П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2014 року м. КиївСудові палати у цивільних та господарських справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Яреми А.Г., суддів:Барбари В.П., Берднік І.С., Григор'євої Л.І., Гуменюка В.І., Ємця А.А., Гуля В.С., Жайворонок Т.Є., Колесника П.І., Охрімчук Л.І.,Патрюка М.В.,Потильчака О.І., Романюка Я.М.,Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М.,Фесенка Л.І.,Шицького І.Б., -розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_18 до Орджонікідзевського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції, приватного підприємства "Спеціалізоване підприємство "Юстиція", ОСОБА_19, треті особи: публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль", приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_21, про визнання прилюдних торгів недійсними за заявою ОСОБА_18 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 грудня 2013 року,

в с т а н о в и л и:

У березні 2013 року ОСОБА_18 звернувся до суду з позовом про визнання недійсними прилюдних торгів, які відбулись 11 березня 2013 року, з реалізації належної йому квартири АДРЕСА_1, яка на підставі договору від 10 липня 2008 року з публічним акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" (далі - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль") перебувала в іпотеці. Зазначав, що 21 вересня 2010 року Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя ухвалено рішення про звернення стягнення на зазначений предмет іпотеки, на підставі якого 11 березня 2013 року втретє проведені торги з реалізації квартири, за результатами яких ОСОБА_19 видано свідоцтво про право власності на квартиру. Посилаючись на те, що зазначені торги відбулися з порушенням вимог чинного законодавства, просив: визнати прилюдні торги з продажу предмета іпотеки, проведені 11 березня 2013 року, недійсними; скасувати акт державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки від 26 березня 2013 року № 69/9; скасувати протокол проведення прилюдних торгів від 11 березня 2013 року № 05/306/12/І-6; скасувати свідоцтво про право власності на квартиру від 27 березня 2013 року.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 11 липня 2013 року позов задоволено частково: прилюдні торги з продажу предмета іпотеки визнано недійсними, скасовано протокол проведення прилюдних торгів від 11 березня 2013 року.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 5 листопада 2013 року рішення районного суду в частині задоволення позову про визнання прилюдних торгів із продажу квартири недійсними та скасування протоколу проведення прилюдних торгів від 11 березня 2013 року скасовано, у задоволенні позову в цій частині відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 грудня 2013 року у відкритті касаційного провадження відмовлено.

У заяві про перегляд судових рішень ОСОБА_18 порушує питання про скасування ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 грудня 2013 року та направлення справи на новий касаційний розгляд із підстав неоднакового застосування норми матеріального права, а саме частини другої статті 49 Закону України "Про іпотеку".

В обґрунтування заяви ОСОБА_18 додав до заяви постанову Вищого господарського суду України від 30 липня 2013 року, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 жовтня 2013 року та від 27 листопада 2013 року, в яких, на думку заявника, по-іншому застосована зазначена правова норма.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 березня 2014 року справу допущено до провадження Верховного Суду України в порядку глави 3 розділу V Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Перевіривши матеріали справи та наведені в заяві доводи, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України вважають, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у справі виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Відповідно до статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 10 липня 2008 року ОСОБА_18 і закрите акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" (далі - ЗАТ "Райффайзен Банк Аваль") уклали кредитний договір, для забезпечення якого ОСОБА_18 передав в іпотеку належну йому квартиру АДРЕСА_1.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 21 вересня 2010 року звернено стягнення на зазначену квартиру.

5 квітня 2012 року відкрито виконавче провадження з виконання рішення суду від 21 вересня 2010 року.

21 листопада 2012 року Орджонікідзевським відділом державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції та приватним підприємством "Спеціалізоване підприємство "Юстиція" (далі - ПП "Спеціалізоване підприємство "Юстиція") укладено договір про надання послуг по організації та проведенню прилюдних торгів з реалізації арештованого майна, на підставі якого передано на реалізацію квартиру АДРЕСА_1.

14 грудня 2012 року прилюдні торги з реалізації квартири не відбулися у зв'язку з відсутністю купівельного попиту.

16 січня 2013 року державним виконавцем складено акт про зниження вартості квартири до 304 110 грн. 75 коп.

8 лютого 2013 року повторно проведені прилюдні торги, які не відбулися у зв'язку з відсутністю купівельного попиту.

