П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2015 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого суддів: Охрімчук Л.І., Гуменюка В.І., Лященко Н.П.,Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л.,Сімоненко В.М., Яреми А.Г., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_9 про стягнення коштів у порядку регресу за заявою ОСОБА_9 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 лютого 2015 року та рішення Апеляційного суду Херсонської області від 20 серпня 2014 року,

в с т а н о в и л а:

У травні 2014 року ОСОБА_8 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_9 про стягнення коштів у порядку регресу.

ОСОБА_8 зазначала, що 20 червня 2008 року між відкритим акціонерним товариством «Банк «Фінанси та кредит» (далі - ВАТ «Банк «Фінанси та кредит») та ОСОБА_9 укладено кредитний договір, за яким банк надав позичальнику кредит у розмірі 48 тис. доларів США зі сплатою 17 % річних на строк до 19 червня 2023 року.

20 червня 2008 року між ВАТ «Банк «Фінанси та кредит» та ОСОБА_8 укладено договір поруки, за умовами якого вона зобов'язалась перед кредитором відповідати в повному обсязі за своєчасне та повне виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором.

На виконання зобов'язань за цим кредитним договором ОСОБА_8 як поручитель частково погасила заборгованість за кредитним договором у період із червня 2012 року до квітня 2014 року в сумі 10 тис. 156 доларів США, що в гривневому еквіваленті за курсом Національного банку України (далі - НБУ) на час звернення з позовом до суду становило 118 тис. 215 грн 84 коп., у зв'язку із чим просила стягнути ці кошти з ОСОБА_9 в порядку регресу.

Рішенням Голопристанського районного суду Херсонської області від 27 червня 2014 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Херсонської області від 20 серпня 2014 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 лютого 2015 року, рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_8 задоволено: стягнуто з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_8 грошові кошти в сумі 10 тис. 156 доларів США, що в гривневому еквіваленті за офіційним курсом НБУ становило 131 тис. 546 грн 36 коп.

У заяві про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 лютого 2015 року та рішення Апеляційного суду Херсонської області від 20 серпня 2014 року ОСОБА_9 просить скасувати зазначені судові рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції статей 544, 556 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

На обґрунтування заяви ОСОБА_9 надав ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 травня 2011 року, 3 жовтня й 19 грудня 2012 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_9 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Згідно із частиною першою статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 20 червня 2008 року між ВАТ «Банк «Фінанси та кредит» та ОСОБА_9 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 48 тис. доларів США зі сплатою 17 % річних на строк до 19 червня 2023 року.

На забезпечення виконання зобов'язань позичальником за вказаним кредитним договором 20 червня 2008 року між ВАТ «Банк «Фінанси та кредит» та ОСОБА_8 укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого ОСОБА_8 надала в іпотеку банку належне їй на праві власності нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1.

20 червня 2008 року між ВАТ «Банк «Фінанси та кредит» та ОСОБА_8 укладено договір поруки, за яким ОСОБА_8 як поручитель зобов'язалася перед банком відповідати в повному обсязі за своєчасне та повне виконання зобов'язань ОСОБА_9 за вказаним кредитним договором (пункти 2.1-2.3 договору поруки).

У разі повного виконання поручителем зобов'язань боржника він набуває усіх прав кредитора за кредитним договором (пункт 2.4 договору поруки).

На виконання зобов'язання за кредитним договором від 20 червня 2008 року ОСОБА_8 як поручитель частково погасила заборгованість за кредитним договором у період із червня 2012 року до квітня 2014 року в сумі 10 тис. 156 доларів США, що підтверджується відповідними квитанціями.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_8, суд першої інстанції виходив з того, що наслідки, передбачені ??аттею 556 ?? ??????? <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843626/ed_2014_07_24/pravo1/T030435.html?pravo=1> й умовами договору поруки щодо переходу всіх прав кредитора до поручителя внаслідок повного виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, не настали, а тому в позивачки як поручителя не виникло права на пред'явлення зворотної вимоги до боржника (відповідача).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позовних вимог, апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, дійшов висновку про наявність підстав, передбачених статтею 556 ЦК України для стягнення з боржника в порядку регресу суми заборгованості за кредитним договором від 20 червня 2008 року, сплаченої ОСОБА_8 як поручителем у вигляді щомісячних платежів у період з червня 2012 року до квітня 2014 року в розмірі 10 тис. 156 доларів США.

Разом з тим, на відміну від справи, яка переглядається, в інших справах з подібних правовідносин, наданих заявником для порівняння, суд зазначив, що наслідки, передбачені в статті 556 ЦК України настають для поручителя лише в разі повного виконання ним зобов'язання, забезпеченого порукою.

Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 544, 556 ЦК України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 554 ЦК України в разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Пунктом 2.1 договору поруки передбачено, що ОСОБА_9 та ОСОБА_8 є солідарними боржниками, а отже, несуть солідарну відповідальність перед кредитором за належне виконання кредитного договору.

Як установили суди, у справі, яка переглядається, зобов'язання за кредитним договором, строк дії якого визначено до 19 червня 2023 року, в повному обсязі ні боржником, ні поручителем не виконані, оскільки поручителем ОСОБА_8 кредитна заборгованість погашена лише частково в сумі 10 тис. 156 доларів США за період із червня 2012 року до квітня 2014 року.

Проте відповідно до вимог частин першої, другої статті 556 ЦК України до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання, а кредитор після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника.

Правовий аналіз норм частин першої та другої статті 556 ЦК України дає підстави для висновку про те, що наслідки, передбачені в цій нормі, настають лише в разі повного виконання поручителем забезпеченого порукою кредитного зобов'язання. Цей висновок узгоджується з положенням пункту 3 частини першої статті 512 ЦК України, яке передбачає подібний спосіб заміни кредитора в зобов'язанні внаслідок виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем).

Часткове виконання поручителем зобов'язань за кредитним договором не породжує перехід до нього прав кредитора за цим договором.

Задовольняючи позов, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, не звернув уваги на те, що зобов'язання за кредитним договором від 20 червня 2008 року, строк виконання яких установлено до 19 червня 2023 року, ОСОБА_8 не виконано в повному обсязі, тому неправильно застосував норму статті 556 ЦК України.

Відповідно до підпункту «б» пункту 2 частини другої статті 3604 ЦПК України за наявності підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355 цього Кодексу, суд має право у разі неправильного застосування судом (судами) норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, скасувати судове рішення (судові рішення) та залишити в силі судове рішення (судові рішення), що було помилково скасовано судом апеляційної та/або касаційної інстанції.

Оскільки суд касаційної інстанції залишив у силі рішення апеляційного суду, яким безпідставно скасовано законне рішення суду першої інстанції, то судові рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій підлягають скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції.

Ураховуючи викладене, ухвала колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 лютого 2015 року та рішення Апеляційного суду Херсонської області від 20 серпня 2014 року підлягають скасуванню із залишенням у силі рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 27 червня 2014 року.

Керуючись пунктом 1 статті 355, пунктом 1 частини першої статті 3603 , частиною першою статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_9 задовольнити.

Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 лютого 2015 року та рішення Апеляційного суду Херсонської області від 20 серпня 2014 року скасувати, залишити в силі рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 27 червня 2014 року.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий Л.І. Охрімчук

Судді: В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко

Я.М. Романюк

Ю.Л. Сенін

В.М. Сімоненко

А.Г. Ярема