П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 листопада 2015 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого суддів: Охрімчук Л.І., Гуменюка В.І., Лященко Н.П.,Сеніна Ю.Л., Яреми А.Г., розглянувши в судовому засіданні справу за заявою ОСОБА_6 про скасування рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 4 серпня 2014 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_6, товариства з обмеженою відповідальністю «Градострой» про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою ОСОБА_6 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 травня 2015 року, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 22 січня 2015 року та ухвали Дніпровського районного суду м. Києва від 19 листопада 2014 року,

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2014 року ОСОБА_6 звернувся до суду із заявою про скасування рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 4 серпня 2014 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк») до ОСОБА_6, товариства з обмеженою відповідальністю «Градострой» (далі - ТОВ «Градострой») про стягнення заборгованості за кредитним договором.

ОСОБА_6 зазначав, що 4 серпня 2014 року рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків частково задоволено позов ПАТ «Укрсоцбанк»: стягнуто солідарно з нього та ТОВ «Градострой» на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 1 млн 202 тис. 87 грн 64 коп. та третейський збір у розмірі 12 тис. 420 грн 88 коп. Позивач зазначав також, що вказана справа непідвідомча цьому суду відповідно до Закону України «Про третейські суди», оскільки спір у цій справі стосується захисту прав споживачів. При формуванні складу третейського суду було порушено вимоги статей 16-19 цього Закону, оскільки цей спір фактично розглядався структурним підрозділом Асоціації українських банків, одним із завдань якої є захист прав та інтересів банків, у тому числі й ПАТ «Укрсоцбанк», а безпідставна відмова третейського судді в задоволенні його заяви про відвід може свідчити про особисту зацікавленість у результатах розгляду справи. Крім того, розрахунок заборгованості позичальника здійснено неправильно і всупереч частині десятій статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» позивач не звертався з попереднім повідомленням щодо необхідності дострокового повернення всієї суми кредиту, а тому заявлені вимоги є передчасними. Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_6 просив скасувати зазначене рішення третейського суду.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 19 листопада 2014 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 22 січня 2015 року та ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 травня 2015 року, у задоволенні заяви ОСОБА_6 відмовлено.

У заяві про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 травня 2015 року, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 22 січня 2015 року та ухвали Дніпровського районного суду м. Києва від 19 листопада 2014 року ОСОБА_6 просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення його заяви з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди», що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідності зазначеного судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України від 20 травня 2015 року (справа № 6-64цс15) висновку щодо застосування у подібних правовідносинах вказаної норми матеріального права.

На обґрунтування заяви ОСОБА_6 надав копії ухвал колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 серпня 2012 року, 10 квітня 2013 року, 25 лютого, 17 червня 2015 року та постанови Верховного Суду України від 20 травня 2015 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_6 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Згідно із частиною першою статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 20 липня 2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_6 було укладено договір невідновлювальної кредитної лінії, відповідно до умов якого позичальник отримав кредит у розмірі 2 млн 457 тис. швейцарських франків з такими умовами надання траншів кредиту: протягом 20 місяців з моменту підписання договору, на купівлю та ремонт нерухомості, зі сплатою 10 % річних та кінцевим строком повернення до 19 липня 2012 року.

За пунктом 6.2 зазначеного договору в разі, якщо сторони не дійдуть згоди зі спірних питань шляхом переговорів, сторони, керуючись статтею 5 Закону України «Про третейські суди», домовляються про те, що спір розглядається одноособово третейським суддею Ярошовцем В.М. Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків. У разі неможливості розгляду спору вказаним третейським суддею спір розглядається третейським суддею Мороз О.А. або Білоконем Ю.М. у черговості, вказаній у цьому пункті. У разі, якщо спір не може бути розглянутий визначеними в цьому пункті суддями, суддя призначається головою Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків відповідно до чинного регламенту вказаного третейського суду.

Рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 4 серпня 2014 року у справі за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_6, ТОВ «Градострой» про стягнення заборгованості за кредитним договором позов задоволено частково: стягнуто солідарно з ОСОБА_6 та ТОВ «Градострой» на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 1 млн 202 тис. 87 грн 64 коп. та третейський збір у розмірі 12 тис. 420 грн 88 коп.

У жовтні 2014 року ОСОБА_6 звернувся до суду із заявою про скасування рішення постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 4 серпня 2014 року.

Постановляючи ухвалу про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_6, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що на час укладення спірного кредитного договору Закон України «Про третейські суди» не містив заборони на розгляд третейськими судами справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки), отже, третейський суд міг розглядати справу про стягнення заборгованості за кредитним договором. Крім того, не вбачається підстав для застосування до спірних правовідносин вказаного Закону, оскільки відповідно до його положень у таких правовідносинах банк не є споживачем.

Разом з тим в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 лютого, 17 червня 2015 року, наданих заявником для порівняння, міститься висновок про те, що на час укладення кредитного договору Закон України «Про третейські суди» містив заборону на розгляд третейськими судами справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки), тому третейське застереження в кредитному договорі суперечить вимогам пункту 14 частини першої статті 6 цього Закону.

В ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 квітня 2013 року, наданій заявником для порівняння, касаційний суд, застосувавши норми пункту 2 частини шостої статті 56 Закону України «Про третейські суди», де передбачено, що компетентний суд відмовляє в задоволенні заяви про видачу виконавчого документа, якщо справа, по якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону, зазначив, що у спорі, який був розглянутий третейським судом, за захистом свого порушеного права до компетентного органу звернувся банк, а позичальник як споживач послуг, які надає банк, до третейського суду з позовом не звертався, отже, до спірних правовідносин не застосовуються норми пункту 2 частини шостої статті 56 та пункту 14 частини першої статті 6 вказаного Закону. Такого ж висновку дійшов і касаційний суд в ухвалі від 15 серпня 2012 року.

У постанові Верховного Суду України від 20 травня 2015 року, наданій заявником для порівняння, міститься висновок про те, що Законом України «Про внесення змін до статті 6 Закону України «Про третейські суди» щодо підвідомчості справ у сфері захисту прав споживачів третейським судам» частину першу статті 6 Закону України «Про третейські суди» доповнено пунктом 14, згідно з яким третейські суди не можуть розглядати справи у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки). Цей Закон набрав чинності 12 березня 2011 року. На час укладання кредитного договору (15 листопада 2011 року) Закон України «Про третейські суди» містив заборону на розгляд третейськими судами справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки). З огляду на те, що третейське застереження в кредитному договорі від 15 листопада 2011 року між фізичною особою (споживачем) і банком було укладено з порушенням вимог пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди», у цій частині кредитний договір є недійсним.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди».

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні у подібних правовідносинах пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди», Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Одним зі способів захисту прав суб'єктів цивільних правовідносин є звернення до третейських судів, що передбачено статтею 17 ЦПК України.

Відповідно до частини другої статті 1 Закону України «Про третейські суди» до третейського суду за угодою сторін може бути передано будь-який спір, що виникає з цивільних, господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.

Згідно з пунктом 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди» (частину першу статті 6 цього Закону доповнено пунктом 14 згідно із Законом № 2983-VI від 3 лютого 2011 року), третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком, зокрема, справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

Споживачем, права якого захищаються на підставі Закону України «Про захист прав споживачів», є лише громадянин (фізична особа), котрий придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити товари (роботи, послуги) для власних побутових потреб. Цей Закон регулює відносини споживача з підприємством, установою, організацією чи громадянином-підприємцем, які виготовляють та продають товари, виконують роботи і надають послуги, незалежно від форм власності та організаційних форм підприємництва.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_9 щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) дія цього Закону поширюється і на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем за договором про надання споживчого кредиту), що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

За частиною першою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» між кредитодавцем та споживачем укладається договір про надання споживчого кредиту, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку, що спори між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і під час виконання такого договору, відповідно до пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди», незважаючи на наявність третейського застереження в договорі, не можуть бути предметом третейського розгляду, оскільки цим Законом від 3 лютого 2011 року виключено з компетенції третейського суду вирішення спорів щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

Відмежування цивільних правовідносин за участю споживачів від правовідносин з іншими суб'єктами здійснюється на підставі визначення правової форми їх участі в конкретних правовідносинах.

А тому, незалежно від предмета і підстав позову та незважаючи на те, хто звертається з позовом до суду (банк або інша фінансова установа чи споживач), на правовідносини, що виникають зі споживчого кредиту, поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів».

У справі, яка переглядається, рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків про стягнення заборгованості за кредитним договором, про скасування якого звернувся із заявою ОСОБА_6, ухвалено 4 серпня 2014 року, тобто після внесення зазначених змін до Закону України «Про третейські суди».

Суди, розглядаючи заяву ОСОБА_6, на вказану обставину не звернули уваги та відмовили в задоволенні заяви, помилково пославшись на те, що спірний кредитний договір був укладений до внесення вказаних змін до частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди», тому третейський суд міг розглядати справу про стягнення заборгованості за кредитним договором. Крім того, суди дійшли висновку про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин вказаного Закону, оскільки відповідно до його положень у цьому спорі банк не є споживачем, тому й спір, який виник між сторонами, не є спором щодо захисту прав споживачів.

Оскільки спірне рішення третейського суду ухвалено після внесення змін до Закону України «Про третейські суди», а ОСОБА_6 є споживачем послуг банку, спір виник щодо стягнення з нього заборгованості за кредитом, то третейському суду в силу положень пункту 14 частини першої статті 6 цього Закону така справа не підвідомча.

Саме з такого розуміння зазначених норм матеріального права виходив суд касаційної інстанції, постановляючи ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 лютого, 17 червня 2015 року, надані заявником для порівняння.

Такий по суті висновок міститься й у постанові Верховного Суду України від 20 травня 2015 року.

Отже, у справі, яка переглядається Верховним Судом України, судами неправильно застосовано норми Закону України «Про третейські суди», що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 3604 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій у частині відмови в задоволенні заяви ОСОБА_6 про скасування рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 4 серпня 2014 року в частині стягнення з ОСОБА_6 заборгованості за кредитним договором та ухвалення в цій частині нового рішення.

Відповідно до статті 3895 ЦПК України рішення третейського суду може бути скасовано, якщо справа, в якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону.

Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603 , частиною першою, пунктом 2 частини другої статті 3604 ЦПК України, Cудова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_6 задовольнити частково.

Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 травня 2015 року, ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 22 січня 2015 року та ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 19 листопада 2014 року в частині відмови у задоволенні заяви ОСОБА_6 про скасування рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 4 серпня 2014 року в частині стягнення з ОСОБА_6 заборгованості за кредитним договором скасувати.

Заяву ОСОБА_6 про скасування рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 4 серпня 2014 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_6, товариства з обмеженою відповідальністю «Градострой» про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 4 серпня 2014 року в частині стягнення з ОСОБА_6 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованості за кредитним договором, укладеним 20 липня 2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_6 у розмірі 1 млн 202 тис. 87 грн 64 коп. та третейського збору в розмірі 12 тис. 420 грн 88 коп. скасувати.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої

статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий Л.І. Охрімчук

Судді: В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко

Ю.Л. Сенін

А.Г. Ярема