П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 вересня 2015 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого суддів: Охрімчук Л.І., Гуменюка В.І., Лященко Н.П.,Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л.,Сімоненко В.М., Яреми А.Г., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_8, ОСОБА_9, неповнолітніх ОСОБА_10 та ОСОБА_11 в особі їхніх законних представників ОСОБА_8 та ОСОБА_9, третя особа - служба у справах дітей Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення із житлового приміщення за заявою ОСОБА_8 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 квітня 2015 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 22 січня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У березні 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі - ТОВ «Кредитні ініціативи») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_8, ОСОБА_9, неповнолітніх ОСОБА_10 та ОСОБА_11 в особі їхніх законних представників ОСОБА_8 та ОСОБА_9, третя особа - служба у справах дітей Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення із житлового приміщення.

ТОВ «Кредитні ініціативи» зазначало, що 2 жовтня 2008 року між відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» (далі - ВАТ «Сведбанк») та ОСОБА_8 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_8 кредит у розмірі 156 тис. доларів США на строк до 2 жовтня 2034 року, а останній зобов'язався повернути кредит і сплачувати проценти у строк і на умовах, установлених цим договором.

З метою забезпечення виконання ОСОБА_8 зобов'язань за вказаним кредитним договором 2 жовтня 2008 року між ВАТ «Сведбанк», назву якого змінено на публічне акціонерне товариство «Сведбанк» (далі - ПАТ «Сведбанк»), та ОСОБА_8 укладено договір іпотеки, за яким іпотекодавець передав банку в іпотеку нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1.

28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк», яке виступає правонаступником акціонерного комерційного банку «ТАС-Комерцбанк» (далі- АКБ «ТАС-Комерцбанк»), та товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор плюс» (далі - ТОВ «ФК «Вектор плюс») укладено договір факторингу, за яким банк відступив компанії свої права вимоги заборгованості за кредитними договорами, у тому числі за вказаним кредитним договором.

Згідно з договором факторингу від 28 листопада 2012 року ТОВ «ФК «Вектор плюс» відступило права вимоги заборгованості за кредитними договорами, зокрема за спірним кредитним договором, а ТОВ «Кредитні ініціативи» набуло права вимоги цієї заборгованості. За договором від 28 листопада 2012 року, укладеним між ТОВ «ФК «Вектор плюс» і ТОВ «Кредитні ініціативи», про передачу прав за іпотечним договором разом з відступленням прав вимоги заборгованості за кредитними договорами, що здійснюється на підставі вказаного договору факторингу, одночасно передаються права вимоги за іпотечними договорами, зокрема й за вказаним вище договором іпотеки.

Посилаючись на те, що позичальник не виконує зобов'язання за зазначеним кредитним договором, у зв'язку із чим станом на 1 січня 2014 року утворилася заборгованість у розмірі 155 тис. 725 доларів США за кредитом та 99 тис. 235 доларів США 93 центи за процентами, ТОВ «Кредитні ініціативи» просило: звернути стягнення на вказаний предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за зазначеним кредитним договором, що станом на 1 січня 2014 року складала 2 млн 314 тис. 155 грн 34 коп., шляхом проведення прилюдних торгів відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження», встановивши початкову ціну продажу предмета іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, визначену на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна; виселити без надання іншого житла ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 з квартири, що є предметом іпотеки.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 22 липня 2014 року в задоволенні позовних вимог ТОВ «Кредитні ініціативи» відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 22 січня 2015 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 квітня 2015 року, рішення Дарницького районного суду м. Києва від 22 липня 2014 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ТОВ «Кредитні ініціативи» задоволено частково: у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 2 жовтня 2008 року, яка станом на 1 січня 2014 року складала 2 млн 314 тис. 155 грн 34 коп., звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_8, на користь ТОВ «Кредитні ініціативи»; ухвалено: звернення стягнення на предмет іпотеки провести шляхом проведення прилюдних торгів та встановити початкову ціну продажу предмета іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій; виселити ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 з указаної квартири; відстрочити виконання рішення в частині звернення стягнення на квартиру та виселення до закінчення дії мораторію, встановленого Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

У заяві про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 квітня 2015 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 22 січня 2015 року ОСОБА_8 просить скасувати зазначені судові рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

На обґрунтування заяви ОСОБА_8 надав копії ухвал колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 вересня, 19 листопада, 3 й 24 грудня 2014 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_8 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

За змістом статті 3605 ЦПК України суд відмовляє в задоволенні заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 2 жовтня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_8 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_8 кредит у розмірі 156 тис. доларів США на строк до 2 жовтня 2034 року, а останній зобов'язався повернути кредит і сплачувати проценти у строк і на умовах, установлених цим договором.

