П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 січня 2015 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України у складі:

Головуючого Яреми А.Г.Суддів:Григор'євої Л.І.,Охрімчук Л.І.,Сімоненко В.М., Гуменюка В.І.,Романюка Я.М., Лященко Н.П.,Сеніна Ю.Л., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» до арбітражного керуючого ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, третя особа: фізична особа підприємець - ОСОБА_12, про визнання недійсними договорів купівлі-продажу за заявою ОСОБА_10 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 вересня 2014 року,

в с т а н о в и л а :

У червні 2011 року публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ «КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до арбітражного керуючого ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, третя особа: фізична особа підприємець - ОСОБА_12, про визнання недійсними договорів купівлі-продажу. Позивач зазначав, що 26 лютого 2008 року між ПАТ «КБ «ПриватБанк» та фізичною особою ОСОБА_12 було укладено кредитний договір, за яким банк надав позичальнику кредит у розмірі 115 364 доларів США на придбання квартири. 19 вересня 2008 року між ПАТ «КБ «ПриватБанк» та фізичною особою ОСОБА_12 було укладено кредитний договір, за яким банк надав позичальнику кредит у розмірі 101 882,16 доларів США на придбання квартири. На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором від 26 лютого 2008 року між ПАТ «КБ «ПриватБанк» та фізичною особою ОСОБА_12 було укладено договір іпотеки від 26 лютого 2008 року, за умовами якого ОСОБА_12 передав банку (іпотекодержателю) в іпотеку квартиру АДРЕСА_1. Крім того, з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором від 19 вересня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та фізичною особою ОСОБА_12 було укладено договір іпотеки від 19 вересня 2008 року, за умовами якого останній передав банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_2.

На початку 2009 року за заявою фізичної особи-підприємця ОСОБА_12 розпочата процедура його банкрутства. Постановою господарського суду Харківської області від 13 липня 2009 року фізичну особу-підприємця ОСОБА_12 визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатором арбітражного керуючого ОСОБА_13, визначено строк ліквідаційної процедури - до 13 січня 2010 року. Оскільки зобов'язання ОСОБА_12 перед ПАТ «КБ «ПриватБанк» не пов'язані з підприємницькою діяльністю останнього, банк не заявляв свої вимоги у процедурі банкрутства, і не був його кредитором у розумінні Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», то іпотечне майно не могло бути включено до ліквідаційної маси. Крім того, постановою господарського суду про визнання фізичної особи-підприємця ОСОБА_12 банкрутом нерухоме майно, яке він як фізична особа передав в іпотеку банку, не було включено до ліквідаційної маси. Незважаючи на це, 28 грудня 2010 року між ліквідатором фізичної особи-підприємця ОСОБА_14 - арбітражним керуючим ОСОБА_9 та ОСОБА_10 було укладено спірні договори купівлі-продажу нерухомого майна, що було предметом договорів іпотеки від 26 лютого 2008 року та 19 вересня 2008 року і перебувало під забороною відчуження: квартири АДРЕСА_1 та квартири АДРЕСА_2, чим порушені права іпотекодержателя. Оскільки предмети іпотеки не було включено до ліквідаційної маси, продаж вчинено без згоди іпотекодержателя, іпотечне майно було продано за заниженою ціною, яка значно менша ринкової, кошти від реалізації квартир за спірними договорами у ліквідаційній процедурі до ПАТ «КБ «ПриватБанк» не надходили, продаж вчинено із порушенням процедури продажу, банк просив визнати недійсними договори купівлі-продажу квартир.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 серпня

2013 року позов задоволено частково. Визнано недійсними спірні договори купівлі-продажу.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 16 січня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у позові відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 вересня 2014 року касаційну скаргу ПАТ «КБ «ПриватБанк» задоволено, рішення апеляційного суду Харківської області

від 16 січня 2014 року скасовано, залишено в силі рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 серпня 2013 року.

У заяві про перегляд рішення суду касаційної інстанції ОСОБА_10 просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 вересня 2014 року, направити справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування касаційним судом статей 5, 23, 25, 26, 29, 30, 32 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення представників ПАТ «КБ «ПриватБанк» ОСОБА_15 та ОСОБА_16 на заперечення заяви, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява не підлягає задоволенню.

Відповідно до змісту п. 1 ст. 355 ЦПК України підставою для перегляду судових рішень Верховним Судом України є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Судом установлено, що 26 лютого 2008 року між ПАТ «КБ «ПриватБанк» та фізичною особою ОСОБА_12 було укладено кредитний договір, за яким банк надав позичальнику кредит у розмірі 115 364 доларів США на придбання квартири. 19 вересня 2008 року між ПАТ «КБ «ПриватБанк» та фізичною особою ОСОБА_12 було укладено кредитний договір, за яким банк надав позичальнику кредит у розмірі 101 882,16 доларів США на придбання квартири. На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором від 26 лютого 2008 року між ПАТ «КБ «ПриватБанк» та фізичною особою ОСОБА_12 укладено договір іпотеки від 26 лютого 2008 року, за умовами якого ОСОБА_12 надав банку (іпотекодержателю) в іпотеку квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1. Крім того, з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором від 19 вересня 2008 року між ПАТ «КБ «ПриватБанк» та фізичною особою ОСОБА_12 укладено договір іпотеки від 19 вересня 2008 року, за умовами якого останній передав банку в іпотеку квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2.

На підставі рішення Дзержинського районного суду м. Харкова

від 27 січня 2010 року було звернено стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 1 лютого 2010 року звернено стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_2.

