ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2016 року м. КиївСудові палати у цивільних та господарських справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Сімоненко В.М., суддів:Берднік І.С., Ємця А.А., Гуменюка В.І., Жайворонок Т.Є.,Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Потильчака О.І., Романюка Я.М., Шицького І.Б., Яреми А.Г.,розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Смілянського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Балаклеївської сільської ради Смілянського району Черкаської області до ОСОБА_12 про відшкодування шкоди, завданої використанням земель без правовстановлюючих документів, за заявою Генерального прокурора України про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 червня 2015 року,

в с т а н о в и л и :

У жовтні 2014 року Смілянський міжрайонний прокурор звернувся до суду в інтересах держави в особі Балаклеївської сільської ради Смілянського району Черкаської області до ОСОБА_12 з відповідним позовом, посилаючись на те, що відповідач використовує земельну ділянку площею 2,21 га у АДРЕСА_1 для розміщення комплексу нежитлових будівель, належних йому на праві власності, без оформлення документів, що підтверджують право власності чи право користування вказаною земельною ділянкою. У зв'язку з тим, що договір оренди земельної ділянки між Балаклеївською сільрадою та відповідачем не укладався з причини ухилення останнього від його оформлення, територіальна громада с. Балаклеї недоотримала кошти у вигляді орендної плати за землю, чим їй завдано збитків на суму 583 тис. 705грн 65 коп.

Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 19 січня 2015 року позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 514 тис. 387 грн 34 коп. збитків, завданих внаслідок незаконного користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів.

Рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 3 березня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 червня 2015 року, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.

Заступник Генерального прокурора України звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 червня 2015 року з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_3339/ed_2016_02_21/pravo1/T041618.html?pravo=1> (далі - ЦПК України) підстав, - неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статей 124-126, 152, 156, 157 Земельного кодексу України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_27/ed_2016_05_17/pravo1/KD0001.html?pravo=1> (далі - ЗК України) та Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року №284 (далі - Порядок).

На підтвердження зазначених підстав подання заяви надано ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 та 22 липня 2015 року, 27 березня 2013 року, постанови Вищого господарського суду від 2 вересня, 5 серпня, 22 та 23 липня 2015 року й постанови Верховного Суду України від 3 червня, 1 липня, 7 жовтня та 28 січня 2015 року.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника заявника, перевіривши наведені в заяві доводи, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України дійшли висновку, що заява підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстав; неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Суди встановили, що рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 1 березня 2011 року за ОСОБА_12 визнано право власності на комплекс нежитлових будівель, розташованих у АДРЕСА_1, яке він зареєстрував 6 квітня 2011 року, що підтверджується витягом про державну реєстрацію прав № 29570491.

Листом від 12 липня 2012 року № 374 сільський голова Балаклеївської сільської ради повідомляла відповідача про необхідність оформлення ним відповідно до законодавства права оренди земельної ділянки, проте відповідач дій, спрямованих на оформлення та укладення права користування земельною ділянкою, не здійснив, за що його в 2013 році було притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення правил користування земельною ділянкою.

Актом комісії, затвердженим розпорядженням Смілянської райдержадміністрації від 18 серпня 2014 року, встановлена сума збитків, які відповідач завдав несплатою орендної плати за землю відповідачем за період з 6 квітня 2011року по 12 серпня 2014 року і які за розрахунком позивача складають 583тис. 705 грн 65 коп.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідач користувався земельною ділянкою без належно оформленої документації та правовстановлюючого документа на вказану земельну ділянку, позивачу завдано збитків на суму 514тис. 387грн 34 коп., які підлягають стягненню на підставі статті 156 ЗК України та Порядку.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив з того, що положення статті 156 ЗК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_999/ed_2015_02_11/pravo1/T012768.html?pravo=1> та Порядку на встановлені судом правовідносини не поширюються.

Разом з тим у наданих заявником ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 та 22 липня 2015 року, 27 березня 2013 року, постановах Вищого господарського суду від 2 вересня, 5 серпня, 22 та 23 липня 2015 року й постановах Верховного Суду України від 3 червня, 1 липня, 7 жовтня та 28 січня 2015 року суди касаційних інстанцій зазначили, що використання земельних ділянок з порушенням земельного законодавства, зокрема без правовстановлюючих документів, є підставою для відшкодування збитків на підставі статті 156 ЗК України за умови наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини.

Отже, існує неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 124, 125, 126, 152, 156 ЗК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_27/ed_2016_05_17/pravo1/KD0001.html?pravo=1> та Порядку.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України виходять з такого.

Відповідно до статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Суб'єктами права на землі комунальної власності згідно статті 80 ЗК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_456/ed_2015_07_01/pravo1/T012768.html?pravo=1>, є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, незалежно від того, зареєстрована земельна ділянка за територіальною громадою, чи ні.