З метою забезпечення виконання ОСОБА_8 зобов'язань за цим кредитним договором 2 жовтня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_8 укладено договір іпотеки, за яким іпотекодавець передав банку в іпотеку нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1.

28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк», яке виступає правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк», та ТОВ «ФК «Вектор плюс» укладено договір факторингу, за яким банк відступив компанії свої права вимоги заборгованості за кредитними договорами, у тому числі за вказаним кредитним договором.

Згідно з договором факторингу від 28 листопада 2012 року ТОВ «ФК «Вектор плюс» відступило права вимоги заборгованості за кредитними договорами, зокрема за спірним кредитним договором, а ТОВ «Кредитні ініціативи» набуло права вимоги цієї заборгованості. За договором про передачу прав за іпотечним договором від 28 листопада 2012 року, укладеним між ТОВ «ФК «Вектор плюс» і ТОВ «Кредитні ініціативи», разом з відступленням прав вимоги заборгованості за кредитними договорами, що здійснюється на підставі вказаного договору факторингу, одночасно передаються й права вимоги за іпотечними договорами, зокрема за вказаним вище договором іпотеки.

Заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 7 вересня 2012 року стягнуто солідарно з відповідачів ОСОБА_8 та ОСОБА_9 на користь ПАТ «Сведбанк» 1 млн 938 тис. 548 грн 82 коп. заборгованості за кредитним договором. Зазначене рішення суду відповідачами не виконано.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ТОВ «Кредитні ініціативи», апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, керувався тим, що відповідачі належним чином не виконали умови кредитного договору, та дійшов висновку про наявність правових підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за цим кредитним договором з відстрочкою виконання рішення відповідно до Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Разом з тим в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 вересня, 19 листопада, 3 й 24 грудня 2014 року, копії яких надані заявником для порівняння, міститься висновок про те, що відповідачі отримали кредит в іноземній валюті на придбання житла, загальна площа цього житла, що є предметом іпотеки, не перевищує 140 кв. м, це житло використовується як місце постійного їх проживання, тому до спірних правовідносин застосовується Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», а відтак позовні вимоги про звернення стягнення на вказаний предмет іпотеки не можна задовольнити.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні у подібних правовідносинах зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Частинами першою та третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основними зобов'язаннями шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

7 червня 2014 року набув чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», згідно з пунктом 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Поняття мораторій у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України), що повною мірою відповідає лексичному значенню цього слова, яке розкривається в тлумачному словнику української мови.

Отже, мораторій є відстроченням виконання зобов'язання, а не звільненням від його виконання. Відтак установлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати його (відчужувати без згоди власника).

Рішення судів про звернення стягнення на предмет іпотеки, ухвалені до і після прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» залишаються в силі, а їх виконання зупиняється до вдосконалення механізму, передбаченого статтею 3 цього Закону.

Крім того, згідно з пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього Закону <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2015_01_25/pravo1/T113206.html?pravo=1> інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Оскільки вказаний Закон не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є лише правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності.

Рішення ж суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягає виконанню.

Разом з тим Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не є підставою для відмови в захисті порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів кредиторів.

Такого ж по суті висновку дійшов і суд касаційної інстанції в ухвалі, про перегляд якої подано заяву, і він відповідає нормам матеріального права.

За таких обставин підстав для скасування ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 квітня 2015 року й рішення Апеляційного суду м. Києва від 22 січня 2015 року немає.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої, частиною третьою статті 3603 , частиною першою статті 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

У задоволенні заяви ОСОБА_8 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 квітня 2015 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 22 січня 2015 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої

статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий Л.І. Охрімчук

Судді: В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко

Я.М. Романюк

Ю.Л. Сенін

В.М. Сімоненко

А.Г. Ярема