ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

6 квітня 2016 року м. КиївСудова палата у цивільних справах

Верховного Суду України у складі:

головуючого Романюка Я.М.,суддів:Гуменюка В.І., Лященко Н.П.,Сімоненко В.М., Охрімчук Л.І., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання недійсною заяви про скасування заповіту; за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_9, приватного підприємства "Борей-таксі", товариства з обмеженою відповідальністю "Фронт", товариства з обмеженою відповідальністю "Ліпат-Інвест", комунального підприємства "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна", приватного підприємства "ЮС-Центр", ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, товариства з обмеженою відповідальністю "А.О. Бастіон", товариства з обмеженою відповідальністю "Технічний центр домофонізації Цифрал-Сервіс", треті особи: Головне управління юстиції у місті Києві, товариство з обмеженою відповідальністю "Елітком", ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, про визнання недійсним заповіту, визнання пріоритету зареєстрованих прав на частину квартири, визнання права власності на частину квартири в порядку спадкування за законом, визначення судом відповідальності, стягнення в солідарному порядку погіршення частки, упущеної вигоди, неодержаної орендної плати, пені, реальних збитків, грошової компенсації, відшкодування моральної шкоди, припинення права власності за заявою ОСОБА_7 про перегляд рішення Печерського районного суду м. Києва від 30 грудня 2013 року, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 18 березня 2014 року, ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 липня 2014 року,

в с т а н о в и л а :

У липні 2000 року ОСОБА_23 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_24 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Шостої київської державної нотаріальної контори Мотицькою С.А. 3 листопада 1998 року, що зареєстроване в реєстрі за № 3с-619, на ім'я ОСОБА_26 та ОСОБА_24 щодо спадкового майна померлого ОСОБА_27 у вигляді 1/3 частки квартири АДРЕСА_1.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 13 листопада 2000 року позов задоволено.

Зазначене рішення суду ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 28 липня 2008 року скасовано за нововиявленими обставинами.

До участі у справі в якості правонаступника померлого ОСОБА_23 було притягнуто його сина - ОСОБА_6, який з урахуванням заяви про зміну та уточнення позову та заяви про залишення частини позовних вимог без розгляду просив: визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 03 листопада 1998 року, реєстровий № 3с-619, видане Шостою київською державною нотаріальною конторою на ім'я ОСОБА_26 та ОСОБА_24 у спадковій справі № 164/97 в частині визнання за ОСОБА_24 права на спадкування за законом 1/3 частки квартири АДРЕСА_1, яка належала померлому ОСОБА_27 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого відділом приватизації державного житлового фонду Печерського району м. Києва ІНФОРМАЦІЯ_1 року за № 531 та зареєстрована в Київському БТІ 17 лютого 1994 року за № 4662; визнати недійсною заяву від 16 січня 2001 року подану ОСОБА_26 до Шостої київської державної нотаріальної контори про скасування заповіту від 23 грудня 1999 року.

ОСОБА_6 посилався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер ОСОБА_27 Своїм заповітом від 27 січня 1994 року ОСОБА_27 заповідав ОСОБА_29 лише автомобіль. Враховуючи, що ОСОБА_26 на час смерті свого чоловіка ОСОБА_27 проживала разом із ним у належній їм та ОСОБА_23 квартирі, то вона відповідно до вимог статей 549 ЦК України (в редакції 1963 року) прийняла спадщину, оскільки у встановлений статей 553 ЦК України (в редакції 1963 року) шестимісячний строк не подавала заяву про відмову від спадщини. Але 3 листопада 1998 року Шоста Київська державна нотаріальна контора видала свідоцтво про право на спадщину за законом на ім'я ОСОБА_26 та ОСОБА_29 щодо спадкового майна померлого ОСОБА_27 у вигляді 1/3 частки квартири АДРЕСА_1 з порушенням вимог статей 529, 548, 549 ЦК України (в редакції 1963 року), а тому воно має бути визнано недійсним.

