Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоМаринченка В.Л.,суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Кривенка В.В., Панталієнка П.В., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., -розглянувши справу за позовом управління Пенсійного фонду України в м. Чернігові (далі - управління ПФУ, ПФУ відповідно) до відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області (далі - відділ ГУ юстиції) про визнання неправомірними дій та скасування постанови,

в с т а н о в и л а:

У серпні 2014 року управління ПФУ звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати неправомірними дії старшого державного виконавця відділу ГУ юстиції (далі - Держвиконавець) щодо винесення постанови від 22 липня 2014 року ВП № 34311739 про накладення штрафу у розмірі 1360 грн та скасувати зазначену постанову.

На обґрунтування позову управління ПФУ зазначило, що виконавчим листом від 3 вересня 2012 року управління ПФУ зобов'язано здійснити ОСОБА_1. перерахунок та виплату державної (основної) пенсії у розмірі 6 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком відповідно до статей 50, 54 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 27 травня по 22 липня 2011 року. Управління ПФУ провело перерахунок та здійснило нарахування коштів, проте коштами на проведення зазначених виплат управління ПФУ забезпечено не було, про що листом повідомило Держвиконавця, а отже, накладення штрафу на управління ПФУ неправомірне, оскільки статтею 73 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» чітко встановлено цілі, на які використовуються кошти ПФУ.

Деснянський районний суд міста Чернігова постановою від 12 серпня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2014 року, у задоволенні позову відмовив.

Суди виходили з того, що як поважні причини слід розуміти лише ті обставини, які об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливлюють виконання у добровільному порядку рішення суду та мають підтверджуватися відповідними доказами, а відсутність коштів не є поважною причиною для невиконання пенсійним органом рішення суду, а отже, накладення штрафу правомірне.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 5 лютого 2015 року рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін та зазначив, що відповідно до статті 89 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХIV «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 606-ХIV) судове рішення може бути невиконане лише за наявності поважних причин, які роблять неможливим його виконання у встановлений державним виконавцем строк, зокрема до таких причин відносяться обставини, за яких виконавче провадження підлягає обов'язковому зупиненню, перелік цих обставин наведений у частині першій статті 37 Закону № 606-ХIV. Відсутність коштів чи порушення строків фінансування є однією з підстав відстрочення виконання, зміни чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення, а не невиконання його взагалі. Оскільки суди не встановили, що боржник звертався про зупинення чи відстрочку виконання судового рішення, то накладення штрафу правомірне.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України управління ПФУ, посилаючись на неоднакове застосування касаційним судом у подібних правовідносинах статей 75, 89 Закону № 606-ХIV, просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 5 лютого 2015 року і постановити нове судове рішення.

На обґрунтування заяви управління ПФУ посилається на постанову Вищого адміністративного суду України від 4 червня 2015 року (К/800/66868/14), у якій з огляду на положення Закону № 606-ХIV та Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також у містах та районах, затвердженого постановою правління ПФУ від 30 квітня 2002 року № 8-2 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 21 травня 2002 року за № 442/6730, було чинним на час виникнення спірних відносин; далі - Положення), суд дійшов висновку, що невиконання судового рішення управлінням ПФУ в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин. Накладення штрафу у такому випадку жодним чином не захищає право особи на отримання бюджетних коштів.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про неоднакове застосування касаційним судом у подібних правовідносинах статей 75, 89 Закону № 606-ХIV при вирішенні питання щодо правомірності накладення штрафу на органи ПФУ.

Усуваючи розбіжності у застосуванні судом касаційної інстанції вищезазначених норм матеріального права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Згідно із частинами першою та другою статті 75 Закону № 606-XIV після відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом, що зобов'язує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець перевіряє виконання рішення не пізніше ніж на наступний день після закінчення строку, встановленого частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, його виконання перевіряється не пізніше наступного робочого дня після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання зазначених вимог без поважних причин державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону і не пізніше п'яти робочих днів з дня його накладення повторно перевіряє стан виконання рішення.

За частиною першою статті 89 Закону № 606-XIV у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу - від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на посадових осіб - від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на боржника - юридичну особу - від сорока до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

Суди встановили, що на виконання постанови Держвиконавця управління ПФУ здійснило перерахунок та нарахування пенсії ОСОБА_1., однак фактичні виплати проведені не були.

Згідно з підпунктом 1.1 розділу І Положення управління ПФУ у районах, містах, районах у містах, а також у містах та районах (далі - Управління) є органами ПФУ, підпорядкованими відповідно головним управлінням ПФУ в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що разом з цими управліннями утворюють систему територіальних органів ПФУ.

Відповідно до підпункту 4 пункту 2.1 та підпункту 2 пункту 2.2 розділу ІІ Положення основним завданням Управління, крім іншого, є забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів ПФУ та інших джерел, визначених законодавством. Управління відповідно до покладених на нього завдань планує доходи та видатки коштів ПФУ в районі (місті), у межах своєї компетенції забезпечує виконання бюджету ПФУ.

На підставі аналізу зазначених норм права колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що невиконання судового рішення управлінням ПФУ в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин. Накладення штрафу у такому випадку жодним чином не захищає право особи на отримання бюджетних коштів.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, зокрема, у постанові від 30 червня 2015 року № 21-1044а15.

Виходячи з наведеного колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України зазначає, що оскільки висновок судів у справі, що розглядається, не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права та не відповідає практиці Верховного Суду України з розгляду справ цієї категорії, то всі ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню, та ухвалює нове рішення - про задоволення позову.

Ураховуючи наведене та керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву управління Пенсійного фонду України в м. Чернігові задовольнити частково.

Постанову Деснянського районного суду міста Чернігова від 12 серпня 2014 року, ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2014 року та Вищого адміністративного суду України від 5 лютого 2015 року скасувати.

Позов управління Пенсійного фонду України в м. Чернігові задовольнити.

Визнати протиправними дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області щодо винесення постанови від 22 липня 2014 року ВП № 34311739 про накладення штрафу у розмірі 1360 грн та скасувати зазначену постанову.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.Л. МаринченкоСудді: О.Ф. Волков М.І. Гриців О.А. Коротких О.В. Кривенда В.В. Кривенко П.В. Панталієнко І.Л. СамсінО.О. Терлецький