ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

4 жовтня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Гриціва М.І., суддів:Волкова О.Ф., Кривенди О.В., Прокопенка О.Б., за участю: секретаря судового засідання Ключник А.Ю.,

представників:

позивача - Павловича Д.М.,

відповідача - Кеди А.В., Перепелиці А.В., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Охтирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Сумській області (далі - ОДПІ) до публічного акціонерного товариства «Укрнафта» (далі - ПАТ) про стягнення податкового боргу,

встановила:

У червні 2015 року ОДПІ звернулася до суду з позовом, у якому просила стягнути з банківських рахунків ПАТ та за рахунок готівки, що належить відповідачеві, податковий борг на загальну суму 1 043 780 827 грн 17 коп., що включає заборгованість з рентної плати за користування:

- надрами для видобування нафти в сумі 819 337 186 грн;

- надрами для видобування природного газу в сумі 220 704 112 грн

79 коп.;

- надрами для видобування газового конденсату в сумі 3 739 527 грн

78 коп.

Суди встановили, що у зв'язку з неповною та несвоєчасною сплатою відповідачем самостійно задекларованих грошових зобов'язань з плати за користування надрами для видобування корисних копалин (яка була розмежована за кодами бюджетної класифікації на плату за користування надрами для видобування нафти, плату за користування надрами для видобування природного газу та плату за користування надрами для видобування газового конденсату) станом на 25 травня 2015 року у ПАТ утворився податковий борг на загальну суму 1 043 780 827 грн 17 коп.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 24 липня 2015 року, прийнятою у порядку скороченого провадження, позов задовольнив. Своє рішення обґрунтував невиконанням платником податкового обов'язку зі сплати узгоджених сум податкових зобов'язань з названих видів податків (обов'язкових платежів), що зумовлює необхідність стягнення податкового боргу, що утворився, в примусовому порядку.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 24 вересня 2015 року за результатами розгляду справи у судовому засіданні рішення суду першої інстанції скасував, у задоволенні позову відмовив. У рішенні вказав на факт укладення між ПАТ та ОДПІ договору від 7 серпня 2015 року № 267 про розстрочення податкового боргу в сумі 1 875 883 564 грн 23 коп. на строк із

7 серпня по 31 грудня 2015 року, наявність яких визнав альтернативним способом погашення податкового боргу. Послався також на сплату відповідачем частини розстроченої заборгованості у сумі 364 499 562 грн

40 коп. на виконання зазначеного договору.

Із наведеним обґрунтуванням не погодився Вищий адміністративний суд України, який своєю постановою від 16 лютого 2016 року рішення судів попередніх інстанцій скасував та ухвалив нове - про задоволення позову.

У заяві про перегляд рішення суду касаційної інстанції Верховним Судом України ПАТ, посилаючись на неоднакове застосування Вищим адміністративним судом України підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14,

статей 57, 59, пункту 87.9 статті 87, пункту 91.1 статті 91, статей 95, 100 Податкового кодексу України (далі - ПК) у подібних правовідносинах, просить скасувати постанову Вищого адміністративного суду України від 16 лютого 2016 року та залишити в силі постанову суду апеляційної інстанції як помилково скасовану.

Прикладами неоднакового застосування зазначених вище норм матеріального права ПАТ вважає ухвали Вищого адміністративного суду України від 18 березня 2014 року, 14 квітня, 24 листопада 2015 року, 23 та 24 лютого 2016 року (справи №№ К/800/48843/13, К/800/6122/15, К/800/16049/14, К/800/38715/15, К/800/5228/15 відповідно), в яких, на переконання заявника, суд касаційної інстанції ці норми права застосував по-іншому і дійшов протилежних, але правильних за змістом, правових висновків.

В аспекті заявленого неоднакового правозастосування колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України заслухала пояснення представників заявника, зміст яких, в основному, не відрізняється від доводів, наведених у заяві про перегляд, представників відповідача, перевірила матеріали справи і дійшла висновку про таке.

У рішенні, про перегляд якого подано заяву, суд касаційної інстанції з огляду на зміст обставин справи, що зумовили оспорене правозастосування, встановив, що застосування процедури розстрочення податкового боргу, а також питання щодо дотримання (або порушення) платником умов договору розстрочення, його подальшого розірвання податковим органом в односторонньому порядку не підлягають правовому аналізу в рамках цього судового провадження. Ці обставини виникли на стадії апеляційного розгляду справи та не стосуються (і не можуть стосуватися) обґрунтованості позовних вимог про стягнення спірного податкового боргу. У цьому разі предмет доказування у справі, яка розглядається, охоплює фактичні дані, що свідчать про наявність підстав, з якими закон пов'язує можливість стягнення податкового боргу в судовому порядку, а саме - власне наявність такого боргу у платника і визнання ним такого боргу, надсилання платникові податкової вимоги в установленому порядку. З огляду на правила дії нормативно-правового акта у часі подальша зміна назви податку, з якого виникла спірна податкова заборгованість, виключення такого податку з переліку загальнодержавних податків та зборів також не впливає на обсяг податкового обов'язку платника, що виник до часу таких змін, та не звільняє його від сплати податкового боргу.

У рішеннях, наданих для порівняння, як видно з їхнього змісту, спірні правовідносини також виникли у сфері погашення узгоджених грошових зобов'язань. У цих справах суд касаційної інстанції послався на норми матеріального права, застосування яких оспорюється, і в межах конкретних обставин справ дійшов висновків, зокрема:

- в ухвалі від 14 квітня 2015 року - про те, що призначати платнику податків, що має податковий борг, податкового керуючого має контролюючий орган за місцем реєстрації такої юридичної особи;

- в ухвалах від 24 листопада 2015 року та 24 лютого 2016 року - про те, що податковий борг з податку на додану вартість, який рахується за позивачем, розстрочений судовими рішеннями, які є обов'язковими до виконання на всій території України. При цьому вказаними рішеннями визначено конкретні періоди, протягом яких повинен погашатися податковий борг, та визначені суми, які відповідач зобов'язаний сплачувати щомісячно. Оскільки судове рішення про розстрочення податкового боргу за своєю суттю є фактично перенесенням виконання такого зобов'язання на новий строк, то граничним терміном боргу є строк, вказаний у такому рішенні;

- в ухвалі від 23 лютого 2016 року - про те, що сума погашеного податкового зобов'язання з податку на прибуток та/або податку на додану вартість у розмірі 95 відсотків внаслідок застосування податкового компромісу не враховується для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств.

З аналізу фактичних обставин кожної зі справ, характеру правовідносин, що склалися між сторонами у цих справах, убачається, що в них були застосовані одні й ті самі норми матеріального права, що регулюють відносини, пов'язані з виконанням податкового обов'язку, які суд касаційної інстанції витлумачив і застосовував однаково та з урахуванням певних особливостей обставин кожної зі справ постановив різні за значенням, але подібні за змістом судові рішення.

Посилання на ухвалу від 18 березня 2014 року не можна визнати прийнятним, позаяк у цьому судовому акті не сформульовано правового висновку щодо застосування норм матеріального права, а з огляду на неповноту встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, судові рішення у справі скасовані, а справу направлено на новий розгляд.

Відповідно до частини першої статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України відсутність неоднакового застосування касаційним судом однієї й тієї самої норми права в подібних правовідносинах, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень, є підставою для відмови в задоволенні заяви.

З огляду на те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи Верховним Судом України, не підтвердилися, в задоволенні заяви ПАТ слід відмовити.

Керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів», статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

постановила:

У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства «Укрнафта» відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.І. Гриців

Судді: О.Ф. Волков

О.В. Кривенда

О.Б. Прокопенко