ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2014 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,суддів:Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_10 до відділу Державного комітету із земельних ресурсів у Недригайлівському районі Сумської області (далі - відділ Держкомзему), заступника начальника відділу Держкомзему - реєстратора Шевцової Ірини Сергіївни, третя особа - сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Дружба-Нова» (далі - Товариство), про визнання дій протиправними, скасування рішень та зобов'язання вчинити дії,

в с т а н о в и л а:

У червні 2012 року ОСОБА_10 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправними дії відділу Держкомзему та заступника начальника відділу Держкомзему - реєстратора Шевцової І.С. щодо здійснення державної реєстрації договору оренди землі від 1 вересня 2010 року, сторонами якого є позивач і Товариство, та зобов'язати відповідачів скасувати державну реєстрацію цього договору, а також запис про його державну реєстрацію у відповідному розділі Книги записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що укладений договір оренди землі не відповідає вимогам статей 11, 15 Закону України від 6 жовтня 1998 року № 161-ХІV «Про оренду землі» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 161-ХІV) та змісту Типового договору оренди землі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 березня 2004 року № 220, оскільки аркуші 1, 2 (сторінки 1-4) договору оренди землі не підписані орендодавцем, а також не скріплені печаткою орендаря (тому між позивачем та Товариством у належній формі не досягнуто згоди з усіх істотних умов договору оренди землі); договір не містить у своєму змісті обов'язкових невід'ємних частин, а саме: плану або схеми земельної ділянки, яка передається в оренду, кадастрового плану земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів. Також позивач зазначив, що 20 січня 2012 року він подав заяву начальнику відділу Держкомзему про відкликання свого підпису у договорі оренди землі та нездійснення його державної реєстрації, але, незважаючи на це, зазначений договір було зареєстровано, на його думку, протиправно.

Сумський окружний адміністративний суд постановою від 29 серпня

2012 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2012 року, у задоволенні позову відмовив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 13 червня 2013 року залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій про відмову в позові і дійшов висновку, що дії відповідачів зі здійснення державної реєстрації договору оренди землі, сторонами якого є Товариство та позивач, і внесення відповідних відомостей до Книги записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі вчинені на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. При цьому суд виходив із того, що стаття 24 Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 1952-IV) містить виключний перелік підстав, згідно з якими може бути відмовлено у державній реєстрації. Звернення однієї зі сторін договору із заявою про відкликання свого підпису із примірників договору оренди земельної ділянки та вимогою не проводити реєстрацію договору не входить до вказаного переліку і не є підставою для відмови у його державній реєстрації.

Представник ОСОБА_10 - ОСОБА_12 - звернувся із заявою про перегляд ухвали суду касаційної інстанції з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), посилаючись на неоднакове застосування статті 20 Закону № 161-ХІV, статей 16, 24 Закону № 1952-IV. Заявник просить ухвалу Вищого адміністративного суду України від 13 червня 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

На підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права позивач надав рішення від 13 лютого 2013 року № К/9991/70577/12, 3 квітня 2013 року №№ К/9991/76434/12, К/9991/73994/12 та 16 липня 2013 року № В/800/3055/13, у яких Вищий адміністративний суд України дійшов протилежного висновку, зазначивши, що підписані сторонами договори оренди землі на момент звернення орендодавців (позивачів) до відділу Держкомзему із заявами про відкликання підпису та відмови від державної реєстрації згідно з положеннями Цивільного кодексу України (далі - ЦК) та статті 20 Закону № 161-ХІV не є вчиненими правочинами, оскільки їх державна реєстрація не відбулася. Тому сторони договорів мали право відмовитися від завершення процедури укладення договору шляхом відкликання підпису та відмови від державної реєстрації договорів оренди, а дії відділу Держкомзему щодо здійснення реєстрації цих договорів є неправомірними.

Перевіривши наведені заявником доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Верховний Суд України неоднарозово висловлював свою правову позицію стосовно моменту укладення договору оренди землі та наслідків відкликання підпису з укладеного договору до державної реєстрації останнього. Так, у постанові від 18 грудня 2013 року Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України зазначила, що своє волевиявлення на укладення договору учасник (сторона) правочину виявляє в момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа. Реєстрація договору є адміністративним актом, тобто елементом зовнішнім щодо договору. Прохання учасника (сторони) правочину не здійснювати реєстрацію договору оренди земельної ділянки, волевиявлення на укладення якого він виявляв у момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа, не є підставою для визнання договору недійсним у порядку, визначеному частиною третьою статті 203 та частиною першою статті 215 ЦК.

У постанові від 25 грудня 2013 року ця Судова палата підтвердила наведене вище правове судження та зазначила, що відповідно до статті 214 ЦК відмова від двостороннього правочину може відбуватися лише за взаємною згодою сторін. Одностороння незгода сторони з реєстрацією підписаного (укладеного) нею договору не може визнаватися обставиною для визнання його недійсним із підстав, передбачених частиною третьою статті 203 та частиною першою статті 215 ЦК.

Відповідно до статті 18 Закону № 161-XIV договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Статтею 20 цього ж Закону встановлено, що укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Право оренди земельної ділянки виникає з дня державної реєстрації цього права відповідно до закону, що регулює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Відносини із реєстрації договорів оренди землі на час виникнення спірних відносин регулювалися, зокрема, Законом № 161-XIV, Порядком ведення Поземельної книги і Порядком ведення Книги записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 9 вересня 2009 року № 1021, і Тимчасовим порядком ведення державного реєстру земель, затвердженим наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 2 липня 2003 року № 174 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25 липня 2003 року за № 641/7962).

Ні наведені, ні інші нормативно-правові акти не передбачали права однієї зі сторін договору на відкликання заяви про його державну реєстрацію, поданої іншою стороною, та відповідного кореспондуючого такому праву обов'язку відповідачів не реєструвати договір.

З огляду на наведене колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України погоджується з твердженням Вищого адміністративного суду України про те, що дії відповідачів щодо здійснення державної реєстрації договору оренди землі, сторонами яких є ОСОБА_10 та Товариство, вчинені на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На сьогодні зазначені порядки і встановлений раніше законом обов'язок реєструвати такі договори втратили чинність, натомість Закон № 161-XIV визначає обов'язок реєструвати право оренди відповідно до закону.

Правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації, та їх обтяжень визначено Законом № 1952-IV, який спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна.

Частиною першою статті 4 Закону № 1952-IV встановлено, що обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, зокрема й право оренди земельної ділянки.

Статтею 24 цього Закону визначений виключний перелік підстав, згідно з якими може бути відмовлено у державній реєстрації прав, а її частиною четвертою передбачено, що відмова в державній реєстрації прав та їх обтяжень з підстав, не передбачених цим Законом, заборонена.

Аналізуючи норми Закону № 1952-IV, можна дійти висновку, що він не регулював і не регулює відносини, пов'язані з державною реєстрацією договорів оренди.

Отже, погоджуючись із законністю судового рішення у цій справі, слід звернути увагу на те, що суд касаційної інстанції мотивував оскаржуване рішення, зокрема, й приписами Закону № 1952-IV, помилково не пославшись на застосування його норм за аналогією.

Таким чином, аналіз зазначених норм дає підстави вважати, що звернення однієї зі сторін договору до державного реєстратора з заявою про відкликання свого підпису в договорі оренди земельної ділянки або вимогою не проводити реєстрацію договору, поданого іншою стороною, не було підставою для відмови у державній реєстрації договору оренди земельної ділянки.

Ураховуючи наведене, а також те, що висновок касаційного суду у справі, яка розглядається, ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, у задоволенні заяви ОСОБА_12 - представника ОСОБА_10 - слід відмовити.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України.

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви ОСОБА_12 - представника ОСОБА_10 - відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. КривенкоСудді: М.Б. Гусак О.В. КривендаО.А. Коротких В.Л. МаринченкоП.В. ПанталієнкоО.Б. ПрокопенкоО.О. ТерлецькийЮ.Г. Тітов