ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

5 жовтня 2016 року м. КиївСудова палата у цивільних справах

Верховного Суду України у складі:

головуючого Романюка Я.М.,суддів:Гуменюка В.І.,Охрімчук Л.І., Лященко Н.П.,Сімоненко В.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про стягнення компенсації за заявою ОСОБА_1 про перегляд судових рішень,

в с т а н о в и л а :

У квітні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» (далі - ПАТ «ДТЕК Павлоградвугілля») про стягнення компенсації, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що під час перебування у трудових відносинах з відповідачем 10 лютого 1999 року з ним стався нещасний випадок на виробництві. Висновком МСЕК від 21 червня 1999 року йому було встановлено 45 % втрати професійної працездатності, а наказом від 28 липня 1999 року призначено одноразову допомогу у розмірі 25 391 грн. Посилаючись на невиплату призначеної одноразової допомоги у місячний строк, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь компенсацію за несвоєчасну виплату одноразової допомоги за період із серпня 1999 року до лютого 2014 року у розмірі 132 388 грн. 67 коп.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 30 березня 2015 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_1 компенсацію за несвоєчасну виплату відшкодування шкоди - одноразової допомоги у зв'язку зі стійкою втратою працездатності у розмірі 9 865 грн. 28 коп.

Допущено рішення до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць.

У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Останнім рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 квітня 2016 року скасовано рішення суду першої інстанції, у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 липня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 квітня 2016 року залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_1 просить скасувати рішення судів у справі та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права та на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме, пункту 43 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року № 472 (далі - Правила № 472), та Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 року № 1427 (далі - Положення № 1427).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява задоволенню не підлягає.

Відповідно до змісту ст. 360-5 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.

Судами встановлено, що під час перебування у трудових відносинах з ПАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» 10 лютого 1999 року зі ОСОБА_1 стався нещасний випадок на виробництві.

Висновком МСЕК від 21 червня 1999 року йому встановлено 45 % втрати професійної працездатності, а наказом від 28 липня 1999 року призначено одноразову допомогу у розмірі 25 391 грн. 60 коп., яка була стягнута на користь позивача рішенням Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 21 липня 2003 року в сумі 18 791 грн., оскільки грошові кошти в сумі 6 600 грн. були добровільно сплачені підприємством до постановлення рішення.

Встановивши, що належні докази про дату фактичної сплати ОСОБА_1 одноразової допомоги у відповідача не збереглися у зв'язку з закінченням терміну зберігання, позивач не надав суду таких доказів, матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до шахти «Степова» про стягнення одноразової допомоги знищено також у зв'язку з закінченням терміну зберігання, тому суд дійшов висновку про стягнення компенсації за своєчасно не сплачену частину одноразової допомоги у розмірі 18 791 грн. в період з дня нарахування допомоги по 21 липня 2003 року, тобто по день ухвалення судом рішення.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що своєчасно не сплачені суми відшкодування шкоди, у тому числі і одноразової допомоги, за період з 1 січня 1998 року до 31 грудня 2000 року, підлягають компенсації на підставі Положення від 20 грудня 1997 року № 1427, яке не передбачало виключень відносно компенсації одноразової допомоги, а з 1 січня 2001 року - на підставі Порядку від 21 лютого 2001 року № 159. Вказані нормативні акти не містять будь-якого виключення для нарахування такої компенсації залежно від порядку виплати сум доходу - у добровільному чи судовому. Зазначені вище Положення та Порядок застосовуються до спірних правовідносин, дія яких поширюється на своєчасно не виплачені суми відшкодування шкоди, а оскільки позивач отримав травму 10 лютого 1999 року, первинно оглянутий МСЕК 21 червня 1999 року, одноразова допомога йому була визначена 28 липня 1999 року, та в повному обсязі стягнута рішенням Першотравенського міського суду від 21 липня 2003 року, суд вважав, що позивач має право на компенсацію одноразової допомоги в сумі 9 865, 28 грн.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про відмову у позові, суд апеляційної інстанції, з висновком якого погодився суд касаційної інстанції, виходив із того, що судом першої інстанції не з'ясовано правових підстав для покладення на підприємство обов'язку зі сплати компенсації, передбаченої статтею 34 Закону України «Про оплату праці», Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року та Порядком № 159 за період після 1 січня 2001 року, а також після 1 квітня 2001 року (набрання чинності Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року) та залучення до участі в справі стороною Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, а в силу наданих чинним ЦПК України повноважень апеляційний суд був позбавлений можливості ці порушення виправити.

У наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 березня 2014 року та від 27 березня 2013 року суд касаційної інстанції виходив із того, що з 1 січня 2001 року набрав чинності Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року. З метою реалізації цього Закону постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати. Згідно з указаним Порядком, у разі затримки виплати компенсації підлягають щомісячні суми відшкодування шкоди, нараховані за період, починаючи з 1 січня 2001 року. При цьому п. 2 Порядку встановлено, що компенсація працівника втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, нарахованої працівникові за період роботи з 1 січня 1998 року до 31 грудня 2000 року, проводиться відповідно до Положення від 20 грудня 1997 року № 1427, до ліквідації заборгованості із заробітної плати за зазначений період. Тобто, своєчасно не виплачені суми відшкодування шкоди за період з 1 січня 1998 року до 31 грудня 2000 року, підлягають компенсації на підставі наведеного Положення від 20 грудня 1997 року № 1427, а з січня 2001 року - на підставі вказаного Порядку від 21 лютого 2001 року № 159. При цьому зазначені нормативні акти не містять будь-якого виключення для нарахування такої компенсації залежно від порядку виплати сум доходу - у добровільному чи судовому порядку.

У наданій для порівняння постанові Верховного Суду України від 30 березня 2016 року, суд виходив із того, що зі змісту пункту 43 Правил № 472 в разі несвоєчасної виплати або несвоєчасного визначення сум відшкодування шкоди, заподіяної працівнику ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків (зокрема й у разі несвоєчасної виплати або несвоєчасного визначення сум одноразової допомоги), стягненню підлягає компенсація за втрату частини доходу у зв'язку із затримкою її виплати в порядку, передбаченому статтею 34 Закону України «Про оплату праці» та Положенням № 1427.

Порівняння вищенаведених рішень суду касаційної інстанції із судовим рішенням, яке переглядається, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ за тотожних предмета спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового регулювання нормами матеріального права спірних правовідносин дійшов протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог, а надана для порівняння постанова Верховного Суду України не слугує прикладом невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Відповідно до статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердились.

Керуючись пунктом 2 частини першої статті 3603 , статтею 360-5 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

У задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий Я.М. Романюк

Судді: В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

В.М. Сімоненко