ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2016 року м. КиївСудова палата у цивільних справах

Верховного Суду України у складі:

головуючого Романюка Я.М.,суддів:Гуменюка В.І.,Охрімчук Л.І.,Сімоненко В.М., Лященко Н.П.,Сеніна Ю.Л.,Яреми А.Г.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Укргазбанк» до ОСОБА_8, ОСОБА_9 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет застави за заявою ОСОБА_9 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 вересня 2015 року,

в с т а н о в и л а :

У лютому 2010 року публічне акціонерне товариство «Акціонерний банк «Укргазбанк» (далі - ПАТ «АБ «Укргазбанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_8 та ОСОБА_9 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет застави. В обґрунтування вищезазначеного позову зазначало, що 14 вересня 2007 року між банком та ОСОБА_8 було укладено кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 36 600 доларів США, з метою забезпечення виконання якого в той же день між банком та ОСОБА_9 було укладено договір поруки та між банком та позичальником - договір застави, предметом якого є належний останньому автомобіль марки "Mitsubishi Pajero Sport", реєстраційний номер НОМЕР_1. У зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за кредитним договором позивач просив стягнути в солідарному порядку з відповідачів заборгованість за кредитним договором та звернути стягнення на заставне майно.

Рішенням Полтавського районного суду від 21 травня 2010 року позов задоволено. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 14 вересня 2007 року в розмірі 27 728,14 доларів США звернуто стягнення на предмет застави - автомобіль Mitsubishi Pajero Sport, реєстраційний номер НОМЕР_1. Вилучено з володіння ОСОБА_10 зазначений транспортний засіб та передано його на відповідальне зберігання ПАТ «АБ «Укргазбанк».

Додатковим рішенням Полтавського районного суду від 17 грудня 2010 року стягнуто солідарно з ОСОБА_8 та ОСОБА_9 на користь ПАТ «АБ «Укргазбанк» заборгованість у розмірі 27 728,14 доларів США.

Ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 4 червня 2015 року рішення та додаткове рішення місцевого суду в частині задоволення позовних вимог до ОСОБА_9 залишені без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 вересня 2015 року відмовлено ОСОБА_9 у відкритті касаційного провадження.

У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_9 просить скасувати ухвалу суду касаційної інстанції та ухвалити нове рішенням, яким відмовити у позові до нього, посилаючись на неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права, а також на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статті 559 ЦК України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява задоволенню не підлягає.

Відповідно до змісту ст. 360-5 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.

Судами встановлено, що 14 вересня 2007 року між ПАТ «АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_8 було укладено кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 36 600 доларів США зі сплатою 12,5 % річних за користування ним.

Пунктом 3.1.9 спірного кредитного договору встановлено обов'язок позичальника сплачувати на залишок простроченої заборгованості за кредитом проценти, нараховані виходячи із процентної ставки, зазначеної у пункті 1.1, збільшеної на один процент, починаючи від дня виникнення простроченої заборгованості.

Між банком і позичальником було укладено договір застави, предметом якого є належний останньому автомобіль марки Mitsubishi Pajero Sport, реєстраційний номер НОМЕР_1.

З метою забезпечення виконання зобов'язання позичальника за кредитним договором між банком та ОСОБА_9 було укладено договір поруки від 14 вересня 2007 року, за умовами якого останній зобов'язався перед банком відповідати за виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором.

Відповідно до положень пункту 1.1 договору поруки поручитель зобов'язується відповідати за виконання ОСОБА_8 зобов'язань за кредитним договором від 14 вересня 2007 року, за умовами якого позичальнику надається кредит у розмірі 36 600 доларів США зі сплатою 12,5 % річних за користування ним з врахуванням змін та доповнень, якщо такі будуть прийняті сторонами кредитного договору.

Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що не відбулося зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності, та ПАТ «АБ «Укргазбанк» пред'явлено вимоги до ОСОБА_9 без порушення визначених у частині четвертій статті 559 ЦК України строків.

Проте, в наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 лютого 2014 року суд касаційної інстанції виходив із того, що обсяг зобов'язання поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель. Проте якщо в договорі поруки передбачено, зокрема, можливість зміни розміру процентів за основним зобов'язанням і строків їх виплати без додаткового повідомлення поручителя та укладення окремої угоди, то ця умова договору стала результатом домовленості сторін, а отже, поручитель дав згоду на зміну основного зобов'язання. У грудні ВАТ «АБ «Укргазбанк» в односторонньому порядку підвищив процентну ставку з 15 % до 16 %, оскільки у п. 3.1.10 кредитного договору зазначено, що на залишок простроченої заборгованості за кредитом проценти нараховуються на 1 % більше, виходячи від початкової процентної ставки. Враховуючи те, що з обставин справи не вбачається інформованості поручителя і його згоди на збільшення розміру його відповідальності, то відповідно до положень частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється.

Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції у подібних правовідносин частини першої статті 559 ЦК України.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначеної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Згідно із частиною першою статті 553, частиною першою статті 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

За положеннями частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється, зокрема, у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

До припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.

Таким чином, у зобов'язаннях, в яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови в договорі поруки не дає підстав покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань перед банком.

Судами встановлено, що пункт 3.1.9 спірного кредитного договору встановлює обов'язок позичальника сплачувати на залишок простроченої заборгованості за кредитом проценти, нараховані виходячи із процентної ставки, зазначеної у пункті 1.1 та збільшеної на один процент, починаючи від дня виникнення простроченої заборгованості.

Відповідно до пункту 1.1 договору поруки поручитель зобов'язується відповідати за виконання ОСОБА_8 зобов'язань за кредитним договором від 14 вересня 2007 року з врахуванням змін та доповнень, якщо такі будуть прийняті сторонами кредитного договору.

Пунктом 2.7 спірного договору поруки передбачається обов'язок кредитора повідомити поручителя в письмовій формі про внесення до кредитного договору будь-яких змін та доповнень стосовно, зокрема, розміру процентної ставки за користування кредитом.

Враховуючи вищезазначене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення заборгованості з поручителя, оскільки будь-яких змін, про внесення яких кредитор був зобов'язаний повідомити та отримати згоду від поручителя, до кредитного договору не вносились, а ОСОБА_9 зобов'язався солідарно відповідати перед кредитором за виконання боржником зобов'язань за кредитним договором, умовами якого передбачено збільшення розміру процентної ставки на 1 % на залишок кредитної заборгованості при наявності простроченої заборгованості.

Отже у справі, яка переглядається, положення статті 559 ЦК України судами застосовано правильно, судові рішення у справі, яка переглядається, є законними, а тому в задоволенні заяви необхідно відмовити.

Керуючись пунктом 1 статті 355, пунктом 2 частини першої статті 360-3, частиною першою статті 360-5 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

У задоволенні заяви ОСОБА_9 відмовити.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий Я.М. Романюк

Судді: В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

Ю.Л. Сенін

В.М. Сімоненко

А.Г. Ярема