Статтями 125 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_588258/ed_2015_07_01/pravo1/T012768.html?pravo=1>, 126 ЗК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_588697/ed_2015_07_01/pravo1/T012768.html?pravo=1> передбачено, що право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

Статтею 206 ЗК України та статтею 2 Закону України «Про плату за землю» визначено, що використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.

Частиною четвертою статті 2 Закону України «Про плату за землю» передбачено, що за земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.

За приписами статті 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_127/ed_2015_06_02/pravo1/T030963.html?pravo=1> самовільним зайняттям земельної ділянки є будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Відповідно до частини 2 статті 120 ЗК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2013_01_05/pravo1/T012768.html?pravo=1> якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на який вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Таким чином, право на земельну ділянку в набувача будинку, будівлі або споруди виникає з моменту набуття права на будинок, будівлю або споруду незалежно від будь-яких подальших дій набувача щодо оформлення права на земельну ділянку. Таке оформлення може мати місце в подальшому, в тому числі шляхом підписання відповідного договору (оренди, емфітевзису, суперфіцію).

При розгляді даної справи судами встановлено, що після оформлення ОСОБА_12 права власності на будівлі, розташовані на земельній ділянці площею 2,21 га у АДРЕСА_1, договір оренди вказаної земельної ділянки він не укладав, орендної плати за договором не сплачує, хоча земельна ділянка використовується для розміщення об'єкта нерухомого майна.

Згідно зі статтею 211 ЗК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1265/ed_2015_07_01/pravo1/T012768.html?pravo=1> громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за самовільне зайняття земельних ділянок.

Статтею 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843053/ed_2015_07_16/pravo1/T030435.html?pravo=1>) передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За приписами статті 1166 ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_844269/ed_2015_07_16/pravo1/T030435.html?pravo=1> майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

ЗК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2015_07_01/pravo1/T012768.html?pravo=1> та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин є спеціальними до правовідносин щодо відшкодування збитків землевласникам та землекористувачам, у тому числі у вигляді неодержаних ними доходів.

Згідно із частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки (пункт «д» частини першої статті 156 ЗК України).

За змістом статті 157 ЗК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1007/ed_2015_07_01/pravo1/T012768.html?pravo=1> відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

З аналізу наведених норм вбачається, що користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів позбавляє орендодавця права одержати дохід у вигляді орендної плати за землю, який він міг би отримувати, якби його право не було порушено.

Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 1 Порядку власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні, зокрема, неодержанням доходів у зв'язку з тимчасовим невикористанням земельних ділянок.

Відповідно до пункту 3 Порядку відшкодуванню підлягають збитки власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані. При цьому неодержаний доход - це доход, який міг би одержати власник землі, землекористувач, у тому числі орендар, із земельної ділянки і який він не одержав внаслідок її вилучення (викупу) або тимчасового зайняття, обмеження прав, погіршення якості землі або приведення її у непридатність для використання за цільовим призначенням у результаті негативного впливу, спричиненого діяльністю підприємств, установ, організацій та громадян.

Розміри збитків, у тому числі неодержані доходи згідно пунктом 2 Порядку, визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад.

Отже, системний аналіз зазначених норм матеріального права дозволяє зробити висновок, що у випадку неукладення договору оренди, суперфіцію або інших правочинів як правових підстав для користування земельною ділянкою з вини користувача настають правові наслідки, передбачені статтею 157 ЗК України та Порядком.

Саме таких висновків дійшов суд першої інстанції, задовольняючи позов на підставі зазначених норм матеріального права.

Оскільки апеляційний суд помилково скасував рішення суду першої інстанції, ухвалене відповідно до норм матеріального права, ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 18 червня 2015 року та рішення Апеляційного суду Черкаської області від 3 березня 2015 року підлягають скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції.

Постанова Верховного Суду України від 28 січня 2015 року не може бути прикладом неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права, оскільки нею справу передано на новий розгляд у зв'язку з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.

Постанова Верховного Суду України від 3 червня 2015 року також не може бути підтвердженням неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права, оскільки нею відмовлено у задоволенні заяви через відсутність підстав для висновку про різне застосування положень статей 22, 1166 ЦК України, статті 156 ЗК України та пунктів 1, 3 Порядку.

Керуючись пунктами 1,4 частини першої статті 355, частиною першою статті 360-2, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частиною першою, другою статті 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах і Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л и :

Заяву заступника Генерального прокурора України задовольнити.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 червня 2015 року, рішення Апеляційного суду Черкаської області від 3 березня 2015 року скасувати, рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 19 січня 2015 року залишити без змін.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий В.М. Сімоненко

Судді: І.С. Берднік

В.І. Гуменюк

А.А. Ємець

Т.Є Жайворонок

Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

О.І. Потильчак

Я.М. Романюк

І.Б. Шицький

А.Г. Ярема