П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2016 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Сімоненко В.М., суддів:Гуменюка В.І.,Романюка Я.М., Лященко Н.П.,Сеніна Ю.Л., Охрімчук Л.І., Яреми А.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Могилів-Подільського міжрайонного прокурора, який діє в інтересах ОСОБА_8 до товариства з обмеженою відповідальністю "Дністер-Агро" про розірвання договору оренди землі та повернення земельної ділянки за заявою заступника Генерального прокурора України про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 жовтня 2014 року,

в с т а н о в и л а:

У травні 2014 року Могилів-Подільський міжрайонний прокурор, який діє в інтересах ОСОБА_8, звернувся до суду з указаним позовом, в обґрунтування якого зазначив, що відповідач порушив умови взятих на себе зобов'язань за договором оренди, оскільки в 2013 році не виплатив позивачу як орендодавцю орендну плату, а також від часу укладення договору оренди не використовує земельну ділянку за цільовим призначенням, що призвело, зокрема, до її занедбання та зниження якісних показників ґрунту.

Ураховуючи наведене, прокурор просив розірвати договір оренди землі від 30 вересня 2011 року, укладений між сторонами у справі, та зобов'язати відповідача повернути зазначену земельну ділянку власнику.

Рішенням Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 27 травня 2014 року позов задоволено.

Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 9 липня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 жовтня 2014 року касаційну скаргу заступника прокурора Вінницької області відхилено, рішення Апеляційного суду Вінницької області від 9 липня 2014 року залишено без змін.

У заяві про перегляд судових рішень заступник Генерального прокурора України порушує питання про скасування ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 жовтня 2014 року та рішення Апеляційного суду Вінницької області від 9 липня 2014 року й залишення в силі рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 27 травня 2014 року, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статті 651 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України) та статей 24, 25, 31, 32 Закону України "Про оренду землі".

На обґрунтування заяви заступник Генерального прокурора України додає ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 липня 2015 року, 17 липня та 10 жовтня 2014 року.

Перевіривши матеріали справи та наведені в заяві доводи, заслухавши пояснення прокурора, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 353 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) Верховний Суд України переглядає судові рішення у справі виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що ОСОБА_8 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку, серії НОМЕР_1 є власником земельної частки (паю) площею 1,8799 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Бернашівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області.

30 вересня 2011 року ОСОБА_8 та товариством з обмеженою відповідальністю "Дністер-Агро" (далі - ТОВ "Дністер-Агро") уклали договір оренди зазначеної земельної ділянки строком на 10 років.

Згідно зі статтею 5 цього договору оренди земельна ділянка передається в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва й умовами збереження стану об'єкта оренди є дотримання режиму використання земель сільськогосподарського призначення відповідно доз вимог чинного законодавства.

Відповідно до статті 9 зазначеного договору орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку за її цільовим призначенням та дотримуватися режиму використання земель сільськогосподарського призначення згідно з вимогами чинного законодавства України.

Суди також установили, що ТОВ "Дністер-Агро" протягом тривалого часу земельні ділянки не обробляло, посів сільськогосподарських культур не здійснювало, заходів боротьби з бур'янами не застосовувало, унаслідок чого земельні ділянки знаходяться в занедбаному стані (забур'янені та заліснені).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з наявності підстав для розірвання укладеного договору оренди через порушення відповідачем статей 24 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_778402/ed_2015_02_12/pravo1/T980161.html?pravo=1>, 25 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_778414/ed_2015_02_12/pravo1/T980161.html?pravo=1>, 32 Закону України "Про оренду землі <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_778459/ed_2015_02_12/pravo1/T980161.html?pravo=1>" та істотних умов договору, невикористання ним земельних ділянок за цільовим призначенням, що зумовлює погіршення їх стану та суттєво перешкоджає передбаченому договором використанню земельних ділянок.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, виходив з відсутності з боку орендаря порушень умов договору оренди, які відповідно до ??атті 32 ?????? ??????? "??? ?????? ????? <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_778459/ed_2013_07_04/pravo1/T980161.html?pravo=1>" могли бути підставою для дострокового розірвання цього договору.

Разом з тим у наданій для порівняння ухвалі від 10 жовтня 2014 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ погодився з висновками судів попередніх судових інстанцій про те, що ТОВ "Дністер-Агро" не використовувало спірну земельну ділянку за призначенням, яка знаходиться в масиві орендованих земель, не відтворювало її родючості у процесі сільськогосподарського використання, не дотримувалося правил господарського використання землі та не здійснювало заходів щодо збереження й підвищення родючості ґрунтів, що є порушенням умов договору оренди.