Постановою господарського суду Харківської області від 13 липня

2009 року фізичну особу - підприємця ОСОБА_12 визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатором арбітражного керуючого ОСОБА_13 Ухвалою господарського суду Харківської області

від 15 листопада 2010 року арбітражним керуючим призначено ОСОБА_9

28 грудня 2010 року між арбітражним керуючим ОСОБА_9 та ОСОБА_17 укладено спірні договори купівлі-продажу майна, що були предметом договорів іпотеки, а саме: квартири АДРЕСА_1 та квартири АДРЕСА_2.

26 січня 2011 року ОСОБА_10 продав ОСОБА_11 квартиру АДРЕСА_2.

Згідно із частинами першою та четвертою статті 42 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної маси, за винятком об'єктів житлового фонду, в тому числі гуртожитків, дитячих дошкільних закладів та об'єктів комунальної інфраструктури, що належать юридичній особі - банкруту, які передаються в порядку, встановленому законодавством, до комунальної власності відповідних територіальних громад без додаткових умов і фінансуються в установленому порядку.

Майно банкрута, що є предметом забезпечення, не включається до складу ліквідаційної маси і використовується виключно для задоволення вимог кредитора за зобов'язаннями, які воно забезпечує.

Відповідно до частини восьмої статті 90 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» у разі визнання фізичної особи банкрутом до складу ліквідаційної маси не включається майно фізичної особи, на яке згідно з цивільним процесуальним законодавством України не може бути звернено стягнення, та майно, яке перебуває у заставі з підстав, не пов'язаних із здійсненням такою особою підприємницької діяльності.

Згідно із частинами першою, десятої статті 91 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» одночасно з прийняттям заяви про порушення справи про банкрутство фізичної особи господарський суд накладає арешт на майно фізичної особи, за винятком майна, на яке згідно із законодавством України не може бути звернено стягнення, та майна, що перебуває в заставі з підстав, не пов'язаних із здійсненням такою особою підприємницької діяльності.

Продажу підлягає все майно фізичної особи, за винятком майна, що не включається до складу ліквідаційної маси, якщо інше не передбачено цим Законом.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що судовим рішенням господарського суду, ухваленим у справі про визнання фізичної особи-підприємця ОСОБА_12 банкрутом встановлено, що передані останнім в іпотеку квартири знаходяться під обтяженням для забезпечення виконання ним зобов'язань як фізичної особи, а тому квартири не можуть бути використані для погашення заборгованості, яка виникла у зв'язку із господарською діяльністю фізичної особи-підприємця, і на них не може бути звернуто стягнення на погашення будь-якої іншої заборгованості крім тієї, яку вони забезпечують. Тобто до ліквідаційної маси банкрута - фізичної особи-підприємця не входять спірні квартири, які перебувають в обтяженні на підставі договорів іпотеки, згідно договорів, що були укладені між банком та ОСОБА_12 як фізичною особою, а не фізичною особою-підприємцем.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що спірні договори купівлі-продажу квартир, що є предметом договорів іпотеки, були укладені арбітражним керуючим у процесі ліквідації іпотекодавця, якого визнано банкрутом, та на час укладення спірних договорів купівлі-продажу судове рішення про скасування всіх арештів майна боржника було чинним, а тому підстави для визнання спірних договір недійсними немає.

Скасовуючи рішення апеляційного суду, та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, касаційний суд погодився із висновками районного суду про те, що договори іпотеки квартир були укладені між банком та ОСОБА_12, як фізичною особою. Боржником у ліквідаційній процедурі є фізична особа-підприємець ОСОБА_12, тому обмеження стосуються саме того майна, яке використовувалось ним як суб'єктом підприємницької діяльності, а не фізичною особою і обмеження щодо якого випливають з реалізації його прав і обов'язків саме як фізичної особи.

Проте у наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 вересня 2012 року,

від 12 грудня 2012 року, від 26 грудня 2012 року, від 28 травня 2014 року,

від 23 липня 2014 року суд касаційної інстанції, залишаючи в силі рішення попередніх інстанцій, якими відмовлено в задоволенні позовних вимог про визнання договорів недійсними, виходили із того, що договори обтяження майна (іпотеки/застави) були укладені між банками та юридичними особами/фізичними особами-підприємцями, а відтак при порушенні відносно суб'єктів господарювання справ про банкрутство, до ліквідаційної маси банкрута входило спірне майно, тому відсутні підстави для визнання спірних договорів недійсними.

Разом із тим, у справі яка переглядається, судами було встановлено, що договори іпотеки були укладені між банком і ОСОБА_12 як фізичною особою, а при визнанні фізичної особи-підприємця ОСОБА_12 банкрутом майно фізичної особи, яке перебувало під обтяженням, до ліквідаційної маси банкрута входити не могло, тому договори відчуження зазначеного майна за борговими зобов'язаннями суб'єкта підприємницької діяльності підлягають визнанню недійсними.

Отже, надані заявником ухвали суду касаційної інстанції не можуть слугувати прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції вищенаведених норм матеріального права, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини.

За таких обставин слід дійти висновку, що обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, а тому відповідно до ч. 1 ст. 360-5 ЦПК України у задоволенні заяви слід відмовити.

Керуючись п. 1 ст. 355, п. 2 ч. 1 ст. 360-3, ч. 1 ст. 360-5 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

У задоволенні заяви ОСОБА_10 відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 355 ЦПК України.

Головуючий А.Г. Ярема Судді Л.І. Григор'єва В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко