини першої статті 237 КАС, у якій за її змістом, з урахуванням уточнень, просить скасувати постанову Вищого адміністративного суду України від 7 квітня 2016 року та постановити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

У судовому засіданні представники ВРЮ заяву підтримали та навели доводи на її обґрунтування.

Позивач та її представник, вважаючи оскаржуване рішення Вищого адміністративного суду України законним та обґрунтованим, просили відмовити у задоволенні заяви про його перегляд.

Перевіривши наведені у заяві доводи, заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог частини другої статті 6, частини другої статті 19 Основного Закону України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) органи державної влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

ВРЮ є органом, правовий статус якого визначений Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 131 Основного Закону України до відання ВРЮ належить:

1) внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад;

2) прийняття рішення стосовно порушення суддями і прокурорами вимог щодо несумісності;

3) здійснення дисциплінарного провадження стосовно суддів Верховного Суду України і суддів вищих спеціалізованих судів та розгляд скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів апеляційних та місцевих судів, а також прокурорів.

Відповідно до частини другої статті 1 Закону України від 15 січня

1998 року № 22/98-ВР «Про Вищу раду юстиції» (далі - Закон № 22/98-ВР) ВРЮ є колегіальним, незалежним органом, відповідальним за формування високопрофесійного суддівського корпусу, здатного кваліфіковано, сумлінно та неупереджено здійснювати правосуддя на професійній основі, а також за прийняття рішень стосовно порушень суддями і прокурорами вимог щодо несумісності та у межах своєї компетенції про їх дисциплінарну відповідальність.

Порядок призначення, обрання особи на посаду судді та підстави звільнення з цієї посади регулюються Основним Законом України (статті 126, 128). Інші питання правового статусу суддів визначаються виключно законами України (пункт 14 частини першої статті 92 Конституції України).

Як зазначено у пункті 3.4 Рішення Конституційного Суду України від

11 березня 2011 року № 2-рп/2011 у справі за конституційним поданням 53 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону України «Про Вищу раду юстиції» (далі - Рішення № 2-рп/2011), правовий статус судді передбачає як конституційно визначені гарантії незалежності та недоторканності суддів при здійсненні правосуддя, так і правову відповідальність за невиконання своїх обов'язків. Згідно з Основним Законом України суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі, зокрема, порушення суддею присяги; внесення подання про звільнення суддів з посад належить до повноважень ВРЮ (пункт 5 частини п'ятої статті 126, пункт 1 частини першої статті 131). Порядок та підстави внесення подання про звільнення суддів з посад за порушення ними присяги встановлюються статтею 105 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2453-VI) та статтею 32 Закону № 22/98-ВР.

Додержання присяги є обов'язком судді, що передбачено пунктом 4 частини четвертої статті 54 Закону № 2453-VI та кореспондується з пунктом 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України. Вказане дає підстави вважати, що дотримання суддею присяги - його конституційно визначений обов'язок. Таким чином, присяга судді має правову природу одностороннього, індивідуального, публічно-правового, конституційного зобов'язання судді.

Дотримання суддею своїх обов'язків є необхідною умовою довіри до суду та правосуддя з боку суспільства.

Порушення суддею присяги є однією з підстав для його звільнення з посади відповідно до пункту 5 частини п'ятої статті 126 Основного Закону України.

Таким порушенням відповідно до положень частини другої статті 32 Закону № 22/98-ВР є:

- вчинення дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів;

- незаконне отримання суддею матеріальних благ або здійснення витрат, що перевищують доходи такого судді та членів його сім'ї;

- умисне затягування суддею строків розгляду справи понад терміни, встановлені законом;

- порушення морально-етичних принципів поведінки судді.

Приймаючи Спірне рішення, ВРЮ дійшла висновку про те, що грубі порушення законодавства суддею ОСОБА_5 порочать звання судді і є порушенням присяги.

Акти ВРЮ щодо суддів, які оскаржуються до Вищого адміністративного суду України, визначені частинами першою, другою статті 27 Закону

№ 22/98-ВР. Зокрема, це рішення про внесення подання про звільнення суддів з посади.

Затверджений порядок судового розгляду таких справ Вищим адміністративним судом України як судом першої інстанції має на меті забезпечити незалежність та безсторонність тих суддів, які повинні розглядати зазначені справи. Крім того, встановленням особливого порядку судового оскарження зазначених актів ВРЮ дотримано співмірність між захистом прав суддів і прокурорів як громадян України та їх обов'язками і обмеженнями як представників державної влади (пункт 3.3 Рішення № 2-рп/2011).

Розглядаючи справу за позовом про оскарження Спірного рішення, Вищий адміністративний суд України мав дотримуватися вимог частини третьої статті 2 КАС та перевірити, чи прийнято воно:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення;

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Проте суд, дійшовши висновку про протиправність Спірного рішення, у своїй постанові не вказав, яким саме вимогам, передбаченим у частині третій статті 2 КАС, не відповідає цей акт ВРЮ.

Не зазначив суд і положень Конституції України, Закону № 22/98-ВР чи інших актів законодавства, які, на його думку, порушила ВРЮ, приймаючи Спірне рішення.

Водночас відповідно до вимог статті 171-1 КАС Вищий адміністративний суд України має перевіряти акти ВРЮ саме на предмет їх законності.

Як видно зі змісту судового рішення, яке переглядається, суд, не виконавши зазначених вимог закону, обмежився лише власною оцінкою встановлених ВРЮ обставин щодо дій судді ОСОБА_5

Крім того, колегія суддів не може погодитися з висновком Вищого адміністративного суду України про те, що Генеральна прокуратура України не є суб'єктом звернення до ТСК, а заступник Генерального прокурора Бачун О.В. не мав повноважень на таке звернення.

Так, частиною другою статті 2 Закону № 1188-VІІ передбачено, що заяви про проведення перевірки індивідуально визначеного судді (суддів) згідно зі статтею 3 цього Закону подаються юридичними або фізичними особами у письмовій формі до ТСК протягом шести місяців з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення про її утворення.

Цією ж статтею встановлено вимоги до заяви про проведення спеціальної перевірки стосовно судді.

Так, заява повинна містити такі відомості: найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я, по батькові для фізичних осіб) особи, яка подає заяву, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання (для фізичних осіб), номери засобів зв'язку, адреси електронної пошти (за наявності); прізвище, ім'я, по батькові судді (суддів), щодо якого (яких) має бути проведена перевірка, його посада; повна назва суду, в якому працює відповідний суддя (судді); обґрунтування необхідності проведення перевірки щодо відповідного судді (суддів) із зазначенням судових рішень, що становлять зміст перевірки суддів відповідно до цього Закону; перелік матеріалів, що додаються до заяви.

До заяви додаються копії судового рішення, прийнятого суддею, щодо перевірки якого подається заява, винесеного у справах з питань, визначених у статті 3 цього Закону, а також копії рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій у цих справах (за наявності) (частина третя статті 2 Закону

№ 1188-VІІ).

ТСК може повернути заяву заявнику без розгляду лише у разі, якщо до такої заяви не додано копій судових рішень або якщо заява не відповідає вимогам, встановленим цим Законом. Заявник не позбавляється права повторно звернутися із такою заявою після виправлення зазначених недоліків (частина четверта статті 2 Закону № 1188-VІІ).

Статтею 121 Конституції України встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, на яку покладається, зокрема, нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами.

Відповідно до статті 1 Закону № 1789-ХІІ прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, органами державного і господарського управління та контролю, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими Радами, їх виконавчими органами, військовими частинами, політичними партіями, громадськими організаціями, масовими рухами, підприємствами, установами і організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності, посадовими особами та громадянами здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.

Статтею 4 цього Закону передбачено, що діяльність органів прокуратури спрямована на всемірне утвердження верховенства закону, зміцнення правопорядку і має своїм завданням захист від неправомірних посягань: закріплених Конституцією України незалежності республіки, суспільного та державного ладу, політичної та економічної системи, прав національних груп і територіальних утворень; гарантованих Конституцією, іншими законами України та міжнародними правовими актами соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод людини та громадянина; основ демократичного устрою державної влади, правового статусу місцевих Рад, органів самоорганізації населення.

Принципами організації і діяльності прокуратури, передбаченими статтею 6 Закону № 1789-ХІІ, є, зокрема, захист у межах своєї компетенції прав і свобод громадян на засадах їх рівності перед законом, незалежно від національного чи соціального походження, мови, освіти, ставлення до релігії, політичних переконань, службового чи майнового стану та інших ознак та вжиття заходів до усунення порушень закону, від кого б вони не виходили, поновлення порушених прав і притягнення у встановленому законом порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення.

На думку колегії суддів, виходячи зі змісту повноважень прокуратури, визначених Конституцією України та Законом № 1789-ХІІ щодо нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина, прокурор наділений правом звернення до ТСК із заявою щодо перевірки суддів.

З огляду на вимоги до форми та змісту заяви про проведення спеціальної перевірки судді, встановлених статтею 2 Закону № 1188-VІІ, не є обов'язковою передумовою для звернення прокурора до ТСК із заявою наявність скарг або заяв особи, стосовно якої суддею було винесено відповідне судове рішення. Так само не є обов'язковим для проведення ТСК перевірки судді звернення із заявою до цієї комісії особи, щодо якої було прийнято судове рішення.

За таких обставин висновки суду щодо протиправності Спірного рішення є передчасними, а тому постанова Вищого адміністративного суду України від 7 квітня 2016 року підлягає скасуванню.

Верховний Суд України, розглядаючи справу у межах визначеної

главою 3 розділу IV КАС компетенції, позбавлений можливості встановлювати обставини у справі та усувати ті порушення, які можуть бути усунуті лише під час нового судового розгляду

Отже, оскаржувана постанова Вищого адміністративного суду України підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий судовий розгляд, під час якого необхідно врахувати наведене і постановити законне й обґрунтоване судове рішення.

Ураховуючи наведене та керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву Вищої ради юстиції задовольнити частково.

Постанову Вищого адміністративного суду України від 7 квітня

2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до цього ж суду.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. КривендаСудді: О.Ф. Волков М.І. Гриців О.Б. Прокопенко