Головна Сервіси для юристів ... База рішень" Протокол " Постанова ВСУ від 24.06.2015 року у справі №6-535цс15 Постанова ВСУ від 24.06.2015 року у справі №6-535ц...
print
Друк
search Пошук
comment
КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Державний герб України

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2015 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Яреми А.Г., суддів:Григор'євої Л.І.,Охрімчук Л.І.,Сеніна Ю.Л., Гуменюка В.І.,Романюка Я.М.,Сімоненко В.М., Лященко Н.П., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом прокурора Красногвардійського району м. Дніпропетровська в інтересах Дніпропетровської міської ради до ОСОБА_9, треті особи: ОСОБА_10, ОСОБА_11, комунальне підприємство «Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю» Дніпропетровської міської ради, про визнання права комунальної власності та витребування майна за заявою ОСОБА_9 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 березня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У липні 2012 року прокурор Красногвардійського району м. Дніпропетровська звернувся до суду в інтересах Дніпропетровської міської ради з позовом до ОСОБА_9 про визнання права комунальної власності та витребування майна.

Зазначав, що нежитлове приміщення АДРЕСА_1 введено в експлуатацію в 1959 році, з 1991 року спірний об'єкт нерухомого майна перебував в обласній комунальній власності, з 2003 року у власності територіальної громади м. Дніпропетровська. Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 липня 2010 року ОСОБА_10 визнано власником зазначеного приміщення. На його підставі остання зареєструвала право власності. У червні 2012 року вказане судове рішення було скасовано. Під час дії вищенаведеного судового рішення комунальне майно без відома Дніпропетровської міської ради змінило форму власності на приватну, про що стало відомо лише у травні 2012 року. Крім того, за вказаний період спірне нерухоме майно двічі було відчужене, останнім власником є ОСОБА_9

Вважав, що комунальне майно опинилося у власності приватних осіб у незаконний спосіб та просив визнати право комунальної власності територіальної громади м. Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради на нежитлове приміщення АДРЕСА_1 та на підставі статті 388 ЦК України витребувати від ОСОБА_9 на користь комунального підприємства «Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю» Дніпропетровської міської ради вказаний об'єкт нерухомості.

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 22 липня 2014 року позов прокурора задоволено: визнано право комунальної власності територіальної громади м. Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради на нежитлове приміщення АДРЕСА_1 та витребувано вказане нерухоме майно у ОСОБА_9 на користь комунального підприємства «Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю» Дніпропетровської міської ради.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 жовтня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 березня 2015 року касаційну скаргу заступника прокурора Дніпропетровської області задоволено, рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 жовтня 2014 року скасовано та залишено в силі рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 22 липня 2014 року.

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 березня 2015 року ОСОБА_9 порушує питання про скасування ухваленого у справі рішення суду касаційної інстанції та залишення в силі рішення апеляційного суду з підстави, передбаченої пунктом першим частини 1 статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), - неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статті 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення ОСОБА_9 посилається на рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 липня 2013 року.

ОСОБА_9 указує на те, що правові висновки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про застосування зазначеної норми матеріального права, у справі, рішення в якій переглядається, не є однаковим з висновками, зробленими судом касаційної інстанції в наданому для прикладу судовому рішенні, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваних судових рішень не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що об'єктом позовних вимог є нежитлове приміщення АДРЕСА_1.

На підставі договору оренди комунального майна №103-УКВ/08 від 1 квітня 2008 року, укладеного між управлінням комунальної власності Дніпропетровської міської ради та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_10 (далі - ФОП ОСОБА_10), вказане приміщення було передано в оренду (строкове платне користування) ФОП ОСОБА_10

Згідно з підпунктом 1.1 цього договору спірне майно перебувало на балансі КЖЕП «Південне» на момент його передачі в оренду.

У подальшому відповідно до рішення Дніпропетровської міської ради № 42/61 від 6 жовтня 2010 року нежитлове приміщення загальною площею 99 кв. м, що розташовано у будинку АДРЕСА_1 та належить до комунальної власності територіальної громади міста, передано з балансу КЖЕП «Південне» на баланс комунального підприємства «Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю» Дніпропетровської міської ради, про що складено відповідні акт приймання-передачі та авізо.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 липня 2010 року визнано право власності орендаря ОСОБА_10 на спірне майно. На підставі цього рішення (з ухвалою про виправлення описки від 27 серпня 2010 року) право власності на комунальне майно було зареєстроване за ОСОБА_10, про що свідчить інформаційна довідка КП ДМБТІ № 33499848. Вказане рішення 21 червня 2012 року було скасовано апеляційним судом Дніпропетровської області з ухваленням нового рішення про відмову в позові.

Проте під час дії рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська спірне майно було ще двічі відчужене, останнім власником є ОСОБА_9, яка використовує спірне приміщення як нотаріальну контору.

Скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, суд касаційної інстанції виходив з того, що спірне нежитлове приміщення вибуло з комунальної власності на підставі рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 липня 2010 року, яке в подальшому було скасовано, проте в розгляді справи міська рада м. Дніпропетровська участі не брала, а тому оскільки вибуття майна здійснювалось без волі та відома його власника, наявні усі підстави для витребування майна від добросовісного набувача на підставі статті 388 ЦК України.

Разом із тим у іншій справі, що виникла з подібних правовідносин за аналогічних обставин, на яку як на приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї і тої ж самої норми матеріального права посилається у своїй заяві ОСОБА_9, судом, на відміну від справи, яка переглядається, зокрема в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 липня 2013 року містяться висновки про те, що майно не може бути витребувано в добросовісного набувача у спосіб, визначений статтею 388 ЦК України, навіть за умови скасування судового рішення про визнання права власності на спірне майно за першим відчужувачем, оскільки договір купівлі-продажу, за яким спірне майно було в подальшому відчужене, в установленому порядку недійсним не визнано, на момент його укладення в особи, яка повторно відчужувала майно, були всі правові підстави для укладення договору.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, зокрема статті 388 ЦК України.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Згідно зі статтею 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Статтею 330 ЦК України передбачено, що якщо майно відчужене особою, яка не має на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Одним із випадків, коли майно можливо витребувати від добросовісного набувача, є вибуття такого майна поза волею власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі (пункт 3 частини 1 статті 388 ЦК України).

За змістом зазначеної норми майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, слід вважати таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

Таким чином, оскільки спірне майно вибуло з володіння територіальної громади міста Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради поза її волею, суд касаційної інстанції, обґрунтовано застосувавши положення статей 387, 388 ЦК України до спірних правовідносин, скасував рішення апеляційного суду про відмову в позові, залишивши в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позову.

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що суд касаційної інстанції, ухвалюючи судове рішення у справі, яка переглядається, правильно застосував норми матеріального права, тому передбачена пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України підстава для задоволення заяви відсутня.

Керуючись статтями 355, 360-3, 360-5 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви ОСОБА_9 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 березня 2015 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий А.Г. Ярема Судді: Л.І. Григор'єва Я.М. Романюк В.І. Гуменюк Ю.Л. СенінН.П. Лященко В.М. СімоненкоЛ.І. Охрімчук

logo

Юридичні застереження

Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.

Повний текст