П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

6 жовтня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоСамсіна І.Л.,суддів:Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенка В.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Лідер-Продукт» до державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві (далі - ДПІ), третя особа на стороні позивача - ТОВ «Дьолер Буковина», про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2013 року ТОВ «Лідер-Продукт» звернулось до окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до ДПІ, в якому просило суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 21 серпня 2013 року №№ 0005482208, 0005492208 та 0005502208.

На обґрунтування позовних вимог ТОВ «Лідер-Продукт» зазначило, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті ДПІ протиправно, а тому підлягають скасуванню.

Заперечуючи проти позову, ДПІ вважає угоди між ТОВ «Лідер-Продукт» і ТОВ «Саноіл Торг» нікчемними, оскільки вони не мали на меті реальне настання правових наслідків, обумовлених змістом цих правочинів. Будь-які документи мають силу первинних лише в разі фактичного здійснення господарських операцій. Тобто, якщо фактичного здійснення операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документам для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Суди попередніх інстанцій встановили, що в період з 22 по 26 липня 2013 року ДПІ провела документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Лідер-Продукт» з питань дотримання вимог податкового законодавства при придбанні та подальшій реалізації товарів (робіт, послуг), придбаних у ТОВ «Саноіл Торг» за період з 1 січня 2010 року по 31 березня 2013 року, за результатами якої складено акт від 2 серпня 2013 року № 795/26-58-22-08-11/37500728 (далі - Акт) та зроблено висновок про порушення позивачем вимог: підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2, підпункту 138.8.1 пункту 138.8 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (далі - ПК), в результаті чого занижено податок на прибуток за 2012 рік на суму 323 078 грн та завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 2012 рік на суму 3 461 355 грн; пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.6, 201.10 статті 201 ПК, в результаті чого за серпень 2012 року занижено податок на додану вартість (далі - ПДВ) на суму 999 964 грн.

На підставі Акта ДПІ винесла податкові повідомлення-рішення: № 0005482208, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у загальному розмірі 1 249 955 грн, з яких 999 964 грн - сума основного платежу та 249 991 грн - розмір штрафних (фінансових) санкцій (штрафів); № 0005492208, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 484 617 грн, з яких 323 078 грн - за основним платежем та 161 539 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0005502208, відповідно до якого позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на 3 461 355 грн.

Як убачається з Акта, підставою для донарахування позивачу зазначених податкових зобов'язань були висновки перевіряючого про безпідставне формування позивачем податкового кредиту та витрат за результатами господарських операцій по правочину, укладеному зі своїм контрагентом-постачальником ТОВ «Саноіл Торг», оскільки, на переконання відповідача, угода, укладена позивачем із зазначеним контрагентом, не має на меті реальне настання правових наслідків, обумовлених змістом правочину.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 18 грудня 2013 року, залишеною без змін ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2014 року та Вищого адміністративного суду України від 25 лютого 2015 року, позов задовольнив повністю: визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 21 серпня 2013 року №№ 0005482208, 0005492208, 0005502208.

Суди дійшли висновку, що матеріалами справи підтверджується належним чином та в повному обсязі виконання укладеного позивачем зі своїм контрагентом правочину, а відповідач як суб'єкт владних повноважень, враховуючи, що викладені в Акті висновки не узгоджуються з нормами матеріального права, не довів правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.

Не погоджуючись із ухвалою касаційного суду, ДПІ звернулась із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пунктів 198.1-198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 201 ПК.

На обґрунтування заяви ДПІ надала копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 26 березня та 21 травня 2014 року (справи №№ 2а-4419/10/2670, К/800/12819/13 відповідно), які, на її думку, підтверджують неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення заяви.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України перегляд Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах може здійснюватися виключно з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Так, у справі, що розглядається, суд касаційної інстанції, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, дійшов висновку про те, що в матеріалах справи наявні в повному обсязі первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та вказаним контрагентом, складені за результатами проведених операцій з дотриманням вимог законодавства і містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою. Фактичні обставини об'єктивно засвідчують правомірність формування позивачем податкового кредиту та віднесення відповідних сум до складу валових витрат відповідно до первинних бухгалтерських документів та податкових накладних, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Водночас обставини справи, що розглядається, відмінні від обставин, встановлених у справах, на рішення в яких посилається заявник, обґрунтовуючи наявність підстави для перегляду Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 25 лютого 2015 року.

В ухвалі від 21 травня 2014 року Вищий адміністративний суд України, залишаючи в силі рішення судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог, зазначив, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Зазначені правовідносини позивача із контрагентом ТОВ «Ріал-Групп» мали виключно паперовий характер, а отже, не були спрямовані на реальне настання правових наслідків. Реального настання наслідків за договором, укладеним між позивачем та вказаним контрагентом, не відбулося, будь-яких інших доказів, що могли б підтвердити товарність таких угод, позивач не надав, за таких обставин надані позивачем податкові накладні не можуть бути розцінені як первинна документація в розумінні Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV).

В ухвалі від 26 березня 2014 року Вищий адміністративний суд України, скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог, зазначив, що первинні документи від імені ТОВ «Спецторгпозитив» складені та підписані не директором ОСОБА_3, а іншою особою, яку неможливо ідентифікувати (з урахуванням установленого рішенням суду у кримінальній справі факту непричетності директора ОСОБА_3 до участі у фінансово-господарській діяльності ТОВ «Спецторгпозитив» та до підписання будь-яких документів). Подані ТОВ «Фірма Октан» первинні документи на обґрунтування права на податковий кредит та на формування валових витрат не відповідають вимогам статті <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_82/ed_2013_10_24/pravo1/T990996.html?pravo=1> 9 Закону № 996-XIV, не можуть бути підставою для внесення відповідних записів до бухгалтерського обліку та, відповідно, не можуть враховуватися ТОВ «Фірма Октан» при формуванні податкового кредиту та валових витрат. У процесі розгляду цієї справи позивач не надав доказів транспортування нафтопродуктів, їх зберігання у процесі виконання розглядуваних поставок; у матеріалах справи також відсутні фактичні дані на підтвердження прийняття позивачем товару за кількістю та якістю. А відтак, слід погодитися з об'єктивністю висновку суду першої інстанції про недоведеність ТОВ «Фірма Октан» реальності виконання розглядуваних операцій з придбання товару (нафтопродуктів) у ТОВ «Спецторгпозитив».

Аналіз правозастосування у наведених рішеннях суду касаційної інстанції дозволяє дійти висновку, що йдеться про застосування одних і тих самих норм матеріального права, але різне вирішення справ зумовлене відмінними між собою фактичними обставинами, правильність встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду України. Зазначене не дає можливості дійти висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції зазначених заявником норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Ураховуючи те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, та керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий І.Л. Самсін Судді: М.І. Гриців О.А. Коротких В.В. КривенкоВ.Л. Маринченко П.В. ПанталієнкоО.Б. Прокопенко О.О. Терлецький