П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2014 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України у складі:

Головуючого Яреми А.Г.Суддів:Патрюка М.В., Григор'євої Л.І.,Лященко Н.П., Онопенка В.В.,Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Гуменюка В.І.,Охрімчук Л.І.,Сімоненко В.М.,розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_11 до ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 про визнання правочинів недійсними та витребування майна з чужого незаконного володіння за заявою ОСОБА_11 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 вересня 2013 року,

в с т а н о в и л а :

У квітні 2011 року ОСОБА_11 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 та ОСОБА_15 про визнання правочинів недійсними та витребування майна з чужого незаконного володіння. Позивач зазначав, що йому на праві власності належали квартири АДРЕСА_1. 20 травня 2010 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_16 від його імені на ім'я ОСОБА_12 видано довіреність, згідно з якою останньому надано право продажу належних йому, ОСОБА_11, квартир. На підставі цієї довіреності ОСОБА_12 від його імені 17 листопада 2010 року уклав з ОСОБА_13 договори купівлі-продажу, за якими відчужив на користь останнього належні йому, ОСОБА_11, зазначені вище квартири. 21 грудня 2010 року ОСОБА_13 продав квартиру № 9 ОСОБА_17, а 22 грудня 2010 року квартири № 7 та 8 ОСОБА_18, які в подальшому на підставі договорів дарування відчужили їх ОСОБА_15 та ОСОБА_14 відповідно. Позивач посилався на те, що він не видавав довіреності на ім'я ОСОБА_12 на відчуження належних йому квартир та отримання дублікатів правовстановлюючих документів на них. Із ОСОБА_12 він взагалі не знайомий. Наміру відчужувати своє майно він не мав. На підставі викладеного позивач просив суд визнати недійсними: видану 20 травня 2010 року від його імені ОСОБА_12 довіреність на право відчуження належних йому, ОСОБА_11, квартир; договори купівлі-продажу квартир АДРЕСА_1 укладені 17 листопада 2010 року від його імені ОСОБА_12 з ОСОБА_13; а також зобов'язати ОСОБА_14 повернути йому квартири №№ 7 та 8, а ОСОБА_15 - квартиру № 9 в будинку по АДРЕСА_1

Рішенням Балаклавського районного суду м. Севастополя від 26 жовтня 2012 року у позові відмовлено.

Рішенням апеляційного суду м. Севастополя від 8 квітня 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову. Визнано недійсним довіреність, видану 20 травня 2010 року ОСОБА_12 від імені ОСОБА_11; договори купівлі-продажу квартир АДРЕСА_1, укладені 17 листопада 2010 року від імені ОСОБА_11 ОСОБА_12 з ОСОБА_13 Витребувано у ОСОБА_14 на користь ОСОБА_11 квартири АДРЕСА_1 а у ОСОБА_15 також на користь ОСОБА_11 квартиру № 9 в цьому ж будинку.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 вересня 2013 року рішення апеляційного суду скасовано, а рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У заяві про перегляд Верховним Судом України судового рішення суду касаційної інстанції ОСОБА_11 просить скасувати судове рішення касаційного суду й залишити в силі рішення суду апеляційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції статей 203, 215 та 388 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню частково.

Відповідно до змісту ч. 2 ст. 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої п. 1 ст. 355 ЦПК України, якщо установить, що воно є незаконним.

Предметом судового розгляду є спір про визнання правочинів щодо відчуження об'єктів нерухомого майна недійсними з підстав відсутності у відчужувача волі на їх вчинення та витребування цих об'єктів з чужого незаконного володіння.

Відповідно до п.п. 2 та 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно від добросовісного набувача в тому разі, якщо майно було викрадене в нього або вибуло з його володіння не з його волі іншим шляхом.

У випадку, якщо майно вибуло з володіння власника на підставі вчиненого правочину перевірці судом при вирішенні справи підлягає чинність правочину.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначено в ст. 203 ЦК України. Зокрема, згідно з ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Недотримання цієї вимоги згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України є підставою недійсності правочину.

Судом установлено, що ОСОБА_11 на праві власності належали квартири АДРЕСА_1. 20 травня 2010 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_16 від імені ОСОБА_11 ОСОБА_12 було видано довіреність, якою останньому надано право відчужити належні ОСОБА_11 квартири. Діючи на підставі цієї довіреності від імені ОСОБА_11 ОСОБА_12 17 листопада 2010 року належні ОСОБА_11 зазначені вище квартири продав ОСОБА_13 21 грудня 2010 року ОСОБА_13 продав квартиру № 9 ОСОБА_17, а 22 грудня 2010 року продав квартири № 7 та 8 ОСОБА_18, які в подальшому на підставі договорів дарування відчужили ці квартири ОСОБА_15 та ОСОБА_14 відповідно.

Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_11 посилався на те, що наміру продавати належні йому квартири не мав, довіреність на ім'я ОСОБА_12 не видавав, квартири відчужені всупереч його волі.