ІНФОРМАЦІЯ_3 року померла ОСОБА_26 (мати батька позивача - ОСОБА_23). Не дивлячись на те, що ОСОБА_26 своїм заповітом від 23 грудня 1999 року скасувала свій попередній заповіт від 31 жовтня 1996 року, Шоста київська державна нотаріальна контора направляла як за вимогою суду, так і позивачу відомості про те, що в Спадковому реєстрі зареєстрований лише один заповіт ОСОБА_26 від 31 жовтня 1996 року на користь ОСОБА_29

ОСОБА_26 своїм заповітом від 23 грудня 1999 року скасувала попередній заповіт від 31 жовтня 1996 року, а відповідно до вимог ч. 2 ст. 544 ЦК України (в редакції 1963 року) заповіт, складений пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або в частині, в якій він йому суперечить. Оскільки заповітом від 23 грудня 1999 року ОСОБА_26 змінила особу, на користь якої вона заповіла своє майно, то даний заповіт повністю скасував попередній її заповіт від 31 жовтня 1996 року на користь ОСОБА_29

При цьому нотаріальна контора повідомила, що заповіт ОСОБА_26 від 23 грудня 1999 року за реєстровим № 8-10744 скасовано її заявою від 16 січня 2001 року за реєстровим № 2-111. Однак підпис, вчинений на цій заяві від імені ОСОБА_26 не є її підписом, оскільки в цей час ОСОБА_26 знаходилась в смт. Немішаєво Бородянського району Київської області.

ОСОБА_7 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ПП «Борей-таксі», ТОВ «Фронт», ТОВ «Ліпат-Інвест», КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна», ПП «ЮС-Центр», ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ТОВ «А.О. Бастіон», ТОВ «Технічний центр домофонізації Цифрал-Сервіс», в якому, уточнивши, змінивши та доповнивши позовні вимоги, остаточно просив:

- визнати недійсним заповіт ОСОБА_26 на ім'я ОСОБА_23 від 23 грудня 1999 pоку; визнати за померлим ОСОБА_29 і ОСОБА_26 пріоритет зареєстрованих прав власності на частки квартири АДРЕСА_1 над іншими незареєстрованими правами станом на момент відкриття спадщини ОСОБА_23;

- визнати за ОСОБА_7 право власності на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом, як 1/18 частки після смерті ОСОБА_29 та 5/18 часток після смерті ОСОБА_26;

- визначити відповідальність ОСОБА_6, ОСОБА_8, ПП «Борей-таксі», ТОВ «Фронт», ТОВ «Ліпат-Інвест», ПП «ЮС-Центр», які спільно завдали шкоди ОСОБА_7, у частці відповідно до ступеня вини кожного;

- стягнути у солідарному порядку з ОСОБА_6, ОСОБА_8, ПП «Борей-таксі», ТОВ «Фронт», ТОВ «Ліпат-Інвест», ПП «ЮС-Центр» на користь ОСОБА_7 погіршення 1/3 частки квартири АДРЕСА_1 (1/18 частки після смерті ОСОБА_29 та 5/18 часток після смерті ОСОБА_26), у розмірі 172 606 грн. 67 коп.;

- стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_6, ОСОБА_8, ПП «Борей-таксі», ТОВ «Фронт», ТОВ «Ліпат-Інвест», ПП «ЮС-Центр» на користь ОСОБА_7 упущену вигоду від здачі в оренду належної йому на праві власності за рішенням Печерського районного суду м. Києва від 27 квітня 2004 року 1/3 частки квартири АДРЕСА_1 з 15 червня 2004 року по 14 січня 2010 року включно: 153 892 грн. 10 коп. доходів, 51 736 грн. 24 коп. інфляційних, 10 734 грн.18 коп. суми 3 % річних, а загалом 216 362 грн. 52 коп.;

- стягнути з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_7 неодержану орендну плату за термін 3 місяців авансом у розмірі 11 864 грн. 85 коп., як еквівалент 1 500 доларів США;

- перевести у солідарному порядку на ОСОБА_6, ОСОБА_8, ПП «Борей-таксі», ТОВ «Фронт», ТОВ «Ліпат-Інвест», ПП «ЮС-Центр» обов'язок сплати йому за прострочення передачі квартири в оренду за договором оренди квартири від 30 жовтня 2007 року і стягнути з них у солідарному порядку на користь ОСОБА_7 пеню за прострочення орендних платежів у розмірі 345 504 грн. 43 коп., як еквівалент 43 680 доларів США;

- стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_6, ОСОБА_8, ПП «Борей-таксі», ТОВ «Фронт», ТОВ «Ліпат-Інвест», ПП «ЮС- Центр» на користь ОСОБА_7 500 000 грн. на відшкодування моральної шкоди;

- зобов'язати ОСОБА_6 та ОСОБА_8 у солідарному порядку передати ОСОБА_7 сімейний фотоальбом, що належав ОСОБА_26;

- стягнути з ОСОБА_6 та ОСОБА_8, ПП «ЮС-Центр» на користь ОСОБА_7 реальні збитки у розмірі 10 752 грн. 69 коп. згідно з поданим розрахунком;

- захистити цивільний матеріальний інтерес ОСОБА_7, встановивши станом на час звернення ОСОБА_7 до суду з позовом і розгляду цієї справи юридичний факт вартості 1/3 частки квартири АДРЕСА_1 у розмірі 123 468,04 доларів США;

- стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 еквівалент матеріальної компенсації - грошову компенсацію за 1/3 частки квартири АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_7 за рішенням Печерського районного суду м. Києва від 27 квітня 2004 року у розмірі 986 818 грн. 13 коп.

- припинити право власності ОСОБА_7 на 1/3 частки квартири АДРЕСА_1, що належить йому за рішенням Печерського районного суду м. Києва від 27 квітня 2004 pоку, яке було зареєстровано 14 червня 2004 року КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна»;

- стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 витрати у розмірі 5 231 грн. 65 коп., а також судові витрати та всі інші витрати, пов'язані з розглядом даної цивільної справи;

- встановити такий порядок виконання рішення у цій справі, яким зобов'язати КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» право власності на 1/3 частки квартири АДРЕСА_1 за рішенням Печерського районного суду м. Києва від 27 квітня 2004 року (реєстраційний напис від 14 червня 2004 року) припинити за ОСОБА_7 не раніше отримання з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 грошових сум у розмірах 986 818 грн. 13 коп. та 5 231 грн. 65 коп. з усіма іншими, покладеними на нього витратами у цій справі;

- покласти на відповідачів у солідарному порядку всі витрати, пов'язані з розглядом даної цивільної справи;

- стягнути на користь ОСОБА_7 у солідарному порядку з відповідачів ОСОБА_10, ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ТОВ «А.О. Бастіон», ТОВ «Технічний центр домофонізації Цифрал-Сервіс», ПП «ЮС-Центр» реальні збитки у розмірі 28 800 грн. та 115 200 грн. упущеної вигоди.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що після смерті 27 лютого 1994 року ОСОБА_27 його спадщина була прийнята двома з трьох спадкоємців - дружиною ОСОБА_26 і сином, його батьком ОСОБА_24 ОСОБА_26 прийняла спадщину, фактично вступивши у володіння спадковим майном, а ОСОБА_24 прийняв спадщину, фактично вступивши в управління спадковим майном - автомобілем ЛуАЗ, належним ОСОБА_27 Вказував на те, що третій спадкоємець ОСОБА_27 - його син ОСОБА_23 спадщини не приймав, оскільки заяви про прийняття спадщини у встановлений статтею 549 ЦК УРСР строк нотаріусу не подавав, в управління спадковим майном не вступав та не міг проживати у спірній квартирі і прийняти спадщину у 1994 році.

Також з вини відповідачів він тривалий час був позбавлений можливості використовувати за призначенням належну йому власність у вигляді 1/3 частки спірної квартири, що призвело до заподіяння йому збитків та шкоди в розмірі, зазначеному в позові, неодержання ним доходів, заподіяння моральної страждань. Внаслідок протиправних дій відповідачів у нього виник обов'язок перед третіми особами у сплаті останнім пені з умовами укладених з третіми особами договорів, тому зазначений обов'язок повинен бути перенесений на відповідачів.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 30 грудня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 18 березня 2014 року, позов ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання недійсною заяви про скасування заповіту задоволено частково. Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане державним нотаріусом Шостої Київської державної нотаріальної контори Мотицькою С.А. 3 листопада 1998 року на ім'я ОСОБА_26 та ОСОБА_29 щодо спадкового майна померлого ОСОБА_27 у вигляді 1/3 частки квартири АДРЕСА_1. У решті позову відмовлено.

У задоволенні позову ОСОБА_7 до ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ПП «Борей-таксі», ТОВ «Фронт», ТОВ «Ліпат-Інвест», КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна», ПП «ЮС-Центр», ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, TOB «А.О. Бастіон», ТОВ «Технічний центр домофонізації Цифрал-Сервіс», за участю третіх осіб: Головного управління юстиції у м. Києві, ТОВ «Елітком», ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, про визнання недійсним заповіту, визнання пріоритету зареєстрованих прав на частки квартири, визнання права власності на частку квартири в порядку спадкування за законом, визначення судом відповідальності, стягнення у солідарному порядку погіршення частки, упущеної вигоди, неодержаної орендної плати, пені, реальних збитків, грошової компенсації, припинення права власності, відшкодування моральної шкоди відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 липня 2014 року касаційну скаргу ОСОБА_7 відхилено, рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ОСОБА_7 просить скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 30 грудня 2013 року, ухвалу апеляційного суду м. Києва від 18 березня 2014 року, ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 липня 2014 року та залишити без розгляду вимоги за первісним позовом і передати справу в частині вимог за зустрічним позовом до суду першої інстанції з підстав, передбачених пунктами 1 та 4 частини 1 статті 355 ЦПК України - неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права, а також невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статті 549 ЦК УРСР та статті 1266 ЦК України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи заяви, судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява задоволенню не підлягає.

Відповідно до змісту статті 360-5 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.

Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року відділом приватизації державного житлового фонду Печерського району м. Києва видано свідоцтво про право сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_23, ОСОБА_27, ОСОБА_26

ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер ОСОБА_27

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом після померлого ОСОБА_27 належна йому 1/3 частка спадкового майна була поділена в рівних частках між дружиною - ОСОБА_26 та сином - ОСОБА_24

3 листопада 1998 року державним нотаріусом Шостої київської державної нотаріальної контори Мотицькою С.А. було видано свідоцтво про право на спадщину за законом, яке було зареєстровано в реєстрі за № 3с-619 на ім'я ОСОБА_26 та ОСОБА_24 щодо спадкового майна померлого ОСОБА_27 у вигляді 1/3 частки квартири АДРЕСА_1.

ІНФОРМАЦІЯ_2 року помер ОСОБА_24, після смерті якого спадкоємцями першої черги були: ОСОБА_14 (дружина померлого) та ОСОБА_26 (мати померлого), які у частині частки ОСОБА_24 у праві власності на квартиру відмовилися від своєї долі у праві на спадщину на користь сина ОСОБА_24 - ОСОБА_7, якому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину.

ІНФОРМАЦІЯ_3 року померла ОСОБА_26, після смерті якої відкрилася спадщина на 4/9 частки спірної квартири.

ІНФОРМАЦІЯ_4 року помер ОСОБА_23

20 січня 2004 року ОСОБА_7 отримав від державних нотаріусів Дванадцятої та Шостої Київських державних нотаріальних контор постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії з підстав відсутності у спадкоємця ОСОБА_7 довідки-характеристики на квартиру, яка є спадковим майном.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 27 квітня 2004 року встановлено, що ОСОБА_7 відповідно до статті 549 ЦК України здійснив всі необхідні дії, що свідчать про прийняття спадщини, а тому за ОСОБА_7 визнано право власності на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1.

Інший спадкоємець, ОСОБА_6 як спадкоємець першої черги після смерті його батька мав право на спадщину у розмірі 4/9 частки, яка належала його померлому батьку у спірній квартирі, а також 2/9 частки при спадкуванні після померлої ОСОБА_26 (його бабусі) за правом представлення відповідно до вимог статті 1266 ЦК України, тобто загальна частка, яку за законом мав успадкувати ОСОБА_6, становила 2/3 частки квартири.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_6 суд першої інстанції, з висновком якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що під час видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, яке було зареєстровано в реєстрі за № 3с-619, не було враховано право іншого сина померлого ОСОБА_27 - ОСОБА_23 на успадкування 1/9 частки квартири АДРЕСА_1, яка загально складалася із 1/3 частки квартири, що належала спадкодавцю, а тому дійшов висновку про визнання недійсним зазначеного свідоцтва. Так, ОСОБА_7 мав право на спадщину у розмірі 1/9 частки, що належала померлому батьку, і у розмірі 2/9 часток у порядку спадкування за правом представлення, так як його померлому батьку (ОСОБА_29) мало належати 2/9 часток від спадкової маси у вигляді частки у розмірі 4/9 часток у праві власності на квартиру ОСОБА_26 (його матері), а всього ОСОБА_7 мав право успадкувати 1/3 частку спірної квартири. ОСОБА_7 на підставі рішення Печерського районного суду м. Києва від 27 квітня 2004 року належала 1/3 частка спірної квартири. Разом з тим, ОСОБА_6 як спадкоємець першої черги після смерті його батька мав право на спадщину у розмірі 4/9 часток, які належали його померлому батьку у спірній квартирі, а також 2/9 часток при спадкуванні після померлої ОСОБА_26 (його бабусі) за правом представлення відповідно до вимог статті 1266 ЦК України, тобто загальна частка, яку за законом мав успадкувати ОСОБА_6, становила 2/3 частки квартири.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 про визнання недійсним заповіту ОСОБА_26 на ім'я ОСОБА_23 від 23 грудня 1999 року та в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 про визнання недійсною заяви ОСОБА_26 від 16 січня 2001 року про скасування заповіту від 23 грудня 1999 року, судом першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, було враховано висновок експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України від 15 лютого 2013 року № 11887/11888/12-32, оскільки він зроблений з урахуванням положень п. 3 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 8 січня 1998 року, окрім того ОСОБА_7 не надав доказів на підтвердження позовних вимог.

Надані ОСОБА_7 на підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права ухвала колегії суддів з розгляду цивільних справ у касаційному порядку апеляційного суду Волинської області від 20 грудня 2007 року, судові рішення Верховного Суду України від 13 липня 1994 року, 12 грудня 2007 року, 2 квітня, 14 травня, 4 червня, 1 жовтня, 19 листопада 2008 року, 11 березня 2009 року, та ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 серпня 2011 року та 12 лютого 2014 року не беруться судом до уваги, оскільки ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 листопада 2014 року вже було відмовлено у допуску до провадження Верховного Суду України справи за заявою ОСОБА_7 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 липня 2014 року, що свідчить про те, що уповноваженим судом вже вирішувалось питання про допуск справи до провадження за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення касаційної інстанції з аналогічних підстав.

Крім того, ОСОБА_7 посилається на неоднакове застосування статті 549 ЦК УРСР, на підтвердження чого надає: ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 вересня 2014 року, від 17 червня 2015 року, від 12 грудня 2011 року, від 20 травня 2015 року, від 3 квітня 2015 року, 3 червня 2015 року, від 22 квітня 2015 року, від 17 червня 2015 року, від 10 червня 2015 року, від 20 квітня 2015 року, від 18 вересня 2014 року, постанову Верховного Суду України від 14 травня 2014 року, у яких суди дійшли таких висновків, що при застосуванні до спірних правовідносин статті 549 ЦК УРСР 1963 року визначається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він протягом 6 місяців з дня її відкриття фактично вступив в управління або володіння спадковим майном, або подав до державної нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Отже, судам у такому разі необхідно встановлювати наявність чи відсутність обставин щодо фактичного вступу спадкоємця в управління або володіння спадковим майном у період протягом 6 місяців з дня відкриття спадщини. Згідно з п. 124 також Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженої наказом Міністра юстиції Української РСР від 31 жовтня 1975 року № 45/5, доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном серед іншого можуть бути довідка управління будинками, виконавчого комітету місцевої Ради депутатів трудящих про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або запис у паспорті спадкоємця або в будинкові книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний у спадковому будинку в період 6 місяців після дня смерті спадкодавця.

У справі, яка переглядається, спадкові правовідносини, підставою виникнення яких стала смерть: ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_23, ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_24, ІНФОРМАЦІЯ_3 року ОСОБА_26 регулюються нормами ЦК УРСР, оскільки виникли до 1 січня 2004 року і спадкоємці за законом юридично чи фактично вчинили дії, які свідчили про прийняття ними спадщини, а спадкові правовідносини пов'язані із смертю ОСОБА_23 (ІНФОРМАЦІЯ_4 року) регулюються нормами ЦК України.

Порядок прийняття спадщини, яка відкрилася після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_27, визначає стаття 549 ЦК УРСР, яка на відміну від положень чинного законодавства серед способів прийняття спадщини передбачала і фактичний вступ в управління або володіння спадковим майном.

Відповідно до п. 124 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР від 31 жовтня 1975 року та п. 113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 14 червня 1994 року (які були чинними на момент відкриття спадщини після ОСОБА_23) доказом вступу в управління чи володіння майном можуть бути: довідка, що «спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом із ним».

Судами встановлено, що свідоцтво про право власності внаслідок приватизації житла ОСОБА_23, ОСОБА_27 і ОСОБА_26 отримали 10 лютого 1994 року, а ІНФОРМАЦІЯ_1 р. ОСОБА_27 помер.

Відповідно до статті 1 Закону України про приватизацію державного житлового фонду приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів. Тобто право на приватизацію жилих приміщень надається лише особам, які мешкають у квартирах (будинках), які ними приватизуються. Тобто, ОСОБА_23 реалізував своє право на приватизацію житла як один із наймачів, який проживав разом із померлим ОСОБА_27, свідченням чого є отримання ним свідоцтва про власність на частку квартири.

За таких обставин факт спільного проживання спадкоємця із спадкодавцем не потребує доказування, а судові рішення, на які заявник посилається на підтвердження своєї заяви щодо неоднакового застосування статті 549 ЦК Української РСР, не дають підстав для висновку про те, що судами касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ за тотожних предмета спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового регулювання нормами матеріального права спірних правовідносин дійшли протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог, а надана для порівняння постанова Верховного Суду України не слугує прикладом невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статті 549 ЦК УРСР.

