ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
4 листопада 2015 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючогоКоротких О.А., суддів:Гриціва М.І., Кривенка В.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., - розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом прокурора м. Кіровограда до Кіровоградської міської ради (далі - Міськрада), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - ОСОБА_ 1, ОСОБА_2, про визнання недійсним та скасування рішення,
в с т а н о в и л а:
У серпні 2008 року прокурор м. Кіровограда звернувся до суду з позовом до Міськради, в якому просив визнати недійсним та скасувати рішення Міськради від 15 липня 2014 № 3252 «Про скасування рішення виконавчого комітету Кіровоградської міської ради від 14 серпня 2012 року № 692 «Про переведення квартири АДРЕСА_1 до категорії нежитлових» (далі - рішення № 3252, № 692 відповідно).
Позовні вимоги мотивовано протиправністю рішення № 3252, що порушує майнові права ОСОБА_1 і ОСОБА_2 як власників нежитлого приміщення - квартири АДРЕСА_1
Суди встановили, що згідно з пунктом 1 рішення № 692 квартиру АДРЕСА_1 що належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 згідно з договором дарування від 8 травня 2012 року № 503, переведено до категорії нежитлових під розміщення офісу.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 оформили право користування земельною ділянкою шляхом укладення з Міськрадою договору оренди землі від 26 листопада 2013 року НОМЕР_1 та отримали свідоцтва про право власності на вказане приміщення.
В подальшому, на підставі акта службового розслідування Міськрада винесла рішення від 15 липня 2014 року № 3252, яким скасовано рішення № 692.
Кіровоградський окружний адміністративний суд постановою від 2 вересня 2014 року позов задовольнив: визнав протиправним та скасував рішення № 3252.
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 24 лютого 2015 року постанову суду першої інстанції скасував, у задоволенні позову відмовив, посилаючись на те, що, приймаючи рішення № 3252, Міськрада діяла у межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством, та на відсутність законних підстав для звернення прокурора м. Кіровограда з адміністративними позовом до суду.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 2 квітня 2015 року на підставі пункту 5 частини п'ятої статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1.
Не погоджуючись із рішенням суду касаційної інстанції, ОСОБА_1 звернувся із заявою про його перегляд Верховним Судом України з підстави встановленої пунктом п'ятим частини першої статті 237 КАС, в якій просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 2 квітня 2015 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2015 року і залишити в силі постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 2 вересня 2014 року, посилаючись на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду України від 6 червня 2011 року, щодо застосування положень пункту 15 частини першої статті 26 та частини дев'ятої статті 59 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон № 280/97-ВР), Рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 [у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування)] (далі - Рішення № 7-рп/2009).
Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню.
Відповідно до пункту 15 частини першої статті 26 Закону № 280/97-ВР питання щодо скасування актів органів виконавчої влади, які не відповідають Конституції чи законам України, іншим актам законодавства, рішенням ради, прийнятим у межах її повноважень, вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.
Згідно з частиною дев'ятою статті 59 цього Закону рішення виконавчого комітету ради з питань, віднесених до власної компетенції виконавчих органів ради, можуть бути скасовані відповідною радою.
Частиною десятою статті 59 Закону № 280/97-ВР визначено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Системний аналіз наведених положень Конституції і законів України дає підстави вважати, що за органами місцевого самоврядування законодавець закріпив право на зміну та скасування власних рішень. Таке право випливає із конституційного повноваження органів місцевого самоврядування самостійно вирішувати питання місцевого значення шляхом прийняття рішень, що є обов'язковими до виконання на відповідній території, оскільки вони є суб'єктами правотворчості, яка передбачає право формування приписів, їх зміну, доповнення чи скасування.
Водночас у статті 3 Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.
Цей принцип знайшов своє відображення у статті 74 Закону № 280/97-ВР, згідно з якою органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами.
Окрім цього, в Рішенні № 7-рп/2009 Конституційний Суд України вказав, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.
Ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.
Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.
У справі, що розглядається, суди встановили, що на підставі рішення № 692 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 отримали свідоцтва про право власності на вказане приміщення.
Зазначене рішення виконавчого комітету є ненормативним правовим актом одноразового застосування, який вичерпав свою дію фактом його виконання, а тому не може бути в подальшому скасований органом місцевого самоврядування.
За наведених обставин ухвала Вищого адміністративного суду України від 2 квітня 2015 року не відповідає викладеному у постанові Верховного Суду України від 6 червня 2011 року висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
Отже, ухвала Вищого адміністративного суду України від 2 квітня 2015 року та постанова Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2015 року підлягають скасуванню, а постанова Кіровоградського окружного адміністративного суду від 2 вересня 2014 року - залишенню в силі.
Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України
п о с т а н о в и л а:
Заяву ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 2 квітня 2015 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2015 року скасувати, а постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 2 вересня 2014 року залишити в силі.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий О.А. КороткихСудді: М.І. ГрицівВ.В. Кривенко В.Л. МаринченкоП.В. Панталієнко І.Л. Самсін О.О. Терлецький