Вирішуючи питання про наявність чи відсутність в учасника правочину волевиявлення на його вчинення, суду слід виходити з ретельного дослідження наявних у справі доказів як кожного окремо, так і їх в сукупності.

Зокрема, у разі вчинення правочину представником суду слід з'ясувати, чи був наділений представник його довірителем повноваженнями на вчинення правочину, чи діяв він в межах наданих йому повноважень, а якщо ні, то чи схвалив в подальшому довіритель укладений представником в його інтересах правочин.

В матеріалах справи наявні докази про те, що паспорт на ім'я позивача ОСОБА_11, на підставі якого нотаріус встановлювала його особу під час посвідчення довіреності на ім'я ОСОБА_12 з правом відчуження квартир насправді ОСОБА_11 не видавався (а.с. 281; 331-332). У цьому паспорті місце народження ОСОБА_11 зазначено м. Москва (а.с. 287), хоча згідно зі свідоцтвом про народження та паспортом громадянина РФ ОСОБА_11 є уродженцем х. Новомаксимівського Суровикинського району Волгоградської області (а.с. 61-64; та арк. 15, 21, 290 кримінальної справи).

Відповідно до довідки, виданої за місцем роботи ОСОБА_11, у день видачі ним довіреності в одній з нотаріальних контор м. Києва фактично він знаходився на своєму робочому місці в м. Москві (арк. кримінальної справи 27).

Державна прикордонна служба України даних про перетинання в той час ОСОБА_11 державного кордону України не виявила (а.с. 283).

Усі договори купівлі-продажу належних ОСОБА_11 квартир укладались не на підставі оригіналів правовстановлюючих документів на них, які знаходились у ОСОБА_11, а на підставі їх дублікатів (а.с. 91, 112, 113).

Під час проведення ставки віч-на-віч в рамках розслідування кримінальної справи, порушеної за фактом шахрайства, ОСОБА_11 і ОСОБА_12 ствердили, що раніше ніколи один з одним не зустрічалися та знайомими не були (а.с. 208-210). Більш того, ОСОБА_12 ствердив, що довіреність на відчуження квартир йому видав не ОСОБА_11, а інша особа, яка назвалася ОСОБА_11

Висновок спеціаліста за № 2/59 від 31 травня 2011 року (арк. кримінальної справи 176-178) та судової почеркознавчої експертизи за № 2/253 від 6 жовтня 2011 року (а.с. 139-140) зводяться до того, що підписи від імені ОСОБА_11 на довіреності виконані ймовірно не ним.

Належна оцінка зазначених доказів у їх сукупності має значення для встановлення тих фактичних обставин справи, від яких залежить правильність вирішення справи, а саме питання про те, чи мав намір ОСОБА_11 відчужити належні йому квартири, чи наділяв він повноваженнями щодо їх відчуження ОСОБА_12, чи діяв останній в інтересах ОСОБА_11, чи відповідали ці дії волі ОСОБА_11 та чи схвалив ОСОБА_11 в подальшому вчинені від його імені правочини.

Ухвалюючи рішення про відмову в позові, суд першої інстанції, з чиїми висновками погодився касаційний суд, виходив із того, що особу ОСОБА_11 нотаріус встановила на підставі наданого їй паспорта, висновок експерта про те, що підпис на довіреності про надання ОСОБА_12 права на відчуження квартири виконаний не ОСОБА_11, не є категоричним. За таких обставин суд вважав недоведеним відсутність волевиявлення ОСОБА_11 при укладені спірного правочину.

Однак, без ретельного дослідження та належної правової оцінки зазначених вище доказів у їх сукупності такий висновок не можна вважати обґрунтованим. Не встановивши, чи фактично ОСОБА_11 мав намір відчужувати належні йому спірні квартири та чи відповідає їх відчуження його волі, суд передчасно ухвалив рішення, яке законним вважати не можна.

Разом з тим, без належного встановлення зазначених вище фактичних обставин, які мають правове значення для вирішення справи, зробити висновок про те, чи правильно застосовано судом ст.ст. 203, 215, 388 ЦК України неможливо.

В ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 квітня 2012 року, 13 червня 2012 року та22 жовтня 2012 року, постановлених у справах з подібних правовідносин, на які як на приклади неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права посилається у своїй заяві ОСОБА_11, касаційний суд виходив із того, що оскільки судами попередніх інстанцій встановлено відсутність волевиявлення сторін при видачі довіреностей, то відповідно до положень ч. 3 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 ЦК України є підстави для визнання правочинів недійсними.

Таким чином, оскільки рішення суду касаційної інстанції у справі, яка переглядається, є незаконним, його відповідно до вимог ч. 2 ст. 360-4 ЦПК України слід скасувати.

Керуючись п. 1 ст. 355, п. 1 ч. 1 ст. 360-3, ч. 2 ст. 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_11 задовольнити частково.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 вересня 2013 року скасувати і передати справу на новий касаційний розгляд.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 355 ЦПК України.

Головуючий А.Г. Ярема Судді М.В. Патрюк Л.І. Григор'єва В.І. Гуменюк Н.П. Лященко В.В. Онопенко Л.І. Охрімчук Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко