П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

9 листопада 2016 року м. Київ

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Ємця А.А., суддів: Берднік І.С., Жайворонок Т.Є.,

за участю представників дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» - Мицька Р.М., Самофал Л.І., приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об'єднання Азот» - Базилевського С.Б., Демидаса Д.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 14 червня 2016 року у справі № 9/5014/969/2012(5/65/2011) за позовом дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» до приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об'єднання Азот» про стягнення 394 066 751,36 грн, -

в с т а н о в и л а:

У 2011 році дочірня компанія «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (далі - позивач) звернулася до Господарського суду Луганської області з позовною заявою про стягнення з приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об'єднання Азот» (далі - відповідач) заборгованості за договором поставки природного газу від 28 січня 2011 року № 06/11-48 (далі - Договір), а саме: 313 023 445,02 грн основного боргу,

3 411 912,92 грн пені, 1 499 085,56 грн інфляційних нарахувань, 659 851,08 грн - 3 % річних.

Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідач узяті на себе зобов'язання виконав частково, розрахувавшись із позивачем не в повному обсязі, у зв'язку з чим виникла заборгованість, яку до цього часу не погашено.

Справа господарськими судами розглядалась неодноразово.

Постановою Вищого господарського суду України від 29 вересня

2015 року у справі № 9/5014/969/2012(5/65/2011) рішення Господарського суду Харківської області від 24 березня 2015 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16 червня 2015 року скасовано в частині задоволення позовних вимог про стягнення пені, інфляційних нарахувань і 3 % річних у заявлених позивачем сумах. У цій частині справу направлено на новий розгляд до Господарського суду Луганської області.

Рішенням Господарського суду Луганської області від 30 листопада

2015 року у справі № 9/5014/969/2012(5/65/2011) у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 4 квітня 2016 року рішення Господарського суду Луганської області від 30 листопада 2015 року у справі № 9/5014/969/2012(5/65/2011) скасовано частково. Позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 3 % річних у сумі 8 206 220,29 грн, пеню у сумі 3 411 912,92 грн, інфляційні нарахування у сумі 67 926 087,57 грн, судовий збір за розгляд позовної заяви - 72 801,99 грн. У решті рішення залишено без змін. Стягнуто з відповідача на користь позивача судовий збір за розгляд апеляційної скарги - 80 082,19 грн.

Постановою Вищого господарського суду України від 14 червня

2016 року постанову Донецького апеляційного господарського суду від

4 квітня 2016 року скасовано, а рішення Господарського суду Луганської області від 30 листопада 2015 року залишено без змін.

Так, Вищий господарський суд України, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, виходив із того, що ненастання строку виконання основного зобов'язання є наслідком відсутності права на нарахування штрафних санкцій (інфляційні нарахування, 3 % річних і пеня).

Позивач у порядку статті 11119 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) подав заяву про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 14 червня 2016 року у справі № 9/5014/969/2012(5/65/2011) із підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини першої статті 11116 ГПК.

На підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права заявником надано копії постанов Вищого господарського суду України від 29 червня 2016 року у справі

№ 913/498/13-г, від 7 червня 2016 року у справі № 913/860/14, від 12 липня 2016 року у справі № 905/2190/14, від 4 лютого 2010 року у справі № 5/209-09, від 22 квітня 2010 року у справі № 15/232, від 5 лютого 2014 року у справі

№ 908/2879/13, від 11 червня 2014 року у справі № 916/1337/13, в яких, на думку заявника, по-іншому застосовано одні й ті самі норми матеріального права.

Ухвалою Верховного Суду України від 25 жовтня 2016 року справу

№ 9/5014/969/2012(5/65/2011) призначено до розгляду.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявника та представників сторін, забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм матеріального права, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

Предметом розгляду у цій справі є правомірність нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених законом та умовами Договору.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 28 січня 2011 року між позивачем як постачальником і відповідачем як покупцем укладено Договір, згідно з пунктом 1.1 якого постачальник зобов'язується передати у власність покупцю, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити природний газ в обсязі, зазначеному у пункту 1.2 цього Договору. Газ, що постачається за цим Договором, використовується покупцем виключно для власних потреб.

Відповідно до пункту 4.1 Договору остаточний розрахунок за спожитий газ із урахуванням вартості транспортування територією України здійснюється на підставі акта приймання-передачі газу (за звітний місяць) до 5 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

У разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за Договором згідно з пунктом 7.1 сторони несуть відповідальність, передбачену законом і цим Договором.

За замістом пункту 7.3.1 у разі порушення покупцем умов пункту

4.1 цього Договору покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 24 березня

2015 року у справі № 9/5014/969/2012(5/65/2011) в частині, що набрала законної сили, встановлено факт порушення відповідачем грошового зобов'язання на суму 313 023 445,02 грн.

Ухвалою Господарського суду Луганської області у справі

№ 9/5014/969/2012(5/65/2011) від 19 листопада 2015 року було затверджено мирову угоду від 16 вересня 2015 року в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 313 023 445,02 грн і витрат зі сплати судового збору в сумі 73 080,00 грн.

Статтями 525 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843594/ed_2016_02_28/pravo1/T030435.html?pravo=1> Цивільного кодексу України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843595/ed_2016_02_28/pravo1/T030435.html?pravo=1> (далі - ЦК) та

193 Господарського кодексу України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1318/ed_2016_06_02/pravo1/T030436.html?pravo=1> (далі - ГК) встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2016_02_28/pravo1/T030435.html?pravo=1>, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов відповідно до статті 526 ЦК, не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Обов'язковість договору для виконання сторонами встановлено статтею 629 ЦК.

Згідно з статтями 611 ЦК і 216 ГК у разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, передбачені цими кодексами, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843697/ed_2016_02_28/pravo1/T030435.html?pravo=1>боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843697/ed_2016_02_28/pravo1/T030435.html?pravo=1> нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов законного висновку про відсутність підстав для звільнення відповідача від відповідальності за невиконання зобов'язання за Договором і стягнув пеню, передбачену пунктом 7.3.1 Договору, і 3 % річних та інфляційні нарахування.

Крім того, Верховний Суд України погоджується із судом апеляційної інстанції, що сторони не вносили до спірного договору будь-яких змін стосовно терміну та порядку оплати, а лише вирішили питання, щодо погашення боржником суми боргу, стягнуті на підставі рішення суду.

З урахуванням наведеного постанова суду касаційної інстанцій підлягає скасуванню із залишенням у силі постанови суду апеляційної інстанції.

Згідно з пунктом 7 частини першої статті 49 ГПК якщо суд апеляційної або касаційної інстанції чи Верховний Суд України, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Щодо розподілу судового збору Верховний Суд України зазначає, що за змістом пункту 1 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Частиною першою статті 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на

1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Як передбачено підпунктом 6 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір», ставка судового збору за подання заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у разі подання позовної заяви майнового характеру становить 130 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.

Як убачається із платіжного доручення від 13 вересня 2016 року № 625, судовий збір за подання позивачем заяви про перегляд Верховним Судом України судового рішення у зазначеній справі сплачено у розмірі

268 710,00 грн.

Оскільки оспорювана сума становить 394 066 751,36 грн, судом апеляційної інстанції було стягнуто судовий збір за розгляд позовної заяви в розмірі 72 801,99 грн, то за подання заяви про перегляд Верховним Судом України судового рішення позивач мав сплатити судовий збір у розмірі 94 642,59 грн, а отже, переплата становить 174 067,42 грн.

Ураховуючи те, що позивачем внесено судовий збір у більшому розмірі, ніж встановлено законом, сума переплати - 174 067,42 грн підлягає поверненню заявникові із Державного бюджету України.

Крім того, за подання заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України судовий збір у розмірі 94 642, 59 грн підлягає стягненню з відповідача.

Керуючись пунктом 6 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року

№ 1402-VII, статтями 44, 49, 11114 , 11123 , 11124 , 11125 ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України:

п о с т а н о в и л а:

Заяву дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 14 червня 2016 року у справі № 9/5014/969/2012(5/65/2011) скасувати, а постанову Донецького апеляційного господарського суду від 4 квітня 2016 року залишити в силі.

Повернути дочірній компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1, код ЄДРПОУ 31301827) судовий збір у розмірі 174 067,42 грн - надміру сплаченої суми згідно з платіжним дорученням від 13 вересня 2016 року № 625.

Стягнути з приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об'єднання Азот» (93403, Луганська область, м. Сєвєродонецьк,

вул. Пивоварова, 5, код ЄДРПОУ 33270581) на користь дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (04116,

м. Київ, вул. Шолуденка, 1, код ЄДРПОУ 31301827) судовий збір за розгляд заяви про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 14 червня 2016 року у справі

№ 9/5014/969/2012(5/65/2011) у сумі 94 642,59 грн.

Доручити Господарському суду Луганської області видати відповідні накази.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, встановленої пунктом 4 частини першої статті 11116 ГПК.

Головуючий А.А. Ємець

Судді: І.С. Берднік

Т.Є. Жайворонок