В ухвалі від 17 липня 2014 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, відмовляючи у відкритті касаційного провадження, погодився з висновками судів попередніх судових інстанцій про те, що землі, які знаходяться в оренді ТОВ "Дністер-Агро", не використовуються за призначенням, в тому числі земельні ділянки орендодавців, що призвело до Зниження якісних показників ґрунту, зокрема, родючості; тривале невикористання товариством зазначених земель спричинило їх заліснення, що унеможливлює їх подальше використання для ведення сільськогосподарського виробництва, а це є порушенням відповідачем узятих на себе за договорами оренди зобов'язань щодо використання земельних ділянок за цільовим призначенням та підставою для розірвання договору оренди.

В ухвалі від 22 липня 2015 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, скасовуючи рішення апеляційного суду та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, посилався на статтю 651 ЦК України та статті 24, 25, 32 Закону України "Про оренду землі" та зазначив, що земельні ділянки, які знаходяться в оренді ТОВ "Дністер-Агро" не використовуються за цільовим призначенням, посів сільськогосподарських культур не проводиться, заходи боротьби з бур'янами не застосовуються, земельні ділянки знаходяться в занедбаному стані (забур'янені та заліснені), що призвело до зниження якісних показників ґрунту та істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки. Крім того, суд зазначив, що орендодавець може вимагати розірвання договору оренди земельної ділянки в разі невикористання землі за призначенням та у випадку невиконання умов договору, що призводить до пониження якості показників ґрунту, зниження родючості, виведення земель із сільськогосподарського обороту у зв'язку із тривалим невикористанням за цільовим призначенням.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм статті 651 ЦК України, статей 24, 25, 31, частини першої статті 32 Закону України "Про оренду землі", що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Статтею 5 Земельного Кодексу України (далі - ЗК України) визначені основні принципи земельного законодавства, серед яких зазначено принцип раціонального використання та охорони земель.

Раціональним вважається таке використання сільськогосподарських земель, у ході якого забезпечується одержання сталих високих урожаїв сільськогосподарських культур, запобігання необґрунтованому вилученню земель зі сфери сільськогосподарського виробництва для потреб інших галузей народного господарства, збереження та підвищення родючості ґрунтів, охорона навколишнього середовища.

Згідно зі статтею 141 ЗК України підставою припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам, використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.

За правилами статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути розірваний або змінений за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладанні договору.

Аналогічна норма закріплена і в статті 31 Закону України "Про оренду землі".

Згідно із частиною першою статті 32 Закону України "Про оренду землі <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_778459/ed_2013_07_04/pravo1/T980161.html?pravo=1>" на вимогу однієї зі сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_778402/ed_2013_07_04/pravo1/T980161.html?pravo=1>, 25 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_778414/ed_2013_07_04/pravo1/T980161.html?pravo=1> цього Закону <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_778414/ed_2013_07_04/pravo1/T980161.html?pravo=1> та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2013_10_24/pravo1/T012768.html?pravo=1> та іншими законами України.

Отже, на момент укладення договору оренди земельної ділянки істотними умовами договору визначено, зокрема, й умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду, умови збереження стану об'єкта оренди.

Установивши, що тривалим невикористанням земельних ділянок сільськогосподарського призначення ТОВ "Дністер-Агро" як орендар порушило істотні умови договорів, що призвело до порушення режиму використання земельних ділянок, забур'янення і залісення, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Аналогічних висновків дійшов Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 22 липня 2015 року, та саме таку правову позицію сформулював і Верховний Суд України в постанові від 23 грудня 2015 року в справі №6-2271цс15.

Відповідно до підпункту "б" пункту 2 частини другої статті 3604 ЦПК України за наявності підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355 цього Кодексу, суд має право в разі неправильного застосування судом (судами) норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору скасувати судове рішення (судові рішення) та залишити в силі судове рішення (судові рішення), що було помилково скасоване судом апеляційної та/або касаційної інстанції.

Таким чином, у справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції, залишив у силі рішення апеляційного суду, яким помилково скасовано рішення суду першої інстанції, тому відповідно до підпункту "б" пункту 2 частини другої статті 3604 ЦПК України оскаржувана ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 жовтня 2014 року та ухвала Апеляційного суду Вінницької області від 9 липня 2014 року підлягають скасуванню із залишенням у силі рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 27 травня 2014 року.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 3603 , підпунктом б частини другої статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України,

п о с т а н о в и л а:

Заяву заступника Генерального прокурора України задовольнити.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 жовтня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 9 липня 2014 року скасувати, залишити в силі рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 27 травня 2014 року.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий В.М. СімоненкоСудді: Н.П. Лященко В.І. Гуменюк Л.І. Охрімчук Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін А.Г. Ярема