А також, ОСОБА_7 посилається на неоднакове застосування статті 1266 ЦК України, на підтвердження чого надає: ухвалу Верховного Суду України від 27 січня 2010 року, та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 квітня 2011 року, від 9 жовтня 2013 року, від 7 листопада 2014 року, від 29 січня 2014 року, від 2 липня 2014 року, від 23 липня 2014 року, від 19 листопада 2014 року, від 3 грудня 2014 року, від 17 грудня 2014 року, від 21 січня 2015 року, від 21 січня 2015 року, від 4 лютого 2015 року, від 9 лютого 2015 року, від 25 березня 2015 року, від 15 квітня 2015 року, від 3 червня 2015 року і від 25 червня 2015 року, у яких суди дійшли висновку, що за правилами статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування, зокрема, у разі відсутності спадкоємців попередньої черги. Відповідно до статті 1262 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_844368/ed_2009_11_17/pravo1/T030435.html?pravo=1>, частини першої статті 1265 ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_844371/ed_2009_11_17/pravo1/T030435.html?pravo=1> у другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері. У п'яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. Статтею 1266 ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_844372/ed_2009_11_17/pravo1/T030435.html?pravo=1> визначені правила спадкування за правом представлення й згідно норм зазначеної статті спадкоємцями за правом представлення можуть бути: внуки, правнуки спадкодавця (частина перша статті 1266 ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_844372/ed_2009_11_17/pravo1/T030435.html?pravo=1>), прабаба, прадід спадкодавця (частина друга статті 1266 ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_844372/ed_2009_11_17/pravo1/T030435.html?pravo=1>), племінники спадкодавця (частина третя статті 1266 ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_844372/ed_2009_11_17/pravo1/T030435.html?pravo=1>) і двоюрідні брати та сестри спадкодавця (частина четверта статті 1266 ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_844372/ed_2009_11_17/pravo1/T030435.html?pravo=1>). Згідно частини шостої статті 1266 ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_844372/ed_2009_11_17/pravo1/T030435.html?pravo=1> при спадкуванні по прямій низхідній лінії право представлення діє без обмеження ступеня споріднення. Таким чином згідно статті 1266 ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_844372/ed_2009_11_17/pravo1/T030435.html?pravo=1> до спадкування за правом представлення закликаються саме згадані вище особи, а не їх нащадки; при цьому обмеження ступеня споріднення не допускається лише при спадкуванні по прямій низхідній лінії, родинність за якою визначається виключно від пращура до нащадка.

Порівняння вищенаведених судових рішень із судовим рішенням, про перегляд якого подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що судами касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ за тотожних предмета спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового регулювання нормами матеріального права спірних правовідносин дійшли протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог, щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статті 1266 ЦК України.

Однак, у справі яка переглядається, суди попередніх інстанцій не врахували, що :

- згідно матеріалів спадкової справи № 655/03 (т. 2, а.с. 67-87) 28 липня 2003 року ОСОБА_23 в межах шестимісячного строку було подано заяву про прийняття спадщини, що відкрилась після смерті ОСОБА_26, на 1/3 частки спірної квартири;

- що умовою спадкування онуком ОСОБА_6 за правом представлення є смерть спадкоємця, якого він представляє, ОСОБА_23, проте на момент відкриття спадщини після смерті ОСОБА_26, а саме ІНФОРМАЦІЯ_3 року, її син ОСОБА_23 був живий, і відповідно, ОСОБА_6 права на спадкування в порядку представлення не набув.

Згідно з положеннями ст. ст. 549, 554 ЦК УРСР визнавалося, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Вищевказані дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Відтак, враховуючи, що ОСОБА_23 подавши заяву до нотаріальної контори вчинив усі необхідні дії для прийняття спадщини, що відкрилась після смерті ОСОБА_26, а тому ОСОБА_6 мав право на спадкування після смерті батька, ОСОБА_23

Враховуючи вищезазначене, у справі, яка переглядається, суди хоча й не врахували, тих обставин: що до спадкових правовідносин між ОСОБА_6 та ОСОБА_26 не підлягає застосуванню норма статті 1266 ЦК України, однак вірно вирішили спір по суті та з урахуванням того, що внаслідок винесення судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України власного рішення результат по суті спору не зміниться, тому судові рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій слід залишити без змін.

Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України, пунктом 2 частини першої статті 3603 , статтею 360-5 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

У задоволенні заяви ОСОБА_30 відмовити.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий Я.М. Романюк

Судді: В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко

В.М. Сімоненко

Л.І. Охрімчук