18 лютого 2013 року державним виконавцем складено акт про зниження вартості квартири до 223 014 грн. 55 коп.

11 березня 2013 року втретє відбулись торги з реалізації спірної квартири, переможцем яких стала ОСОБА_19

26 березня 2013 року державним виконавцем складено акт № 69/9 про реалізацію предмета іпотеки.

27 березня 2013 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_21 на ім'я ОСОБА_19 видано свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1.

Задовольняючи позов ОСОБА_18, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки кредитний договір та договір іпотеки між ОСОБА_18 і ЗАТ "Райффайзен Банк Аваль" укладено до набрання чинності Законом України від 22 вересня 2011 року № 3795-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг" (далі - Закон № 3795-VI), то його дія в силу пункту 2 Прикінцевих положень цього Закону не поширюється на зазначені відносини, а отже, державний виконавець під час здійснення виконавчого провадження з реалізації заставленого майна зобов'язаний був керуватись частиною другою статті 49 Закону України "Про іпотеку" у редакції, яка була чинною до внесення цих змін.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, посилався на те, що підготовка та проведення прилюдних торгів 11 березня 2013 року відповідає вимогам законодавства, у тому числі частини другої статті 49 Закону України "Про іпотеку" у редакції, яка була чинною на час здійснення відповідних виконавчих дій.

Разом із тим у наданих для порівняння судових рішеннях у справах, які виникли з подібних правовідносин - про визнання прилюдних торгів недійсними, а саме: постанові Вищого господарського суду України від 30 липня 2013 року, ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 жовтня 2013 року та від 27 листопада 2013 року, суди касаційної інстанції виходили з того, що частина друга статті 49 Закону України "Про іпотеку" у новій редакції після набрання чинності Законом № 3795-VI діє з 16 жовтня 2011 року й згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень цього Закону не поширюється на кредитні договори та договори іпотеки, укладені до 16 жовтня 2011 року.

Отже, існує неоднакове застосування судами касаційних інстанцій однієї й тієї самої норми матеріального права - частини другої статті 49 Закону України "Про іпотеку" у поєднанні з пунктом 2 Прикінцевих положень Закону № 3795-VI.

Таким чином, предметом перегляду в зазначеній справі є застосування частини другої ст. 49 Закону України "Про іпотеку" та дія цієї норми в часі.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми матеріального права, які призвели до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, судові палати у цивільних і господарських справах Верховного Суду України виходять із такого.

Частиною другою статті 49 Закону України "Про іпотеку" у редакції, яка була чинною до внесення змін Законом № 3795-VI, було передбачено, що якщо іпотекодержатель не скористався правом, передбаченим частиною першою цієї статті, за результатами перших прилюдних торгів призначається проведення на тих же умовах других прилюдних торгів, які мають відбутися протягом одного місяця з дня проведення перших прилюдних торгів. Початкова ціна продажу предмета іпотеки на других прилюдних торгах може бути зменшеною не більше ніж на 25 відсотків.

Законом № 3795-VI частину другу статті 49 Закону України "Про іпотеку" доповнено реченням такого змісту: "Якщо іпотекодержатель не скористався правом, передбаченим частиною першою цієї статті, за результатами других прилюдних торгів призначається проведення у тому самому порядку третіх прилюдних торгів. Початкова ціна продажу предмета іпотеки на третіх прилюдних торгах може бути зменшена не більш як на 50 відсотків початкової вартості майна".

Прикінцевими положеннями цього Закону передбачено, що він набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування (пункт 1), а у пункті 2 зазначено, що його дія не поширюється на кредитні договори, укладені до набрання ним чинності.

Закон № 3795-VI набрав чинності 16 жовтня 2011 року.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

За загальним правилом норма права діє стосовно фактів і відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто, до події, факту застосовується той закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце.

Під негайною дією норми права у часі слід розуміти поширення дії нової норми на ті правові наслідки, які хоча й випливають з юридичних фактів, що виникли під час чинності попередньої норми, проте настають після набрання чинності новою нормою.

Таке розуміння негайної дії норми права відображено в нормах процесуальних кодексів, зокрема ЦПК України (частина третя статті 2 ЦПК України), яка передбачає, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Таким чином, у разі негайної дії норм права застосовується норма, яка була чинною на момент здійснення відповідної процесуальної дії. Більш пізня норма права скасовує дію попередньої норми, отже, стара норма права перестає діяти, оскільки замінена пізнішою, яка регулює ті самі суспільні відносини (наприклад, правовідносини з проведення прилюдних торгів).

Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Таким чином, у силу іпотеки право іпотекодержателя одержати задоволення за рахунок заставленого майна виникає не з моменту укладення ним договорів кредиту чи іпотеки, а у разі невиконання боржником (іпотекодавцем) своїх зобов'язань.

Підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки встановлені у статтях 12, 33 Закону України "Про іпотеку" та у статті 589 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) здійснюється на підставі рішення суду, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 590 ЦК України, частина четверта статті 33 Закону України "Про іпотеку").

У справі, яка переглядається, звернення стягнення на предмет іпотеки здійснено на підставі рішення суду від 21 вересня 2010 року.

Примусове звернення стягнення на предмет іпотеки та реалізація предмета іпотеки з прилюдних торгів здійснюється згідно з вимогами статті 54 Закону України "Про виконавче провадження", статей 41-49 Закону України "Про іпотеку" та Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року № 68/5.

Відповідно до частини першої статті 41 Закону України "Про іпотеку" реалізація предмета іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах здійснюється у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження", та з дотриманням вимог цього Закону.

За змістом статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Таким чином, примусова реалізація заставленого майна, як стадія виконавчого провадження, є сукупністю дій і правовідносин (урегульованих законами України: "Про виконавче провадження"; "Про іпотеку"; ЦК України та іншими нормативно-правовими актами), які в процесі примусового виконання виникають і реалізуються між органами й посадовими особами, які здійснюють примусову реалізацію судових рішень, та особами, які беруть участь у виконавчому провадженні чи залучаються до проведення виконавчих дій відповідно до Закону.

Отже, з урахуванням положень частини третьої статті 2 ЦПК України правовідносини з примусової реалізації заставленого майна повинні регулюватися нормативними актами, чинними на час вчинення певної процесуальної дії, зокрема проведення прилюдних торгів.

Як установлено судами, сукупність дій виконавчих органів і правовідносини з примусової реалізації заставленого майна на підставі рішення суду від 21 вересня 2010 року виникли з 5 квітня 2012 року - з моменту відкриття виконавчого провадження з примусової реалізації майна - та мали місце (у тому числі реалізація майна) протягом 2012 - 2013 років, тобто після 16 жовтня 2011 року - після набрання чинності Законом № 3795-VI.

З огляду на те, що підставою виникнення правовідносин сторін у справі є безпосередньо не кредитний договір, а настання певної події, передбаченої іншим договором - договором іпотеки (невиконання зобов'язань), наслідком якої є звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів, слід дійти висновку про те, що на такі правовідносини дія пункту 2 Прикінцевих положень Закону № 3795-VI не поширюється.

Саме з такого розуміння застосування частини другої статті 49 Закону України "Про іпотеку" та пункту 2 Прикінцевих положень Закону № 3795-VI виходив суд касаційної інстанції у справі, яка переглядається.

За таких обставин, установивши, що дії з реалізації заставленого майна та оспорювані заявником прилюдні торги відбулись після набрання чинності Законом № 3795-VI, суди апеляційної та касаційної інстанцій у справі, яка переглядається, правильно застосували частину другу статті 49 Закону України "Про іпотеку" у редакції Закону № 3795-VI і дійшли правильного висновку про відсутність порушень закону під час проведення цих прилюдних торгів.

Оскільки у справі, яка переглядається, рішення касаційної інстанції є законним, а обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердились, то відповідно до статті 3605 ЦПК України в задоволенні заяви необхідно відмовити.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 3603 , частиною першою статті 3605 ЦПК України, судові палати у цивільних і господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л и:

У задоволенні заяви ОСОБА_18 відмовити.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 грудня 2013 року залишити без змін.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий Судді: А.Г. Ярема В.П. Барбара І.С. Берднік Л.І. Григор'єва В.І. Гуменюк В.С. Гуль А.А. Ємець Т.Є. Жайворонок П.І. Колесник Л.І. Охрімчук М.В. Патрюк О.І. Потильчак Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко Л.І. Фесенко І.Б. Шицький